Справжнє обличчя Росії

Тема у розділі 'UA-RU', створена користувачем Solomija, 16 січ 2007.

Статус теми:
Закрита.
  1. Веда

    Веда Well-Known Member

    Вижливе зауваження. Дуже багато громадян України (на заході, сході, у центрі) живе минулим, шукує винних, обговорює до кого пристати, куди прибитися. Кожен своею думкою багатіє ... І таке стан речей і наших політиків влаштовує - можна безкарно творити, що заманеться, і російських - під боком слабка країна, де можно поступово все прибрати до рук, дешева робоча сила...
     
    • Подобається Подобається x 6
  2. консультант

    консультант Дуже важлива персона

    Я це зразу помітив, коли почав спілкуватись на цій гілці. Кожен раз дехто намагається спровокувати на конфлікт, замість того,щоб писати по темі. Мова повинна йти суто про справжнє обличчя Росії, а не порівнювати Росію з Україною.
    Тут пропоную мовчати про Україну, а говорити суто по темі, про Росію.
     
    • Подобається Подобається x 1
  3. рівнянин

    рівнянин Well-Known Member

    І я про те. Україна мені нагадує міцно сплячого богатиря. І кожна шавка хоче його вкусити. Так і хочеться заволати: ПРОСНИСЬ, ПОВСТАНЬ УКРАЇНО!
     
    • Подобається Подобається x 1
  4. Boris_Kiev

    Boris_Kiev Дуже важлива персона

    Шикарне інтерв"ю. Процитую його повністю.

    Політика ірраціональних комплексів

    Російський політолог Андрій Піонтковський розмірковує про психологію в політиці і Путіна, «який здатен на все»
    Інтервью брав Антін БОРКОВСЬКИЙ. «Україна молода», 6.02.2009
    http://umoloda.kiev.ua/number/1343/158/47358/

    Андрій Піонтковський — один із найцікавіших російських політологів та публіцистів, що перебуває у жорстокій опозиції до Кремля. Нещодавно прокуратура Російської Федерації навіть намагалась «накинути» на нього статтю «екстремізм», та й не дивно, адже політолог піддав критиці не лише корумповану систему російської влади, а й «вербально замахнувся» на святая святих — особисто на Путіна. На щастя, суд не знайшов «екстремізму» в книжках науковця. Останні кілька місяців Андрій Андрійович перебуває в науковому відрядженні у США, пише книжку. І ось про що розповів «УМ» у телефонній розмові.

    «Дайте нам два–три роки історії успіху України на шляху до Європи — і путінський режим зникне»

    — Андрію Андрійовичу, хотілося б насамперед почути вашу оцінку того, як газова супереч¬ка вплинула на оцінку стосунків між Україною, Європою та Росією.

    — Те, що відбулося в Україні, напевно, найліпше розуміють самі українці, але щодо Росії та Європи можна зробити цілком конкретні висновки. На мене колосальне враження справили дві прес–конференції. На одній Баррозо, вкрай виважений дипломат, емоційно жестикулював і кричав, що ніколи цього не забуде, — така реакція була на адресу Москви і «Газпрому».
    Голова Єврокомісії згадав свої пригоди в Африці, де він займався якоюсь миротворчістю, й зазначив, що нічого подібного не бачив навіть там. Тобто втрата репутації «Газпрому» колосальна. Ясна річ, у Європі лунають закиди й на адресу України, але європейці не хочуть занурюватися в усілякі політичні нюанси, для них постачальник газу — «Газпром». Не менш важливою була прес–конференція Меркель із Путіним. Склалася дивовижна ситуацція — упродовж тижня в Росії Путін і Медведєв виступали на всіх каналах, розпустивши «пальці вєєром», й безперервно торочили «крадіжка–крадіжка–крадіжка», аж раптом у Німеччині Путін мав виправдовуватись.
    Тоді Меркель, почувши чергові закиди на адресу України, дуже прохолодно заявила, що контракт було укладено з «Газпромом». Поразка Путіна в газовій комбінації не менш нищівна й ганебна, ніж триразове привітання Януковича у 2004 році.

