Сльози за совком-6

Я про інше.

Як на Галичині можна було не знати про синьо-жовтий прапор? Чи ваші родичі ідейні комуністи?

 

Міркування людини, що живе минулим. Моє життя і тепер так само моє як і 40 років тому. Не сумую за пройдешнім, бо кожен новий день вчусь чомусь новому, що було недоступним 40 років тому. Коли порівнюю теперішнє із минулим, разом з його "принадностями", то розумію, що ні за що не хотіла б повернутися, бо моє життя тепер якісно краще, ніж тоді, або ніж життя моїх батьків в такому ж віці але в той час.

Цінність життя дитини росте з часом. 100 років тому дітей народжували близько десятка, щоб використовувати як робочу силу і щоб було кому робити, якщо одне- два помре. Зараз дитина визнається особистістю від народження, має свої права і більше знає про них, ніж при совку.
Окрім того, ідеологія домінування суспільного над приватним було так вбито в деякі квадратні голови, що один батько (за 60 років) на повному серйозі вважає, що касирка банку повинна захищати гроші банка ціною власного життя Це при тому, що його донька, єдина донька, яку народили вже після 40 років, бо довго не могли, працює касиркою в банку. Хіба не діагноз?

По-перше, з часом з'являються нові бактерії, які викликають смертельні хвороби у людей. Вважаю це проявом природного балансу. Природа таким чином захищається від популяції людей, які давно вже стали для планети популяцією, що паразитує.
По-друге, при совку багато не знали того, що знаємо тепер. Хоча й досі можна стикатися з невіглаством відносно здоров'я і гігієни, навіть серед тих, хто вважає себе лікарем.

А хто не повертався - про того ніхто не знав, окрім рідних. Тепер більш проінформовані і від того у деяких філософів складається враження, що ситуація змінилася на гірше.

Це взагалі смішно... Морозиво - 2,5 сорти. Тістечка, яких ніколи не купити в магазині. Ото тільки один лимонад і залишився. Розтовстієш, ага...

І виросло ціле плем'я, що поклоняється зомбоящику, з якого можна годувати чим завгодно - все проковтнуть.

Пізній розумовий розвиток, як результат ідеології тривалого обмеження рухів немовляти пелюшками.

Результат тривалого утримування людей в продовольчому дефіциті.
Як взагалі можна сумувати за подібним убозтвом?!

Ось тільки це можна вважати більш менш безневинним, хоч воно і є результатом все того ж дефіциту і бідності.

 

Конкретно синьо-жовтий прапор - я вперше побачив у кінці 80, тоді із такими прапорами вийшли на першотравневу демонстрацію рухівські активісти, моє покоління у дит.садках вивчало пісеньки типу "Леніна ми любим", "Крейсер "Аврора"", читали журнал "Малятко", де завжди були великі малюнки та оповідання як Лєнін збирав гриби і виводив із лісу заблукавших дітей, тому такі активісти могли здаватися ворогами народу, вже зі здобуттям незалежності, тепер дивна річ, але тоді дідові із якоїсь брошури могли по декілька разів перечитувати буденні зараз "Ще не вмерла" і "Боже великий єдиний", бо здобули державу, про яку мріяли десятиліттями.


Ну і час змінюється, навіть у ХІХ ст. у селах могли митись найінтенсивніше у літню пору, у холодну пору могли і 1 раз на місяць, але про шкірні захворювання, грибки, ніхто не чув, як не дивно у порівнянні зі щоденним миттям тепер і більшпоширеними шкірними захворюваннями.
Продукти у совку - якість бажала би кращого, хто не забув ковбасу по 1 руб.20 коп. - виготовлена з картону, сирою краще не їсти, як мінімум підсмажити, деякі соки у банках - ціле дно із невідомим осадом, сигарети "Ватра", які перед курінням сушили на батареї.

 

Просльозився...
Колись в нас в селі була бібліотека, її потім перенесли в сусіднє, що цінніше позабирали зразу, а решту вивозили "по-чутьчуть".
Ми з старшим товаришем залізли туда, накрали листівок типу "Ленін і діти" і принесли до дому....
Можете собі уявити шо в дома було

 

А хто б їм у селах повідомляв про грибки?
Позиція страуса: раз не бачу, значить не існує.

