Скільки ви заробляєте?

Так.Якщо почати розбиратися - усе криво виходить. Нескінченний ланцюг. Малий рівень задекларованих доходів і заробітної плати призводить до малого рівня соціальних відрахувань.

Але оті 130 грн. мамі з дитиною - то взагалі капєц. До речі... в 1996 році цей платіж становив 16 грн. Долар тоді складав...Здається, 1.80.

 

Ви вважаєте що він (рівень) замалий? І рівень соціальних відрахувань через це низький?
А ось ВІН так не вважає,
хоча це вже зовсім інша історія.

 

А знаєте, щось в тому є. Маючи доступ до фінансової інформації своєї фірми я помітив, що за період вересень-грудень 2008 на фірмі не було жодних натяків на кризу, навіть не пахло кризою. Роботодавці дійсно використовували кризу як відмазку, щоби перевести працівників на меншу оплату (на пів ставки-хоча працюємо весь день) і ще й затримувати ті копійки, які платять працівникам. Хоча собі не відмовляли і не відмовляють в жодних земних задоволенням. Але така ситуація так розхолодила працівників, що вони почали не працювати, а "відбувати панщину". І внаслідок цього продуктивність праці впала і тепер дійсно кризовий стан. Подібне відбувалося і в інших фірмах-наших партнерах, і це викликало кризу неплатежів: контрагенти не платять вчасно нам - відповідно і ми не можемо вчасно заплатити іншим фірмам. Хоча я помітив, що економія на фірмі відбувається практично лише на оплаті праці працівників і умовах їх праці - власників це майже не зачіпає. Коли я кажу співробітникам - може годі вже терпіти, давайте поговоримо з власником на цю тему, він повинен до нас прислухатися. Специфіка роботи фірми така, що це є неперервний процес і його не можна призупинити ні на 10 хвилин, звільнити нас не зможе, бо спеціалістів такої кваліфікаціє відразу не знайдеш. Але практично всі пошепки мені говорять: тихо, не шуми, добре що хоч маємо роботу, а зарплата - то вже діло десяте. Ось така ситуація. А я, наприклад, ні задоволення, ні вибачте, оргазму від роботи не відчуваю. Я працюю за гроші. Всяка робота повинна оплачуватися. Більшість не розуміє простої істини: Якщо тобі не заплатили за роботу, то біда не в тому, що тебе "кинули на бабки", це все можна пережити і пробачити. Біда в тому, що ми на роботі продаємо свій час - часточку свого життя, якого назад не вернеш. Що день, що хвилина - то ближче до смерті. І за оплату цього проданого часу ми намагаємося достойно прожити решту вільного від роботи часу. І цей змарнований (за який нам не платять) час можна було би провести з більшою для себе користю. І поки ми всі цього не зрозуміємо, поки будемо вівцями - так і будуть надалі з нами поступати.

 

Время, которым мы распологаем, это деньги, которых нам не хватает! (с).

 

Знаєте, то риторичне запитання, аналіз ситуації проводиться з тої сторони з якої ти сидиш, і виглядає то все відповідно.
Ми з чоловіком самі виступаємо власниками, і тому прекрасно знаємо як то з тією кризою:багато в чому ми себе обмежили, хоча зі сторони ясно що то ніхто не бачить, платити працівникам стали трохи менше, але замовники нам пропонують роботу практично за собівартістю, і беремо ту роботу, бо не хочеться людей відправляти по безстрокових відпустках чи звільняти, бо в якісь мірі нам так би було дешевше, бо витрати на обслуговування підприємства практично не змінились. А зеборгованість перед підприємством замовників працівників мало цікавить, вони зп отримають незалежно від того розрахувались чи ні, і податки які вилазять через ту кризу також мало кого цікавлять.
Але, тоя тепер так думаю, а раніше, на найманих посадах, думала так само. В тому і суть: Роботодавець завжди зацікавлений найти працівника який зробить багато, а заплатити йому менше,
а працівник найти роботу де б платили багато а виконувати і відповідати менше.
Се ля ві)

 