    — Якщо Росія програла у «газовій війні», то, як гадаєте, навіщо ця вся катавасія була потрібна Путіну?
    — А навіщо йому була війна в Грузії?! Напередодні «газової операції» на Заході активно працювали найняті «Газпромом» піар–фірми, які «готували» європейську громадськість. Роботу в західних столицях почали з жовтня.
    Ситуація станом на 30 грудня була досить спокійна: «Газпром» вимагав 250 доларів за тисячу кубометрів газу, Україна ж була згодна на 235, — це ж смішне комерційне питання, яке вирішується за півгодини. І тут раптом виникла абсолютно дика цифра в 450 чи 480 доларів. Газ для України був політичним, а не комерційним питанням. Путін і його режим досі люті на революції в Грузії та Україні, і насамперед на Помаранчеву революцію.
    Зрозуміло, у маячню про загрозу НАТО для України в Москві не вірять навіть ті, хто це озвучує. Але факт існування України, котра обрала європейський вектор з прозорою економікою, з демократичною системою зміни влади, являє колосальну загрозу путінському режиму просто самим фактом свого існування.
    У своєму виступі на Майдані під час Помаранчевої революції я казав: дайте нам два–три роки історії успіху України на шляху до Європи — і путінський режим зникне.

    — Чому така агресія саме проти України, адже Прибалтика, Польща давно в НАТО?

    — Успіх Східної Європи та прибалтійських країн не є аргументом для пересічної російської людини —ті завжди були чужими. Згадаймо, у радянських фільмах прибалтійські актори грали або німецьких генералів, або американських шпигунів, а українці — це ж ніби свої. Так склалося, що ви люди настільки ментально близькі, що успіх українців на шляху до ЄС для влади Путіна був би нищівним ударом.
    «Уся російська зовнішня політика — це політика ірраціональних комплексів»

    — Але ж це не стратегічний, це ірраціональний підхід до питань міждержавних відносин. Це якась приватна війна і приватна ненависть Путіна до України!

    — Маєте рацію, вся російська політика така. Подивіться на Путіна, гляньте на його прес–конференції з будь–якого питання, відзначте його кримінальну лексику. Це ж вимагає аналізу не політолога, а, як ви цілком справедливо зауважили, психоаналітика. Вся російська зовнішня політика — це політика ірраціональних комплексів. Й один з основних цих комплексів — домінування Росії на пострадянському просторі, або, як це виражено в останніх концепціях Медведєва, у зоні привілейованих інтересів та впливів. Загострення з Америкою викликане тим, що Москва вважає, ніби США не дозволяють їй тут реалізувати власну концепцію. У Кремлі просто не розуміють, що справа не в Америці, а в тому, що вони ні Грузії, ні Україні не потрібні. І навіть Білорусі чи республікам середньої Азії. Абсолютно корумпований режим Кремля, котрий сидить на газі й нафті, чомусь уявив, що може бути центром тяжіння для інших народів. Саме ця концепція спотворює зовнішню політику Росії. Особиста ненависть до Саакашвілі та Ющенка присутня, але вона — продовження концептуальної ненависті режиму клептократії до народів, котрі обрали європейський шлях розвитку.

    — Чого Україні можна ще чекати від Путіна? Газова війна ніби закінчилася, але так виглядає, що в Росії активно мусується образ України як ворога?

    — Від Путіна можна чекати чого завгодно...
    « У Росії не тільки фінансова криза, а й екзистенційна»

    — Можливо ситуація зміниться внаслідок негараздів у російській економіці, адже рубль стрімко падає та й зовнішні борги колосальні?

