Справжнє обличчя еміґрації

Я не можу нікого вчити, кожен робить те- що вважає за потрібне.
Але багато чого змінилось в наших поглядах на життя, дякуючи перебуванню тут, в кращу сторону

 

Каюсь, ще троха лишилося... А повернутися і очолити боротьбу проти? Бо, знаєте, на ту третю полицю ніхто не залізе сам. Тра допомогти, підсадити. Заодно квартири туди сюди вирішимо. Якусь люстрацію забабахаємо.
Мо` тоді результат буде, бо ж зі сторони помилки видно краще?
Чи для того нам не треба допомоги, самі побудуємо?
Поясніть, будь-ласка, нам, бо ж купа досвіду і пропадає!

 

Тяжко сказати за відчуття француза і німця, але в англомовних людей переїхавшиx в англомовну державу таке відчуття , по моєму, взагалі відсутнє , навіть натяку на нього не має.В них поняття батьківщини заключається в експансії мови.
Є звичайно сентименти , але це далеко не такі відчуття , які відчувають українці , або навіть словяни в цілому.
Багато англійців живуть в США , багато американців живуть в Британії , австралійці в Канаді і канадці в попередньо перечислених державах.
Їм всім не треба вивчати/привикати наново до традицій ,мови, продуктів , манер спілкування , магазинів одягу , придбання , або ренту помешкання ,способу шукання роботи.Все це в цих країнах однакове , або майже одинакове.
Крістмас (Різдво) і все що з ним звязане - всюди одинаковий.
Тільки канадійцю проживаючому в Австралії буде бракувати снігу і холоду , а відповідно австралійцю в Канаді - 40 градусної жари , піску і пляжу.(доречі , в Вінніпегу(Канада) в середу було на 7год. ранку -44С , без вітру).
Щодо Канади і США , то багато людей тут формують поняття "земляк" не так по державі , як по довготі.Дуже часто можна почути : "...а вони з Заходу" , або з "Сходу".Так мешканцю Торонта земляком буде нью-йоркець (new yorker) а ковбой з Альберти буде мати більше спільного з жителем Монтани ,Орегону або Північної Дакоти.

Так склалося що моя сестра емігрувавши в України в Канаду , ще раз переїхала до США , бо в Нью Йорку знайшла роботу.Там вже живе довший час , але користується канадським паспортом.То для неї цей 2й переїзд теж був стресовий , не такий як перший звичайно , але був.
А от для її дочки (моєї племінниці) ці 2 країни стали рідними і при переїзді з США в Канаду і навпаки (в звязку з наукою в унівеситеті) вона ніякого стресу не відчуває.

 

Я человек конкретный, и лучше опишу проблемы. Меня пусть дополняют.

Я тут дополню Патрика. В принципе немец, чуствует себя эмигрантом, как и все остальные, Основные проблемы при перезде:
1. Язык
2. Другое законодательство
3. Другие стандарты
4. Отсутсвие друзей и знакомых, что могут реально помочь
5. Надо забыть кем ты был раньше и что удалось раньше достичь.
6. Отсутыствие кредитной истории и начальных денег, чтоб прожить ( это очень важно на начальном этапе).

Я могу развить каждый пункт, но наиболее важно – 1, 2, 3. Все остальное, это примерно то же самое при перезде с одного места на другое (6 – это деньги). Если в жизни перезжал уже, то в принципе готов морально. Что важно - это вера в себя. Важно- что родные поддерживают. Важно, что и на родине ждут. Важно, что, друзья остались, важно, что на предыдущем месте работы знают, что ты чего то стоишь и можно вернуться и они рады будут.. Это сложный комплекс ощущений, чтобы верить в себя и не fail.

И главное. Установление отношений на новом месте – это не минутный процесс. Если ты человек нормальный, то и установятся нормальные доверительные отношения. И еще неплохо, что-то уметь делать. И быть готовым учиться.

Немцев видел мало. Англичане и австралийцы, как дома. Индусы, за счет образования, китайцы, за счет усердности. Русских, тоже много. И они не из последних. ОБразование в СССР было неплохим.


