Справжнє обличчя України (3)

Львівський метрополітен

Львовский метрополитен (на русском)

 

У Києві активісти накрили Вічний вогонь портретом Путіна
У плакаті є отвір на місці рота, через яке горить полум'я Вічного вогню.
У суботу, 7 травня, в Києві в парку Вічної Слави біля пам'ятної стели над могилою Невідомого солдата двоє учасників символічної акції накрили Вічний вогонь п'ятиметровим плакатом із зображенням президента Росії Владіміра Путіна. Відповідне відео у Facebook оприлюднив користувач Мaksim Donotdrinkbeer.

У плакаті є отвір на місці рота, через яке горить полум'я Вічного вогню.

«Сьогодні .... В столиці було відкрито інсталяція, присвячена розвінчанню Культу Побідоносця і перемоги Колими над Бухенвальдом», – написав він. За його словами, інсталяція У Києві активісти накрили Вічний вогонь портретом Путіна - Новини - Український тиждень, Тиждень.ua

 

Дебіли...

 

А почему "дебилы", пан Василь?Что оскорбляет Вашу тонкую ранимую натуру: что огонь, что изо рта, или что у Путина?
Попутно вопрос панам киянам- эта могила неизвестного солдата в самом деле погребение, или как в сотнях мест просто памятник в заранее определенном советскими властями месте?

 

И чтоб два раза не вставать: пан Василь, какое Ваше отношение к памятникам и улицам в честь "подвига 28 героев-панфиловцев"?

 

Большая семья или кто кем приходится в украинской политике

Сватья:
1. Петр Симоненко (КПУ) и Екатерина Ващук, экс - народный депутат Украины
2. Андрей Деркач, народный депутат Украины и Владимир Литвин, народный депутат Украины

Кумовья:
Порошенко Петр, президент Украины
Кумовья
Виктор Ющенко, экс-президент Украины
Оксана Билозир, певица
Юрий Стець, министр информационной политики

Бойко Юрий, народный депутат Украины
Кумовья:
Дмитрий Фирташ, совладелец компании RosUkrEnergo
Анна Герман, экс - народный депутат Украины

Деркач Андрей, народный депутат Украины
Кумовья
Давид Жвания, экс - народный депутат Украины.

Кильчицкая Ирена, экс - первый заместитель киевского мэра Леонида Черновецкого
Кумовья:
Алина Айвазова, бывшая жена Леонида Черновецкого;
Степан Черновецкий, сын Леонида Черновецкого;
Ольга Богомолец, доктор медицинских наук, профессор.

Кличко Виталий, мэр Киева
Кумовья:
Палатный Артур, народный депутат Украины

Кучма Леонид, экс-президент Украины
Кумовья:
Сергей Левочкин, народный депутат Украины
Юрий Павленко, народный депутат Украины
Иво Бобул, певец
Оксана Хант (Мороз), владелица магазина «Санахант»

Левочкин Сергей, народный депутат Украины
Кумовья:
Эдуард Прутник, экс - народный депутат
Виктор Янукович

Луценко Юрий, народный депутат Украины
Кумовья:
Юрий Стец, министр информационной политики

Мартыненко Николай, народный депутат Украины
Кумовья:
Давид Жвания, экс - народный депутат Украины

Медведчук Виктор, экс - глава Администрации президента Леонида Кучмы
Кумовья:
Владимир Путин, президент России
Светлана Медведева, супруга премьер-министра России Дмитрия Медведева

Павленко Юрий, народный депутат Украины
Кумовья:
Леонид Кучма, экс-президент Украины
Екатерина Ющенко, жена Виктора Ющенко.

Пискун Святослав, экс - Генеральный прокурор и бывший народный депутат Украины
Кумовья:
Сергей Винокуров, судья Конституционного суда Украины
Петр Мельник, экс - ректор Национального университета налоговой службы Украины
Дмитрий Понамарчук, журналист

Поживанов Михаил, бывший заместитель министра экономики Украины
Кумовья:
Олег Надоша, экс - народный депутат Украины
Андрей Клюев, экс - секретарь Совета национальной безопасности и обороны
Вадим Гуржос, бывший председатель Государственной службы автомобильных дорог Украины

Рыбачук Олег, экс - глава Секретариата президента Украины
Кумовья:
Александр Третьяков, народный депутат Украины
Екатерина Ющенко, жена Виктора Ющенко

Рудьковский Николай, экс - народный депутат Украины
Кумовья:
Виктор Уколов, бывший народный депутат Украины

Стец Юрий, министр информационной политики
Кумовья:
Юрий Луценко, народный депутат Украины
Ирина Луценко, жена Юрия Луценко, народный депутат Украины
Петр Порошенко, президент Украины
Марина Порошенко, жена Петра Порошенко.