    — Зараз у Росії дуже серйозний розкол правлячої еліти, там панує розгубленість, зумовлена економічною кризою. Але якщо українські проблеми, включно з девальвацією гривні чи можливим дефолтом, мають економічний характер, то в Росії, крім подібних проблем, — системна та екзистенційна криза. Путінська клептократична система, заснована на скаженій ціні на нафту у 150 доларів, поза цим ціновим контекстом існувати не може. Наприклад, у Росії нема фінансової системи. Так звані російські банки — це «общаки» окремих кланів. А підтримувати життя в економіці, котра не є ринковою, можна за допомогою лише двох джерел — бюджетних коштів за нафту плюс західними позичками державних корпорацій, на чолі котрих стоять путінські друзі, члени так званого кооперативу «Озеро». Російська економіка феодальна, бо право на власність бізнесмена визначається його лояльністю до сюзерена. Росія гордилася, що сплатила всі державні борги, але на ній висить півтрильйона — п’ятсот мільярдів доларів боргів, взятих державними корпораціями. Минулого року треба було виплатити 85 мільярдів доларів боргів. У 2009 році з корпоративних боргів доведеться повертати з відсотками 136,1 мільярда доларів. Ця система просто нежиттєздатна — це розуміють усі. Й тут постає закономірне питання — кого ж робити винним і кого кидати на кілки народного гніву?
    «Військові авантюри на зразок грузинської можуть стати єдиним способом виживання для путінських «яструбів»


    (див. продовження)
     
  5. Boris_Kiev

    Boris_Kiev Дуже важлива персона

    (продовження)

    — Тож яка нинішня диспозиція у владних вертикалях Росії? І які, ви гадаєте, можливі сценарії?

    — Є група, котра спробує використовувати Медведєва як певний інструмент, хоча він людина, психологічно цілком підпорядкована Путіну.. Але тим не менше він володіє можливістю за допомогою одного підпису відправити Путіна в політичне небуття.
    І ніхто не виключає, що одного дня група рішучих людей увійде до кабінету Медведєва і скаже йому, як свого часу сказав граф Пален спадкоємцю Павла І Олександру: йдіть царювати, государю, а решту ми зробимо самі. Це розуміє й Путін. І дуже нервується. Тому можливий і контрудар з боку путінського силового угруповання. Якщо реалізується цей сценарій, то, зрозуміло, внутрішні проблеми фашизоїдний режим вирішуватиме лише через зовнішні авантюри.

    — Чого можна чекати в разі реваншу путінських «яструбів»?
    — Чого завгодно можна чекати на завершення «грузинської операції», адже відомо, що в серпні у Москві точилися дискусії: «брати» Тбілісі чи ні. Безперечно, на порядку денному є й Україна з Кримом. Гадаю, це напряму залежатиме від внутрішньої боротьби в Кремлі. У разі поновної перемоги путінського угруповання це буде не лише можливим — подібні військові авантюри стануть єдиним можливим способом їхнього виживання і мобілізації мас.

    — Андрію Андрійовичу, в якому напрямі можуть розвиватися стосунки Росії та США після приходу до влади Барака Обами?

    — Ваше питання повертає нас до політичної кризи в Росії. Це одне з розходжень між, назвімо їх умовно, путінським та промедведєвським угрупованнями. В одній зі статей перше я назвав націонал–клептократи, а друге — глобо–клептократи. І ті, й інші стихійні неоімперіалісти й антиамериканісти. Але останні вважають, що Путін у своїй конфронтації з Заходом зайшов занадто далеко, і це навіть може поставити під загрозу, як вони кажуть, національні інтереси Росії, маючи насправді на увазі безпеку своїх авуарів на Заході.
    Так от, подальші стосунки Росії зі США залежать не стільки від Обами, скільки від того, яке угруповання прийде до влади у Москві. Угруповання глобо–клептократів (їх я ще називаю «лютнева партія») хотіло б розвивати сценарій лютневої революції 1917 року — зречення государя–імператора, спробу лібералізації життя в державі згори. Так от «лютнева партія» (вони тут у Вашингтоні постійно тусуються), кажуть, що готові до пошуків компромісу, мовляв, ви «збавте обороти» у Центральній Європі, а ми поможемо з Іраном. А от путінське угруповання до конфронтації з Заходом готове, вона їм потрібна для створення образу оточеної фортеці. Україна чи Грузія тут постають не так основними об’єктами загрози та ненависті, як хлопчиками для биття.

    «Світ, перетворений на китайсько–американський кондомініум...»

