Свята - релігійні і не дуже

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

 

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

А монаший целібат - це також світська і матеріальна справа, чи така ж, як у священників?

 

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

Монаший целібат це вибір, а священичий - примус.
Я знаю багатьох поляків, котрі могли бути дуже добрими священиками у своїй церкві, але не стали. І ще знаю багато священиків-целібсів, котрі живуть із "катехиткою" чи господинею, а їх діти живуть у батьків тої "катехитки" чи господині. Деякі живуть із "водіями", бо з того дітей нема.
Не можна бути в цій справі лише з одного боку, треба бути посередині.

 

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

Ще згадайте про руку та око, які треба відкинути, якщо вони вас до гріха ведуть, а не до Бога.
Але як це заперечує жонате священство, не бачу. А може, та цитата заперечує сім"ю? Або це із серії, якщо твій брат - свідок єгови, то відречися від брата свого??
Прокоментуйте цитату, бо що з того тоді, що ви її навели.

 

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

Та звідки, Ліля, ми можемо знати - хороші б священники з них вийшли б чи ні. Я ж целібат не осуджую і не оправдую. Є як є. Раз церква так постановила, то може й відмінити.

 

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

А ось коментар священника про ""День закоханих"

Святкування "Дня закоханих" 14 лютого має язичницьке коріння. У язичницькому Римi 14 лютого вшановували богиню шлюбу, материнства й жiнок Юнону. Наступного дня починалися Луперкалiї — «фестиваль» на честь бога Фавна, покровителя стад, тiсно пов’язаного iз поняттям плiдностi. Ще одна назва дня 14 лютого — «Пташине весiлля», в цей перiод починали паруватися птахи.

По-перше, Греко-Католицька, як і Православна Церкви не святкують це "свято". 14 лютого в наших храмах не згадується святий Валентин. Якщо ми відкриємо книгу «Життя святих», то побачимо, що із старовини Церква почитала трьох мучеників на ім’я "Валентин": мученика Валентина Доростольського, що постраждав за віру в Христа в 228 році (пам’ять 7 травня), священномученика Валентина єпископа Італійського, убитого за те, що він християнин, в 273 році (пам’ять 12 серпня) і священномученика Валентина пресвітера Римського, замученого за проповідь про Бога в 269 році (пам’ять 19 липня). Всі дати пам’яті - це дні, коли мученики прийняли кончину від рук язичників.

Співпадає лише рік (але не дата) загибелі священномученика Валентина Римського з роком смерті "передбачуваного" Валентина про якого мовиться в романтичній історії "дня всіх закоханих"... Тому ніяких особливих богослужінь 14 лютого з нагоди Дня «Святого» Валентина в нас не проводиться.

Усі Валентини канонiзовані задовго до роздiлення Церкви на західну i східну, а тому цих святих визнають i православнi, й католики. Вивчаючи справжнє житіє святого мученика Валентина, ми не відмітимо нічого спільного з сучасною його „легендарною” версією. Немає в нім ні таємних вінчань - загальновідомо, що сам обряд вінчання в Церкві був встановлений пізніше. Не знайдемо в житті мученика і писання любовних листів.

По-друге, слово "святий" наводить людей на думку, що це свято якось пов'язане з Церквою. Нажаль святкування його часто нагадує язичницькі часи та прямо порушує або ж заохочує до порушення однієї з 10 заповідей - не чини перелюбу. Любов в сучасному розумінні - це вже навіть не романтичні почуття, а часто хтиві розмови і погляди, а то і постільні сцени. Все це відверто пропагують ЗМІ та ті хто охоче заробляють на цьому «святі». Мусимо визнати, що "День всіх закоханих" фактично став днем розпусти.

Кохання – почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі. У Біблії ми знайдемо чимало прикладів, що змальовують людські почуття. Зокрема, Соломонова “Пісня пісень” є живим прикладом ніжних емоцій, які спільно переживаються нареченими. Церква не засуджує кохання й особливої уваги один до одного. Але закоханість це ще не любов, а справжня любов пов’язана з не лише з емоціями та почуттями, а в першу чергу з відповідальністю та вірністю. Ось як описує подружнє кохання Святий Іван Золотоустий: “Беру тебе у свої руки і люблю сильніше, аніж життя своє. Тому що життя теперішнє – ніщо, а моїм найбільшим прагненням є прожити його з тобою таким чином, щоби ми були впевнені, що не будемо розлучені і в іншому житті, котре для нас приготовлено”.

Саме тому, як альтернатива до пропаганди «вільного кохання» виник Рух Чистих Сердець, девіз якого – “True love waits” (справжнє кохання чекає). Цей рух уже поширився в багатьох країнах, до нього приєдналися не тільки християни: католики, православні та протестанти, але і євреї та мусульмани. Вступаючи у цей рух, молоді люди дають обіцянку перед Господом Богом зберігати чистоту до шлюбу. І 14 лютого члени цього руху вже декілька років, як альтернативу до комерціалізованого „Дня закоханих”, проводять „День ціломудрія (чистоти, цнотливості)”. Основна його ціль – вказати на небезпеки, які існують в невпорядкованих зв’язках, пропагувати ідеї справжньої любові та дошлюбної стриманості, сказати молодим людям, котрі вже мали статеві стосунки, що можна почати все спочатку та жити в чистоті.

