Справжнє обличчя еміґрації

Мені видається, що саме це є найбільш суттєвою зміною. Розширення світогляду, хоча деякі галицькі штуки не викорінюються ніколи.
Маємо приятеля в Штатах, він народився поза Україною, але виховали його так, що в Галичині він би вжився тільки так. Знає всі галицькі примочки та прибамбасики, усі прошу та перепрошую... Аж не віриться, що так можна виховати дитину на території Америки.

Щодо відчуття країни, то побут, добробут речі відносні.
Говорю з одними друзями - все добре, важкувато трохи, але загалом файно. Говорю з іншими - "як можеш, то не вертайся" мені кажуть. А з батьками - та не слухай новини й не читай, у нас все добре, он ми якось живемо.
Так що навіть у тих, хто в самій Україні живе відчуття країни дуже різне.

 

Максим дуже точно прокоментував мої слова.
Нірванко, не можу з Вами погодитись. Країна це не тільки традиції і мова. Це безліч дрібниць, які ми не помічаємо поки постійно з ними. Але саме ці дрібниці стрворюють основу життя.

Спробую навести один приклад. Серед важких моментів реадаптації після всього лише 8 місяців відсутності був громадський транспорт. Зауважте, я ціле життя і в Україні і в Швеції користувалась лише громадським транспортом. Але мені знадобилось 2 тижні, щоб знов пригадати навички - як то так вскочити у ту маршрутку через калюжу, як там вивернутись, як пролізати кріз народ на потрібній зупинці і т.д. .
А скільки то таких дрібниць....

Лілю, а Ви приїздіть і поділіться своїми враженнями . Якби - то завжди лише якби. Спробуйте у доконаній формі.

 

Після 4 місяців проживання в Польщі я також відчула різницю в таких моментах. Побачила, що наші дороги капєц які криві, вулиці страшно темні, люди не виховані, марштуртки тісні і копійок всюди бракує. Але це такі дрібниці у порівнянні з глобальними проблемами (відсутність праці, власного житла і т.д.).

Мабуть, я не так зрозуміла значення "відчуття країни".
А незручності в побуті є і в Польщі, і взагалі багато неприємних моментів в системі.
А взагалі то чомусь ми постійно кажемо "то в нас не так, і то не так". Чому не наголошуємо на позитивах? На Україні їх не бракує.

 

Нірванко, я в Україні. Що ж тут ще сказати .

а якщо чесно, от так от відразу і не можу нічого позитивного пригадати . Що б було позитивним "відчуттям" України...
Може ви скажете?

 

Я була в травні-червні. Враження дуже позитивні загалом. Ціни на продукти перестрашили і те, що рагулізму суттєво побільшало. Може, воно й не дивно. Якщо когось трактують як бидло, то цей хтось врешті ним стає.Вразили каварні й реставрації. Ціни високі, сервіс - нижче плінтуса.
Зараз знову їдемо на два тижні. Цікаво буде побачити, які враження матиме Роман від Львова.
Я вже колись писала, що мій перший шок був у 8-му класі, коли більше місяця була у Франції та Німеччині. Їздили з хором. Коли вернулася, раптом прозріла на всі бруди, хамства, зневагу. На мій характер то вплинуло так, що я стала, як то називають, пробивною. І відтоді мала правило "не дивуйся, ти в Україні".

Тут я тільки три роки, тому ситуацію пам'ятаю дуже добре. І справа не в добробуті, а в загальних традиціях виховання. Нам тут теж тяжко. Особливо мені, бо мушу бути основним джерелом заробітку й утримання сім'ї.
Ще дуже свіжі в пам'яті ті роки, коли тільки одружилися з чоловіком і щомісяця жили від зарплати й у -200 гривень. Але ніц, жили. Тут теж нам дуже важко було, навіть гірше, ніж у Львові, бо рік перед від'їздом стали на ноги поволі, а тут знову в нужді були. Зрештою, ми сюди не втікали, нас сюди вислали.

 

Ой, Лілю, та кому легко? Всім тяжко.
Мова про інше. Якби Вам зараз треба було повернутись і тут жити (а не просто подивитись як тут), то Вам би довелось пережити адаптацію складнішу, ніж ви пережили приїхавши в Канаду. Адже так? А якщо ще жити довелось би на середньостатистичну українську зарплатню (чи скажете, що то не важливо і на дух країни не впливає)..................