    — А що ви скажете про стратегічну співпрацю Кремля з Китаєм, яку донедавна подавали як євразійський шлях Росії?

    — Тут знову я повертаюся до вашої тези про ірраціональність російської зовнішньої політики впродовж останніх років. У Росії ми маємо дві божевільні концепції, два таких «глюки» колективної підсвідомості еліти — це домінування на пострадянському просторі, і друге — стратегічний союз із Китаєм на антиамериканській основі. Це насправді і смішно, і жалюгідно. Така концепція вкрай смішна сама по собі, старше покоління читачів вашої газети, певно, пам’ятає албанського диктатора Енвера Ходжі, котрий любив повторювати: «Нас із Радянським Союзом 201 мільйон». Тут подібна філософія, мовляв, «нас із великим Китаєм — півтора мільярди».
    Зараз вигадали чергове об’єднання — «БРіК» (Бразилія, Росія, Китай). Якщо говорити мовою психоаналізу — це все класичний комплекс неповноцінності, яка переростає у комплекс мегаломанії. Я впродовж останніх 15 років торочив, що вони не потрібні Китаю, так само, як вони не потрібні Україні, Казахстану, Грузії чи Азербайджану.

    До слова, зараз і у Вашингтоні, і в Пекіні відверто говорять про стратегічний союз між Китаєм та США, тож маємо таке собі повторення стратегічної комбінації Ніксон—Мао 1972 року, яка стала початком кінця СРСР. Уже цього року відбулося дві знакові події — у Пекіні урочисто відзначили тридцятиліття встановлення дипломатичних відносин між Китаєм та США, серед запрошених були Збігнєв Бжезінський, президент Картер, був присутній китайський президент. Саме Бжезінський виголосив ключову промову, озвучивши концепцію «великої двійки», Китаю й США, яка має управляти світом, перетвореним фактично на китайсько–американський кондомініум. Бжезінський цю ідею просуває давно, всім відома його книжка «Велика шахівниця», в якій було сформульовано концепцію передачі у зону впливу Китаю Сибіру та Далекого Сходу. Колись це видавалося дивним та маргінальним, мовляв, навіщо це американцям, котрі й так на вершині свого панування й всемогутності. Зараз, коли американці дещо втихомирили свою гординю, зазнали низки серйозних невдач, ця концепція якраз і прийшлася до місця. Інша ж сенсація значно крутіша — днями людина, котра ніколи не погоджувалася з Бжезінським ні в чому, інший гуру американської зовнішньої політики, Генрі Кісінджер, опублікував глобальну статтю у британській газеті «Індепендент», зазначивши, що китайсько–американський союз має стати наріжним каменем в архітектурі політичної світобудови ХХІ ст. Він має стати — і тут я цитую майже буквально, адже це вкрай важливо, — «проектом нашої спільної долі, таким, як трансатлантичні стосунки Європи та США після ІІ Світової війни».
    Тож те, що зараз відбувається у міжнародних стосунках, я можу охарактеризувати як повний ганебний п...ць усієї кремлівської зовнішньої політики.

    Досьє «УМ»
    Андрій Піонтковський
    Народився у Москві 1940 року. Закінчив механіко–математичний факультет МДУ, згодом — науковий співробітник Академії наук СРСР. У 1994 році закінчив Лондонську школу економіки. У 2004 році обраний членом Ради партії «Яблуко». Член Міжнародної академії інформаційних процесів, Американського математичного товариства, міжнародного ПЕН–клубу. Директор незалежного Центру стратегічних досліджень (Москва). Автор книг «За Родину! За Абрамовича! Огонь!», «Нелюбимая страна» та сотень наукових і публіцистичних статей.
     
    • Подобається Подобається x 1
  6. Веда

    Веда Well-Known Member

    Рівнянине, краще: горомадяни України єднаймося, та разом збудуємо щасливе життя для дітей та онуків!
    Не повстання нам потрібне, а об'єднання та всеукраїнська толока.

    И политиков надо срочно менять!
     