У меня были подчиненные не только наши соотечественники. Был и француз, исчез потом, сложная история. Но, удивительное стремление, быть на поверхности, на виду. Приходилось драть, извините, за плохое исполнение разных. Но «драть» в нашем понимании и в их пониании, несколько разные вещи. Это уже называется «cultural difference» и этому тоже надо учиться. И понимать. И никакой предвзятости. Изначально, да и в основном и в большинстве, любой человек – хороший. Будешь к нему плохо относится – жди такой же реакции.
И при хорошести – надло уметь убедить работать лучше.

 

Важко відповісти на питання Степанича. Думаю оце почуття що ти є емігрант пройшло. Люди трактують земну кулю як таке собі велие село. В Лондоні, наприклад, проживає більше пів мільйона австралійців. Син наших знайомих українців. які приїхали з Києва десь 15 років тому працює в Токіо.
Я кілька років тому працював в Шотландії, а потім переїхав на південь Англії. І якби не зміна клімату, я б мабуть не відчув, що я покидав Австралію.
Це приблизно так як колись було за СССР - знайшов роботу в Сибіру чи Середній Азії, їдеш і працюєш.
Трохи складніше, коли хтось з англомовної країни переїжджає в Францію, Німечину чи в інші країни. Там треба сісти і вивчити мову...

 

Німці є в Канаді , на півночі пр. Альберти, Саскачевану і Норт-Вест Территорі (NWT).
Більшість це контрактні робітники , яких возять чартерними рейсами.Працюють вахтовим способом по 21 дню і тиждень в дома.
Форт Макмурі (канадська Тюмєнь) , де добувають нафту з піску. Основні спеціальності (є різні звичайно , але більшість) - зварщики і шофери великих Катерпілерів ( подібних на БеЛАЗ) Шоферами цих траків є ще поляки , яких теж тут багато.
Є ще в преріях (Саскачеван і Альберта) старі німці , їх не багато і вони фармери - це бувші військовополонені , яких привезли на роботи до Канади і так після війни вони тут залишилися.

 

У Франції зі мною працюють декілька німецьких сімей. І жодного дискомфорту вони ніколи не видали. Говорять, що дуже задоволені і чують себе, як вдома.
Звичайно, що вони досить добре володіють французькою мовою і мають змогу хоч і щотижня їздити до себе. Жодних кордонів, закони однакові, так як ЄС, стандарти життя і праці - одні.
Світ став тісним, ті ж німці приїхали працювати у Францію і після років роботи в Англії чи Австралії.
Всі люди чуються тут рівними, чуються людьми, а вже потім німцями чи французами, католиками, бретонцями чи баварцями... Це те, що так бракує нашій Україні, де західняки знають більше за всіх, що треба робити, а східняки більше роблять, але не знають, що треба робити /жарт, звичайно/.

 

не можу погодитись.
українці старших хвиль, особливо ті, котрі з політичних мотивів, навпаки, завжди чекали повернення. вони виховували своїх дітей в тому ж дусі, забороняли розмовляти англійською вдома щоб не було глибокої асиміляції (не дозволяли навіть любитися з американцями ), будували культурні осередки, гуртувалися, діставали найновішу інформацію з Краю - вони все життя готувались до повернення.
це той тип українця, освіченого, вольового й без рабської запопадливості, шляхетного, який не принижує в суперечці, якого все менше й менше серед останньої хвилі. дітей вчили традиціям, історії, танцям, співам, грі на бандурі; більшість моїх знайомих - це діти чи внуки політичних біженців. вчора в Музеї-архіві їх назбиралось ад десь 70 чоловік раптом (багато помирає в останні роки), з останньої хвилі було аж двоє людей. з моїх знайомих новоприбулих може 4-5 взагалі колись були в тому Музеї. того й українська школа приватна закрилась цього року після 60-літнього ювілею, бо дітей повно, але одиниці з новоприбулих вважають за потрібне підтримувати своє - нема вже того духу.

тому й плавно перейду до цього питання.

японець, француз, фін не засновував школи чи осередки. представники тих націй теж так само відчувають свою людську відокремленість, про це добре написав Чорнобилець (часто в нього справедливі тверезі думки на цю тему), але в них нема того ДУХУ.

за моїми спостереженнями, угорцям, німцям, ірландцям притаманний той Дух самототожності.

