Сурогатність нинішньої держави

Ви що, фаталіст? То чому ж не кидаєте свою дитину повністю на волю Божу?

 

Наука та освіта

[FONT=&quot] ОСВІТА. Розділимо цю сферу на два сектори - безпосередньо освіту та виховання. З першим у нас "задовільно з мінусом", а з другим – повна катастрофа. Нинішня освіта - це в основі погіршений варіант совкової освіти. А згадана ніколи не вирощувала особистість, вона продукувала слухняних зубрил без вміння аналізу. Проведіть такий, хто з «совкових» вихованців читав без примусовості В.Шекспіра чи Т.Шевченка і вам стане зрозумілим якість перехваленої «совкової» освіти і “саме читаючої нації в світі”. В ній дитину чи студента, який пробував мислити як особистість, "садили на місце" вчителі чи професори, тому талант вимушений прориватися всупереч системі. Ще один недолік цієї спадщини - відірваність професури від живої науки. Звідси й негативний догматизм - конспект від викладача являвся шорами світогляду майбутнього фахівця. Пора***те, для прикладу, ефективність нашої освіти в кількості талановитих випускників-акторів інституту ім. Карпенка-Карого і вас пройме жах.
Теперішні тести на знання направлені на боротьбу з корупцією, але як вони взмозі перевірити реакцію та гнучкість розуму, які, на мою думку, більш важливі для інтелекту ніж просто пам'ять. До цього ще треба додати насиченість учбових програм, яка не дає закріпитися в мозку найнеобхіднішому. Як результат більше половини учнів навіть не засвоюють рідної мови, а це вже не замінять ніякі знання по математиці. Як на мою думку, при такій освіті нобелівських лауреатів нам ще чекати не одну сотню років. Ми будемо подібно продовжувати штампувати власників нічого не вартих дипломів, тому що якість освіти зворотньопропорційна вирослій кількості Вузів та "проффессорів". Тому не буде дивиною, що такий випускник буде плутатися між А.Шевченко і Т.Шевченко і зовсім не знати про роль Ф.Прокоповича в побудові Росії. Коли освіта не в змозі донести до учня роль рідної мови для цивілізованої людини, то освітою її можна назвати лиш умовно. Отже в нинішніх умовах наше суспільство, витрачаючи масу коштів на освіту, отримує замість неї велику кількість девальвованих дипломів, тим самим і девальвуючи гривню.
Про виховання я можу сказати наступне. Жлоб продовжує продукувати жлоба. Поплавські у нас не виняток, вони в нас масове явище. Як результат, держава на свій кошт штампує В.Сердечок, так і не “обтесавши” жлобство Данилків. Інтелігент в університеті - це унікальне явище, тому ми випускаємо культурних виродків з дипломами, для яких честь і совість є чимось з середовища фантастики. Тому і маємо величезний дефіцит в шляхетних людях, без яких наше суспільство приречене на повний занепад. Лиш шляхетність нас виведе із стану "рашен", а справжній інтелект повинен показати нам значущість для нинішньої європейської цивілізації поштовхів давньогрецької культури, ролі християнства та італійського Ре-несансу. А згадуваний давньогрецький "ідіот" в особі нашого нинішнього "проффессора" точно не буде спонукати Україну до її ВІДРОДЖЕННЯ.
НАУКА. В 60-х роках відбувся неофіційний поділ цієї сфери на "фізиків" та "ліриків". Вирощування останніх (крім сурогатних марксистів-леніністів) необхідної якості не допускав режим В.Щербицького під пильним оком Москви, тому нікому зараз науково трактувати феномен того ж жлоба чи роль догматизму православ’я на наш занепад. Існуючі на даний час інститути та кафедри в цій царині простіше розігнати ніж викорінювати з них невігластво та паразитизм. А "фізиків" добиває нинішній режим завгарів та бухгалтерів. Назвіть мені хоч одного науковця чи винахідника, який би отримав славу і гроші в описуваній країні за свій талант. А талант до техніки чи фізики в потомків "гречкосіїв" є. І ці люди варті більшої уваги і пошани суспільства ніж якісь поп"зірки", інакше залишки їх повтікають від цього невігластва на користь більш розумних народів (скільки наших славетних земляків прославило своїм талантом інші народи, в тому числі і в знаменитій Силіконовій долині). [/FONT]

 