    • Подобається Подобається x 5
  7. Полковник

    Полковник миється в бані

    БЛ..Ь!!!!!
    Что Делать? Что Делать?
    ОНИ теперь ВСЁ знают!!!
    Всё пропало!
    Всё пропало!
     
    • Подобається Подобається x 3
  8. Max_

    Max_ кл. москаль

    Аха, у меня совершенно нет понимания, что государство - это не пакет с орешками :)
     
    • Подобається Подобається x 2
  9. Веда

    Веда Well-Known Member

    Мах, я не утверждала, что у вас совершенно нет понимания. :)
    Меня в вашем посте удивил вопрос:
    :scratch_one-s_head:
     
    • Подобається Подобається x 2
  10. Max_

    Max_ кл. москаль

    А откуда известно, что интервью шикарное ? То есть, с чьей то точки зрения оно, возможно, именно такое ) , что, тем не менее, оставляет сомнения в наличиии у интервьюриуемого лицензии на истину в последней инстанции. По сути дела, о чем речь в интервью ? - что российская администрация - некие закомплексованные люди с нелогичным иррациональным мышлением.
    Пусть предъявит диплом медицинского психолога, ну или хоть справку об окончании 2-х недельных курсов по психологии. Иначе к чему все это словоблудие ?

    Ну и насчет российской внешней политики. Страна слишком многим владеет. И всегда были, есть и будут желающие попользоваться, лучше всего на халяву, а еще лучше - завладеть самим . Абсолютно естественное стремление. :)
    Поэтому всего два варианта - или сдаваться - типа, пользуйтесь, ребята, или быть достаточно сильными - чтоб у ребят соблазна не возникало.
    Тут проблема еще в том, что историческая память короткая. Ведь кто только не пытался - от турков с Наполеоном до Гитлера - все свое получили (правда не совсем то, на что рассчитывали). И все равно кому то не успокоиться, что то гнетет и тревожит ))
     
    • Подобається Подобається x 4
  11. borkhes

    borkhes Дуже важлива персона

    На мою думку я теж можу таке інтерв*ю дати. І ви теж можете. За любою темою стосовно будь-якої країни. Справа у тому що є ще інші думки, але ви відбираєте тільки на кшталт цих. Розумію, що приємно почути, що завдяки тому що ти робиш розвалиться твій "ворог", але мені цікаво завдяки чому Україна так загрожує російської державності. Чому тільки 3 роки на шляху до Європи? Чому не 5ть? Не 2? Що буде, якщо завтра Україна буде у Європі? Віза буде потрібна коли я до друзів у Київ їду? Так у мене Шенген є... і буде... В інтерв*ю багато "штампів", але поза них немає нічого. Тільки гасла. Всі розуміють, що для РФ гарно коли нафта коштує 150 доларів, але чомусь не згадують, що у 90х вона коштувала нижче ніж сьогодні... і все працювало. До речі вчора чув по радіо: укр. уряд не допустить щоб Укрнафтогаз став банкротом - тільки уявіть, що нафтогазова компанії може стати банкротом! О_о Якись думки про об*еднання з Китаєм... навіщо з ним об*єднуватися? Навіщо об*єднуватися з Грузією чи що там він ще згадав... Заради мандаринів та поганого вина (мені кримське більш подобається)? Він стверджує, що немає економіці, але що ж тоді є? Банків немає? А що тоді є як не банки? Обмазати брудом - завжди не важко, особливо коли не треба обгрунтовувати свої заяви. Якщо я помиляюсь, то наведіть якись аргументи. Дякую.

    з.і. попереджую, що мої питання не стосуються того чи подобається Європі, Грузії, Україні та решта Путін, Мєдведев та хто там ще є. Питання стосуються тільки аргументів про банки, наслідків вступу У. в ЄС, об*єднання з Китаєм та Грузією.
     
