Сльози за Совком.

Відповідь: Сльози за Совком.

Значит, состояние души, світогляд, так би мовити.
Для мене щастя - в самореалізації. Є самореалізація - є щастя, нема самореалізації - немає щастя.

 

Відповідь: Сльози за Совком.

берешь на лопату больше- кидаешь дальше,пока летит...счастье!

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Справа в тому, що одне заняття (стояння з лопатою) приносить гроші, але для душі не дає ніц, а інше (хобі) - дає самореалізацію (щастя)
Якби політика компанії була іншою, можливо, основне заняття приносило б ще й щастя.
А взагалі про лопату я писав в плані особистого бачення глобальних, так би мовити, справ.
Чи Ви вирішили, що я на цвинтарі лопатою працюю?

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Ні, не жив. Дуже довго жив у гуртожитках. Вже маючи 2-х дітей біля 17 років жили у гуртожитку. Але то вже був "агонуючий совок".

Так, я не можу зрозуміти: як можна зневажати "совків" за те, що вони сумують за ковбасою по 2,20, і в той же час прагнути "в капіталізм" як раз за більшими матеріальними благами??? Для мене "сие тайна великая есть"(с).

Как по мне, так постоянно счастливым быть нельзя. Это состояние достаточно кратковременное. Главное, чтобы оно чаще повторялось. В чем согласен, так это в том, что такие состояния бывали и ТОГДА, есть и СЕЙЧАС. Если не быть нытиком и не комплексовать.

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Для мене тут трошки інше. "совки" прагнуть теперішньої платні в 1000 грн. й ковбаси по 2.20, тобто вибачте за фізіологізм "пустити вітер і не надутися", або за Далем "и с князем прилечь и честь уберечь"

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Гм-м-м... А якщо ковбасу по $10-20 і зарплату по $3 000 - 4 000 (як мінімум), то це вже будуть не "совки"?

 

Відповідь: Сльози за Совком.

В принципі мені йдеться про принцип "солодкої" совкової халяви. Як казав столяр поляк у батька на роботі "Чи я стоє чи я лєже 120 сє налєже"

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Не думаю, що за "совка" усі жили "на халяву". Тому що працювали "на державу (за зарплату)", а потім ще й вкалували "на себе" (на присадибних ділянках, дачах і т.д.). А з приводу ""Чи я стоє чи я лєже 120 сє налєже", то це залежить від роботи.

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Ну, з іншої сторони, ковбаса навіть по 2,20 для декого була не дешевою. При зарплаті, наприклад, в 80 крб.
А був ще рулет по 3,50, до речі, не самий поганий. І його теж купляли.
Давайте так. Зарплата (дуже хороша, доречі, - 1984-86рр) 200 крб Ковбаса 2,50. 2.50/200*100=1.25% Сьогодні: зарплата 2000, ковбаса 25. Рахуємо. 25/2000*100=1.25% Ну, в Києві зарплати вищі, так і продукти трохи дорожчі.
То що змінилося? А змінилася якість. Якби мова йшла про якість товарів, то це ще якось можна було би зрозуміти. Але говорять тільки про якусь "халяву", доволі сумнівну, по-моєму, це і є совок.
До речі, тоді можна було за день пляшок назбирати на ту ковбасу ще й з хлібом і маслом. А сьогодні - хіба на хліб.

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Важко сформулювати думку, але як на мене це сукупність таких позицій:
1. Держава мені зобовязана, незалежно від того, як я працював і як я ставлюся до держави
2. Суспільство мені зобовязане (чому - див. 1)
3. Я не зобовязаний державі нічим, бо вона не моя
4. я не зобовязаний працювати (працювати якісно), бо мені все одно зобовязані

 

Відповідь: Сльози за Совком.

То трохи інше, принаймні я вважаю "державою" держслужбовців і такі органи.

