Тексти улюблених пісень

Підтримую!Пісня змістовна,є над чим задуматись.
П.С.Вживу,нажаль,не чула

 

Рок-н-рол
Слова: Сергій Кузьминський
Музика: Сергій Кузьминський


Піду я на верховину
Штайер заспіваю
Дуже файно мені жити
У совєцькім краю

Через гори, через ліс
Летіла зозуля
Піду я на агітпункт
І проголосую

Гей, забава, рок-н-рол до рана
Пий, гуляй, веселись
Токар, слюсар, не журись
Добре попрацюєм, новий мир збудуєм
В нашим ріднім СеРеСеРу
Раз, два, три — холера

Йшла корова по дорозі
А за нев телєтко
Виконали достроково
Лемки пятілєтку

Їхав вуйко на ровері
Кулько сі спустило
Робітник і селянин
То велика сила

Гей, забава, рок-н-рол до рана
Пий, гуляй, веселись
Токар, слюсар, не журись
Добре попрацюєм, новий мир збудуєм
В нашим ріднім СеРеСеРу
Раз, два, три — холера

Сидит баба на загаті
Маєтки латає
Міжи містом і селом
Грань вже сі стирає

Пішла Ганка в кукурудзу
А за нев Микола
При совєтах діти всі
Посіщают школу

Гей, забава, рок-н-рол до рана
Пий, гуляй, веселись
Токар, слюсар, не журись
Добре попрацюєм, новий мир збудуєм
В нашим ріднім СеРеСеРу
Раз, два, три — холера

Дівка милася в ставку
Розпустила коси
До країн цілого світу
З дружбов сі відносим

Побратими дорогі
Сусіди поляки
Hаші дружні почуття
Від самого серця

Гей, забава, рок-н-рол до рана
Пий, гуляй, веселись
Токар, слюсар, не журись
Добре попрацюєм, новий мир збудуєм
В нашим ріднім СеРеСеРу
Раз, два, три — холера

 

Була мала,то з братом горланила цю і Лесик-бенду "Гуляли"

Виконавець:
Файно

Слова:
Грицько Чубай

Музика:
Файно



Сонця в калюжах

І
І з усіма сміятись і плакати
Не все одно, що буть цілком байдужим.
Є в світі речі – дуже неоднакові
Сонця на небі, сонця в калюжах.

Приспів:
Є день і ніч,
Брехня і правда
Сонця на небі, сонця в калюжах.

ІІ
Тут неможливо просто так прожити,
Замкнувшись у собі, немов у доті.
Усе тут необхідно пережити.
Тут треба йти і йти, іти, не зупинятись.

Приспів

ІІІ
За все тут необхідно хвилюватись,
За всіх людей, за землю і за небо.
Не дать планеті в просторах заснути.
Байдужим ти не маєш права бути.

Приспів

Є день і ніч,
Брехня і правда
Є вже герої, є герой насправді...

---------- Додано в 23:17 ---------- Попередній допис був написаний в 23:09 ----------

Монте Крісто
Львів



Новий день, він у темних окулярах
Тихо вийшов на двір, іде по вилицях старих.
Всі люди зайняті, є справи, розмови.
І знову дощ на вулицях Львова.
Під парасолями ховають свої гриви
сині кам’яні леви, такі сумні і ліниві.
Їх теплий погляд не скаже ні слова
І знову дощ на вулицях Львова.

Приспів:
По двох паралелях летить мій трамвай,
Мій трамвай везе мене знову,
Вертаюсь до тебе, мене зустрічай,
Зустрічай на вулицях Львова. (весь куплет – 2)

А по бруківці стирають свої шини
І туди-сюди тікають божевільні машини,
Театри, площі, вітрини чудові,
І знову дощ, знову дощ сьогодні у Львові.

Приспів

Як піде день, ляже вечір на плечі,
Він пригорне, обійме як малечу,
Театри, площі, вітрини чудові,
І знову дощ сьогодні у Львові.
По двох паралелях летить мій трамвай...

Приспів

 

Обожнюю цю групу, одна з найулюбленіших моїх груп
В мене якраз зараз їхня
Приспів:
Грай,
Грай, музико, грай,
Про мою любов
Пісню заспівай.
Грай,
Грай, музико, грай,
А мою любов
Привезе трамвай.