 

і т.д..
Згадав цікавий текст
Pro Aris et Focis : За алтари и очаги! : Иван Деникин: Стихотворение Ольги Фадеевой "Ландыши" (о бандеровском шифре в песне)
Стихотворение Ольги Фадеевой "Ландыши"

Спойлер: Аналіз вірша

Автор исследования - Иван Деникин, доктор наук, профессор, г. Москва
Стихотворение Ольги Фадеевой "Ландыши"появилось в пятидесятые годы. О чём оно? Вроде бы, о цветах. А на деле?
Первое, что бросается в глаза: в тексте нет никаких указаний на идеологию героев. В песне - ни слова ни о Сталине, ни о Хрущеве, ни о бойцах НКВД.
Вместо этого в стихотворении фигурирует некий "ты", который принёс с протянул некой "мне" какие-то там "цветы".
Это могло бы показаться бессмыслицей, если не вспомнить старую поговорку бандеровцев из УПА: "Свій, до свого, по своє" ("Свой, к своему, за своим"). Совпадение? Едва ли.
Рассмотрим теперь подробнее слова:
Ты сегодня мне принёс
Не букет из пышных роз,
Не тюльпаны и не лилии.
Заметьте, идёт скрупулезное перечисление того, что "ты" НЕ принёс. В этом легко читается скрытый протест и, одновременно, удовлетворение. Против чего же протестует Фадеева? Чем ей не угодили розы, лилии и тюльпаны? Мы ответим на этот вопрос позже. А пока, перейдём ко следующей строчке.
Протянул мне робко ты
Робко (!) протянул. Словно от чего-то скрывался, прятался. Словно на каждом шагу поджидала засада.
Так обыкновенно ведут себя партизаны. Но ведь в пятидесятых годах война уже кончилась и партизаны вышли из подполья. И больше не робеют. А загадочный "ты" робеет. Почему?
Ответ может быть только один: герой песни не советский партизан, а антисоветчик. Напомним, что в начале пятидесятых ещё сильны были всевозможные "лесные братья" - эстонские, латышские и, разумеется, бандеровские. Сопоставим с тем, что было замечено нами выше. Интересно, не правда ли?
Очень скромные цветы,
Но они такие милые.
Вот так. "Скромные", но "милые". В этом есть некоторое самопожертвование, в чём-то даже мазохизм. Героиня отказывается от "роз, тюльпанов и лилий", ради "скромных, но милых" "цветов". Можно ли найти более точное описание быта "лесного брата"? Оставляя домашний комфорт, он вынужден жить в очень скромных условиях - в шалашах, землянках, а часто и под открытым небом. Но ему такая жизнь мила. Лишения воспринимаются как закономерная часть той жертвы, что он приносит делу, за которое борется.
Теперь вернёмся к старому вопросу: чем не нравятся Фадеевой розы, тюльпаны и лилии? Думаю, ответ ясен. Розы и тюльпаны - красного цвета. Они символизируют красное знамя Страны Советов.
Лилии - белые. Это цвет Белой Армии генерала Деникина. Кроме того, лилия - символ монархистов, в том числе и белогвардейских. Известно, что бандеровцы ненавидели как Советскую власть, так и Белую Гвардию, боровшуюся за восстановление Российской Империи.
Но ведь лилия - не обязательно белая. Есть и жёлтые лилии. В этом случае их цвет напоминает золотой серп и молот на Советском гербе.
Припев:
Ландыши, ландыши -
Ландыш - цветок лесной. То есть - опять намёк на бандеровцев из УПА.
Светлого мая привет.
Стоп. Почему май? Да очень просто. 22 мая - день рождения Симона Петлюры.
Ландыши, ландыши -
Белый букет.
Неосведомлённому читателю эти строки могут показаться противоречивыми. И действительно: только что Фадеева отвергала белые лилии, а теперь радуется "белому букету". Однако рассмотрим ситуацию подробнее.
Ландыши, как и лилии, принадлежат к семейству лилейных (Liliaceae). Однако на этом их различия заканчиваются. Любой ботаник подтвердит: эти растения отличаются как по размерам, так и по форме листьев, цветов и т.п. В песне очевиден намёк на различия между восточными славянами. С одной стороны - одна языковая группа, а с другой стороны - как считают бандеровцы - различия очевидны. И также как ландыш и лилия, будучи родственниками, имеют различные ареалы обитания, так, по мнению националистов, Украине следует отделиться от России.
Таким образом, белый цвет ландыша означает для Фадеевой совсем не то, что белый цвет лилии. Белый ландыш - не что иное, как Беларусь! По многочисленным свидетельствам, УПА неоднократно планировала расширить свою деятельность на всю территорию Беларуси. Их, в частности, привлекали белорусские леса, не раз дававшие прибежище всевозможным бунтовщикам и партизанам.
Перспектива использования Беларуси в качестве передового плацдарма вселяет в бандеровцев новые надежды на победу. Странным образом, эти идеи находят отображение в "развлекательной" песне.
Пусть неярок их наряд,
Но так нежен аромат;
В них весны очарование.
Словно песенка без слов,
Словно первая любовь,
Словно первое признание.
Здесь старательно собраны все ключевые элементы повествования: и неяркий партизанский наряд (попросту, маскировка), и "нежный аромат" свободы, и "очарование весны" (в марте родился Тарас Шевченко), и необходимость держать язык за зубами ("песенка без слов"), и признание на допросах, и, конечно же, "первая" любовь к Родине (которой так любили оперировать националистические элементы).
Я не верю, что года
Гасят чувства иногда.
У меня другое мнение:
Верю, будешь каждый год,
Пусть хоть много лет пройдёт,
Ты дарить мне в дни весенние.
Как мы видим, Фадеева - реалистка. Она понимает: борьба за её идеалы займёт много лет и часто будет казаться, что всё проиграно. Однако она отказывается в это верить и ждёт, что "ты" (а это, очевидно, коллективный образ) и дальше будет дарить ей "букеты лесных ландышей".

