Святість. Чи можливо сьогодні бути святим, праведним...??

Якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи Йому про свої плани. (м. Тереза)
Не нам то вирішувати...
І як кажуть 'в народі': не кажи гоп, поки не перестрибнув.
Облудно вважати себе святим і праведним, бо ми всі грішні, а самонавіювання ні до чого доброго не веде.
І лише та людина яка визнає свої гріхи і покається матиме НАДІЮ на вічне життя. Але повторюсь не нам то вирішувати. І не нам казати хто праведний, а хто ні, і хто спасеться а хто ні.
Це справа Бога. Давайте не будемо перебирати на себе Його повноважень.

 

Може я не чітко висловився.

Я абсолютно не вважаю себе, що уже досягнув святості. Впринципі її і неможливо досягнути самому, мені її подарував Христос НЕЗАСЛУЖЕНО, коли я покаявся перед Ним і вирішив жити уже для Нього...!!!

І гріхи свої визнаю кожного дня, каюся перед Господом за них, таким чином я зберігаю і пильную про уже подаровану мені святість і праведність...
Хіба це не біблійно..???

 

А може у вас є якійсь нерозкаєні гріхи? Ті, на які ви можливо не звертаєте увагу, бо вважаєте що це не гріх?
Навіть якщо ви не приділили любові тій людині, що потребувала співчуття і допомоги, це вже гріх. Якщо в думках ви почали гніватися на близьких, або колег-це вже гріх, і т.д.
Давид писав" кто усмотрит погрешности свои? от тайніх моих очисти меня.

---------- Додано в 01:28 ---------- Попередній допис був написаний в 01:28 ----------

А чи справжнє ваше покаяння? Справжнє покаяння іде від Бога. Справжнє покаяння призводить до ненависті до гріха. Спражнє покаяння-це коли людина розуміє, що своїм гріхом засмутила Спасителя, і вирішує більше ніколи не повторювати свої погані вчинки

---------- Додано в 01:42 ---------- Попередній допис був написаний в 01:28 ----------

Зберігати і пильнувати це добре. Але покладатися на себе в цій справі не можна. Бо кожний гріх засліплює очі, віддаляє від Бога. Ми можемо втратити пильність, і не помітити цього.
Давид , наприклад, молився Богу, щоб той дивився чи не на небезпечнім,він- Давид шляху.
Думаю, цю молитву Давида( з книги Псалмів) треба взяти як приклад.

Як на мене небезпечними для християнина є його нерозкаєні гріхи. Або іншими словами його "улюблені" гріхи. Ті з якими людина не поспішає і не хоче розтаватися.
Це ті гріхи, до яких ми звикли, нам вони зручні. Ми їх можемо не відчувати бо самі з часом заглушаємо голос "Духа Святого" Наприклад -це любов до свого "я" надміру. Якщо з одними гріхами буває легше попрощатися, то з іншими надзвичайно тяжко.

---------- Додано в 01:46 ---------- Попередній допис був написаний в 01:42 ----------

Напевне рішення жити для Бога ми приймаємо не один раз. Кожен день ми здаємо "іспит"
Справжня віра проявляється не тоді, коли все добре, а коли по-справжньому погано, і коли не відчуваєш поруч Бога. От тоді треба робити справжній крок віри.
В мене не завжди получається.

 

Святість. Чи можливо сьогодні бути святим, праведним...??
Не знаю, як хто, а я вважаю, що неможливо. Тільки вийдеш на вулицю і немає гарантії, що темні когось не направлять на твою дорогу, щоб спокусити тебе на конфлікт. Чим більше працюєш над духовністю,тим більше тебе спокушують темні сили на конфлікт. Навіть закрившись в хаті, не виключно, що почнуть "діставати" рідні...

 

Якщо намагаєтесь власними силами досягти святості і праведності-то це дійсно неможливо.

 

Ну, звичайно! Це Бог спокушає нас, аби ми були "іскушоннимі", тобто натренованими, розвиненими. Переживаючи ці спокуси, людина рухається до святості.