    • Подобається Подобається x 5
  12. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    [​IMG]

    Натрапив..на одну статтю...
    на жаль це стосується не лише Росії...але й всіх країн,де був совок...де люди перестали бути людьми..
    Страна зомби

    РОССИЯ

    С высочайшего позволения,
    С молчаливого соглашения,
    С запоздалого удивления
    Миллионы лежат в гробах!
    И слоями засыпаны в ямах,
    В придорожных лежат канавах,
    В потемневших от крови реках,
    В почерневших от дыма лесах.
    Замордованы и зарыты,
    Как собаки, песком прикрыты,
    С верой в нашу правду убиты
    Без суда, по приказу и так...
    А мы святы, чисты и невинны,
    Мы гуманны, добры и наивны.
    Столько лет им поют ветры гимны
    Все не знаем, за что их и как.
    Не отмыть и слезами кровавыми,
    Нашу совесть над этими ранами,
    Преступлениями небывалыми,
    Будет вечным укором их прах...
    Виноваты мы все - благодушные,
    И приказу бездумно послушные,
    Осторожные, равнодушные,
    С этой памятью жить теперь как?

    1983 год, Алла Дудаева
    народная поэтесса Ичкерии
     
    Останнє редагування модератором: 13 лют 2009
    • Подобається Подобається x 2
  13. аксакал

    аксакал Дуже важлива персона

    Якраз сюди. За версією "Хроники грузинского августа", чеченці(!) добряче допомогли війскам РФ. Зомбі.
     
    Останнє редагування модератором: 13 лют 2009
  14. Salata

    Salata Well-Known Member

    Так чего постите в эту ветку?
    Я забыла как это называется по-научному, помню только крепкое словцо, характеризовавшее творчество Булановой: п...страдания.

    Люди сидят где-то далеко от дорог, ничем себе голову забивать не хотят и еще делятся с окружающими издержками своего организма - вИдением.
    Какого они инструкции по строительству домов не пишут? Сразу за государство, масштабы им, видите ли, подавай. Они ж творцЫ, им негоже о картошке там думать или гайках.

    Вы сами-то себе представляете Россию? Всю? Всех россиян? Так кому нужны рассуждения бездельников ни о чем?
     
    • Подобається Подобається x 2
  15. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Стаття про Воронеж...
    Наскільки пригадую карту..то...гм:scratch_one-s_head:...гм...
    Чи може Воронєж став соборним і незалежним?о_О
    Соррі..давно новин не дивлюся...верне...знаєте...:bad:
     
  16. Salata

    Salata Well-Known Member

    Ну так я была в Воронеже. Очень добродушные, открытые люди, в капусту не нагадят, даже если совсем не рады.
    Земля очень песчаная, вдоль дорожек к домам кусты черной смородины. Говор свой, мне, русскоязычной было многое непонятно. Россия, она такая.
     
    • Подобається Подобається x 3
  17. nata-k

    nata-k Well-Known Member

    Улыбка в русском коммуникативном поведении

    Почему русские мало улыбаются?

    Дело в том, что для русского коммуникативного поведения характерна бытовая неулыбчивость, которая выступает как одна из наиболее ярких и национально-специфических черт русского общения.

    Анализ показывает, что можно выделить по крайней мере следующие национальные особенности русской улыбки.

    1. Улыбка в русском общении не является сигналом вежливости.

    В американском, английском, немецком, финском коммуникативном поведении улыбка – прежде всего сигнал вежливости, поэтому она обязательна при приветствии и в ходе вежливого разговора. Русские писатели не раз обращали внимание на отличие русской и американской улыбки, характеризуя американскую улыбку как странную для русского человека и искусственную. Сатирик М.Задорнов называл американскую улыбку хронической, а М.Жванецкий писал, что американцы улыбаются, как будто включены в сеть. М.Горький писал, что у американцев на лице прежде всего видишь зубы.

    На Западе улыбка при приветствии означает прежде всего вежливость приветствия. Чем больше человек улыбается при приветствии, чем более он приветлив в этот момент, тем больше вежливости к собеседнику он демонстрирует таким своим поведением.

    Взаимные улыбки в процессе диалога с собеседником также сигнализируют о вежливости к собеседнику, о том, что участники вежливо слушают друг друга.