культура і демографія

[FONT=&quot] В цьому розділі буде йти мова не про совкову кількість театрів, лекторіїв та консерваторій на душу населення. Йтиметься про культуру сім'ї, етику взаємин людей, відношення до праці чи відпочинку, громадянський обов'язок і т.п. Тут задача однозначна - поступово очищатися від стану відсталості, заквашеного на російській культурі, і приближатися хоча б до культури більш цивілізованих слов'ян, таких як чехи. А це нам край потрібно, бо ми "рашен" з відповідною реакцією в світі. П'янство, злодійство (від "низів" до "верхів"), наркоманія, брехня, відсутність честі і совісті, безвідповідальність, небажання вчитися, зневага до навколишнього середовища - ось скорочений перелік "достоїнств" нашого середовища.
Поряд з цим у нас існують паразитичні спілки письменників та композиторів, маса "заслужених і народних" дармоїдів, які пригрілися біля слова культура, не розуміючи навіть його суті. Один з таких паразитів "керує" в Секретаріаті нашого "Президента" гуманітарною сферою. Невдалий артистик з такого ж бездарного театру ім. Франка на призвіще Биструшкін вже й ходити нормально не може від сидіння в посадових кріслах. Запитайте в нього про головну проблему в культурній царині України (все те ж жлобство), то він вам скаже що це нецензурщина, тому що освіта в нього комсомольсько-совкова, яка далі вивчення градації на робітничий клас та селянство не йшла. Тому різниця між нашим постсовковим невігласом і римським плебсом йому виглядає туманом. Він не розуміє, що сам відноситься до інфікованих тим же жлобством через комсомол, тому йому ближча показуха з олімпійськими чемпіонами ніж підняття розваленої масової фізичної культури. Він пригрівся біля таких же нікчем з показушними замашками на посадах голови КМДА і Президента і вони разом садять калини, будують бутафорні об'єкти, показушно моляться в церквах. А ось справжньою боротьбою з відсталою культурою і реанімацією цивілізованої національної займатися нікому, тому що керівні жлоби зі своїх затемнених "мерседесів" не бачать гори сміття, п'янство та наркоманію на наших вулицях. А це ніякою шароварщиною та калинами не прикриєш. Везе нам на інтелект наших "Президентів" - один любив бринькати на гітарі та був зачарований в престарілого комсомольчика Кобзона, а його "синок" пробує реанімувати козацтво, зовсім не розуміючи філософію останнього і абсурдність цього задуму в наш час. З таким інтелектом "вождів" не скоро зникнуть пошарпані стіни ліфтів та під'їздів, припиниться наркоманія, щезне пропаганда насилля на екранах телевізорів. Навіть згадуваний вже бувший голова колгоспу з Білорусі зумів утримати свій народ від побутової культурної деградації. Перетніть кордон, пани "Президенти", і побачите ступінь своєї нікчемності навіть порівняно з Лукашенком, який розуміє більшу важливість чистоти вулиць по зрівнянню з показушними пам'ятниками.
Є теорія активного і пасивного дурнів. Так ось згаданих вище "активістів" потрібно тримати подалі від важливих справ, до яких я відношу і проблеми в нашій культурі. Як показушно любляча, але недолуга мати псує своїм невіглаством дитину, так і ці Ющенки, Жулинські, Яворівські домучують цю "проблему", не створивши зі своїми інститутами літератури та спілками псевдолітераторів хоча б подобу "Ста тисяч" ХІХ століття, так актуальних на даний жлобський час. Вони не виросли, навіть, до рівня більшовицького Корнійчука з його п'єсою "В степах України". Тому чекати сучасних п'єс по типу "За двома зайцями" від наших діячів навколо культури не приходиться. Ось на такому невтішному тлі (відсутності сучасних Старицьких) і видають нам якогось "сіренького" Горянського з екрану йому подібні як якусь "видатну особистість", яка поряд з рівнозначними Поплавськими та жлобенятами з "95 кварталу" творять нашу культуру. Як кажуть – прихали. 200 років назад Полтава давала нам Котляревських, а зараз продукує особистості не більше тих же Данилків. ДЕМОГРАФІЯ. Природа автоматично регулює кількість тих, хто їй потрібен. Ніякі гроші на народження не поліпшать ситуацію в цьому. Проблема в нас не в "кількості", а в "якості" генофонду. Скільки наркоманів не народжуй, вони все рівно прискореними темпами будуть вимирати. Чи потрібні нам (вірніше буде - Богу) 100млн алкоголіків на занедбаній території? Тільки через якість генофонду ми зможемо вийти на кількість населення. І не потрібно тратити бюджетні кошти на жлоба, щоб він виростив подібного чи ще гіршого ніж сам.[/FONT]

 