 

Сьогодні на суботній школі ми розглядали тему "праведність".
Памятним текстом було- "блажені голодні і спраглі праведності, бо вони наситяться" (Матв 5/6)
В нас є зарахована праведність Христа-це те що Христос зробив для нас. Ця праведність покриває нас.
Друге- це наділена праведність Христа- це те що Господь здійснює в нас через Духа Святого. ,формуючи нас за Своїм образом. І ці дві невідємні складові складають одну праведність Христа.
Хоч ми і покриті праведністю Христа, ця праведність має бути явлена в нашому житті. Праведність-це не просто заява.Праведність стає реальністю в житті людини
, яка має її.
Іван каже:
7 Діточки, хай ніхто вас не зводить! Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він!(1 івана 3/7)
Праведність-це якість плоду Святого Духа, повязана з послухом. Для деяких людей послух несумісний зі спасінням через віру.Начебто наш послух Божій волі і наше спасіння -два різних питання. Іван писав-що праведне життя-це достовірна ознака тих, хто отримав спасіння.
Коли постає питання щодо послуху, декотрі люди вказуєть на те, що ми не спасаємося ділами. Хоч нема сумнівів у тому, Що Люцифер опинився на небі не завдяки послуху Божій волі, проте необхідно памятати, що саме непослух став причиною його вигнання звідти. Те саме можна сказати про Адама і Єву..
Вони потрапили до Едемского саду не завдяки своєму послухові, але саме внаслідок їхнього непослуху Божій волі, були вигнані із саду.
Наділена праведність-це правильні вчинки, і саме відповідно до своїх діл усі будуть суджені. Наш характер відкривається у тому, що ми робимо. Діла виявляють, чи щира наша віра.

 

За всі каюся відразу...

А чому Ви вирішили, що несправжнє?

Я так завжди роблю...

Я також так молюся.

В мене нема "улюблених" гріхів. З усіма гріхами я хочу і спішу розстатися...

100%, але народжуємося згори один раз...

Я, створюючи тему і ставлячи питання, чи можливо сьогодні бути святим і праведним, якраз і мав на увазі Христову праведність, котрою ми спасаємося, або як ви пишете:

Просто, люди думають, що можна спастися і бути достойним в очах Бога самими по собі, без Нього, не розуміючи, що саме Він нас робить святими і праведними в Ісусі Христі...

 

Чи можливо сьогодні бути святим, праведним...??
Я знаю таких людей. Отже, можна!
Але щодо себе, то я не такий. Але я вірю в те, що Господь - милосердний, і простить мені те, що я ненавмисне зробив поганого, бо навмисно я того стараюся не робити. Я не знаю - чи це гріх, але я не боюся Бога, як не бояться суворого, але доброго батька.

 

Я раніше молилася так" Господи прости мене за все" Але це не вірно. Кожен окремий гріх має бути усвідомлений. І за нього треба просити прощення.
Це як дитина, що погано себе вела приходить і просить вибачення за все. Ви питаєте за що ти просиш вибачення. А вона конкретно не може сказати. Так і ми маємо спочатку усвідомити все.

---------- Додано в 12:29 ---------- Попередній допис був написаний в 12:28 ----------

Я не вирішую. Я просто даю вам питання на роздум.

---------- Додано в 12:31 ---------- Попередній допис був написаний в 12:29 ----------

Є гріхи, яких ми не помічаємо.Якщо наприклад ви молитесь перед іконами діві Марії, ангелам охоронцям-це вже гріх. Але ви так можете невважати.

---------- Додано в 12:32 ---------- Попередній допис був написаний в 12:31 ----------

Ви вже можете про себе сказати ,що ви народилися з гори?

---------- Додано в 12:35 ---------- Попередній допис був написаний в 12:32 ----------

Але я ще написала, що Христос має жити в нас і відповідно якщо праведність Христа покриває нас, це не значить що ми можемо жити як хоче наша плотська природа. Ми маємо жити по"духу" роблячі хороші справи, допомагаючи бідним і стримуватись від гріха і т.д.

---------- Додано в 12:40 ---------- Попередній допис був написаний в 12:35 ----------

Я теж інколи поступаю неправильно. Але стараюся навмисно не робити поганого.
Мене більше непокоїть боротьба, що проходить в середині мене. Я часто не довіряю Богові в повсякденних справах, не даю Йому діяти через себе. Часто думаю чи достатня моя віра для спасіння?

 

Не довіряти Богові може тільки той, хто не вірить у Його справедливість і всемогутність. Щодо іншого... Я також намагаюсь не турбувати його моїми дрібними проблемами, бо маю вирішувати їх сам.

 

А я турбую.