Третьяков Александр, народный депутат Украины
Кумовья:
Екатерина Ющенко, жена Виктора Ющенко
Эдуард Зейналов, бывший народный депутат Украины
Дмитрий Табачник, экс-министр образования и науки Украины
Олег Рыбачук, экс - глава Секретариата президента
Игорь Палица, экс-председатель Одесской ОГА

Франчук Елена, дочь Леонида Кучмы
Кумовья:
Оксана Хант (Мороз), владелица магазина «Санахант»

Шуфрич Нестор, народный депутат Украины
Кумовья:
Ирина Билык, певица

Ющенко Виктор, экс-президент Украины
Кумовья:
Николай Палийчук, экс-председатель Ивано-Франковской областной государственной администрации.
Николай Катеринчук, экс-народный депутат Украины
Петр Порошенко, президент Украины
Александр Черевко, экс-председатель Черкасской областной государственной администрации.
Оксана Билозир, певица
Владимир Гришко, певец
Оксана Хант (Мороз), владелица магазина «Санахант»
Станислав Аржевитин, бывший народный депутат Украины
Сергей Буряк, экс-народный депутат Украины
Анатолий Бурдюгов, экс-премьер-министр Крыма
Давид Жвания, экс-народный депутат Украины
Михаил Саакашвили, экс-президент Грузии
Нино Ананиашвили, грузинская балерина
Петр Михеев, экс-председатель правления банка «Украина»

Ющенко Екатерина, жена Виктора Ющенко
Кумовья:
Юрий Павленко, народный депутат Украины
Александр Третьяков, народный депутат Украины

Янукович Людмила, жена Виктора Януковича
Кумовья:
Вадим Писарев, художественный руководитель Донецкого театра оперы и балета.

Яценюк Арсений, премьер-министр Украины
Кумовья:
Андрей Пышный, народный депутат Украины

 

По-ходу, у Яника найменше родинних зв'язків. Йушченко і Свинорилий - лідери (хоча варто замінити літеру "Л" на більш доречну "П").

 

Пан Василь "не заметил" обращенного к нему вопроса.Почему?

 

А який сенс?
Ваша мораль допускає і це, -

 

Юрій Андрухович

Кількість українців у Польщі вже просто приголомшує. Я пишу ці рядки з Вроцлава, де це, мабуть, особливо відчутно. Хоч якби я писав їх з Варшави, Кракова, Любліна або Ряшева, то так само міг би вжити це словосполучення. Можливо, у Ґданську, Щеціні чи Познані це відчутно меншою мірою. Але й там це дуже навіть відчутно.
Це, безумовно, цілком чіткий індикатор — передусім того, що сотні тисяч українців не вірять у можливість змінювати свою країну і воліють переїхати до такої, де, на їхній погляд, уже нічого змінювати не треба. Слід натомість лише пристосуватися до її обставин і зачепитись у ній по змозі надовше. В ідеалі назавжди.
Я написав «сотні тисяч українців не вірять»? Насправді не вірять десятки мільйонів українців. А сотні тисяч із них — це ті, які свою зневіру трансформували у виїзд саме до Польщі. І їх раптово стало так багато, що ви бачите й чуєте їх просто-таки всюди. І якщо хтось буде мені втирати, що то лише «западенцы, которые полякам унитазы моют», то я мушу його розчарувати: української російської мови в польських містах нітрохи не менше, ніж власне української. Так що обидві ті жіночки з мого купе в потязі Львів–Вроцлав, які вдосвіта зійшли у Кракові, а самі з Кривого Рогу, зовсім не були явищем винятковим. І коли я задля підтримування розмови запитав їх, чи надовго, то отримав у відповідь лише знизування плечима: «Та хто его знает…»
Дружина мого друга польського поета змінила місце праці з бібліотеки на школу і стала вчителькою літератури. «Ти можеш повірити, — розповідає вона, – що в нас тепер у кожному класі, але дослівно в кожному класі — по кілька українських дітей? Тобто взагалі немає такого класу на всю школу, де не було б українських дітей!».
Ого, то це вже не якісь там сезонні заробітчани, думається мені. Це люди, які переїхали родинами і віддали дітей до польської школи, іншими словами — обрали для них польське майбутнє. Ще іншими словами — вибрали для них батьківщину. Пора б уже всім нам критично переглянути замацану Симоненківську цитату про те, що «можна все на світі вибирати, сину, // вибрати не можна тільки батьківщину». Теперішні українські матері (яких мільйони) скажуть синові дещо цілком протилежне. Якраз її, батьківщину, ще тільки й можна, дитинко, вибрати. Позаяк усі інші вибори — місцеві, парламентські та президентські — нічим добрим для нас не закінчуються.
Хтось візьметься нині засуджувати цих матерів за такий хід думок?
Дружина мого друга польського поета, шкільна вчителька літератури, страшенно задоволена тим, що у кожному класі тепер навчаються українці. «Наскільки змістовнішими стали мої уроки! — захоплено розповідає вона. — У ваших дітей більше старанності й загалом позитивного стосунку до знань. А ще дуже допомагає те, що вони з іншомовних родин. Часом ми розглядаємо якесь мовне явище і стає дуже цікаво почути від них, як це буде українською чи російською. Мої уроки перетворюються на захопливі семінари з порівняльного мовознавства».
Старанні й обдаровані учні. Діти успішних і добре освічених батьків. Золотий капітал країни з назвою Україна, який з неї витік і швидше за все — назавжди. Людський капітал. Значно золотіший від перекинутого в офшори. Значно цінніший. Це все я відзначаю для себе подумки, слухаючи дружину мого польського друга. Слухаючи, до речі, не без гордості за такий талановитий позитивний народ. Який чомусь не бачить собі місця у себе вдома.
І коли я йду до карбідів на репетицію в їхньому підвалі на Руській (вроцлавській Руській, а не львівській), то слухаю, як будівельники на риштованнях масово перегукуються українською.
А потім ми з Грицем їдемо вроцлавською таксівкою — повертаємося з прямого ефіру на міському радіо. Зупиняємося на світлофорі, Гриць показує велетенські літери на одному з вищих поверхів показного офісного центру: «Бачиш цю фірму? Це львів'яни, львівська IT-компанія, одна з найкрутіших в Європі. Тепер це вже не львівська — це вроцлавська IT-компанія».
Чому вони виїхали, запитую себе. Що їх витиснуло з рідного міста і країни? Які політичні сили, які бандитські понятія? Можливо, коли Андрій Садовий, міський і партійний голова, вкотре повторює, що «Львів — це ІТ-місто», він, м'яко кажучи, припускається деякої неточності? Бо точніше було би сказати, що «Львів — місто, з якого IT утікає»?
Ех, зробив би нам хто-небудь країну під ключ! Ми ж так чудово вміємо відповідати «їхнім» вимогам і стандартам, коли опиняємось на їхній же території. Ми здатні бути зразковими поляками, канадцями та навіть і німцями. От тільки на своїй території ми ніхто.
Що ж, залишається сподіватися, що майбутня успішна нація зароджується поза кордонами своєї країни. Можливі такі історичні перверсії? Чому б і ні? Екстериторіальна Україна, що складатиметься з мільйонів приватних і сильних Я? Влаштованих у житті, освічених, заможних і — головне — вільних?
На мій погляд — доволі перспективна тема для оновленого національного проекту.