I
Щось дріботить холодний дощ.
Ось і не весело якось.
Щось не з’являється трамвай,
Ти лише надії не втрачай.
Бо весна іде, любов дарує.
Це усіх так бавить і дивує.

II
Хай, одинокий ти нехай.
Май, ти надію в серці май.
Знай, мрії збудуться чекай,
Знай, що десь поблизу твій трамвай.
А весна цвіте, людей парує,
Світ навколо ще й тебе здивує.

Приспів

Бо весна іде, любов дарує.
Це усіх так бавить і дивує.
А весна цвіте, людей парує,
Світ навколо ще й тебе здивує.

Приспів

І ще OLP(остання любов президента), але слів до неї з пам*яті не можу написати

---------- Додано в 23:56 ---------- Попередній допис був написаний в 23:20 ----------

Хорта "Колискова
"Пробач,я йду від тебе",-вона мені говорила,
Не дивилась у очі та нервово курила.
За вікном листопад,
На небі чорні хмари,
Машини їздять третій день ,
Не вимикаючи фари.

Спустілі тротуари,
Холодні парки у диму
Її сховають назавжди,
Без пробачень.
Чому?Залишивши на згадку мотлох музичних тем,
Які були популярні,коли я був школярем.

Приспів: 2 рази
Осінь гуля по дахах,
Дощем по старих дворах,
Брейк данс танцює на шпилях.
Третій день у журбі,
Тож залишаю тобі
Цю пісню на FM хвилях.

Тополі голі,
Не знаючи іншої долі,
Солдати літа.
Листя вмирає тихо,без болю,без крові.
Я не люблю парасолі,
Краплі дощу на скронях.
А мені б зігріти твої холодні долоні,
Дивитись фільми Тарантіно,
Разом сидіти у каміна,
Пити чорну каву,
Читати Аку Тагаву,
Не довіряти таємниці живим щоденникам,
Але тебе немає поруч,
Я з осінню сам на сам...

Приспів: 2 рази
Вона гуля по дахах,
Дощем по старих дворах,
Брейк данс танцює на шпилях.
Третій день у журбі,
Тож залишаю тобі
Цю пісню на FM хвилях.

Приспів: 2 рази
Осінь гуля по дахах,
Дощем по старих дворах,
Брейк данс танцює на шпилях.
Третій день у журбі,
Тож залишаю тобі
Цю пісню на FM хвилях.

 

«Бумбокс - А мне бы до утра»

Два года вот прошло все как вчера…
Как вспомнишь, наберёшь: «Привет! как твои дела?»
Вот опять закурил, наверно не забыл,
ладно не грусти пока я сам как то до утра…
Опять схватил простуду, форточки, сквозняки…
да нет еще не встретил может быть но в дали.
В окне мне ветра воля и я тебе не в слух:
«Куда прикажешь деть три года, что до этих двух?»

А мне бы до утра по мокрым тротуарам
идти встречать рассвет с одной тобою рядом.
Зачем, зачем, зачем так долго длиться ночь
и как же мне прогнать дурные мысли прочь?
А мне бы до утра забыв о том,
что где-то с работы ты идёшь совсем к другому человеку…
Наверно лучше нет, кто там с тобой…
передавай привет и пусть растёт большой.

Тебе опять на поезд в другие города,
да что-то не выходит мой дубль № 2…
опять погода дрянь то слякоть то – 7,
а мне бы окунуться, так ну, что бы не совсем,
а сколько там твои хоть с кем-то да по пути.
Нет не хочу пытаться два раза здесь не пройти…
А мне бы до утра хотя бы до шести…
ну все давай пока забудь прости…

П.С.Вона пасує також до теми:"Що гримить в навушниках?"

---------- Додано в 02:09 ---------- Попередній допис був написаний в 00:18 ----------

Ти втретє цього літа зацвітеш(Плач Єремії)

Приспів:
Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п’янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж.

Обернеш пил на срібло і кришталь,
Наділиш тіні здатністю до тліну.
Одна із пелюсток розсуне стіни.
Ти – даль, і подолаєш іншу даль.

В людей уже нема своїх святинь –
Ти можеш стати першою, одначе
Знай, біля тебе жоден не заплаче,
І пам’ятай два дні всього цвісти.

Приспів (2)

---------- Додано в 02:33 ---------- Попередній допис був написаний в 02:09 ----------

Виконавець:
Файно

Слова:
Кость Москалець


І та любов

Я часто думаю чому ти так самотня,
Одна з найкрасивіших доль у світі.
Ці сірі очі, пильні, сумовиті,
Чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал?