По 1-му Якщо підхід до вирішення будь-якого питання "партійний", то саме так, - якщо ти не "рабочий чи крестьянин", аьо не член партії і взагалі не підтримуєш її політику, - то для тебе в цій країні нічого не світить. Все вирішує те, в якій ти партії, чи якого походження. Незважаючи на те, який ти - порядний, чи ні, фаховий, чи ні, добросовісно працюєш, чи ні. Якщо держава за мене все рішає, і сама вирішує мою долю, - тоді вона мені щось таки зобов"язана. Якщо держава заявляє, що засоби виробництва належать їй, - нехай виготовляє якісні товари, якщо держава заявляє, що медична галузь належить їй, - нехай мене вилікує, якщо держава заявляє, що земля належить їй - нехай всіх нагодує, і так далі.
Сьогодні партійного підходу немає, (ну, майже немає ) відповідно, коли я кажу, що держава мені щось винна, то винна вона мені лише те, що називається порядок і законність. Я від неї хочу бачити міць і логіку. І коли я бачу, як держава "прохукує" інтереси цілого суспільства і на кожен закон потрібен ще один закон про порядок застосування першого, а потім на кожен пункт другого ще приймається постанова, про особливий порядок виконання чи то першого чи то другого, я розумію, що держава мені щось-таки винна.
По 2-му Суспільство мені не забов"язане абсолютно нічим. Але нехай суспільство на мене не ображається, коли я буду вважати його вплив на моїх дітей негативним.
По 3-му Якій саме державі я щось зобов"язаний?
Ну, направду, держава мені не належить, - значить, вона не моя. Я ніяким чином не маю на неї впливу. А якщо я на неї впливу не маю, а вона на мене має, то хто кому винний? Певне, шо я - їй. Завжди. На словах - ні, на ділі - так!
По 4-му Є люди, які все роблять якісно, а є навпаки. Держава тут ні до чого. Нажаль, їх все меньше.

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Бред полный. Я знал многих руководителей, которые не были членами партии, например моя мама. А рабоче-крестьянское происхождение вообще не учитывалось

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Це в які роки було? І якого рівня керівник?
Майстром на заводі можна було. При плинності кадрів. Але не вище.
Та й не на кожному виробництві.

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Volk, я описав совка, а так цілком згоден з Вашою оцінкою

 

Відповідь: Сльози за Совком.

70-80-е годы. Мама руководила предприятием на котором работало около 200 человек. Отец не был членом партии, еще был и судимым, работал начальником отдел крупного предприятия. Моего знакомого в 1981 году исключили изз партии за то что он венчался в церкви. В 1986 году он был зам директора шахты. И учтите , что перспективного специалиста, если его продвигали, принимали в партию

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Ну, 70-80 ті роки... То вже без Сталіна...
Він же не статтю якусь в газету написав...
Хоча це дивно. З іншої сторони, - вони виробничники, там були й винятки. Не думаю, що на Вашу маму не натискали, так, м"яко, нарахунок доцільності вступу в партію. Крім того, ще мають значення зв"язки, і таке ін.
Когось не чіпали (чомусь), а комусь пропонували вищу посаду, але... за умови вступу в КПРС. А хтось сам хотів, щоб посаду вищу обійняти, а його не пускали.
Суті це не міняє.
До того ж, керівник поліклініки чи трампарку і керівник колгоспу - це не одне й те ж.

Додано через 11 хвилин

За відсутності кращого вибору.
І все одно - комуніст.

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Як ви не можете зрозуміти люди сумують не за СРСР а за своєю молодістю,як казав один з гумористів :"За здоровою печінкою".

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Розповідав знайомий лікар - психіатр-нарколог:
Коли він був досить молодим, призначили його тимчасово виконувати обов"язки зав. відділенням ("постійний" зав мусив бути членом партії). І тут підходить до нього досить нахабна санітарка- комуністка і каже "ось тут ви повинні заповнити таку й таку форму, написати такі-то документи. Райком вимагає!"
Лікаря настільки це обурило, що він вирішив: вступлю, щоби по-перше, подібне бидло мною не командувало, а по-друге, щоби я зміг при нагоді допомогти хорошим людям. Дали йому рекомендацію, пройшов він "кандидатський стаж", прийняли. Через тиждень - збори: старшого колегу треба вигнати з партії. Вказівка прийшла.
Очікували - "одностайно одобрямс!" - однак кілька осіб утрималися, а цей лікар проголосував "проти".
Його - "до дошки": - Вас тільки-но прийняли, а Ви смієте бути проти ?
- по-перше, той старший товариш навчав мене професії. По-друге, він дав мені рекомендацію. Як я можу через кілька днів бути проти нього ?
Кодла промовчала. А потім підходить до нього солідний літній пан (єврей) і каже: "На тебе, виявляється, можна покластися. Ти надійний. Поки я при своїй посаді, я просуватиму тебе вгору!"

 

Відповідь: Сльози за Совком.

У 29 років став заввідділенням психіатричної лікарні на 450 ліжок, за посадою - голова ЛКК. Членом партії не був. "Борис, ты не прав"(с).

 

Відповідь: Сльози за Совком.

Степаничу, в мене не було підстав НЕ вірити тому лікарю.
Тим більш, він починав кар"єру на 10 років раніше. І був наполовину євреєм.
Мабуть у Києві це була більш "підконтрольна" (чи навіть "політизована") професія, ніж у Ваших краях.
Принаймні на початку 70-х навіть студенти відділення психології філософського факультету універа були під "ковпаком". Проте вони мали право замовляти в бібліотеках літературу, яку простим смертним не видавали (релігія, "не та" філософія, певні закордонні видання і т.п.).