 

@Alias, і ви то все прочитали?
Якщо так, то я знімаю капелюха

 

@ІгорМ

прочитала У мене зараз багато вільного часу,можу собі дозволити

 

Респект

 

А ваша- допускает ложь?Я ведь задал Вам два предельно конкретных вопроса.Напомню, один касался Вашей ранимой натуры, а второй "подвига героев-панфиловцев".Вместо ответа - растекание мысью по древу (кстати цитата из произведения, которое многие историки считают новоделом и апокрифом).Так как, рискнете ответить хотя бы на второй вопрос, если первый для Вас непосильный?

 

Нет.

Моя ранимая натура касается только меня, а вопрос о панфиловцах мне давно не интерестен, так как историю этого боя уже давно разобрали по косточкам и начинать его еще раз не вижу смысла.

Считайте, что я деревянный по самый пояс с единственной извилиной от фуражки.
Кстати, а разве Иисус Христос умер в Харькове?

 

Значит, Вы в курсе содержания докладной записки Главного военного прокурора СССР Афанасьева и в курсе, что весь "подвиг" от начала до конца выдуман.Также Вы должны быть в курсе, что подавляющее большинство "памятников погибшим" не являются памятниками над захоронениями, а просто "объектами воспитательными", которые располагали и возводили по указаниям местных райкомов, горкомов и обкомов.

 

Почему выдуман? На сколько я помню, 4-я рота 2-го батальона принимала бой, в котором погибло более ста человек.

На алеї, що веде до обеліска Меморіалу Вічної Слави , поховані 34 воїни.

 

Прошло уже больше полгода, после того как на работу вышли наши «доблестные» работники Антикоррупционного бюро Украины. Именно они должны, якобы, бороться с нехорошими дяденьками в нашем правительстве, которые нечисты на руку. Но за все эти дни своей «плодотворной» работы мы не услышали ни одной фамилии чиновника посаженного или привлечённого к ответственности за взятку. Может, дело совсем в другом — все чиновники просто исправились и перестали брать мзду? Ну, это уж вряд ли.
Просто все 70 человек, а именно столько человек работает в «поте лица» на этой ответственной должности, получают зарплату в размере 31 000 гривен в месяц. Но вот плодов работы Антикоррупционного бюро Украины нет. Так что же делают тогда все эти высокооплачиваемые госслужащие? А они просто берут и просиживают штаны. Самое интересное, что за все это время было выкинуто на ветер почти 16 миллионов гривен, и это лишь затраты на их заработную плату. Еще в бюджет заложены затраты на содержание специального подразделения, на их униформу, БТР-3 с его обслуживанием.

 

20 февраля 2016


Річниця розстрілів Небесної сотні. Студент з АТО звернувся до влади


Минуло два роки з часів загибелі найкращих представників української нації – Небесної сотні. Що змінилося за цей час? Та чи відбулися позитивні зміні взагалі? Чи стала смерть десятків патріотів наукою для тих, кому після Революції Гідності українці довірили керувати країною?

 

Яйця то здаєтся в кацапії смажили