---------- Додано в 18:28 ---------- Попередній допис був написаний в 18:24 ----------

Напевно. Але допустимо така ситуація:
Хвора людина молиться до Бога про виздоровлення. Якщо молиться, то має вірити, що Бог відповість на молитву. Якщо вірить, то не буде приймати ліки,бо Бог може оздоровити її без якогось фармацептичного чи хірургічного втручання.
Чи не так? Якщо ж пє ліки- значить це невірство?

 

Я прошу вибачення в Нього, завжди знаючи конкретно за що...

Я не молюся перед іконами діві Марії, чи ангелам- охоронцям...

Можу сказати, що народився згори, можу навіть сказати, день, місяць і рік коли це сталося і при яких обставинах...

100%! Підримую!

 

Я думаю слово "боятися " ми маємо розуміти як боятися бути неслухняними Йому, боятися згрішити. Боятися виявити неповагу до Бога.
Але в прямому розумінні слова "боятися" чи це буде вірним?

 

Я десь читала, що є три етапи духовного життя віруючих:
1) раб- людина, яка не чинить зла через страх покарання;
2) слуга - робить добро задля нагороди - спасіння;
3) син - слухає Батька заради Самого Батька.
Хто на якому етапі знаходиться кожен вирішує сам. Звісно це не біблійна наука, швидше вправа для роздумів.

 

Що означає "прийняти Його жертву"?

Це десь приблизно так.
Уявіть собі зал суду. Вас засуджено до смертної кари. Крапка. Відкупитись уже нічим неможливо...Суддя стукнув молотком. Засідання закривається. Усі починають спокійно підніматися зі своїх місць, щоб розійтися . А Вас покриває холодний піт! Ви не вірите словам судді!!! Паніка всередині... І тут з залу лунає дзвінкий голос однієї людини, котра просить суддю відпустити Вас!
Очі усіх присутніх повертаються в сторону звідки пролунав цей голос. Тим часом ця людина виходить наперед до судді і просить його дозволу стати на Ваше місце, а Вас щоб відпустили... Після довжелезної паузи, суддя дозволяє йому це зробити...
Ви, не вірячи тому що відбувається і не зводячи очі від цієї людини звільняєте своє місце...

Все! Ви невинні, Ви оправдані, можете йти на усі чотири сторони..., БО ЗА ВАС ПРИНЕСЕНО ЖЕРТВУ, ЗАМІСТЬ ВАС ХТОСЬ ПОГОДИВСЯ ПОМЕРТИ!!!

Дати місце цій людині і означає прийняти Його жертву!

Хоча Ви можете цього і не зробити, тобто відкинути Його жертву, сподіваючися, що зможете якось відкупитися від цього вироку, чи своєю хорошою поведінкою, чи ще чимось там...Але це глупство- Ви уже є засуджені на смерть!

Нажаль, більшість вибирає чомусь саме цей другий варіант...

Iван.17:19
А за них Я посвячую в жертву
Самого Себе...

 

Чому люди обирають другий варіант.? Що лежить в основі вибору? Чому багато з нас намагаються робити добрі діла щоб заслужити спасіння?

 

Люди часто ставляться до святості як до чогось абсолютно небаченого, як то вина двохсотлітньої витримки! При цьому вони не бачать її в ординарних людях поруч з собою. Я навіть на курсі, на якому вчився, можу такі 2-3 людини нарахувати!

 

Я думаю, що все залежить від того, що приймати за святість та які застосовувати критерії для визначення.

 