Продовження

Тут я пропускаю підрозділ "Церква", який на форумі вже публікувався.
[FONT=&quot] УРЯДИ.
Всі вони себе люблять називати "професіоналами". Я згоден, що ці безвідповідальні бездари професійно вміють паразитувати на злиденному бюджеті. Але людей, достойних пакету українських проблем, я ще в цій ролі не бачив. Україна аж кричить в потребі реформ відходу від розтерзуючого її "лібералізму". Нав'язана нам "шокова терапія" підійшла б до організму з сильним імунітетом, а в нас такого після задухи в Російській імперії не було. Тому ми втратили так багато своєї економіки. Я не можу докорити Януковичу чи Пустовойтенку (ці приклади з обойми рівних) за їх совкову малоінтелектуальність, бо сам не з Марса спустився. Але вперто лізти з цим багажем інтелекту в рятівники нації - це вже нахабність. Україна пливе некерованою по течії буття як те г...но. І прибравши оту бутафорію під назвою "уряд", ми майже не помітимо його відсутності і будемо пливти так само і в тому ж напрямку. Єдине, на що спроможні ці "професіонали", - це збирати податки і мита, щоб потім їх роздавати. Все інше фактично кинуте напризволяще, що вони називають чомусь лібералізмом. Це показала ситуація з нинішньою економічною кризою. Безпорадність відно-сно цієї ситуації до цього самовпевнених "професіоналів" вражає. Це результат совковщини, яка залишила нам "докторів економічних наук" типу Вітренко з їх лиш двома пунктами в головному мозку - "про МВФ та НАТО". ЧИНОВНИЦЬКИЙ АПАРАТ.
Ті, про кого нам нав'язливо нагадують недолугі ЗМІ і яких ми стараємося спекатися на чергових виборах (політики), являються лиш вершиною айсбергу паразитичної і безвідповідальної структури в державі, яка додушує нас. За кожними вибраними Ющенками стоять маси мало видимих “начальничків”, які переживають своїх шефів і які, в силу своєї масовості, "випивають народної крові" навіть більше ніж хоч якось контрольовані нами політики.
Як я вже згадував, культура нашого нинішнього "керівника" сформувалася культурою Російської імперії (читай М.Гоголя). Однією з основних характеристик, яка об'єднувала цю "братію", - це корпоративність в відстоюванні своїх паразитичних інтересів (ворон ворону очі не виклює). У більшовиків ця корпоративність ховалася за словами "справа партії", якою вони прикривали всі свої злодіяння. Нинішні ж учні Щербицького теж збилися в зграї, шкурні інтереси яких вони і захищають. При підборі цих кадрів мови не йшло про професіоналізм чи етику, бо в основу закладувалась відданість шефу та зграї. Ось тому навколо шефа стільки кумів, сватів, секретарів та відданих охоронців, які “для солідності” на роботі навіть повертаються до державної мови. По цьому принципу сформована вся влада - від ЖЕКу до Секретаріату Президента. Тому в типовій лікарні у нас стільки невігластва, бо головного лікаря туди підбирали та затверджували не по інтелекту, а по блату. Пам'ятаєте скільки галасу підняла кучмівсько-донбаська кліка після чистки чиновницького апарату в 2005 році. "Наших б'ють" - типовий клич зграї на захист своїх корпоративних інтересів. А чистити потрібно було ще більше, але заміняти їх не на подібних їм Улянченків з іншої зграї Ющенка. І цей «змій – горинич» являється найстрашнішим паразитом народу. Відрубавши одну голову, ми стикаємося з подібною іншою. Тому серед цієї братії в силу їх злодійської корпоративності не існує безробіття. Відомий київський чиновник Салій казав: «Хіба можна розкидатися такими кадрами як Я?». Побувавший “зверху” вперто не хоче спукатися на нижні щаблі, привівши весь свій діапазон нецивілізованого захисту. При цьому в перевантаженні таким непотрібом управлінської ніші суспільству важко просунути потрібних людей. Але те, що цю нагальну кадрову проблему необхідно якісно вирішувати, нагадує нам і серед ночі зруйнувавший нам сон своєю тупістю та безвідповідальністю черговий бюрократ. Але про це в наступних розділах.
АРМІЯ.
Нічого нас історія так і не навчила. Цю структуру потрібно мати відповідною по якості до часу (дивись війну чисельної армії Іраку зі з’єднаннями військ США), або зовсім не тратити на неї ресурси. А цей сурогат, створений гнилим бувшим імперським офіцерством, в потрібний час може не вистрілити чи пальнути не в потрібну для нас сторону. Та й на залишках бюджету може існувати не професіонал, а лиш догнивати лінивий паразит. Так що потрібно готувати нових хлопчаків під Крути.
Як бувший совковий офіцер (здуру віддав цій паразитичній організації 10 років), я вирішив економічно допомогти масово звільняючимся в 90-х роках офіцерам. По цій причині я бував в Генштабі. Там я зрозумів хто «клепає» армію нової держави. Кадрова політика в нашій армії побудована на гірших зразках прогнившої більшовицької попередниці. Я зустрічав в Генштабі навіть ті кадри, які в перший же день війни з потенційним противником перебіжать на його бік. Я в цьому впевнений, бо знаю з їх попереднього життя як вони «люблять» Україну. А відносно інтелекту і професійності – вони не змогли навіть прийняти цю пропоновану мною реальну допомогу. Отже, на мій погляд, ми маємо армію по типу подібної в інків, яка в багатотисячній кількості не змогли протистояти загону з півтори сотні конкістадорів.
ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ.
Цю частину держапарату проаналізуємо з двох сторін - знання законів та етичної. З першою все зрозуміло – можливо щось у шпаргалочника і залишилось в голові, в крайньому випадку можна заглянути в книжку чи комп'ютер. А ось з совістю важче. Її в наших Вузах нікому вчити та тестувати. Для прикладу, працює в харківській юридичній академії така собі викладачка. Вона навіть не змогла привити потрібну для юриста етику своїй дочці, то що вже казати про якість моралі вихованих нею інших студентів. І скільки цих І.Богословських зі жлобським вихованням серед наших суддів, прокурорів, адвокатів? Вони, виховані Кідаловими, безконтрольні зі сторони народу, крутять законами як циган сонцем, керуючись своїми плебейськими "понятиями" (попробуй найди порядного суддю в Печерському районному м. Києва). Вони дискредитували українську державу як таку, Конституцію замінили одним своїм законом: "виживай - хто як може". Зараз жлобеня лізе в юристи не для служби закону, а "косить капусту". Ось тому «уже городской» начальник Печерського відділення міліції разом з «суддями» того ж району служать подібним собі Балогам замість химерного для них права та закону. І цей контингент замість боротьби з явищем беззаконня розвів такі масштаби корупції, що порядна людина в їхньому середовищі просто не виживе.
СБУ.
Тут я охарактеризую коротко. Служба з бувших КГБ-иків є, а ось беспеки для держави немає, бо ці хлопці служать на різних господарів (навіть закордонних), а ось охороняти дієвість Конституції нікому. [/FONT]