Згоден, не кожен працівник може адекватно оцінити ситуацію. Але у випадку про який я писав трошки інакше. Я працюю в керівництві досить великої фірми і власне займаюся питаннями фінансів, платежів тощо. І бачу реальну ситуацію деколи краще власників, бо маю всю оперативну інформацію. Проте керівник отримує вказівки від власника і мусить їх виконувати. Деколи доходить до абсурду. Одна з наших колишніх працівниць отримувала просто смішну як для свої посади і кваліфікації зарплату. І коли вона взнала, що у Львові за таку ж саму роботу на інших фірмах платять в 2-3 рази більше звернулася до директора з проханням підвищити їй хоч трохи зарплату, не в 2-3 рази, а хоча б на 30%. Директор порадився з власниками і ті сказали - не хоче, то нехай звільняється. І вона подала заяву на звільнення. Тоді я сам почав пояснювати власникам, що ми втрачаємо цінного працівника і щоб взяти на цю посаду когось нового - йому прийдеться таки платити в 2-3 рази більше і плюс до того період адаптації на фірмі. Власник сказав: Нехай і так, але я не хочу створювати прецеденту, що хтось звільняється і йому підвищують платню, бо завтра всі захочуть підвищення. Краще я новому працівнику заплачу в 2-3 рази більше і втрачу на тому.

Також частково згоден, але все має свої межі. Не можна в цих питаннях доходити до абсурду і вважати людей бидлом, яке буде працювати за охапку сіна, як і не можна хотіти отримувати гроші задарма.
Бачите, у нас всі дуже побожні, ходять до церкви, а лише думають як би то когось обманути і використати. Се ля ві.

 

Моя сестра працює головним бухгалтером на одній фірмі. Ситуація аналогічна - працівникам зрізали зарплату на 30%, просто від одних розмов "все погано", а працюють і далі повний день. Більше того, вони зараз і замовлень мають достатньо, і повно нових клієнтів з"явилось, але власник піднімає питання про те що напевне ще трохи треба зрізати "бо всі кажуть що буде ще гірше, треба жирком запастись".

 

палка з двома кінцями.. дві сторони мають бути з зацікавленими у тому, щоб все було гармонійно, як наприклад закордоном, де кожен знає на що він може претендувати... бо працівник,який за ідеалом роботодавця буде багато робити і мало отримувати - то насправді дурень... а навіщо роботодавцю працівник-дурень, який якщо підводить самого себе, може і роботодавця підвести... (говорила з одним бізнесменом, правда задовго до кризи він казав яким чином приймає на роботу... запитує на яку зарплатню ви претендуєте? Хто відповідає нпр - 1000грн, зразу не проходить... хто 1000 ує - перевіряють чи достатня кваліфікація і досвід... Логіка цього роботодавця проста - мені потрібен освідчений працівник високого рівня, робота якого коштує дорого... а такі працівники знають скільки вони вартують

+ мала оплата стимулює хорошого працівника перебігти на роботу до конкурентів...

 

Супер написано!!! Як би можна було - додав би Вам до карми +100.

А заодно поділитися з конкурентами набутим досвідом, клієнтами і комерційними секретами.

 

Ясно, що на всі випадки є мільйони вийнятків,

менше заплатити і мало-то є різні речі, але коли є зарплати від 2000 до 3000, то будь-який роботодавець намагатиметься домовитись з тим хто знає і вміє на 3000 за 2800, ну така суть того всього, а той хтоі за 1000 може то вже хіба крайній варіант.

Вірю, що є люди, які на цьому спекулюють, але в основному керівництво намагається прийняти рішення краще з гірших, ані ж просто починати звільняти людей, трохи зменшити зарплату всім, наявність роботи та нових клієнтів також не завжди є показником прибутковості, можливо ціни скидаються, відповідно і заробіток знижується.
Я це все пишу не для того щоб переконати що всі власники хороші, єсеред них і недобросовісні, сама багато від таких натерпілась, є недобросрвісні працівники.
Просто зараз всі в стані нервозності та депресії, і не так зарплати падають, як номінальна вартість, бо інфляція сильна, ціни ростуть, от всі і шукають винного.