Возможно, мы, подобно Никодиму, обольщаем себя мыслью, что живем
правильно, не совершаем безнравственных поступков и нам, как всем прочим
грешникам, не нужно смирять сердце перед Богом. Только во свете, исходящем
от Христа, мы сможем увидеть всю порочность наших сердец и понять, что
каждый наш поступок осквернен корыстными побуждениями, враждебным отношением к Богу.
Мы начинаем сознавать, что наша праведность на самом деле подобна
запачканной одежде и что только Кровь Христа может очистить нас от скверны
греха и обновить наши сердца по Его подобию.
И оказывается достаточным всего лишь одного луча славы Божьей, одного
проблеска чистоты Христовой, проникшей в душу, чтобы сделать каждое пятно в
характере мучительно заметным, чтобы обнажить недостатки и пороки. Грешнику
открывается порочность его желаний, неверность сердца, нечистота уст. Он
видит, что его неверные действия бросали вызов закону Бога; сердце его
сжимается от боли, испытывая на себе влияние Духа Божьего. Смотря на чистый,
непорочный характер Христа, он чувствует отвращение к самому себе.
Когда пророк Даниил увидел славу, окружающую небесного вестника,
посланного к нему, он был подавлен сознанием собственной слабости и
несовершенства. Описывая чувства, испытанные им во время чудесного зрелища,
он говорит: " А як почув я голос його слів, то я зомлів, і припав своїм обличчям до землі (Дан. 10,8).
Человек, испытавший на себе такое влияние, будет ненавидеть свое себялюбие, свой эгоизм и стремиться, принимая верою праведность Христову, достичь внутренней чистоты, которая бы соответствовала закону Божьему и характеру Христа.
Апостол Павел говорит о себе, что в отношении праведности, требуемой
законом (а эти требования регулировали только видимые действия), он был
"непорочен" (Фил. 3,6); но когда ему стала понятна духовная сторона закона,
он увидел свою греховность. По букве закона, если отнести ее к внешним
поступкам, как это обычно делается, он воздерживался от греха; но когда он
проник в глубину святых заповедей и увидел себя таким, каким его видел Бог,
ему пришлось смириться и исповедать свою вину. Апостол говорит: "А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть," (Рим.7,9-10).
Когда он понял духовную природу закона Божия, грех предстал перед
ним во всей действительной отвратительности и от его самомнения не осталось
и следа.
Бог не считает все грехи одинаково тяжкими; Он, как и люди, по-разному
оценивает степень виновности, но никакой грех не является малым в глазах
Божьих. Суждение человека пристрастно и несовершенно, а Бог судит обо всем
так, как оно есть на самом деле. Пьяницу презирают; ему говорят, что его
грех закроет ему доступ в рай. В то же самое время, гордость, себялюбие и
жадность очень часто остаются без порицания, но именно эти грехи наиболее
оскорбительны для Бога, ибо они представляют собой прямую противоположность
Его доброте и человеколюбию, и той бескорыстной любви, которая царит в
атмосфере непавшей Вселенной. Человек, совершивший тяжкий грех, может
чувствовать стыд, сознавать свое убожество и нужду в благодати Христовой; но
гордый ни в чем не нуждается, поэтому его сердце закрыто для Христа и Его
неисчислимых благословений.
Несчастный мытарь, который молился: " Боже, будь милостивий до мене грішного!... (Лук. 18,13), считал себя крайне нечестивым человеком. Так же
относились к нему и окружающие. Но он чувствовал свою нужду. Отягощенный
бременем вины и стыда, он предстал перед Богом, прося Его о милости. Его
сердце было открыто для благодатного действия Духа Божьего, освобождающего
от власти греха. Хвастливая же, исполненная собственной праведности молитва
фарисея свидетельствовала о том, что его сердце закрыто для влияния Святого
Духа. Он был далек от Бога и потому не сознавал, что в своей порочности не
имел ничего общего с Божественной святостью.
Если мы осознали свою греховность, не будем ждить, пока ми станем лучше.
Очень многие считают себя недостаточно хорошими, чтобы прийти ко Христу. Можем ли исправиться своими усилиями? Но "Чи мурин відмінить коли свою шкіру, а пантера ті плями свої? Тоді зможете й ви чинити добре, навчені чинити лихе!" (Иер. 13,23). Помощь для нас -- только в Боге. Мы не должны
ждать, пока у нас появятся более убедительные доводы, более святой нрав,
пока нам представится более благоприятная возможность. Сами мы ничего
сделать не сможем. Мы должны прийти ко Христу такими, какие мы есть.
Но никто да не обольщает себя мыслью, что Бог, по Своей великой любви и
милости, спасет даже тех, кто отвергает Его благодать. Крайнюю мерзость
греха можно понять только во свете Голгофского креста. Если кто-то
утверждает, что Бог слишком благ, чтобы отринуть грешника, пусть он
посмотрит на Голгофу. Христос взял на Себя вину грешных людей и пострадал за
них именно потому, что для спасения человека не было иного пути и без этой
жертвы человечество не могло бы избавиться от оскверняющей силы греха и
восстановить общение со святыми существами. Чтобы люди смогли снова начать
жить духовной жизнью, Христос взял на Себя вину за их непослушание,
пострадал за их грехи. Любовь, страдания и смерть Сына Божьего
свидетельствуют о чудовищности греха и о том, что избавиться от власти греха
и жить более возвышенной жизнью можно, только покорившись Христу.