 

Столиця

[FONT=&quot] "Як тебе полюбити, Києве мій?" Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори. За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біог-рафіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий відплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні були обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який пропагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и почти непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали події 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов[/FONT][FONT=&quot]’[/FONT][FONT=&quot]язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду. [/FONT]

 

Продовження

[FONT=&quot] ЕКОЛОГІЯ.
Наш народ-раб дозволив своїм гнобителям не тільки себе понівечити, але й не захистив свій Богом даний край від подібного. Донбас, Запоріжжя, Кривбас, уранові копальні Кіровоградщини, Чорнобиль, знівечений Дніпро, засипані дустом чорноземи - ось плата за нашу "толерантність" та безвідповідальність перед природою. І якщо в 20-30-і роки минулого століття було ще кому боротися за свою природню домівку, то, коли руйнували Дніпро водосховищами та стоками з невіглаських підприємств, не було вже кому подати голос протесту. "А що ми можемо зробити?" - ось типова фраза безвідповідального сучасного «ідіота». І зараз ми пустими очима наркомана дивимося на нищення Карпат, цієї перлини нашого краю. На долі останніх можна оцінити пагубність впливу нашої “постросійської” культури. Таких повеней в Карпатах, як зараз, за часів Австро-Угорщини не було. Навіть в більшовицький період були якісь обмеження (тайга дозволяла зберігати наш ліс), а тепер вирощений Російською імперією жлоб не признає ніяких меж в своїй деструкції. Отже зміна в культурі привела і до дисбалансу в гідросистемі Карпат і до людських трагедій.
Не буду далі країти душу подібними прикладами, тому що їх дуже багато. Зупинюсь на головному. Наші горе-правителі наперебій переймаються проблемою нехватки енергонесучого газу, цього наркотику, на який в свій час нас посадила Москва. Та вижили б ми без нього, навіть навчилися існувати цивілізовано-економно. А ось думки про те, без чого ми точно не виживемо, в головах цих горе-правителів на "мерседесах" точно немає. ПИТНА ВОДА - ось друге питання після руйнуючого нас жлобства, яке потрібно негайно вирішувати. За останніх сто років в Україні знищено сотні малих річок та озер. Ще на початку 50-х ми дітлахами не брали з собою на Дніпро воду, пили прямо з нього. Хоч це було й не гігієнічно, але допустимо. А зараз про вплив теперішньої води на наше здоров'я можна тільки здогадуватися. Це про якість, але її вже в багатьох регіонах не хватає і в кількості. Цю проблему кількості та якості питної води потрібно вирішувати негайно. Справжній державний діяч не кидав би останні злиденні кошти на МЕДИЦИНУ, а направив би їх дійсно на ОХОРОНУ ЗДОРОВ[/FONT][FONT=&quot]’[/FONT][FONT=&quot]Я, що є не одним і тим же. В частині «охорони здоров’я» якість води грає величезну роль, але цього не знають в силу свого невігластва наші «державотворці». Я впевнений, що можлива війна між Китаєм та Росією в майбутньому буде не за нафту, а за володіння Байкалом. А в нас його немає, то ж робіть висновки.
МЕДИЦИНА.
Як і з юристами якісь професійні знання в "шпаргальщиків" є. А ось з етикою, мораллю та організацією праці повний "завал". Як я попередньо повідомляв, мене, людину з достатньою фізичною культурою держава довела до інфаркту. Доставили мене прямо з вулиці в одну із київських лікарень. Тамтешнім спецам навіть і в голову не прийшла думка повідомити про мене, одинака, соціальні служби для допомоги в попов-ненні дефіциту ліків, їжі, предметів гігієни. Також за майже місячне перебування в лікарні я не чув щоб хтось з працівників, звернувшись до пацієнта, представився. З подібною відсутністю професійної етики я зустрічав і "про-ффессорів" з медвузів, які готують студентів подібних собі. В житті я бачив слюсарів, які ремонтували клієнту карбюратора, при цьому більше пояс-нювали власнику залізяки про причини поломки, методи ремонту та по-дальшу профілактику ніж я почув від лікарів подібне про своє серце. В ін-фарктному відділенні я зустрічав плакати про гепатит, про туберкульоз, бачив портрет Т.Г.Шевченка (головного нашого лікаря від національного невігластва), а ось отримати елементарні відомості про типові причини моєї хвороби, елементарну фізичну суть її, методи профілактики я так і не зумів. Також я не отримав відповідь про причини різниці заміру тиску: лікарем та медсестрою, з лівої та правої руки. Хто я такий щоб мені представлятися та все це пояснювати, коли вони зайняті конвеєрним майже знеособленим "лікуванням". Я для них гірше ніж карбюратор в руках культурного слюсаря. Ще я зустрічав медсестер (цей витвір забитого хутора, який вже відчув себе "городським"), які не сподобавшимся клієнтам робили вміло пришвидшені болючі уколи. Чи не достойний придаток до подібних жлобів в міліцейській формі, які "вибивають" показання у затриманих ізувірськими тортурами. Уявляєте сім'ю з такої медсестри та міліціонера і вихованих ними десь на Троєщині дітей?
