Сторінка мого батька

Розміняв дивно мрії я й літа
Їх вернутись не благають вуста
на чужих ланах маки у житах
А мій лан дивно зачах у бурянах...
Маки без тепла зів’яли,
Колос згинув на вітрах..

Ну не можу ж я,доле ти моя
сам від себе утікати стільки літ
Не губив я слід,просто.наче кріт
Сам в біду зарився й забув про небозвід
Може там ще зорі сяють
Схожі з тими,з давніх літ...

 

Розгубив я думи щирі на віку
Одні в війнах,другі з миром - як яку
І,коли я в мряці сивій зупинивсь
Немовлям знов став бездумним,як колись...

Чи шукати в мемуарах їх слідів?
Чи в сумління розпитать.чом онімів?
Чи до скону жить,мов їх і не було?
Раз нічого з них в життіне проросло...

Були мрії,як цунамі.як мана
Море еврік,тих невипитих до дна...
Все було...лиш я тих іскор не зберіг...
Доганяв примарне щастя..і не зміг...

 

Незнайомому

Ти єдиний мені все вірний,
ти єдиний,кого все бачу,
Ти єдиний,щоразу різний,
Ти єдиний,кого не втрачу...

 

Сумно задивились в річку верби мовчазні
Розсипають нишком лист пожовклий по воді
Забирають хвилі їх зів’ялую красу
І вдаль байдужим струменем несуть
Не припиняючи свій путь..

Вириває осінь нам листки в календарі
Розсипає нишком сивину по голові
Забирає мрії наших найсвітліших днів
Вдаль,на крилах перших журавлів
Без вороття і без надій...

Довго,як колись я під вербою простояв,
Мов із самою долею думками розмовляв..
Тут,як лист осипались прощальнії слова
Тут любов повз мене пропливла -
І не повернеться назад...

 

Розбіглись в нас дороги і виросли тривоги
Самітня стала неба бездонная блакить
Задумано дивлюся,як зір намиста рвуться
І навздогін до тебе пливуть,немов думки..

Зорі часто падають вниз
Та все більшість світить для нас
Не біда,що ми розійшлись.
Тільки б жар серця не погас

Та пройде час,єдина,ти з мрій в життя прилинеш
І обірвеш чекання,як райдуга грозу
І усмішка привітна,як пролісок тендітний...
Як зір далеких світло розвіє темний сум.

Зорі часто падають вниз...

 

Спомини вийшли на парад,
Всі стали в ряд,
У довгий ряд
Одні так лагідно пестять,інші - болять,
Ох як болять...
хоч за вікном осінній час,я гріюсь біля вас
Ви,як сліди давних зірниць
Заграв ясних і блискавиць
І,хоч журливі ви не раз,
Радію я,що маю вас...
Хоч за вікном осінній час
я гріюсь біля вас...

 

Питає тополя в широкого поля,
Чи тямить,як степом було,
Як вихор знамена скликав на роздоллі,
А небо орлами гуло

Питає в ріллі тонкостебле колосся,
Чи тямить,як пахне полин,
Як сивій розлуці вимраючи сльози
Прощався із матірю син...

То ж там,де в снопах волошки відцвітали
І колеться нині стерня
Зводилась колиска твоя,рідний краю,
У січах,вогнях і піснях

 

Як били сполох по степах гармати
І рвали,нашу неміч вікову
В очах у кожного стояла мати
А сурми грали пісню бойову

Йди сину мій,за цвіт вишневий свій,
За рідний край і лицарський звичай

Ковтали нас бездоннії могили
І сивіла в розпуці голова
Ми падали,лиш мріями стелились
Крізь кулі нам матусині слова

Йди сину мій,за цвіт вишневий свій,
За рідний край і лицарський звичай

Нехай буяє нині чорна рута
На наших,недоспіваних серцях
Ми трощимо завзято давні пута
Щоб підхопили внукові серця

Йди сину мій,за цвіт вишневий свій,
За рідний край і лицарський звичай

 

З усіх слів,що я пам’ятаю
Певно,навіть між тих,що не знаю -
Націлющіше слово - "прощаю",
Найболючіше слово - "прощай"

 

Не раз,не два в кошлатих пасмах диму,
В пронизливому скреготі гудків
Стоїш і ждеш над шпалами прудкими
Десь там,серед букетів і клумків

Стоїш і ждеш...А весни твої тануть
Як дим із ненажерних,чорних труб...
Все думаєш, - а може це востаннє
бентежить душу жалібнеє "крууу"?

А,може позабудуть очі,врешті
Отой брудний бетонний храм розлук
І не дуднітиме журбою в серці
прощальний зойк сирен,тупий колісний стук?

Не раз,не два в кошлатих пасмах диму
В пронизливому скрнготі гудків
Чекаєм ми.як скорбні зорі взимку
Повернення далеких журавлів...

 

У кожного з нас є місце,
Де серце скидає пута..
Чи степ то,чи тінь берізки,
Чи гори,людьми забуті..
Чи крона старого дуба,
Струмок - той єдиний в світі...

У кожного свій притулок,
Де хочеш прийти і зомліти..
Згубити на стежці до нього
Усе,що арканить мрії,
Знайти на стежині до нього
таке,що сказати не вмієш...

 

Дуже сподобалось!! Слухай, а чому не видати його творчість... Хоча б для себе на память...
Я ось надрукувала книжку мого дідусяу 1000 екземплярів. Це біла уого мрія, але він, на жаль , не всиг..
Але це коштувало грошей...
А ти спробуй хоча б твір якийсь. Чула журнал "Дніпро", друкує багато творів, абсолютно безкоштовно..Одна умова, аби їм сподобалось))

Ти спробуй!! Удачі

 

уже в трех темах заметил как вы рекламируете журнал днипро..

 

Ромко - дякую...справжнє задоволення.
Пану Норману треба показати, він часто сприяє видавництву творів українських поетів та письменників.

 

Спасибо за такую оценку)
На самом деле эти вещи стоят публикациию

 

Это не оценка, я просто знаю.

 

Два леза брів,що здиблені від люті,
Осиний гамір слів,просяклих від отрути
Шукання забуття десь на відлюдді,
Жорстокість пауз...
Шорстку відчуженість,повзучу із закутин,
Бездумність вересків,в образ бетон закутих
Забути б...

Горганів шпилі в смерековім шумі,
Таємний подих нетрів у задумі..
Кришталь струмків,блукаючих в яругах,
Безмежжя синню вмитих виднокругів
Твій погляд з полонини в зіницях любих
Й п’янкі збентежені.солодкі губи
Ох,не забути б...

 

"Со смертью каждого человека умирает неведомый мир"(де Сент-Экзюпери).

 

http://www.youtube.com/watch?v=E2orMWzi1S8&feature=channel_video_title

 

http://www.youtube.com/watch?v=NTgBrdawT3A&feature=channel_video_title