Тексти улюблених пісень

Добрий ангелСлова: Сергій Василюк
Музика: Сергій Василюк



Під небесною блакиттю грають явори,
Твої очі - світла казка, що не говори.
І ти знов мене окрилиш у бездомну вись.
Добрий ангел не іди, залишись...

Твої крила - сила неба в білих пелюстках,
Та дозволь тебе понести на своїх руках,
Будемо летіти світом, мріями нестись.
Добрий ангел не іди, залишись...

Чи вина заходу сонця, холоду вночі,
Чи вина того, що вітер нам несе дощі?
Не вини все те, що було у мені колись.
Добрий ангел не іди, залишись...

 

Іншої не булоСлова: Сергій Василюк



Я досі збираю на дворі,
Ще вчора розсипане скло.
Її долоні прозорі –
Іншої не було.

Спинився політ,
Я вірю, що не зрадиш...
Ти зараз спиш, ти спиш...
Ти відчинила двері,
Не вірю, що на зло.

Наша кров на папері,
Іншої не було...
Навколо досі лід,
Але ти все розрадиш,
А зараз спиш, ти спиш...

Невдовзі зникну за рогом –
Не знаю, куди понесло.
Я зіб'юся з дороги –
Іншої не було...

Плакати не слід,
Я знаю, ти не радиш.
Ти спиш, ти спиш...
Ти спиш, ти спиш...

 

Моя дорогаСлова: Сергій Василюк, Олексій Василюк
Музика: Сергій Василюк, А. Безребрий



Душа пуста – її немає,
Трава у лузі догорає.
Нема чого мені робити,
Нема чого мені творити.

Я свої мандри починаю,
Чи повернуся – я не знаю.
Зустріну може тих, хто живе,
Зустріну може тебе.

Приспів:
Не смійся з мене,
Моя дорога – це ти.
Не смійся з мене, я хочу жити ще,
Просто хочу жити ще,
Я хочу жити ще!

Я на землі, а ти – у небі,
Я за тобою поїду, Сонце,
Я стану так, як ти літати,
Я стану так, як ти палати.
В небесних травах догораю,
Чи повернуся, я не знаю,
Зустріну може тих, хто живе,
Колись зустріну тебе...

 

Розтоплені

Слова: Сергій Василюк
Музика: Сергій Василюк



Сніг...
Він падає в пітьмі,
Ніхто його не міг
Розтопити, як ми.

Розколюємо лід –
Це екватор почуття,
Це перший наш політ
Вся горить моя душа:

Приспів:
Я забуду про все,
Що я знав і робив,
Я тримаю тебе –
Ти життя моїх снів,
Я не можу піти
Нас єднає вогонь
І розтоплений сніг
Л'ється з наших долонь.

Я бачу погляд твій –
Не варті вже слова,
Я повністю в тобі,
Ти все моє життя...

 

Скам'янілаСлова: Сергій Василюк



Я знову тану під дощем,
Дорога скам'яніла вщент.
Блукаю містом, та давно вже ніч:
Турботи з пліч, і не тривожте душу.

Чужію і згортаюся,
Не знаю і не дізнаюся.
Боюся розгубити день в словах
Що було - прах.
Хоч не тривожте душу!

Все змерзло, все мовчки спить...
Не чекає і зникає вмить,
Розтане під пекельним Сонцем воно
Втечу на дно:
Лиш не тривожте душу!

 

Небо без зірок

Слова: Сергій Василюк



Стрибнемо вниз і відчуєм волю,
Розправим крила, збагнемо сни
І усе, що в світі є.

Тепер назавжди разом ми,
Повір у нас, повір в життя,
Коли згорить під нами все.

Зникне біль і страх
У наших устах.
В небо без зірок
Стрибнемо удвох, втечемо удвох!

Ми озирнемось на безнадійний,
Смішний, прекрасний і часом
Дивний світ, що зникає сам.

Хоча, хто знає, можливо він
Обернеться морем, в яке пірнем,
І ми будем жити там.

Зникне біль і страх
У наших устах.
В небо без зірок
Стрибнемо удвох, втечемо удвох!

