@Silver bullet, а як би ви хотіли, щоб діти поставилися до вашого уходу? /якщо, звичайно ж, про таке можна говорити.../
Я б нізащо не хотіла помирати в лікарні, як моя мати. Як згадаю цей жах..Ми с сином сидимо часами перед тією чортовою реанімацією, нічого не бачимо, не можемо хоч слова сказати їй чи спитати, а молодик в білому халаті виходить з списком чого нам придбати і на наше питання: "ну як вона?" бодро відповідає:"та як? помирає". Навіть зараз, пройшло більше 10 років, сиджу плачу(. Вона не була хвора, все сталося за три дні. Звісно, гарну смерть треба заслужити. Ті, хто помирають в поважному віці уві сні, не лежачі, не полоумні - ті щасливці.
А на маєш... ) Перший раз чую))) зі До речі, @VasMT , Ви чось не розвиваєте свою авторську тему Якби VasMT підірвався!?
На місячній доріжці зустрілись дві душі, Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ. Одна – душа солдата, загиблого в бою, А інша – немовляти, народжена в Раю. І так би розминулись… але душа бійця На іншу обернулась: знайоме щось з лиця. Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій! А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?» Душа же немовляти була як чистий сніг: «Мене чекає мати, аби я вчасно встиг… Казав Господь, Галина - таке її ім’я, Ось-ось народить сина, а син її – то я! Мене на Землю жити господь благословив, Я маю народитись… ти вже там пожив?» - Так у бійця спитало майбутнє немовля (Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?) А той боєць «Галина» повторював ім’я … Та це ж його дружина чекала немовля. Сплили перед очима щасливі ті роки: Як він , ще був хлопчина й просив її руки… Весілля і навчання, І пристрасті потік… Він всі її бажання виконував, як міг. Усе було чудово: вагітність – добрий знак! І взяв він з жінки слово, що родиться козак! А потім…сум в родині... в країну зло прийшло. Галини очі сині зробилися мов скло. «Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там., Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!» Та він своїй дружині сказав приблизно так: «Як друзів я покину, який же я козак? Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік? Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?» Поцілував Галину і рушив на війну… А потім..постріл в груди.. і запах полину…. Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав: «Ти бережи Галинку що краща буде з мам. Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів. Та буду я невпинно з тобою з перших днів! Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш, А все що буде треба в житті ти сам знайдеш. Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя А я прикрию спину тобі із небуття» На місячній доріжці невпинний душ потік: Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік. Народжуються діти, в воєнний час страшний, І щоб їх захистити хтось винен йти у бій. Але допоки в серці в жіночому любов, Життя не перерветься, відроджуючись знов! Автор: Людмила Лєгостаєва Quo vadis?
- Внучок. А Ну скажи бабусі як звати того німця від якого я без розуму. - Альцгеймер, бабусю, Альцгеймер. Наташа Татарин
Тим не менше виглядає вона овочем, вибачайте за грубість. Не дай боже отак дожити і лежачи існувати. І ніякого секрету вона не розказала... Грузини он їдять багато зелені та шашлику, п'ють натуральне вино, живуть у горах - і мають багато довгожителів. А в неї що? Важка праця в селі та розведення собак?)Багато від важкої праці в селі довгожителів? У неї просто гарні гени і від тата, і від мами. Ото і весь секрет.
Щоб не було страшно думати про старість і погано вже на самій старості, треба вести здоровий спосіб життя і займатися спортом. Тоді всі ризики мученицької старості значно зменшаться, хоча в любому випадку вони не зменшаться до нуля. Це я так гадаю. А ви викладіть свої думки щодо таких моїх розмірковувань.
Звичайно, лежачи на дивані на пензії, і набираючи сала на животі, та ще й смалити, дуже людині не зажитися) З їжею треба все обережніше, особливо з алкоголем, і чим далі, тим обережніше...
“В саду на лавці вдвох сиділи…” В саду, на лавці вдвох сиділи Дорослий син (журнал читав), І старий батько посивілий, Аж, раптом, сина він спитав: — А що то є? — вказав на пташку, — То горобець, — промямлив син. ( Склероз старого мучив важко, Напружив борозни морщин.) — А що то є? — знов запитався, — То горобець! Я вже ж казав,— Синок поволі дратувався, А батько знову запитав: — Що то за пташка? Сірі крильця, Такий вже гарний різновид?! Тут син, зненацька, розсердився: — Та скільки ж можна?! Остогид! Аж зле зробилося старому… Побрів до хати мовчазний, Дістав там зошит із альбому, Затертий і непоказний. Приніс його. Сів коло сина. Щось став в щоденнику шукать. І голова поникла сива, Коли почав його читать: ”Сьогодні ми в паркУ гуляли, Андрійку нині — рівно два, А там горобчики стрибали, І панувала скрізь весна. — А сьо цє, тату? — син питає, — Моє ж ти сонце!.. Горобець! — А сьо цє знову там літає? — — Моя ж ти радість!.. Горобець! — А сьо цє сіло? — син лепече, — Коханий хлопчик!.. Горобець! — А сьо цє клильцями тліпоцє? — — Який смішний ти!.. Горобець!.. Разів зо двадцять запитався, І я щораз відповідав, При цьому — радо посміхався, І гордо сина поважав…” … Старий підвівсь, забравши зошит. Почовгав в хату… Ну а син, Закляк, неначе відбув допит, Бо сором очі застелив… … Дитині варто цінувати, Любов, яку дають батьки, Про це доскону пам’ятати, Чинити зАвжди по-людськи… Алла Кірик 03.03.2020 рік
Знаєте, що найстрашніше у старінні? Люди стають невидимими "— Знаєте, що найстрашніше в старінні? — Що? — Ти стаєш невидимим. Поки ти молодий, ти щось із себе являєш, ти гарний, потворний, сильний, привабливий, страшний, сексуальний… з віком все це минає. Поки ти молодий, ти щось із себе являєш, ти гарний, потворний, сильний, привабливий, страшний, сексуальний… з віком все це минає. Ти стаєш черговим старим у поношеному піджачку. Ти стаєш невидимим. Прозорим … — А я звернула на вас увагу, як тільки увійшла в кімнату … ».
Фігня якась... Чому наші близькі в старості стають такими нестерпними? Одного разу я запиталася в одної дуже дорогої мені людини: — Чому наші близькі в старості стають такими нестерпними? Адже саме вони вміють робити нам найболючіше, вони знають усі наші болючі точки і б’ють по них прицільно. Іноді з особливою точністю ще й спостерігають із задоволенням, як нас розриває на шматки. І ось цей мудрий чоловік мені сказав: — Знаєш, двічі в житті людини настає перехідний вік і людина стає нестерпною для близьких. Мабуть для того, щоб полегшити розлучення та догляд. У юності підлітки стають нестерпними перед тим, як піти і розпочати самостійне життя. Вони так доводять своїх батьків, що ті вже раді, що вони підуть і почнуть жити окремо. Всі тонкі зв’язки рвуться і з дитиною вже не боляче розлучатися. Ніжність витончується. Гірше тим, хто й у першому, й у другому випадку зберігає ніжність стосунків… Іноді ця ніжність ламає життя.