Справжнє обличчя України (3)

Для того щоб аналізувати, тре приїхати і подивитися на що він перетворив місто. Невістка мого начальника родом з Луцька (навчалася у Львові, до речі). І так сталося, що вона встигла застати наше місто ще ДО теперішнього мера і має з чим порівняти. І коли їй родичі чи друзі розповідають який в нас файний Артьомка - вона їм розповідає потім "пачьом в Адєссє рубєроід". А враховуючи те, що вона працює в комунальній сфері і відчуває на власній шкурі що ця курва витворяє...

 

Згадаємо.
Смерть ворогам,Слава Україні.


View: https://youtu.be/EuL7MLiAMRo

 

10 км від Конотопа біля озера. От вам і вся Європа...

 

То там біля озера Путін петрував і не прибрав за собою?

 

Ну а яка ще падлюка? Звісно він.

 

А в нашому селі він деколи вдень не виключає на вуличних стовпах світло. Напевне Ахмєтов йому відстьогує

 

У нас він майже щодня в місті таке робить

 

Не розумію - це такий тонкий тролінг?

Треба молитися за те, щоб Порошенку дістався тролейбусний завод. Бо доки його завод випускає маршрутки Богдан, в яких людей набивається, що дихати нема як, а квитки нікому не видають, я так підозрюю, що найближчим чином попит на автобуси Богдан не зникне.

 

Спойлер: 18+

 

В наших краях протікає мальовнича річка Сейм, з якої я щойно повернувся (відпочивали там з друзями з п’ятниці). А вчора увечері, коли ми ще були на річці, трапилася одна цікава історія…
Стою я на березі річки і спостерігаю як в нашому напрямку пливуть байдарки. По тому, як вони спілкувалися між собою, я зрозумів що це не місцеві (скоріш за все з західних областей). На моє «СЛАВА УКРАЇНІ» отримав у відповідь «ГЕРОЯМ СЛАВА». Вони підшукували місце для стоянки і спиталися в мене чи немає тут поблизу місця, щоб розбити табір і заночувати. А ще дядько щось пробурмотів про «руський мір» в Путивлі, але я його не зрозумів – що саме він мав на увазі. А метрів 200 нижче за течією від того місця, де ми стояли – є чудовий пляж. Там є і лавки, і столи, і тарзанка – саме те, що потрібно для малечі. А малечі там з ними було чимало. Я їм порекомендував зупинитися там. Коли я побачив, що вони саме там і зупинилися, через годинку я вирішив сходити до них навідатися і трохи поспілкуватися, оскільки сам також трохи байдарочник ))).
Люди виявилися дуже добрими, щирими і привітними. І відразу запропонували мені підвечеряти (канапки, винце і все таке...) Оскільки в мене лише очі були неповні, я культурно відмовився. Під час спілкування мої підозри виправдалися. Виявляється, що в цій компанії були люди зі Львова, Житомира, Коростеня, Вінниці, Києва. Вони сплавляються за маршрутом Ворожба

(дуже близько до кордону з москалями)

-Батурин. Сплав розрахований на 13 днів. І чоловік, з яким я спілкувався, під час розмови розповів мені, що пропливаючи через Путивль, вони зіткнулися з проблемою поповнення запасів питної води. В Путивлі дуже багато приватних будинків стоять прямо на березі річки. І коли вони звернулися до когось з місцевих жителів з проханням дати їм води, ті в них спитали звідки вони. І коли хтось з байдарочників сказав, що з Житомира, вони отримали відповідь: «Ідітє на)(уй атцюда, бєндєрафци». Я був в такому шоці, який мені дуже важко описати. А оскільки я сам родом з Путивльського району, в мене немає підстав не вірити цьому дядьку. Оскільки й0бнутих на всю голову там більше, ніж достатньо в цьому плані. Потім до нас підійшла жіночка і спиталася в мене чи немає часом в нас картоплі зайвої, щоб зварити борщу (свою забули).

Мені така ситуація знайома, оскільки 2 місяці тому ми самі вляпалися в аналогічну ситуацію, коли сплавлялися. Тільки в нашому випадку – ми забули зелень (укроп, петрушку, цибулю і т.п.), яка була заздалегідь налаштована. І нам тоді довелося засилати засланих козачків в село, одним з яких був я, щоб розжитися зеленню ))).

А знаючи, що картоплі в нас близько відра і ми її не з’їмо, навіть якщо дуже захочемо, я пообіцяв їм її зараз принести. Тим більше що наступного дня ми вже збиралися їхати додому і цю картоплю ми або десь викинули б (залишили) тут, або в кращому випадку, вона поїхала б назад в село))). Коли я пішов на наше місце стоянки і розповів цю історію хлопцям, з якими я приїхав, вони теж були шоковані. А всі ці хлопці також з Путивльського району (ми всі з одного села). Шок в них був дуже схожий на мій. Окрім нецензурної лайки в бік своїх земляків жодного слова з їх вуст я не почув. Ця історія їх так шокувала, що навіть сьогодні вранці вони ще ніяк не могли заспокоїтися і постійно про це згадували злим нетихим словом ))).
Відкинувши собі на всяк випадок з десяток картоплин, я забрав решту картоплі, доклав ще туди трохи огірків, помідорів і з цим «скарбом» почимчикував знову в сусідній табір. Прийшовши туди, я протягнув їм «скарб» і сказав: «Оце вам, заклятим бандерівцям, від нормальних путивлян )))» Вони мене там ледь не розірвали від радості: «УРА! В НАС БУДЕ БОРЩ!!!... УРА!!! В НАС Є ПОМІДОРИ!!!» ))) Ще я їм показав де можна взяти води, якщо раптом вона їм буде потрібна (від місця їхньої стоянки навпрошки через луг до колодязя, на який я їм вказав, близько кілометра)
Сьогодні вранці ми почали потроху збиратися-пакуватися і виявилося що та картопля, яку я вчора відклав, нам також не знадобилася. А ще окрім картоплі: морква, цибуля, помідори, огірки і найголовніше – САЛО!!! Вести все це назад в село – аж смішно якось. Згрібши все це до купи, я знову почимчикував туди – до своїх нових друзів. Ну погодьтеся – який борщ без сала? ))). Вони вже також збиралися потроху в дорогу і я саме потрапив на сніданок. Я не можу описати розмір їхніх очей і емоцій на обличчях, коли я їм протягнув пакета і коротенько описав його вміст. Після слів про САЛО один дядько так косо й хитро поглянув на цього пакета і хотів його вже взяти собі. Але я жіночці сказав: «Дивіться щоб без сала не залишилися)))». Після чого, вона з радістю цей пакет забрала.
Побажавши їм всього найкращого, потиснувши руки кільком чоловікам, які до мене підійшли, вислухавши купу подяк - ми розпрощалися.