 

Її лиш тінь

Слова: Сергій Василюк
Музика: Сергій Василюк



Він любить лишатися один
З журливою вербою
Відчувати часу плин.
Торкатись чолом її коси,
Вмивати її рани теплим
Дотиком роси.
У вітрі цім спливе життя,
У хвилях - час і плач весни.
Усе, що є на цій воді -
Її лиш тінь, його лиш тихі, тихі,
Тихі сни.
Як втратив, то більш не повернеш.
Якщо забув дорогу,
То не вернеш, не вернеш.
Зі щемом на волю рвався крик.
Він так хотів втекти у верболози...
Там і зник.
У вітрі цім спливе життя,
У хвилях - час і плач весни.
Усе, що є на цій воді -
Її лиш тінь, його лиш тихі, тихі,
Тихі сни.
Він любить лишатися один
З журливою вербою,
Відчуваючи часу плин...

 

Зачинені брами

Слова: Сергій Василюк
Музика: Сергій Василюк


Зачинились брами –
Я сховався від людей,
Ніч спустилась, затулила
Тисячі очей.
Хто не бачив – той не вірив.
Мені було все одно.
Я летів у темний вирій
Зазирнути у твоє вікно.
У місячнім плачу
По ночі пролечу
Краплинами дощу.
Торкнися – я тремчу,
Почуй як я мовчу,
В агонії кричу...
Я лечу, я лечу
Досхочу, досхочу.
Зачинились брами:
Ніч запалює свічу.

Залицялись зорі кволі,
Та доволі злі.
Доля на долонях,
Скроні стогнуть у пітьмі...
Ніч дозволить першим бути
І єдиним на Землі,
Щоб наскрізь тебе відчути,
Роздивитись очі у імлі...

 

Скутість і Воля

Слова: Сергій Василюк




- Навіщо блукаєш темної ночі
У хижому лісі у повній імлі?
Давно поросли всі дороги пророчі,
То що ж ти шукаєш на згаслій Землі?


Твоя країна лоном до небес,
Та жоден з тих, хто жив в ній не воскрес.
Ти нічого в світі не знайдеш:
Скута вся твоя душа домеж.

Розстріляні душі пішли в потойбіччя,
Ошуканий ліс завмираючи спить.
У ньому блукатимеш ти споконвічно,
Аж поки не вдасться очей розтулить.

Хто сказав тобі, що це твоє життя?
Ти обрав свій шлях без права вороття.
Ти давно на світі не живеш:
Скуте твоє серце вже до меж.


- Все, що в серці душу не мине.
Горе тим, хто хтів скувать мене!
Гомонить на волі увесь гай -
Мій рідний край, мій рідний край,
Веселий божевіллям Рай...

 

До приходу ночі

Слова: Сергій Василюк



Тут світ, як на долонях,
Тут прожите життя, як 5 хвилин.
Сьогодні рай, а завтра пекло,
Сьогодні сніг, а завтра спека,
Ще б встигти привітати день,
До приходу ночі.

Боюсь Армагедону,
Боюсь, що завтра піду на війну,
Бо поки штиль, та завтра шквали.
Завиє вовк - чекай облави,
А я ж так хтів зустріти день
До приходу ночі

Вогонь розтане льодом,
Та хочеться пожити трохи ще.
В кайданах ти злетиш на волю,
Кохаєш так, що аж до болю.
Ти досі віриш, що живеш,
Чекаючи приходу ночі...

 

Ех... компліменти колишніх союзників... вічно живі

Рекомендую Вам Полковнику, фильм "Малая Москва" - там Светлана Ходченкова тоже неплохо "по-пшекски" :cool: поёт

 

Сальваторе Адамо
СТОЛЬКО ЛЮБВИ ПРОПАДАЕТ

Столько любви пропадает
Она в воздухе
На кончиках наших пальцев
И столько одиноких сердец
Теряют надежду
И не верят в нее

Столько любви обходит нас стороной
Она заполняет пространство
Наших жизней
Столько любви пугает нас
Как колючки на цветах
Ей не доверяют

Столько любви пропадает
Она в воздухе
Она нас ждет
Она купается в своем свете
Но он пропадает
Уже давно

И за собственным одиночеством
Мы прячемся и уклоняемся
От порывов
Которые заставляют биться сердце
"Да но когда-нибудь они иссякнут
Эти иллюзии"
Столько любви пропадает
Она в воздухе
На кончиках наших пальцев