Наші медики весь час "плачуть" про нестачу коштів та персоналу, але в мене склалося уявлення, що їм, в першу чергу, недостає знань та відповідного бажання по оптимізації та організації їх праці. Хоча відносно зарплати наш керуючий в Києві "космонавт" дійсно посадив їх з часу теперішньої економічної кризи на досить суттєву фінансову дієту. Вони, як і згадувані правоохоронці, більше тратять часу на мало кому потрібну бюрократію (подивіться, для прикладу, на культуру ведення медкнижок) ніж на суть своєї основної справи. Як біблійні "книжники" вони перестраховуються різними писаними канонами, часто не розуміючи суть їх. "Без халата не входити" - де ви побачили піклування про гігієну? Слюсарний халат для відвідувачів теж юридично пройде, бо ніхто не контролює навіть одяг на самих хворих. Десь в Швейцарії докладають масу зусиль для стерильності своїх пігулок, а наша скороспіла жлобиха в ранзі медсестри кидає їх прямо на тумбочку з засохшими декількома шарами супу. І при цьому стільки гонору та зверхності, що пацієнт починає думати: "А може я їм дійсно щось винен?". Ці проблеми знають всі, бо майже кожен з нас часто губить більше здоров'я в малоорганізованих та безвідповідальних коридорах медзакладів ніж лікує його. Тому задумаємося навіщо нам стільки паразитичних міністерств, медуправлінь, Медакадемій, яким не до снаги розшифрувати вказану попередньо різницю між «лікуванням» та «охороною здоров[/FONT][FONT=&quot]’[/FONT][FONT=&quot]я». Ось на кому потрібно починати економити, бо реформації та оптимізації галузі від цих паразитів не дочекаємося. Зате достеменно відомо навіщо по лікарнях розвелося стільки аптек, в яких все на 20% до-рожче ніж за межами лікарні. Також чи не свідомо маємо дефіцит препаратів в муніципальних медичних лабораторіях (препаратів немає, лабораторія не працює, але персонал не звільняють) для відфутболювання пацієнта в платну лабораторію. Отже ми платимо двічі – через бюджет простоюючій муніципальній і карманними грошима підтримуємо безвідповідальну комерційну. Також нам відомо про злодійську корпоративність медиків, їхню мстивість нарівні з "правоохоронцями". За двадцять років “лібералізму” наш постсовковий медик не підвищив свою кваліфікацію і відповідальність, зате швидко навчився паразитувати на загальнонародній професійній інфраструктурі. Тому відгадайте - хто і як буде лікувати інфаркт автору після публікації написаного. Можливо й натраплю на приємний виняток, коли людина почне діяти всупереч існуючим правилам поголовної безвідповідальності, але надій на це мало.
Середньостатистичний українець купляє і вживає масу лишніх ліків, тому що наш лікар стріляє по хворобі наугад, розраховуючи, що якийсь зі снарядів все ж таки влучить. Ось тому нашому здоров'ю та гаманцю дорого обходиться наша "безкоштовна" медицина з її паразитичними роздутими штатами і плачем про обездоленість. Пора***те скільки на тисячу жителів ФРН є лікарів і зрівняйте з нашим показником - ці цифри покажуть організаційну печерність нашої медицини та її низьку продуктивність. Побувавши протягом місяця в новесенькому Київському центрі серця, я підтвердив свою думку про те, що головна проблема не в грошах і технологічному обладнанні, а в тому, що цей центр заповнили наші типові безвідповідальні жлоби в білих халатах, які більше паразитують при цьому новенькому обладнанні ніж ефективно лікують пацієнтів. На даний час над моїм серцем формально опікуються три лікарі – районних лікарні і поліклініки, а також згадуваного Центру. Ось тільки хто відповідає за його стан – невідомо нікому. Я впевнений, що користі з маси лікарів-консультантів з Центру серця стільки ж як із консультантів громадської приймальні нашого псевдогаранта Конституції. Тим не паче вони висмоктують злиденний бюджет і не відчувають якийсь дискомфорт в своїй совісті. А саме страшне те, що отака наша дійсність захвачує і переломлює на свій лад і цивілізовано налаштовану людину, а тут вже ніяке подолання дефіциту фінансів не допоможе. А реформи потрібні для того, щоб, в решті решт, отримували взаємну користь і задоволення від відносин і пацієнт і лікар. А безкультурність в цій сфері на даний час робить їх майже ворогами. [/FONT]

 

Я думаю, надо анализировать не державу, а психологию пересичного украинца, из которой все и проистекает.