 

Кожна зміна звичок тяжка. Коли ми приїхали, я півроку хворіла депресією. Досі не можу сказати, що адаптувалася. Клімат теж взнаки дається. І досі нудить від штучних посмішок та механічного "як справи", хочеться тих канадців розтерзати часом "не питай, бо тобі то десь".

Якби ми зараз вернулися, була би та сама проблема, що й всюди: пошук роботи й грошей. Щодо транспорту, то я ті всі мінуси старалася оминати. В маршрутку не пхатися, якщо забагато людей - виходити швидше...

Та ми так і жили. Якби Роман в Польщі не працював, то би й далі жили від боргу до боргу. Але ми маємо у Львові власне помешкання і це було нашим найбільшим щастям.
Тут не позичаємо, на щастя, але відмовляю я собі тут частіше, ніж у Львові. А тепер ще Дарка на особливу дієту переводити - то точно треба буде про свої потреби забути.
Отак порівнюю часом і не в грошах та зарплатах проблема, а в незахищеності. Я вже десь казала тут, щоразу як дзвоню тут до державних установ, Богові дякую, що тут "привітна бюрократія", бо в Україні - це просто жахіття. І найстрашнішим є саме це: ти всім щось винен, на тебе може гаркнути хто хоче, тикнути коли вважатиме за належне, а про прогулянку нічним містом взагалі не кажу, я колись навмисне виробила "ходу доярки" для самозахисту. Так додому темними вуличками й верталася.

Моя мама перші роки як з нами говорила, то постійно дивувалася, відки ми стільки мінусів у Канаді найшли, бо діти її співпрацівників, сусідів і знайомих бачили лише плюси й були щасливі, що втекли геть з України. Так що тут справа індивідуальна: у кого які цінності.

От ви питаєте за зарплату, а я бачу проблему не в зарплаті, а саме в браці безпеки.
Хоча... тут мені одна жіночка позавчора по телефону сказала, аби я в жодному разі ніяких документів від шкільного психолога не підписувала, бо вона на собі випробувала ліки, які дають активним дітям у школі й жахнулася: вони затуплюють мозок і не дають нічого сприймати, ходиш як у тумані. Так що тут захищеність теж різна.

Я стараюся не ідеалізувати нічого, ані не очорнювати. Просто дивитися, як є і помічати плюси та мінуси.

 

Можу лише порівняти життя в Україні і Польщі.
В нас продукти смачніші .
Більш людські стосунки. Тяжко це писати після дописів про наших лікарів, але в тій же Польщі таке саме твориться. Але таки стосунки серед людей в нас ще не перейшли на товарно-ділові, як це є в Європі.
А ще в нас не треба хворим на 7му ранку бігти в поліклініку, щоб взяти талон до лікаря. Не встиг - хворій ще до завтра. І в нас не цікавляться чи ти маєш страховку, чи хочеш відмазатись від роботи, чи дійсно хворий. Дав лікарю пєньошку і маєш те, що хочеш. Так, у нас корупція, але буває, що це лише спрощує життя.
А стосунки наших людей до іноземців? По моєму, в українців з цим краще, ніж в поляків. Хоча все це так відносно..
Ну і на Україні церква не вмішується в приватні справи громадян, навіть якщо вони і чинять протицерковні справи.

То все, що прийшло в голову.

О, так! Це до слова про людяність. Чого вони питають як в мене справи, якщо я скажу, що в мене все погано, нема грошей, нема роботи, а у відповідь почую якесь штучне співчуття. У нас якось люди більше переймаються іншими, зразу б допомогу запропонували, а тут всім пофіг на тебе. І ніхто не поможе, поки йому не буде з цього користі.
Звісно, і хороших людей не бракує, я навіть кількох знаю , але говорю про загальну картину. Чомусь в мене от таке враження склалось..

 

Вони будуть щиро здивовані, бо звикли чути "good, fine, thanks..." І ще би подумали, що за хамство так відповідати.
Тут ми кілька разів мали ситуацію, після якої я завжди казала Романові "вони до тебе посміхаються, поки їм за це платять". Бо якщо затримався в магазині довше, можуть і проїхатися по тобі. Мали таке. 20.56 - штучна посмішка, 9-02 - ми вже закриваємося, вибирайте по швидше. І то таким тоном, що

У нас хоч щирі, чи хамлять, чи посміхаються. А тут - не ясно.