Вот ты та что передо мной
Да ты ты мечтаешь и не видишь меня
Я ничто
Но я хорошо знаю
На какую планету ты улетаешь
С закрытыми глазами
Когда ты полностью измотана
Протяни мне руку
Я обрету тебя

Столько любви пропадает
Она в воздухе
На кончиках наших пальцев
И столько одиноких сердец
Теряют надежду
И не верят в нее

Можно ли верить твоим признаниям
Действительно ли мы полюбим друг друга
И какой ценой
Ведь в газетах можно прочесть
Об историях с плохим концом
Нет уж спасибо

Столько любви пропадает
Она в воздухе
Она нас ждет
Столько любви пропадает
Она в воздухе
Никто ее не видит

И как в аду
Как под железной пятой
Как под крестом
Как раковина
В пучине моря
Мы обретаем свою землю
И погружаемся в нее

Столько любви пропадает
Но без любви пропадаем и мы
В пустыне
Смятения

Столько любви пропадает
На кончиках наших пальцев
И столько одиноких сердец
Теряют надежду
И не верят в нее

 

Boris Novkovic Feat. Lado Members_Vukovi umiru sami(Хорватія)

Tiљina k'o sidro, veћe mrak
U meni polako kopni strah
Ova ljubav je bila prividenje
Nije ovo moje vrijeme

Do zore je ostao joљ koji sat
A vani nemir, k'o da je rat
Oblacim kaput i odlazim
Da sve zaboravim

I opet
Dunavom plove brodovi
A ti viљe za mene ne brini
K'o liљce sam, vjetar me raznosi
Vukovi umiru sami

 

Де ти

Слова: Адрій Савчук
Музика: Адрій Савчук



Я намалюю знов обличчя твоє
І сірі очі глибокі й сумні.
І тихо скажу ти - щастя моє
Я поруч з тобою, ми зараз одні.
А далі все, на жаль, не так як в кіно,
Обличчя твоє – портрет всеодно
І ти не стоїш від мене за крок,
Лиш відстань між нами немов до зірок.

Приспів :
День за днем і рік за роком байдуже іде,
А я весь цей час шукаю лиш одну тебе.
І не знаю, чи здолаю ті важкі шляхи,
Тільки вірю, що можливо і мене шукаєш ти.


Я мов з тобою один на один
І твої руки на моїх плечах,
Ми звільнились удвох від полону годин
І вітер гойдає нас у небесах.
Та знову твій образ щезає мов дим
І серце моє тихо каже : "не йди" -
Ти знов не почула, я знову один
У замкненім колі кохання й журби.

 

Богиня

Слова: Зеновій Филипчук
Музика: Віктор Морозов



Приспів:

О, не сумуй, заплакана богине,
І від безодні відверни лице.
Тебе Господь у горі не покине,
Тобі ще ангел квіти принесе.
Тебе Господь у горі не покине,
Тобі ще ангел квіти принесе.


І жінка плакала жіночими сльозами,
Душа, як море, повна гіркоти.
Їй не судилось до ясної зали
На перший бал у сяєві прийти.


Романтики не слали їй конверти
Із пахощами наймиліших слів,
Лиш деколи хотілося померти,
Як приходила пошта чорних днів.

У самоті їй снилися пелюстки
Рожевих мрій, розвіяних колись.
Хтось промовляв їй лагідно, по-людськи,
І над душею вірою схиливсь.


І жінка плакала щасливими сльозами,
Шопен воскрес і грав для неї вальс.
І серед юності, мов золотої зали,
Хтось тихо мовив: "Я кохаю вас".

 

Перекрашу квартиру в розовый цвет.
В спальне будет ночь, а на кухне рассвет.
Я выкину прочь все дверные замки.
Все будет петь по взмаху руки.

Но когда в ладони с небес
Ложится тоннами ночь - танцует ветер
Я к нему на встречу пешком
Из дома сонного прочь - меня там встретят
Миллионы сотен домов и вечер.
Обнимает город его за плечи.
Я не знаю, как рассказать, что это лучшая ночь.
Я не знаю, как рассказать, что с ним лучшая ночь.

Я не знаю где, правда, не знаю, где ложь.
Я пою про небо, а с него дождь.
Я не помню, сколько я видела лиц.
В моей книге жизни мало страниц.