 

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

Не просто може, а вже й подумує. :cool: Вже то нераз проскакувало в новинах через ті всі скандали, бо весь світ їм тим закидає, як єдиною причиною. Хоча, як ми вже говорили, причина розпусти у священників не тільки та, та і не тільки у римо-католиків.

 

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

А я ще колись читала книжку "Страшні тайни монастирських мурів".
І кому тоді потрібен той целібат? Богові? А життя поза шлюбом і позашлюбні діти? Нам знайомі поляки теж дуже доказували, що ксьондзи не можуть одружуватися, бо то страшний гріх. А те що їхній племінник (гарний молодий хлопець тоді) висвятився на ксьондза і певно собі живе з якою наложницею "втихаря", то то вони зрозуміють! Жива ж людина...:cool:

 

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

Я не виключаю, що й одружений священник може жити з катехиткою. Коли людину "тягне", то що поробиш? Якщо священнослужителя тягне до хлопів, то тут і будь він тричі одружений - не допоможе, бо то трохи різні речі. а все через те, що приймаючи таке рішення, людина питає себе: "чи зможу"? Не розуміючи, що покладатися у тих справах не так на себе, як на Бога.

 

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

Олюсю, прошу Вас, не дивіться однобоко! Не кожному сім'я побтрібна. Є такі, що одружуються, бо всі одружуються і потім все життя нещасливі, і їх сім'я також. Знаю таких людей, які ніколи не мали сім'ї, не є ні в монастирі, ні в священстві, але вони дуже щасливі, що не мають сім'ї. Деякі люди не створені до сім'ї і все. Бог нас творить різними, а не їднаковими.

Щодо монастирських мурів, то можу вам сказати, що монахи зараз таки свідомі. І якщо щось не так, вони самообманом не займаються, а просто виходять з монастиря і все.
Священикові дуже важко просто покинути священство, бо що тоді робити? Ким бути, де працювати? Якщо в нього ніякого досвіду, то він стане просто ніким. Адже церква для них - інкубатор. І такому дуже важко прийняти якесь конкретне рішення. Йому простіше жити в грісі. Переважно вони ще й від віри відходять узагалі. Бо як можна жити з Богом перебуваючи у постійному грісі, який не можна навіть собі простити, бо відмовитися від гріха нема ні сили, ні бажання. Людина починає любити свій гріх замість Бога.

Церква нічого не мінятиме, поки того не захочуть саме її вірні. Якщо кричать усі інші, то Церква не повинна на це звертати увагу. І це питання зараз відкритим не стоїть. Хлопці мають вибір: або бути священиком, або ні. Деякі просто переходять до іншої церкви, де можна одружитися. І це їх власний вибір, а не те, що їх Церква до чогось змусила. Якщо я грішу, то це Я грішу, а не моя церква.

Навіть ті традиційні церкви, де буцімто є "вибір", все одно обмежують той вибір. Одружений священик ніколи не стане єпископом, хіба жінка помре, або жінку відправить у монастир. І таке справді трапляється. Навіть у наші часи.
Якщо має бути вибір, то він має бути здоровим. Адже священик не може одружитися, ані диякон не може одружитися. Одружитися може ТІЛЬКИ семінарист, котрий уже закінчив семінарію. А до закінчення він взагалі може приховувати, що в нього є дівчина. Хіба це вибір?

Тут забагато нюансів.
Одне знаю, що потрібні і одружені, сімейні люди, і безсімейні. Особливо, з точки зору вільного вибору та вільної волі. Не хоче хтось одружуватися, то його вибір треба шанувати від і до.

 

Відповідь: Свята - релігійні і не дуже

Дуже розумий допис від Лілі. Підтримую

 

На п'ятдесятий день після Пасхи святкують Трійцю або Зелені свята.

На п'ятдесятий день після Песаха святкують Тору.

???
Хто в кого "списував"?

 

Звысно, що християни-язичники запозичил и саме свято у эвреъв, проте змынили назву, та пыдлаштували пыд своъ догми.

Скажыть 25 грудня, день сонячного сонцестояння, народження сонця верховного божества римяських язичників, випадково стало днем народження Христа, хоча в біблії про день його народження не говориться, проте описується приблизний термін - жовтень листопад коли ще можна виганяти отару в поле пастися.

 

Знову аналогія із словом:
Син Божий, сонце (сон це), sun (анг) - сонце...
Син - son (анг.)

 

ы що наявнысть однакових букв у словах свыдчить про їх спорідненість, чи як?

 

Наша реальність керується словом. Приголосні букви у слові - це свого роду алгоритм (назвався грибом - лізь в корзину).
Свідчить. Є така штука як синестезія (коли людина "видить" слова у кольорі). На нашому форумі є така тема. Почитайте.

 

але сюди можна вднести тисячі десятки тисяч слів : трек, трактор, трапплін, тромб, тренд, рот, тор, торс....

Ви вибираєте з цієї генеральної вибіркикілька тих що вам підходять і будуєте свою теорію, це звичайна підтасовка, а не науковий підхід.

 

Коли назбирується більше отих "співпадінь", то бачиш в цьому певну закономірність. Тільки і всього.

 

дроечі не вжаилво в яомку прояркду нпасині бкуви в солавх, глоонве аби преша і отснаня бквуа блуи нипанасі вніро.
ткаа от фгнія.

 

Ще вдогонку (так зване "співпадіння"). На Різдво в хату вносять сіно.
P.S
В кого безсоння, то йому помагає подушка з сіном.