А в дзеркалах себе і суть свою подвійну,
Ледь-ледь прикриту інеєм чекання,
Росою часу, терпінням дзвону,
Як іще мені тебе назвати?

Приспів:
І та любов, яка тебе знайде,
Тебе ж і знищить. Я люблю тебе!
І та любов, яка тебе знайде,
Тебе ж і знищить. Я люблю тебе!

А може ти загинеш як сніжинка на долоні,
Коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність.
І може ця самотність – лише форма
Твоєї ідентичності п’янкої.

Приспів

 

Файно
Слова: Файно
Музика: Файно




Весна в вікно до мене заглядає,
Малює подихом день,
Усе навколо щедро прикрашає
Танком барвистих пісень.

Приспів:
Ти чаруй і співай,
Ти надію не втрачай.
Сум за обрій понесло,
Щоб усе було файно,
Файно, файно, файно!

Весна до щастя двері відчиняє,
Шепоче тихо "кохай",
А ти вдихай життя, воно оживає,
Її слова пам'ятай.

Приспів.

Мені так файно!.. (4)

Приспів. (2)

 

Олександр Веремчук

Виконує Кость Єрофеєв

За горою - гора,
Ген за ними - друга,
Поміж тими горами -
Синьоока журба.

Синьоока журба
Від гори до гори
Сотні верст до вінчання,
Сотні літ до пори.

Перша гора для милої
У вогняному розвої.
А остання - у вінчанні
Сніжно-білому...

Хоч бреди - не бреди,
Хоч шукай - не шукай.
Ген за тими горами -
Синьоока печаль.

Синьоока печаль.
Синьоока журба...
Сотні літ до вінчання
І дорога одна.
Перша гора для милої...

 

Мертвий Півень - З біографії пілота

Я підношусь – піді мною ці роззявлені роти
Депутація з оркестром, генерали і хорти.
Дві нажовто вбрані дами, ліліпут уже й не видко
Кароліни, кармелітки, кармельки, малолітки
З магістрату, з комітету, з патронату, з апарату
І якісь іще цивільні, добре б кинути гранату
І дрижить, як від оргазму мій живий фанерний змій,
Боже мій, незрозумілий рідний краю мій.

Я міг би скинути бомбу, я міг би сіяти жито,
А я залетів на хмару – і там лишився.

Я підношусь піді мною рушила немов Галєра
Ця Галіція голодна і прекрасна, як холєра.
Церква, біржа і цукерня, сто дахів і двісті веж
Блідо світяться копальні бідні кості теж.
?????? рудовищ виразки пожеж
Іграшковий рідний краю, ти куди пливеш?
Іграшковий рідний краю, ти куди пливеш?

Я міг би скинути бомбу, я міг би сіяти жито,
А я залетів на хмару – і там лишився.

Я підношусь – піді мною ці роззявлені роти
Депутація з оркестром, генерали і хорти.
Я підношусь піді мною рушила немов Галєра
Ця Галіція голодна і прекрасна, як холєра.
Я підношусь понад гирла і гуралень чорні жерла,
Понад вицвілі залінки, багровища на глині,
Понад птаства каравани, ?????
Як горить Говерла?!

 

А я з їхніх люблю ось ці:

Коли ти смієшся

Коли ти смієшся, тобто радієш,
Неначе кіт примружуєш очі –
Нічого навколо не бачиш.

Коли ти плачеш, тобто сумуєш,
І сльози очі заливають –
Нічого навколо не бачиш.

Коли не смієшся і не плачеш,
А так собі на правій, чи на лівій ніжці скачеш.
Сонце б’є в очі, рукою їх від сонця закриєш,
Нічого навколо не бачиш – отже ти зрячий.

Нічого навколо не бачиш – отже ти зрячий...
Нічого навколо не бачиш – отже ти зрячий...
Нічого навколо не бачиш – отже ти зрячий...
Нічого навколо не бачиш – отже ти зрячий...


Ми так жили немов співали джаз...

Це – спроба написати вірш про нас,

про нашу учту, молоду і п’яну.
Яке вино, яку хмільну оману
вливав у юні горла щедрий час!
Ми так жили, немов співали джаз.