суб"єктивна точка зору, зрозуміло, але українці , якщо брати Великий Клівленд й останні 100 років, протримались найдовше. найвищий процент тут був поляків та угорців. ще словаків. вони всі жили в Слов"янському селі й звідти розсувались на південь-північ. зараз відголосками є тільки фестивалі раз на рік.
ніхто ніколи не мав приватних шкіл й церков, музеїв, осередків й заміських відпочинкових здоровенних територій, як мали й ще маємо тут ми, українці. все робилося для того щоб зберегти й передати наступному.

це той Дух, який помирає.

 

Колись, десь 8 років назад у Львові: сидів я за оперним, вечером і бухав по чорному. Почув від двох незнайомців рідну мову яка виявилась данською. То я потім десь два тижні разом з цими двома данцями пиячив по Львові. Ґідом був імпровізованим. Розповідав різні байки про Львів. Деякі справжні деякі не дуже. Але зрештою вони були мені вдячні.

До чого я це веду. Ага. Один з них мав родину в Ню-Йорку і мене ще тут провідував. Так от його сім'я хоч він народився в Данії, в свій час десь у 1860-80-тих еміґрувала в США. Потім вже його батьки повернулись назад в Данію. Там також є закон що ті хто по крові є данцями (навіть частково) автоматично можуть отримати підданство цього королівства. Звична практика пожити десь пару ґенерацій і вернутись назад. Ніяких ексцесів, нервів, глупих викриків. В Галичині за Австрії і Польщі було щось подібне. Змінилось із приходом більшовицького режиму який вів своє коріння із кріпацького російського режиму. Була спроба останній реформувати на жаль запізно. Ця ментальність на жаль перейшла і на сучасну Україну.

Через дві-три ґенерації перейде. Небуде іншого виходу. Доречі буде і вже є зворотня міґрація із заходу на схід (не українців) що є явищем корисним для України в подоланні наслідків довгої і шкідливої штучної ізоляції періоду СРСР.

 

Така пасивність дуже часто є результат сприймання "старими" емігрантами новоприбулих.
Не знаю чи це завість (бо інакшого пояснення не бачу) , що новоприбулі добиваються кращих і скоріших результатів приїхавши до держави , другий раз ніж їхні діти тут роджені , чи щось інше , але апріорі старше покоління нас вже оприділило.
Другий раз на саме просте побутове, здавалося, питання , можна було би отримати відповідь -"бо то в вас совєтска ментальність"-???
Після такої відповіді людина стає -speechless.
Звичайно це відноситься не до всіх.Є культурні освідчені люди.І таких більшість , але є і такі ....

 

Мені здається що "але є і такі..."- то їх більшість. В нас їх називають "баняками", вічно все їм не так: мова не така, приїхали грабити Америку, і всі ми просто дурні і відсталі, всі ми алкоголіки і тд. Як вони розмовляють, то так має бути: їхав по гайвею, скрутив до екзіту, став си на корнері щоб купити бреду. Але їхні правнуки майже всі розмовляють українською нехай і погано, але все ж

 

Вы, знаете Мавка, а положа руку на сердце, разве это не объективный процесс. ? Люди хотели сделать маленькую Украину и надо отдать им дань уважния за это. Не дело в том, что этого мало и для языка и самой культуры. Молодежь всн равно будет стремится идти в ногу со временем и технологией, а вот это поддержать невозможно. А значит неизбежно они втягиваются в англоговорящую среду. И они растут в США, а значит уже американцы.

Но мы говорим об эмиграции. Я эмигрантом себя не считаю. Это уже глобализация. Я не состою и не посещаю никакие community. У меня нет проблеиы самоидентификации. Я знаю, кто я и откуда и у меня есть своя страна. У меня нет порблем с доступом к русскому или украинскому, спутниковое ТВ транслирует и кабельное. Интернет дает ТВ в реальном времени, 5-7 украинских и кналов и море русских. О газетах я не говрю. Никаких проблем !
Моя дочь выходит скоро замуж, я хочу, чтобы внуки знали русский, о это исключительно для их же блага, чтобы быть более конкурентноспособными в глобальном мире.

А отдельно надо поговорить и о культуре общения. Вот там на Западе, она на порядок выше. Об этом отдельно.