 

Поясніть, будь ласка, до чого Ви приплели сюди цю москальську маячню??

 

То є його рідне, ностальгує

 

Нехай хоч тричі рідне. Тільки як воно корелюється з процитованим - не розумію

 

Латана. Це не маячня а дотепна пародія. А чому я її приплів? А так, навіяло. Коли почитав Ваш допис на текст від Полковника – гарний, ностальгуючий за дитинством текст, з легкою насмішкою над сьогоденням. А Ви на повному серйозі почали його аналізувати…
А щодо нашого радянського дитинства – воно в місті направду було щасливим. Для нас - дітей

 

Пріусе! Невже вам ще ніхто не казав, що Ви винятковий мудак? Я ж просив не пхатися до мене і, як могли зауважити, не лізу до вас. Що ж, знову і ігнор І раджу зробити те саме по відношенню до мене

 

Дитинство є дитинство...ножик, сірники, вогонь палити на смітнику, халабуди в колгоспній соломі, войнушки в кукурудзі, бомбошки з "сірібрянки". Коротше весело було )

 

Так і я про це.

 

Ах пародія.... вибачте, не вловила ні іронії, ні дотепності.
Ну, тоді я знаю пародію на Вас. Ви мені нагадали ту мамашу, що виховала дебіла, навчила матюкатися і тепер милується. А дійсно, це ж так прикольно, чи не правда, @iso? А потім, той дебіл буде з легкою насмішкою критикувати тих, хто читає книжки і не матюкається. Бо хіба то дитинство, коли мати пити, палити і матюкатися не навчила? Це ж так само, як не може бути щасливого дитинства без радянського убозтва

 

Так, але не через ножик і сірники, а саме через вік. І скажу Вам по секрету: нинішнім дітям наше дитинство не здається щасливим. Моя взагалі слухає зі співчуттям, коли розповідаю про радянське дитинство.
А Ви заздрили дитинству своїх батьків?

 

Перепрошую. Кілька разів перечитав. Але для моїх радянських мізків глибина Вашого мислення недоступна

 

Бо втрачений розвиток в перші місяці життя не надолужити ніколи. А Ви кажете

...

 

Якщо чесно, про совкову молодість предків у багатьох не ностальгія, а сміх, можливо всім уявити, що ходіння в одязі а-ля кіношний Шурик - нормальна річ, розваги для молоді, не як тепер дискотека з наркотою і стриптизом, а вечір танців у заводському клубі.

 

І сексу не було...

 

Ти тупий совок ти в мене не будеш в ігнорі бо я завжди таких гнид давив і буду давити