 

Ви хочете, щоб я опублікував замість вказаного розділу з книги розділ "Наша ментальність"?
То ж продовжимо по темі.
[FONT=&quot] ЕЛІТА.
Роль цього прошарку в розвитку суспільства загальновідома. Але йдуть великі розбіжності в трактуванні кого визнавати за представника цього прошарку. В бджолиному рої це безумовно матка, причому не навічно. Якщо вона втрачає свій хист, то позбавляється своїх лідерських привілеїв. А як же в людей? В різних суспільствах по різному, залежить від культури. Євреї, для прикладу, не прийняли І.Христа, навіть піддали його гонінням та смерті. А багато інших народів підняли його на найвищий п'єдестал. Справа вибору і відповідно різниця в результатах. Еліта - це талант, при цьому кожному народові потрібно мати мірило його. А що ж ми маємо? Повну спотворену хибність в голові відносно цього. В оцінці таланту ми себе ведемо як компас на залізному родовищі. Для прикладу наведу два наших самородки - Марусю Чурай та Володю Івасюка. Ми їх зуміли оцінити, співаючи до цих пір їх пісні, але чи вберегли ми їх. Ні, ми спокійно дивилися як їх обох знищували. Це називається пасивним відторгненням таланту, але інколи суспільство і активно виштовхує чи знищує потрібні йому самородки (сіренькі Кос-Анатольські не менше опричників з КГБ доводили до відчаю В. Івасюків чи Л. Бикових). А нам, все таки, потрібно знати, що не всякому генію до снаги подолати нашу інертність чи, навіть, ворожість суспільства. Розвинуте суспільство саме відшукує їх, добряче оцінює, а потім дає їм оберігаюче клеймо типу "сер". А яких ми собі знаходимо "серів"? Який у нашого сьогоднішнього жлоба ідеал? Повернемося до витоків нашого теперішнього жлобства - в 60-і роки.
Існував в той час популярний кіножурнал "Фітіль". В одному з його випусків показують наступний сюжет. Сидять коло під'їзду двоє чоловіків - один з них товстий та пихатий, а другий худенький, старенький і в поношеному костюмі. Всі, хто не проходить мимо цієї пари, здоровкаються: "Добрий день, Іване Івановичу". А стояча поряд старенька каже іншій: "Як у вас поважають професора". Інша відповідає: "Це всі здоровкаються до нашого м'ясника з гастроному - товстого, а до професора їм байдуже". Ось і вся мораль нашого жлоба в виборі кумирів (дефіцит м'яса в той час зробив свій акцент). Він поважає тих, хто по його "понятиям" може жити, а всі інші - "лохи". Так на Донбасі вибрали Януковича, тому що він - "свій пацан". Він по донецьких мірилах "сер" і неважливо, що відносно недавно цей "сер" зривав шапки з прохожих. На протилежному кінці України зациклилися на інших "героях". Неважливо, що він не може відрізнити культуру від менталітету, зате "як він москалів лає". Ось так в нашій "еліті" з'являється цілий набір культурного мотлоху, який сам себе зачисляє до «бомонду», крутить свої пики постійно для нашого зору на подібних собі телеканалах. Отак ми "вклепалися" з хорунжівським "сером", записали в ранг «видатних українців» пройдисвіта Ульянова-Лєніна. Відносно останнього – це вже можна занести не до культурного, а до психічного відхилення нації. При цьому і одному відсотку українців невідомо нічого, наприклад, про Василя Капніста, грека по національності і патріота України. До того ж ще одним прикладом доведу нашу деградацію, тому що згадуваний з 60-х професор теж вже навчився, як і м[/FONT][FONT=&quot]’[/FONT][FONT=&quot]ясник, наживатися на своїй посаді продажем оцінок. Немає в українця тієї «клепки в голові», яка б дозволила йому відсівати культурне зерно від полови. Та ще й жлобські так звані ЗМІ підсовують нам своїх "героїв". Ці телеаферисти, наприклад, підсунули нам дрібненьких (по суті аналізу) Кличків, В.Лобановського чи А.Шевченка, за возвеличуванням яких ми майже нічого не знаємо про справжнього спортивного героя - В.Голубничого (і він не один в такій штучній тіні), який готував свої олімпійські медалі в болоті примітивного сумського стадіону. Перші в спортивні "сери" не годяться, тому що любили гроші більше ніж спорт. А Голубничий - це дійсно спортивний "сер", бо віддавався спорту від душі. Відносно А.Шевченка ми знаємо, що цей витвір київських Нивок назвав свого сина Джон (круто для нашого жлоба), а ось відносно багаторазового олімпійського чемпіона Голубничого невідомо чи взагалі він живий. Мої рідні жлоби, скажіть мені, що ви знаєте про Л.Костенко по зрівнянню з "розкру-ченим" на ТБ Ф.Кіркоровим. Ви ліниві самі пізнавати світ, ви просто вживаєте ту полову, яку вам майже силоміць підсовують різні там "Факти" чи "Інтери". І після цього ви маєте нахабства подумки зараховувати себе до інтелектуальнонасичених, хоча насправді ви є папугами з набором примітивних фраз від жовтих "засобів масового одурачування". Земляки, не жалійтеся, що вами керують недостойні люди. Це результат вашого особистого невігластва з суміші невміння і ліньок аналізувати та перебільшеного гонору відносно свого "я". Доки ви не зрозумієте користь Дон Кіхотів в вашому житті, по справжньому САМІ не оціните "маршала-м'ясника" Г.Жукова чи патріотизм Р.Шухевича, не навчитесь відокремлювати зневагу до В.Ющенка від пам'яті по загиблих в Голодоморі, ви будете в вічному пошуку поводиря між самозванцями-невігласами місцевого клепання чи будуть "керувати" знову вами прийшлі зайди типу Романових чи Рюріковичів. А для початку навчіться відрізняти хоча би ціну "слів" і "справ". А не пройшовши це осмислення ви будете продовжувати називати Харків «першою столицею», що є проявом повного невігластва, ставити пам’ятники тому ж Жукову, вибирати в міські голови відвертих шахраїв та авантюристів. Далі я хотів дати більш детальні характеристики деяким представникам нинішньої псевдоеліти, яка своїм егоїзмом дорозтерзує Україну. Йдеться про таких як Ющенко, Янукович, Тимошенко і тому подібних хуторянських "державотворців", які вже і самі почали вірити в свою велич. Але вирішив поберегти післяінфарктне серце. Вони того не варті. Цих недоучок ґатунку "із грязі та в князі" в одному Києві зараз "перебір". Просто одним жлобам більше повезло, а іншим - менше. І ось серед цього смітника нам, як курям, потрібно знайти щось корисне. А без наявності справжніх ЗМІ, які потрібно ще нам створити і використати в ролі відсіюючого сита, задача це майже непосильна. Тому над вами ще довго (при вашій громадянській інертності) буде висіти надумана політична значимість отих розбещених паразитизмом пик, які безперестанно нам нав’язують «засоби вішання локшини на вуші», так як в свій час вам нав’язали пройдисвіта Лєніна чи «значимість» Суворова. Еліту повинен вибирати мозок, а не мода частого показу на жлобському екрані чи повторюванні в ваші уші.