 

Не впевнений, що є користь із того розмовляння мовою. Для них українськість далі етнографії не йде. І з сучасою Україною вони не спілкуються, на відміну він присутніх на ЛФ. Вони до нас на пластові табори приїжджали розказувати, як вони там тяжко працювали, щоб вибороти незалежність, бо ми всі тут совєцкі люди... Може, і не варто з ними дуже контактувати?
А саму ту мову не назву українською, бо нею не можна говорити на наукові теми, політичні, культурні - забракне запасу слів. Фктично, знання мови зведено до мінімального запасу слів, щоб порозумітися із тубільним населенням. Саме такий рівень мовного використання був і мрією часів Російської імперії - українська мова мова простолюдинів, а російська - мова високих тем і культурних розмов. В срср це виглядало українська мова - мова села, російська - мова міста.
то нехай собі відходять спокійно від справ; може і нормальних процес природнього відходу. а тоді, коли месіанство пройде, можна і буде говорити про об`єднання української діаспори? Тільки боюся я, що їхні діти вже мають про вас складене уявлення...

 

Если вы задумаетесь, то увидите, что и на Украине особенно дальше этнографии не идет тоже. Для начала я скажу, что английский впереди по развитости и русского и украинского. Надо всегда четко понимать, преимущества и недостатки, и что надо и можно сделать. Развитие языка определяется прежде всего не детьми и не пенсионерами, а работающим населением, его уровнем образования, а также уровнем развития науки, производства, системой управления и...... Надо молодежь не учить быть не только юристами, экономистами и менеджерами по продаже и рекламе,а тому как производить, проектировать и созидать. И не просто, а используя то что используется передовым миром. Нельзя учить старому, просто перейдя на украинский, и думать, что это основное достижение.

Так что та ситуация в Малой Украине (диаспоре) в США четко экстаполируется в большую Украину (государство). А кто государством то руководит ? Они что его вырулят ? Фактично, знання мови зведено до мінімального запасу слів, щоб порозумітися із тубільним населенням.

Даже переход на английский с соответсвующей отправкой молодых на учебу передовым технологиям и стандартам и приглашение ведущих специалистов и ученых с Запада дал бы намного больше пользы. Иначе развитие мовы загоняется в тупик.

 

Яке їхало таке здибало. Із одного і з другого боку є ідіоти і навіть не мало. Я їх оминаю. Нафіґ вони мені потрібні. Життя надто коротке.

Але знову це наслідок ізоляції. Незабувайте про те що для більшості України майже століття звичайна комунікація між українцями з поза меж і з середини була неможливою. Навіть для Галичини це було коло 50-років а це вже цілі покоління які виросли в ізоляції.

Якщо я ще в юності знав людей які виросли і зформувались до "совітів", вчились на Заході і мали цілковито іншу культуру спілкування то вже покоління молодші не дуже їх застали. Все це мусить бути відновлене з нуля на жаль. Тут вже ніц не зробиш.

А на рахунок дітей еміґрантів то я їх деколи зустрічаю в житті, не спеціально, особливо із змішаних сімей. Гарні адекватні люди, здебільшого. Навіть Україну хочуть відвідати, тільки бояться. І мають рацію бо є чого боятись. Україна на жаль заслужила погану репутацію і не без причин. Масове кидалово і беззаконня давно всім відоме. І тут це втрата для України а не здобуток. І не тільки у відношенні до еміґрантів.

Для економіки Львова туризм для прикладу є неоцінний. Поки цю індустрію не приведуть в лад доти у Львові будуть фінансові негаразди. Без сумніву за останніх 17 років були зрушення в позитивну сторону в цій галузі (і на центральному державному рівні теж). Але вони були повільними і не достатніми. Сюди входить теж елементарна безпека у місті. Результат дуже недобрий для міста. Багато хто його залишив і виїхав...

 

Замечаю это, даже не исключение, а правило. А можно версии или причины, почему именно так ? У меня свое мнение есть, но не хочу его пока приводить.

А что дороги, нормальные есть ? Или те что от Сов. власти остались ? В прошлом году ждал зубного в Киеве читал про туризм на Украине. Было и про ЗУ. Так там было написано, что одна более или менее нормальная дорога, это та что в Ужгород. При совке построна, остальное а разрухе. Врали или нет ? Журнал, кстати украинский.