 

.. і коли зустрічаєш хорошу людину, то не можеш повірити, що вона щось робить для тебе безкорисливо, і шукаєш 20 варіантів відповідей на питання "цікаво, а що йому від мене буде потрібно?".
Спочатку дивувалась, що тут сусід 10 злотих не позичить, а тепер дивуюсь, коли він це робить (то був приклад, насправді ж чоловік каже, що йому навіть в голову ніколи не приходило позичити гроші в сусідів.. про продукти чи якісь речі типу качалки до тіста я взагалі мовчу.. ну може в нас такі сусіди, не знаю.. але то трохи дико, як на мене).

 

Нірванко з позичанням грошей чи муки солі і тд тут(Канада) трохи інакше-гроші дрібні суми не позичають бо кожен має кредитку і малі суми не є проблема для кожного а великі так само-або ідеш до банку або брак грошей свідчить що ти погано фінансами оперуєш.Тобто звертання позичити 20 доларів може свідчити що позичальник алкоголік або на наркотиках.Качалки і тд позичати теж не ходять а просто їдуть і купують.Як правило на вулиці або в будинках люди живуть одного рівня доходів і питання перехопити те чи інше до получки в сусіда не виникає.
Трохи сумбурно получилось)))

 

Мое первое впечатление от диаспоры бы ло в Канаде в начале 90-х. Детей тех, что покинули страну после войны 1941-1945. В принципе. говорили они по украински свободно, я говорил по русски, вставляя украинские слова и не было особых проблем вобщении. Елинственно как только мы отходили они между собой общались о повседневной жизни и работе (бизнесе) по английски. Собственно понятно почему.

 

На самом деле они правы. Их улыбки и вежливость - это как опрятность в одежде. Внешний вид, не более.
Конечно, странно слышать в ответ "у меня следующие проблемы:...", потому что с проблемами не по адресу, обсуждать их нет смысла. Зачем?
И что касается задержки в магазине - никто никому не должен это время. У всех свои проблемы. Расписание для этого и висит. Просто представьте, что вам работа позволяет заскочить в магазин за 15 минут до закрытия, а однажды вы натыкаетесь на закрытую дверь и виноватого менеджера "мне нужно срочно уйти...", как будет с вежливостью?

 

Ой, Нірванко, сумні мені стало як оті переваги прочитала.
Допоки ми будемо таке в нашому суспільстві цінувати і культивувати - не бачити нам нормального життя, як своїх вух .

______________________________________________
А про посмішку . Почитайте, дуже цікаво

 

Спрощує в оцей конкретний момент, а на загал ускладнює. А окрім того, ще й за рахунок когось іншого - одні тицятимуть чиновникові хабара для спрощення життя, то він потім ускладнить життя тому, хто не тицьнув. Для того і існують, як Ви написали, "товарно-ділові стосунки", а простіше кажучи - життя згідно закону.

 

По-перше:
Скажить це тому, хто мусить заплатити за ліки в клиниках, як му мусили... Ось останньо вуйка без хабара навіть з одної клиники до другої перевезти не хотили ( зі Самбора до Львова)

По-друге
Якщо лікар прийме на візиту чи до клиники за хабара (теоретично), то він і так фікцийно мусить вписати страховану особу (йнакше грошей за цю визиту не побачить). Це просто злодійство і усе.
Практично це явіще з кожним роком слабше, бо ціна приватного лікування переважно подібна до вартості хабара, а і доброму лікарю простіше піїти легально проацювати до приватної клиники.

Ну ... з враженням нема як споритися...
Але я теж трохи маю враження...що не зовсім в тої самої країні живемо.

Мабуть і є деяка специфіка місца проживання. Регіони є у Польщі різні, традиція і менталітет теж. Справжні шльонзак більше схожи на чеха ніж мешканця Варшави... Кашубі майже як німці ітд.
Лодзь и Вроцлав теж мабуть різні світи...