    Улыбка в сфере сервиса на Западе (и на Востоке) также прежде всего выполняет функцию демонстрации вежливости. Ср. китайскую поговорку: Кто не может улыбаться, тот не сможет открыть лавку. В Японии девушки у входа на эскалатор в больших универмагах улыбаются и кланяются каждому покупателю, ступающему на эскалатор – 2500 улыбок и поклонов в день.

    В международных отелях системы “Интерконтиненталь” клерк, оформляющий постояльца, в течение 5-6 минут обучен улыбнуться не менее 6 раз.

    Улыбка вежливости в некоторых культурах имеет смысл предохранения собеседника от огорчения в связи с восприятием рассказываемого. Так, И.Эренбург в своих воспоминаниях рассказывает о китайце, который с улыбкой сообщил ему о смерти своей жены. Но эта вежливая улыбка, как пишет И.Эренбург, означала: “вы не должны огорчаться, это мое горе”.

    В русском коммуникативном поведении улыбка ‘для вежливости’ или ‘из вежливости’ просто не принята, и даже наоборот – к чисто вежливой улыбке собеседника, если она опознана как таковая, русский человек обычно относится настороженно или даже враждебно: русская фраза “он из вежливости улыбнулся” содержит неодобрительное отношение к улыбнувшемуся.

    Постоянная вежливая улыбка называется у русских ‘дежурной улыбкой’ и считается плохим признаком человека, проявлением его неискренности, скрытности, нежелания обнаружить истинные чувства. “Уберите свою дежурную улыбку!” – говорили в Воронеже русской преподавательнице английского языка, которая все время по-американски ‘держала улыбку’.

    2. В русском общении не принято улыбаться незнакомым.

    Улыбка в русском общении адресуется в основном знакомым. Именно поэтому продавщицы не улыбаются покупателям – они же их не знают. Знакомым покупателям российские продавщицы будут улыбаться.

    3. У русских не принято автоматически отвечать на улыбку улыбкой.
    Американец писал в Известиях: “Почему-то, когда мы смотрим на таможенников, проверяющих наши паспорта, и улыбаемся им, мы никогда не получаем улыбки в ответ. Когда мы встречаемся глазами на улице с русскими людьми и улыбаемся им, мы никогда не получаем улыбки в ответ”. Это наблюдение верное: если русскому человеку улыбнулся незнакомый, это скорее побудит русского искать причину адресованной ему улыбки, чем побудит ответить незнакомцу улыбкой. Часто в таких ситуациях следует вопрос: “А мы что, знакомы?”

    На улыбку знакомого человека у русских тоже далеко не всегда следует автоматически улыбка, скорее это рассматривается как приглашение вступить в контакт, в разговор.

    4. В русском общении не принято улыбнуться человеку, если случайно встретился с ним взглядом.
    Американцы в таких случаях улыбаются, а у русских принято, наоборот, отвести взгляд.

    5. У русских не принято улыбаться, совместно глядя на маленьких детей или домашних животных.

    У американцев это принято, а у русских – нет.

    6. Улыбка у русских – сигнал личного расположения к человеку.
    Русская улыбка демонстрирует тому человеку, которому она адресована, что улыбающийся человек относится к нему с личной симпатией. Улыбка демонстрирует личное расположение. Поэтому и улыбаются русские только знакомым, поскольку к незнакомому нет личного расположения.

    7. У русских не принято улыбаться при исполнении служебных обязанностей, при выполнении какого-либо серьезного дела.
    Таможенники не улыбаются, поскольку заняты серьезным делом. Продавцы, официанты – тоже. Это особенность русской улыбки уникальна.

    Не принято, чтобы дети улыбались на занятиях. Русские взрослые учат детей: не ухмыляйся, будь серьезен в школе, во время приготовления уроков, когда с тобой разговаривают взрослые. Одно из самых распространенных замечаний учителя в российской школе: что улыбаешься, пиши.

    Улыбка обслуживающего персонала при исполнении служебных обязанностей в России всегда отсутствовала – приказчики, продавцы, официанты, слуги были вежливы, предупредительны, но не улыбались. Улыбку в сфере сервиса у русского персонала надо вырабатывать как профессиональное требование, сама она не появляется.

