Смерть і християнство

Саме так. Тютя в тютю.
Спочатку плюнув тим, хто його в люди вивів заради заслуг батька, а потім тим, біля кого доробився.
До речі, Вячеслав застерігав не залучати до політики жодного з його двох синів. Не послухали други.

Для мене - друге. Для тих, хто бавиться у карму - чергове.
Спочатку вони стануть хробачком, потім - личинкою, потім - метеликом, потім - рибкою, потім - кицькою, далі - баобабом, як співав Висоцький.
Веселої подорожі у вічності

 

Смерть - це трагедія, це закінчення життя, розлучення душі з тілом, після смерті вже немає покаяння...Ісус заплакав, коли помер Його друг Лазар... Я одного разу був на католицькому похороні і чув як священнослужитель, щоб втішити родину, казав, шо смерць то єст другє народзеніє... Але це просто для втішення сумуючих.
А пакибитіє, чи то життя майбутнього віку – це що, третє народження? А Таїнство Хрещення – то яке народження?

Це все одно як подружжя повінчалось, а згодом чоловік вирішив, що хрест заважкий, діти неслухняні, жінка пиляє, в сім”ї безлад і вирішив жити окремо, посилаючи час від часу гроші, і деколи спілкуючись по телефону?
Я знав кілька людей, що перестали бути священниками – сумне враження...

 

Безперечно! Повністю згоден.
Він просто забоявся, або взяв на себе більше, ніж міг.... певно гордісний був.

 

Я знаю монахів, які стали сімейними. Враження надзвичайно позитивні.

Гордий кожен.
Ви просто мало знаєте про жорстокості, які були, от вам і легше.
А багато людей навіть чути про це бояться. От страшно довідатися, що побожний сусід когось забив, страшно довідатися, що парох хлопчиків ґвалтував, страшно довідатися, що ксьондз-целібс має кобіту чи хлопа на стороні... Людям простіше, якщо не знати... Люди бояться знати. Не хочуть знати. Люди воліють бути обдуреними.

 

Бояться признатись собі в реальності. Може у них самих є деякі речі які було б варто признати, але вони воліють жити в запереченні реальності. Щось типу страуса, що ховає голову в пісок, або дитини яка бавиться з вами в цюцю-бабки. Я проблеми не бачу, значить вона не існує.

Це ж українці гарно придумали приповідку: очі не бачать, серце не болить.

 

Не зрозумів..... Хочете сказати, що цей екс-священик не запхав голову в пісок? Він якраз зробив за принципом "очі не бачать, серце не болить."

 

Тихо шифером шурша,
едет крыша неспеша.

 

Ви впевнені, що друге? адже мова йде про карму-виправлення, - ранні християни вірили в неї.

 

Бачите, християнам легше засудити, ніж зрозуміти. Воно зрозуміло, але чи правильно?
Он у Робіна саме так і вийшло. Засудив і того священика, і монахів, які вийшли з монастиря й одружилися.
Нема розуміння, що не кожен одразу розпізнає своє покликання. Тут ніц не зробиш. І нічого в тому страшного немає.

 

Файно написано, я навіть аж прозрів побачивши хто автор цих слів.
Тема є дійсно акуальною в наш час, є над чим замислитися, про що подискутувати...