Но когда в ладони с небес
Ложится тоннами ночь - танцует ветер
Я к нему на встречу пешком
Из дома сонного прочь - меня там встретят
Миллионы сотен домов и вечер.
Обнимает город его за плечи.
Я не знаю, как рассказать, что это лучшая ночь.
Я не знаю, как рассказать, что с ним лучшая ночь.

 

"ЭТО ВСЕ"
ЮРИЙ ШЕВЧУК


Побледневшие листья окна
зарастают прозрачной водой.
У воды нет ни смерти, ни дна.
Я прощаюсь с тобой.
Горсть тепла после долгой зимы
донесем. Пять минут до утра
доживем. Наше море вины
поглощает время-дыра.


Это все, что останется после меня.
Это все, что возьму я с собой.



С нами память сидит у стола,
а в руке ее пламя свечи.
Ты такою хорошей была.
Посмотри на меня, не молчи.
Крики чайки на белой стене
окольцованны черной луной.
Нарисуй что-нибудь на окне
и шепни на прощанье рекой.


Это все, что останется после меня.
Это все, что возьму я с собой.


Две мечты да печали стакан
мы, воскреснув, допили до дна.
Я не знаю, зачем тебе дан.
Правит мною дорога-луна.
Ты не плачь, если можешь, прости.
Жизнь - не сахар, а смерть нам - не чай.
Мне свою дорогу нести.
До свидания, друг, и прощай.


Это все, что останется после меня.
Это все, что возьму я с собой.

 

"МЕРТВЫЙ ГОРОД. РОЖДЕСТВО"
ЮРИЙ ШЕВЧУК


Не пройти мне ответом
там, где пулей вопрос,
где каждый взгляд - миллиметром,
время - пять папирос.
Мертвый город хоронит
свои голоса.
Потерялись и бродят
между стен небеса.


Рождество наступило.
В подвале темно.
Сколько душ погубило
напротив окно?
Я забыл, что в природе
еще что-то есть.
Шестого приняли роды -
без шести минут шесть.


А наутро выпал снег
после долгого огня.
Этот снег убил меня,
погасил короткий век.
Я набрал его в ладонь,
сплюнул в белый грязь и пыль.
То ли небыль, то ли быль,
то ли вечность, то ли вонь...


Этот город разбился,
но не стал крестом.
Павший город напился
жизни перед постом.
Здесь контуженны звезды,
новый жгут Вифлием,
На пеленки березы,
руки, ноги - не всем.


С рождеством вас, железо,
повязка венцом.
Медсестра Мать Тереза
с симпатичным лицом.
Прошлой ночью, как шорох,
Вспоминались дни,
как мы задернули шторы,
Как мы были одни.


А наутро выпал снег
после долгого огня.
Этот снег убил меня,
погасил короткий век.
Я набрал его в ладонь,
сплюнул в белый грязь и пыль.
То ли небыль, то ли быль,
то ли вечность, то ли вонь...


Не пройти мне ответом,
там где пулей вопрос,
где каждый взгляд - миллиметром,
Время - пять папирос.
Мертвый город с пустыми
глазами со мной.
Я стрелял холостыми.
Я вчера был живой...

 

НИКОЛАЙ ШИПИЛОВ


Никого не пощадила эта осень:
даже солнце не в ту сторону упало.
Вот и листья разлетаются, как гости
после бала, после бала, после бала.


Эти двое в темно-красном
взялись за руки напрасно:
чуть подуешь посильней, и все пропало.
Этот желтый, одинокий
всем бросается под ноги,
хочет счастья после бала, после бала.


А вон тот, совсем зеленый,
белым танцем опьяненный
не поймет куда летит, куда попал он.
И у самой двери рая
не поймет, что умирает.
Разве можно после бала, после бала?


Никого не пощадила эта осень:
листопад идет, как шторм в сто тысяч баллов,
И, как раны ножевые,
на асфальте неживые
пятна пепла после бала, после бала.

 

"БИТВА С ДУРАКАМИ"
АНДРЕЙ МАКАРЕВИЧ


Сегодня самый лучший день:
пестреют флаги над полками:
Сегодня самый лучший день.
сегодня битва с дураками.

По скольку лет любой из нас
от них терпел и боль и муки.
Но вышло время - пробил час,
и мы себе развяжем руки.

Когда последний враг упал,
труба победу проиграла.
Лишь в этот миг я осознал,
насколько нас осталось мало.