    8. Русская улыбка призвана быть только искренней, она рассматривается как искреннее выражение хорошего настроения или расположения к собеседнику.

    В русском коммуникативном сознании существует императив: улыбка должна являться искренним отражением хорошего настроения и хорошего отношения. Не принято улыбаться ‘просто так’, чтобы поднять настроение собеседника, чтобы сделать приятное, чтобы поддержать человека – этих функций у русской улыбки нет. Чтобы иметь право на такую улыбку, надо действительно хорошо относиться к человеку или реально быть в хорошем, приподнятом настроении.

    9. Улыбка русского человека должна иметь вескую причину, известную окружающим, только тогда человек получает на нее ‘право’ в глазах окружающих. Если русскому человеку причина чьей-либо улыбки оказывается непонятной, это может вызвать у него серьезное беспокойство.

    В русском языке есть уникальная поговорка, отсутствующая в других языках: “Смех без причины – признак дурачины”. Логику этой поговорки не могут понять люди с западным мышлением. Один немецкий преподаватель, которому объяснили смысл этой поговорки, (“Если человек без причины смеется, у него не все в порядке с головой”) никак не мог понять и все спрашивал: “А почему это из этого следует?”

    Например, привычно улыбчивую американку в Ленинграде в 1991 году незнакомая старушка схватила за рукав и воскликнула: “Чего ты лыбишься?” Американка была в шоке еще и потому, что не нашла это слово в своем карманном словаре.

    10. Достойной (и фактически единственной) причиной для улыбки в русском общении признается текущее материальное благополучие улыбающегося.

    11. В русской коммуникативной культуре не принято улыбаться для поднятия настроения собеседника либо для самоподбадривания.

    Если нет хорошего настроения или благополучия, русский человек скорее всего не будет улыбаться.

    12. В русском сознании улыбка как бы требует определенного времени для своего осуществления.

    13. Улыбка должна быть уместной с точки зрения окружающих, соответствовать коммуникативной ситуации.

    Большинство стандартных коммуникативных ситуаций русского общения улыбку не санкционируют. Не принято улыбаться в напряженной ситуации – “не до улыбок”. Не принято улыбаться, если рядом есть люди, о которых известно, что у них серьезные огорчения, кто-то болен, озабочен личными проблемами и т. д.

    14. У русских наблюдается нечеткое различие между улыбкой и смехом, на практике часто эти явления отождествляются, не различаются, уподобляются одно другому.

    Ср. реплику учителя улыбающимся детям: “Что за смех? Я ничего смешного не сказал!” Вообще, улыбающимся людям в России часто говорят: “Не пойму, что здесь смешного!” или “А что я смешного сказал?”.

    Бытовая неулыбчивость русского человека может быть объяснена следующими причинами.

    Для русской коммуникативной культуры характерна искренность и открытость; соборность, коллективность бытия русского человека предполагает, что все должны все друг о друге знать, не должно быть особых секретов от окружающих. Отсюда – стремление и привычка не скрывать своих чувств, своего настроения.

    http://commbehavior.narod.ru/RusFin/RusFin2000/Sternin4.htm
     
    • Подобається Подобається x 5
  18. Максим

    Максим Well-Known Member

    А ще коли на телефонний дзвінок відповідають, ніколи не називають імені чи прізвища. Ні вдома, ні на роботі. Хіба що в представництвах іноземних фірм, де цього вимагають, та і то не всі. :sad:
     
  19. nata-k

    nata-k Well-Known Member

    Бо насправді ми не відкриті і щирі. Ми більш закриті, замкнуті. У нас сильніше, ніж у "них" розвинута потреба ділити на свій-чужий. Не тільки у не формальних стосунках, але й у професійній сфері.
    Тому й процвітають кумовства, по-знайомству і т.п.
     
    • Подобається Подобається x 3
  20. levandivka

    levandivka Не демократ, однозначно.

    А настроєніє, зазвичай, ... [​IMG]
     
    • Подобається Подобається x 2
Статус теми:
Закрита.
а де твій аватар? :)