 

А ще є фiлiпiнцi, китайцi, в'єтнамцi, мексиканцi, африканцi, браття та сестри з близького сходу, НАВIТЬ канадiйцi, всi представники пiвденної америки, о, забула КУБИНЦI, а також iзраїльтяни, казахи (так так, є, на власнi очi бачила), узбеки, i багато iнших... вони ТЕЖ iмiгранти...

 

Є комклекс причин. Найголовніша - освіта.
Ті , хто приїзжають по вільній еміграції - 95% , з них з вищою освітою і з знаннями(більш-менш) ангійської мови( я маю на увазі Канаду). Відповідно і потреби від життя мають- некваліфікована робота мало кого влаштовує.А крім того є державні програми (особливо в Альберті) по адаптації новоприбулих спеціалістів , якими не скористатися - це був би злочин проти себе.
Старші емігранти (баняки) - мало хто з них мав вищу /середньо-спеціальну освіту.Коли вони приїхали програм по адаптації спеціалістів не було.Мови вони не знали.Спеціалістами теж з них мало хто був.До вибору залишається хіба що не кваліфікована робота.
Крім того % на моргедж (на купівлю дому) тоді був 12-15%% , напроти теперішніх 5-7%%.
От цей комплекс дає такі результати. Це так в загальному.

Канадійців в ту саму колєйку не ставте. Бо вони не приїзжають , аби приїхати. Вони приїзжають спеціалістами , переважно по контракту.
Потім життя може скластися так ,що тимчасовий контракт став постійною роботою.
Так моя сестра , коли дістала лайсенз медсестри (Registered nurse -RN) в Канаді, Онтаріо.Почала розсилати всюди резюме і в тому числі в США. Першими відповіли з лікарні з Нью Йорку.Підписала контракт спочатку на 1 рік , потім на 3. Потім ще .... і так час проходить.
.... зараз вона вже міняти нічого не хоче , бо вже вчить інших - веде практичні заняття з студентами.
Зрештою американців в Канаді теж повно. В Калґарі за 2006-07 більше як 150тис. приїхало , в звязку з канадським нафтовим бумом.
А ще артисти в Голлівуд їдуть.В Голлівуді половина канадців.
Джім Кері , Памела Андерсон , Меф'ю Пері , Річел МакАдамс ....

 

Освіта значить дуже багато. Я наприклад в свої 23 роки був боржником американського уряду на суму коло $100 тис.дол і через рік банкротом ізза освіти. Після чого я послав американський уряд і федеральний і штатовий на три букви. І платити їм ніц не збираюсь хай поцілують мене в .....

Реально я цих грошей в місяць платити не можу і не міг. Результат я майже завжди працюю поза "системою". Америка на жаль після Рузвельта і кількох його прибічників опісля (не дурнувату мавпу Трумана) була очолена бомжами. Останній з яких Буш зумів ефективно знищити країну краще чим це би зробив найгірший ворог.

Ну тут я не згоден. Покищо ніхто з новоприбулих емігрантів як наприклад мій старий вже покійний знайомий Шевельов навіть близько не досягнули його академічного рівня в славістиці. Або як Архипенко чи Межберґ які досягнули всесвітнього визнання як митці. Або як Володимир Джусдосягнули вершин як винахідники і підприємці. (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D1%83).
І таких прикладів можна навести безліч у всіх ділянках. Таких як в діяльності Федеральної Резерви (хоч там вже більше про галицьких жидів) так і в діяльності ЦРУ або міністерства оборони (про останні ми звичайно не будемо говорити на сторінках форуму)

Я би не був таким однозначним в сих питаннях. Кожна особа є індивідуальною. Узагальнення мають місце але є тільки узагальненнями. Інакше дуже легко зійти до рівня "ти чого приїхав в моє село"

 

Звичайно , п.Ворон. Зичайно.....
Це все відноситься до конкретних осіб.
Серед українців , як серед інших націй є різні люди .
А ось ще українці.
Я вибрав серед військових.Українці люблять бути військовими.
- Генерал Стів Мельник (who led Strategic Air Command in the 1960's)
- Ген. Самуель Яскілка (Assistant Commandant of the U.S. Marine Corps in the 1970's)
- Генерал Армії Микола Кравців (who led the 3rd Infantry (tank) Division in West Germany in the 1980's)