Ще може бути і проблем особистого ставлення - якщо ви щиро переконані, шо ваши сусіді во таки паскудні, то і мабуть вони це відчувають і згодом реагують - відоме явіще

 

Я хоч за кордоном і не жив, але свої 5 коп. вставлю...
... колись ніяк не міг зрозуміти, як наші люди, які ввібрали в себе всі "прелести" українського (а багато хто і радянського) стилю життя + славнозвісний "український" менталітет, який у всьому нам заважає, виїжджають за кордон, живуть там, а коли приїжджають "в гості" щиро дивуються як ми ще не повимирали... ну як, думав, людина, яка висиджувала від 9 до 18 із тактикою "якби по-менше напрягатись" відкриває Там свій бізнес і добивається успіху?...
...таке враження, що тут просто трясина, яка не дає вибратись...
... це як, коли в "зданому" матчі, де всі гравці піддаються супернику, а один ні про що не знає і намагається перемогти... і найпаскудніше, коли все усвідомлюєш, всю безнадійність ситуації...
...звичайно, іноземці дивуються, коли бачать такий підхід до роботи, коли кожен хоче спихнути все на другого і не нести ні за що відповідальності... тільки вони не бачили попередньої картини, коли молодий фахівець приходить в колектив, сповнений ентузіазмом, переповнений ідеями командної роботи, а "не тут то было"... ніхто виявляється не зацікавлений в кінцевому результаті, всім по-барабану з якими показниками закінчить роботу підприємство на якому він працює, головне щоб не збанкрутувало, щоб на зарплату хватило... спочатку думаєш просто співпрацівники "такі" - ну не треба їм нічого - а виявляється керівництву теж все по-барабану! будеш багато роботи робити, проявляти ініціативу - на тебе спехнуть ВСЮ роботу, а винагорода така ж (в кращому випадку) як в "інертного тєла" пенсійного віку, яке працює поруч... попрацювавши так якийсь час, в голову приходять думки - "а нафіг впарювати? хай інші працюють"... з керівниками теж все ясно - скільки не паши - держава і тек все забере, лишить рівно стільки щоб ти бовтався на поверхні (знову ж таки - в кращому випадку)... от вам і замкнуте коло. погоджуюсь, зрозуміте таке з точки зору нормальної людини не можливо (сам тільки починаю це усвідомлювати), треба через це все пройти і побачити на власні очі...

 

Ви не уявляєте як мені було сумно, коли чоловік цілу ніч корчився від болі в районі печінки, потім заснув на хвильку і проспав. В поліклініку прийшов на 8му ранку, а талони до лікаря вже були розібрані - сказали завтра прийти. І то нормальна система??
Другий випадок. Я захворіла, треба було здати аналізи. Навіть приватні поліклініки відмовляли, бо в мене не було якогось там номеру особистого.
А як мені нерв защемило і я кричала не своїм голосом від болі, а лікарі розпитували звідки я, чи працюю, чи маю страховку, а потім вже почали мене обстежувати.
А у Львові чоловікові без зайвих питань дільничий стоматолог зробив ренген ще до того, як я йому дала ті 5 грн. І це було для мене простіше, ніж шукати приватну клініку, як ми це робимо в Польщі, коли мене приймати не хочуть.

Таких проблем в мене нема. Я просто хотіла качалку позичити, а чоловік сказав, що так в них не робиться.

 

illia добре описав те, що стосується духу нашої країни у професійній сфері. Я вчора хотіла з цієї сфери навести приклад, але не можу. Мені то занадто болить, то ж не хочу ворушити .

Нірванко, мені щиро шкода, що Вам довелось пережити прикрощі. І що, почнем мірятись хто натерпівся більше і від якої системи .
Давайте краще спробуємо узагальнити. Мені здається, Ваші приклади вказують на те, що ви були не достатньо адаптовані до тої системи. Можливо через короткий час перебування там.

Але я переконана, що легше адаптуватись до системи, яка функціонує за правилом виконуй писаний закон. А не за правилом звичайно, у нас є писаний закон, але жити треба за не писаним

 

Можливо. Але я навела такі приклади для того, щоб показати, що у нас не все погано. Бо чомусь українці слово "закордон" сприймають як рай. Якщо хтось поїхав за кордон - значить має багато грошей. Якщо не має - значить бреше. Такий в нас живе стереотип. Наші люди кажуть - там краще, бо там бла бла бла. І навіть не задумуються на тим, що все таки якісь недоліки і за кордоном є. Я навела ці приклади, щоб показати, що і тут без прикрощів не обходиться і кожна система має свої недоліки. Тож краще свою вдосконалювати, а не шукати чогось кращого. Насправді можна вижити будь-де, якщо мати голову. Ну і везіння не зашкодить

А знаєте чому у нас законів не дотримуються? Бо нема з кого брати приклад. На верху свавілля, тому люди і вигрібають як можуть, як їм вигідно. Бо за них нема кому заступитись. Нема відчуття безпеки, про яке говорила Ліля.