А знаєте, що мене в цій історії найбільше зачепило? Коли під час спілкування і розповіді про ситуацію з водою, один чоловік сказав: «В нас таких козлів теж вистачає». Звідки вони тільки беруться, отакі виродки?

А ось яку свічку я вчора зварганив:

 

То були буряти...

Интервью / Алексей Венедиктов

 

То всьо через Пороха.

 

У Вас застаріла інформація. Там вже все прибрано.

Конотопський “Земснаряд” привели до ладу | Голос Конотопа

Хоча, не виключаю, що могли насрати знову.

А от Львів... У Львові в знак протесту мешканці заблокували відходами одну з вулиць

 

Из дневников крупнейшего русского писателя конца 20-ого века Федора Александровича АБРАМОВА(1920-1983), инвалида войны 1-ой группы, лауреата высшей литературной премии:

мнение русского писателя об украинском типе характера и человека, о репрессированном и депортированном на север украинце Семёне Палабуте:


27. IX.1975

Вдруг сегодня вечером после моего выступления о трилогии "Братья и сёстры" в Архангельске услышал по телефону знакомый голос из 30-х годов – мягкий, украинский говорок: Семен Палабута! Все свои дела я сразу отбросил в сторону: попросил, приходите вечером в гости.
И вот посидели за столом, вспомнили 30-е годы, юность, молодость…

У Палабуты от горьких воспоминаний раза три вскипали слёзы на глазах, да и у меня, признаться, подступал комок к горлу.
Он все такой же добрый, уважительный, чуткий этот Семен Палабута. Просто воистину божий человек.
Разные были тогда ребята в Карпогорах в 30-е годы. Но такого чистого, такого честного и незлобивого, такого работящего, как Палабута, ни одного другого не помню.

А уж его ли не давили, не катали, не молотили в 30-е годы! Лишенец, раскулаченный с Украины , по всем ссылкам, по всем спецпоселкам, прошел, работа – где хуже, где тяжелее, туда сразу его. А сколько он унижений и оскорблений всяких претерпел! Гоняли, мытарили, гнобили Палабуту, морозили на морозе, в Пинеге до самого ледостава заставляли с багром по реке в ледяной воде ходить, бревна вылавливать, само собой, голодом морили, на каждом шагу оскорбляли, унижали, обзывали все, кому не лень: гад, враг, кулацкое отродье, не человек. А началась война – кого первым на фронт погнали? Семена Палабуту. И он воевал, пролил кровь за родину, был изранен, искалечен :после войны – половину жизни провел в госпиталях, на операционных столах. Казалось бы, зачерстветь, озвереть должен, возненавидеть всех и вся, а он – по-прежнему сама доброта, по-прежнему сердце его переполнено любовью к людям. Что это? Индивидуальная особенность характера или славянская доброта и всепрощение? Семен Палабута – сила и сама красота жизни человеческой...

 

Дякую Вам, Антоне!

 

І сміх, і гріх: обікрали цигана...

 

Украина и Россия. Геополитический развод века

 

Детальніше
Банкир из Люксембурга: Из-за схем с экспортом из Украины ежегодно выводят 3 миллиарда долларов
Экономическая правда

 

І усім відомі люди, які таким чином виводять з країни мільярди. І передусім йдеться про Рината Ахмєтова, який працює і з рудою, і з металом, і з агропродукцією.
Звісно, що окрім таких доходів, він доїть країну ще і через Роттердам+, і тільки титанічними зусиллями вдалося припинити його збагачення за рахунок знижок на залізничні перевезення і участь в держзакупівлях.

І про трансфертне ціноутворення чують як мінімум з 2005 року, але за 13 років ніяк з місця зрушитися не вдається: після чергового Майдану починаються розмови, потім відбувається зустріч Ахмєтова з черговим народним президентом - і на цьому розмови закінчуються. І немає ані найменшої надії, що в рік перед виборами прем'єр або президент заговорять про це - їм зараз ресурси Ахмєтова потрібні.
Але ось Європа відмовляється далі підтримувати своїми грошима Рината Ахмєтова і ще парочку надбагатих людей. Якщо Україна не хоче припинити грабіж країни Ахмєтовим, то чому ЄС повинна в цьому брати участь!
P.S.Те, що Ахмєтов - бізнес-партнер президента в ЄС звісно так само, як і в Україні. Ганьба!

 

Не здивуюся, якщо в ахмєтовському бізнесі ще й досі пасеться і наш славний Янукович з бригадою

А ми скакали, а ми кричали, а ми голосували, а ми надіялися...

#ЖИТИ ПО НОВОМУ