Хоча не джаз, а камерні концерти
зривали нас, і ми ішли в снігах
на гору, де ліси росли і птах
кричав про щось таємне і відверте,
і від любові можна було вмерти.

Чи хто за нами йшов по тих слідах?

Та я забув, либонь, про головне:
йшов рік новий, те діялося в січні.
В будівлях спали мляві й анемічні
гуляки, що набралися до не-

пристойності. А ти пекла мене,

щоразу інша, не така. Ще з ночі –
тi дві руки у мене на плечах
я пам’ятав, і темне щось в очах.
Але який кретин повірить в очі?

Я підбирав ключі, слова пророчі,
хоча на ранок мій поет зачах...

Як тяжко повертатись на рівнину,
скотитись по гладенькій мерзлоті,
чи з’їхати, як я, на животі
в ту вуличку, що вигинала спину,
під маскарона бороду цапину,
де пияки, трамваї і святі,

де, все одно недремна, мов радар,
націлений на сни, чигала зрада,
а вихудлий біблійний виноградар
на брамах був розіп’ятий, сподар.
А з радіол шипів різдвяний дар
(хоча його й забрязкала естрада).

Туди, де всюди відбувався сон –
тяжкий, похмільний, післяноворічний,
туди, де кожен п’яний був зустрічний,
а всі зустрічні – п’яні. В унісон
співали ми, забувши про фасон.

Хоч ми й були, мов мандрівні актори,
і в нас був Ігор, він сурмив, як ас.
Якась наївна віра у Парнас,
чи то в Прованс,– але рушала гори!..
Отак ми йшли, немов сліпі у море,–
і ти, і я, і всі навколо нас...


Ми помрем не в Парижі

Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.

Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і – от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.

В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.

Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.

Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим.

 

Так не справедливо я хотів слова цієї пісні закинути

А Мертвий Півень, ще заспівав
"Пам*ятник"
Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо,
а якщо ми помрем, то в Парижі, так само, як і
в Голівуді, Гонконзі, Женеві, Яремчі, Сан-Ремо.
Після нас буде море порожніх пляшок під столом на суді.

Це ж яке непосильне служіння на благо поспільства!

Заганяти поезії прутень у дупу добі,
малювати свій герб на розгавканих писках дебільства,
розважати партійців, патриціїв і кей-джі-бі.

Нас народ не забуде. Нам пам’ятник буде. У Львові –
І так само на всіх постаментах і тронах земних.
"Неборак! Ірванець! І ще отой третій... А хто він?" –
запитає зненацька один із туристів дурних.

Я б йому відповів! Я йому відповім уже зараз:
ах ти, телепню, бевзю, дурило і скурвий ти син!
Нас на цоколі троє – четвертий на цоколі Фалос
(це, здається, філософ такий давньогрецький один).

І навіки застигнемо ми в божевільному Львові –
перед Оперним, в центрі. Проспект Бу-Ба-Бу мов ріка!
І хлопчиська вночі малюватимуть хрін на Сашкові,
і небесна ворона обкрапає Неборака.

 

Гайдамаки
Мені розкаже ранішня роса

Мені розкаже ранішня роса,
Де Ти гуляла цю ніч,
І зорі зрадять Тебе.
Прости,
Що не тримав Тебе я,
Й Ти до світанку одна
Була у владі весни...

Зійде
Перед світанком зоря,
Зрадливий дотик її
Покличе Тебе далі.
Туди,
Звідки нема вороття.
І не діждусь Тебе я
Ніколи...

Тоді
От зграї білих лебедів
Я на останку життя
Не одведу погляду.
У тім
Незграбнім русі білих крил
Очима Тебе кохати буду...


Гайдамаки
Мені здається

1
Як мені жити
Серед людей?
Бога гнівити,
Тішити себе...
Думкою – отрутою,
Земною спокусою,
Силою неправедною,
Душею пустою...

Знати, що ніхто не чує
Й не розуміє,
І ніколи того стану
Не збагне...

Приспів:
Я давно не видів щастя,
Коло мене люди плачуть,
Їм нічого не порушує безумства думок...
Я живу як усі, світа білого не бачу,
Мене б’ють по лиці й пізнають на вулиці!

Іноді мені здається, що невдовзі минеться,
І я пробуджуся в іншому світі,
Щасливий,
Заспокоєний,
Вродливий, закоханий,
Ясний усім, впевнений в собі.