[/FONT][FONT=&quot][/FONT]

 

[FONT=&quot]БАТЬКИ ТА ДІТИ.
Часто можна чути, що зміна поколінь в нашому держапараті (та й взагалі в країні) змінить ситуацію на краще. Що ж, попробуємо проаналізувати реальність цього. Чим відрізняється нинішня молодь від батьків чи дідів? Єдине, що сприяє цій відмінності, це більша наявність інформації і вільний доступ до неї. Отже, чи використовує це благо наше «майбутнє» і як якісно. Я з впевненістю можу сказати, що коефіцієнт корисної дії цього блага в наших умовах десь на «3» з великим мінусом. Лінь вчитися (шпаргалки дітям дісталися від батьків) і невміння аналізувати при виборі напрямку пошуку інформації приводить до такої оцінки. Гріш ціна тому користувачу Інтернетом, коли він обходить інформацію про згадуваного В.Капніста на користь останніх вістей про «розкручену» жлобством Заходу Брітні Спірс. Комп’ютерізація і доступ до Інтернету використовується так неефективно, що просто шокує аналітика цього. Діти та студенти (як і дорослі) більше граються собі на втіху на цих інструментах ніж беруть з них користь. Отже, цей козир не спрацьовує на користь дітей. Крім цього можна відмітити більшу практичність і тягу до споживацтва молодих і меншу працелюбність їх. Тяга юнця пожити «на шару» просто вражає спостерігача. Оці 20 років жлобського «беспредела» в суспільстві наклало свій слід на формування молодого покоління. Найстрашніше те, що це сприймається ними як сучасна цивілізація. Вони беруть для життя прикла-ди своїх батьків (вирвавшогося на волю жлоба), хоча і критикують їхню не-долугість, а також невміло пробують копіювати жителів так званого Захо-ду. Одного вони не розуміють, що батьки є не завжди вдалим прикладом, а умови Заходу не можна напряму перенести на наш ґрунт, враховуючи також те, що не все на цьому Заході гаразд. Десь в Англії чи Голландії суспільство «жирує» на спадку досягнень попередніх поколінь по вибору шляху і побудови відповідних правил життя, а нам лиш належить це пройти з затратою певних життєвих зусиль. Для прикладу, основополагаюча філософія США закладувалась не способом життя теперішнього марнотратного Голлівуду, а формувалася культурою пуритан, які не дозволяли собі розоряючі (на показуху) весілля своїх дітей і не утримували їх після досягнення дорослості. Вони також не підміняли лінивих батьків своїх онуків, щоб ті цьому батьківству віддавалися сповна, щоб не залишилося залишку невикористаної енергії вже їх онукам. Щоб це зрозуміти нашій молоді однієї наявності Інтернету чи моди на пиво замало. Тому надії, що цю роботу по обладнанню нашого життя зробить молодь, майже немає, тому що ми виростили покоління, яке хоче отримати все відразу і без затрати особливих зусиль. Нинішня молодь багато в чому просто копіює попередні покоління. Як ми в свій час мучилися в жару в нейлонах (безголові модники в 50-х ро-ках називалися «стилягами»), то зараз, почепивши по африканськи кільце в носа, застуджуючи свій поперек в коротенькій (з пригольфстрімовських країн) курточці нинішній невіглас відуває теж себе «крутим». Батьки й діди безголово продавали свою совість вступом в комсомол, то нинішні «просунуті» продають себе за сто гривень на різних замовних, часто сатанинських мітингах. Нинішня молодь навіть програє батькам, бо ті хоч якось виходили для свого майбутнього на незамовні акції протестів, а ви чули щоб нинішнє студентство за останні десять років виступило хоча б за свої елементарні права. Попередні покоління хоч знали певний режим життя з його будильниками чи нічними змінами роботи, а велика частина нинішнього з ранку до вечора нудиться в пошуках дармового пива чи наркотиків. Цим молодим жлобенятам проблеми їхньої батьківщини «по барабану», бо вони будують лиш своє особисте життя чи, навіть, пливуть по течії буття як і їх країна. Як результат, толку для суспільства введенням в Верховну Раду молодих Арієвих, Шевченків, Януковичів-молодших чи Яценюків майже ніякого. Навіть жирок від неробства в цих «перспективних» набирається швидше ніж в більш зрілих. А по кількості жлобства в своїй натурі вони інколи дають фору і бачившим сталінізм (дивись Олесика в Київраді, який мені дещо нагадує молодого «активіста» 30-х років прошлого століття).
Для того, щоб людство не закисало на досягнутому, Бог придумав війни. Цей стрес заставляє періодично міняти погляди на життя. В Європі, слава тому ж Богу, давно масштабної війни не було. Тому взамін війнам нам посилаються ляпаси, які виводять народи від інертної і лінивої напівс-плячки. Нинішній ляпас зарозумілості і інертності людства має назву фінансово-економічна криза. Це показує, що навіть розвинуті цивілізації роблять з ліні помилки. Тому я цим прошу тих молодих і перспективних, які будуть читати цей підрозділ (якщо ще не розучилися читати книжки), задуматися, чи варто продовжувати мавпувати навколишній світ, чи потрібно приступити до вивчення життя з підключенням аналізу. Запам’ятайте, ви живете в час світового «застою», коли людство паразитує на попередніх досягненнях, умови яких вже застаріли для нашого часу. Початок ХХІ сто-ліття продовжує жити навіть в музиці досягненнями 60-х років прошлого століття, не продукуючи чергових «вискочок» типу ліверпульської четвірки. Тому я хочу закінчити цей підрозділ наступним. Відсутність якісного молодого покоління в українському суспільстві пояснюється дією нашого жлобського правила – «ми намучилися, то хоч діти хай поживуть». Ось вони і живуть своїм споживацьким життям з половою в голові, яку хочуть прикрити штучно-напускними морщинами «крутизни» на вузькому лобі, невдало копіюючи «застійний» Захід. А невдалість полягає, для прикладу, в тому, що десь в Роттердамі у підлітків вже наступає мода «не пити, не курити, не колотися», а наш «просунутий» невіглас продовжує мавпувати брако-ване і застаріле, бо не має тієї ж «клепки в голові», дефіцит якої відміче-ний і у його батьків.
Ця критика відноситься і до тих, хто ставить себе вище за породивше його суспільство і хто вже приготувався для втечі за кордон. Десь там, Гаазі чи Далласі, ти все рівно будеш другосортним, як пакистанець на Троєщинському ринку, тому що ти теж втік від проблем твоєї батьківщини, а таких скрізь не дуже шанують, бо вони СЛАБАКИ. Слабаки тому, що не вміють будувати цивілізоване життя, а просто пристосовуються, як і їх батьки, до сурогатного існуючого чи присмоктуються до зробленого більш якісного кимось іншим десь за кордоном.
Тут ми вже можемо зробити висновки про розглядувану “сурогатність”. Вона показує нам про фактичне банкрутство нинішнього варіанту держави. Її дефолт проявляється в усіх напрямках – економічному, культурному, соціальному. Банкрутство нинішньої держави має не зовнішнє коріння, а чисто внутрішнє. Якщо “закордон” заставляє її платити по рахунках вчасно, то внутрішній борг (перед своїми громадянами) досяг вже критичної межі неповернення. Доказ цього є в тому, що якби всі громадяни виставили державі рахунки по заборгованості виконання обов[/FONT][FONT=&quot]’[/FONT][FONT=&quot]язків по Конституції, то нинішня структура показала б свою повну неспроможність виконати свої обов[/FONT][FONT=&quot]’[/FONT][FONT=&quot]язки. Тому автор настоює на необхідності не латання нинішньої структури, а необхідності побудови нового механізму суспільства, для чого необхідно використати нові філософські підходи. Але про це згодом.[/FONT]