2
Рибу в річках,
Кохання в очах дівчат
Вижу я, сучкар від сучка
Із древа Чорнобиля...
Ховаюся в натовпі
У великих містах,
Лишаюся сам-на-сам
В ефірному просторі...

 

Мертвий Півень
Алхімія

В реторті вариться коктейль
Твоя й моя першооснова,
Якої давній менестрель
Шукав із музики і слова.
В реторті вариться коктейль...
Oh, yes, my baby!
Я – Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель.
Oh, yes, my baby!
Я – Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель.
Я сплю на небі!

Та будні стомлено шиплять
В розпечених побитих тиглях,
І в суміші отій киплять
Сполуки спогадів застиглих.
Коли по буднях ти пройдеш, –
Чи обійдешся без подряпин?
Коли в букетах подаєш
Надії від сльоти продряглі,
Та от впадеш з високих веж.
Oh, yes, my baby!
Побачиш – на землі живеш.
Oh, yes, my baby!
Побачиш – на землі живеш.
А зірка в небі!

Але всі рани заживуть,
Смарагдами всі сльози стануть,
Коли цілунки проженуть
Слова лжі поза устами.
І павутинки наших душ
Знайдуть свою першооснову,
Немов пелюстки наших руж –
Розкриються цнотливо знову:
"Це ти?" – "Це я, твій сум і щем..."
Oh, yes, my baby!
Я загорну тебе плащем.
Oh, yes, my baby!
Я загорну тебе плащем.
Немов на небі...

 

Shock Your Mind
Dazzle Dreams
Так мало часу на любов.
Так мало місця на землі.
Нас стискали у метро –
Місця не було...

Приспів:
Думали люди на небесах
Долетіти до мрії.
Думали бідні – що таке страх?
Опускалися вії...
So shock your mind!
So shock your mind!

На ніч молитись не могли.
Тихо по течії плили.
Тож вмикайте оплески...
Ра-ла-ла-ла-ла!

Приспів (2)

 

Аяяй!!!Як я могла!?Погана Христя!!!
Що ж тепер буде?Що я маю робити?
Ви мені вибачите???

 

Ну постараюсь

 

:girl_flirt::girl_flirt::girl_flirt:
:girl_wink:

 

Друга Ріка
Математика

Я наказав тобі не бути – не змогла.
Я наказав тобі забути – віддалась.
Кому? Любов весела гра.
Я наказав тобі не жити – напилась.
Я наказав тобі любити – продалась.
Чому? Кури свої вуста.
І ніхто не зможе, може.
Навіть Бог не допоможе.

Приспів:
Ти не така проста,
Як математика,
Математика моя.
Математи-мати. (весь куплет – 2)

Якби могла мене забути – написав
Таку веселу пісню не про нас – про них
Про сильних та дурних.
Така енергія сполучень не для нас,
І комбінація гормонів, як брехня,
Лягай. Цілуй свої слова.
І ніхто не зможе, може.
Навіть Бог не допоможе.

Приспів (2)

Друга Ріка
Дотик

Небо і я – то майже сім’я
Скільки разом спалили зілля
Я не допив ще свого життя
Хоч кожен початок шукає кінця

Приспів:
Ти як? Чи не проти
Вдихнути мій дотик
Стояти навпроти
Небо лягло, вдарило током
Ти як? Чи не проти
Стояти навпроти
Вдихнути мій дотик
Мій дотик, мій дотик...

Краплі дощу на твоїх губах
Не налякай – нехай живуть
Не долітав чи не розібрав
Ще спробую раз яка ти на смак

Приспів: (2)
Ти як? Чи не проти
Вдихнути мій дотик
Стояти навпроти
Небо лягло, вдарило током
Ти як? Чи не проти
Стояти навпроти
Вдихнути мій дотик
Небо лягло, вдарило током

 

Партизанська
Слова: Хорта
Музика: Хорта




А на ранок там впав білий сніг,
Ти б побачив це, якби тільки міг:
Як кулі, крізь крони
Фарбували по білому червоним.
І ти почув би як стало дуже тихо:
Ані звіру рику, ані птаха крику,
Лише ліс плаче за річкою
Густою ялиновою смолою.

Приспів:
Не за владу-славу чи гроші
Їх пам'ятають береги Черемошу-
Не сховались, лишились,
Вони знали за що вони бились.
За рідну землю, сльози дівочі
Вони стояли до кінця проти ночі.
Братами лісними
Вони лишились назавжди молодими...

Вітер лоскотав воскові обличчя,
Гілки дерев шепотіли:"Навіщо?",
І вбитим воякам останнє запитання,
Але вони як і гори зберігали мовчання.
Вони дали бій- відчайдушні, голодні,
Хоча їх було всього п'ятеро проти сотні.
Вони це знали, і не вагалися,
Бо вони знали в той час за що вони дралися.

Стародавній закон знають Хортиця, Карпати-
Краще загинути вільним, аніж потрапити за грати.
Зараз про це не люблять пам'ятати,
Проте, колись скінчиться час пробачати.
За свою родину, через спалені хати
Вони взяли тоді у руки автомати.
І я вірю - ти б зробив би теж саме,
Коли твої двори повні ворогами...

Приспів.

 

Оця пісня мені сподобалась:

МОХІТО
Продовжую

Весна починається із твого імені,
Війна закінчується там, де ти.
Я знаю, що ти різною буваєш
І все ж продовжую у нас з тобою вірити.
Мій день починається із твоїм дотиком,
А ніч прийде, коли захочеш ти,
Я знаю, нам властиво сумніватись,
Та я продовжую у нас з тобою вірити.
Та я продовжую у нас з тобою вірити...

Не доходять до тебе мої листи
І вже два тижні чекаю, поки трубку візьмеш ти.
Та все-одно ти точно знаєш ту силу моїх почуттів,
Для них немає зони недосяжності. | (2)

Весна починається із твого імені,
Війна закінчується там, де ти.
Я знаю, перемир'я буде вічним,
Тому продовжую у нас з тобою вірити
Тому продовжую у нас з тобою вірити... | (2)

 

Зимаматимачеха
Музика: Тартак

Зимна зима заморозила морозом мармизу.
До лісу полізу - назбираю хмизу.
Розведу багаття багате,
Хай дає тепла забагато!
Підливаю масла та піднімаю гасло:
"Гори, гори ясно - аби не загасло!
Гори, гори ясно - аби не загасло!
Гори, гори ясно - аби не загасло!"
Навколо багаття стрибаю,
Дострибався аж до Миколая.
А на Миколая вітер пісню співає,
Хуртовина гуляє, крутить, колихає.
І креслить на вікнах мороз візерунки -
Квіти жінкам, дітлахам подарунки!
А я ліпше зліплю собі снігову бабу -
Таку білу, пухнасту, неначе кульбабу.
Яка гарна снігурка - очі-вуглинки,
От тільки, шкода, замість носа - морквинка!
А це я їй морквинку ту вставив,
Таку довгу, товсту та яскраву.
А зима та - то зла, то ласкава,
То сувора, то ніжна, мов пава!

Зимаматимачеха! Зима!

Але поки ми співали, танцювали, стрибали,
Немало часу минало, минуло часу немало.
І ось уже рік від воріт - рип! Рип!
І новий на поріг - стриб! Стриб!
Навколо зеленої красуні-ялинки
Кружляли в святковому танці сніжинки,
Вели хороводи малесенькі дітки,
А разом із ними ще й дядьки та тітки!
Пили та гуляли - Новий рік зустрічали.
О-о-о! А ось і Різдво!

"Добрий-добрий-добрий-добрий-
Добрий вечір тобі,
Пане-пане-пане-пане-
Пане господарю!
Дозвольте заколядувати!?"
"Ой, хлопці, краще не треба!
Нате вам грошей -
Та йдіть собі з богом!"

А я люблю кататися на сноуборді,
Коли вітер по морді,
Коли морда по снігу,
А я їду швидше від бігу!
З гори - донизу
І тільки вітер в мармизу,
І ні багаття, ні хмизу,
Ні лісу, ні лізу!
Waw! Оце так так!
Так, це, мабуть, "Тартак"!


Зимаматимачеха! Зима!

Але ми не згадали ще про одне свято!
Та їх взимку і так аж до біса багато!
М-м, але це особливе,
Таке гарне, приємне, привабливе, миле!
Гей, так це ж свято кохання!
Від рання до смеркання
І всю ніч до світання - кохання
І знову кохання!
Удома, в гостях, на вечірках, на танцях,
На лавах, стільцях, на ліжках, диванцях,
На кріслах, канапах, а то й на підлозі -
Де хочеш кохайся, лиш не на морозі!
Ну, так зима ж надворі!

Зимаматимачеха! Зима!