 

та я прекрасно розумію, що воно так і є багато людей йдуть на поступки, оскільки дуже важко знайти роботу... особливо в час кризи.. а в Україні може й завжди так, бо в порівнянні з іншими розвинутими державами, Україна мов завше в кризі

та й оті питання 100 грн туди назад, то в більшій мірі важливо для виконавців і працівників, що виконують роботу, що не вимагає високої кваліфікації... ще наведу приклад:
знайомий був незадоволений зарплатнею і знайшов роботу на гривень 200 більше... коли начальник дізнався, сказав, що той для нього цінний працівник і не бажає його звільнення... коли мій знайомий сказав, що в нього там більша зарплатня, шеф сказав"Скільки?" Ну працівник сказав суму, що перевищує його зарплатню в 3 рази.. а шеф погодився... для хороших працівників роботодавцям не шкода платити більше, якщо вони того вартують... буває дуже важливою є не лише кваліфікація і досвід, а щоб людина була "своя", надійна, перевірена.. таку знайти дуже важко...

 

Ну в даному випадку сестра якраз знає і рівень прибутку, і ціни, і загальний фінансовий стан фірми. Та й мова не про всіх, а швидше про більшість, просто такі керівники самі створюють замкнуте коло. Зрізаючи безпідставно зарплати, суттєво зменшують купівельну спроможність. Відповідно люди таки менше починають споживати, і за кілька місяців це рекошетом буде бити по тих ж "мудрагелях", які "запасаються жирком" за чужий рахунок, бо реально буде падати реалізація.
Як на мене це просто підлість, відносяться до людней як до кріпаків, ну чому людина повинна працювати так як і працювала, повний робочий день і при цьому отримувати нижчу зарплату. Чому власник вважає за нормальне зрізати добові за відрядження, сказавши "вечеряй булкою з кефіром, зараз піст", а сам починає грандіозний ремонт в квартирі сина, закінчивши тільки но ремонт в своєму 3-поверховий особняку? Так виходить що криза в нас тільки для простих смертних.

 

В тому то і справа, що значна частина власників хоче покласти тягар кризи на плечі найманих працівників. Якби той "жирок" що хочуть запасти використовувався на розвиток чи підтримку роботи підприємства - нема питань. Але ж він часто використовується для власного споживання. Власник чомусь не заплатить менше з електроенергію, сировину, матеріали своїм партнерам, не заплатить їм по 5,05 за долар коли він 8 з копійками, зсилаючись на кризу. А от зарплату можна зменшити, платити "конвертовану" тобто зарплату в конверті по 5 грн. за долар. Але ж робоча сила є такою ж складовою собівартості, як електроенергія, сировина і матеріали.
Колись був такий Закон України "Про підприємництво" (в 2004 р. відмінений), Стаття 1 якого гласила "Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством...." Проте їм хочеться покласти ризик на інших, а на законодавство, в тому числі трудове - просто начхати.
Я розумію це все (на хлопський розум) так: Якщо хочеш займатися підприємництвом - ось тобі пакет законів, прав, обов'язків і будь добрим їх виконувати. Якщо не можеш чи не хочеш - іди працювати найманим працівником до того, хто може і хоче. А у нас це відбувається, як у приказці: "І рибку з'їсти, і (...на щось...) сісти".

 

десь чув, що частка праці, витраченої на виготовлення продукції, в кінцевій ціні товару в Україні одна з найнижчих у Європі.

 

Скільки не був у регіонах, люди там частіше можуть говорити про те як їм важко, але працювати ліпше не будуть, бо не вміють (вибачте якщо когось образив).
І на мою думку, фінансова криза - це добре для країни, бо вона змушує людей працювати, змінює їх ставлення до праці.
Що наприклад було у минулому році? А ось що: мій знайомий шукав собі студента на роботу, згодний був платити більше 50кр(щось біля 10кгрн), але нікого не знайшов... Знати нічого не було потрібно - був потрібен колишній студент, який готовий вчитися. Сьогодні все змінилося - це добре. Люди хочуть працювати.
Мабуть нам постійно потрібна криза - тоді і працювати будемо?

 

Я також прошу не ображатися (цілком випадково побачив що Ви з Москви), але мій невеличкий досвід роботи в Москві показав протилежне. Років зо шість тому довелося мені бути представником однієї американської фірми в Росії і я займався відкриттям "з нуля" їхньої московської філії аж до підбору і прийому на роботу персоналу. То я помітив, що москвичі взагалі не хочуть працювати, ні за які гроші Вони ж бо тіпа мАААсквічі. Хіба робота в офісі, щоб подавали каву, возили на роботу, а на роботі негр з віялом відганяв мух. Агентів з пошуку і залучення точок реалізації продукції (магазинів) уявіть собі не міг знайти серед місцевих ні за які гроші. "А что, придется в какие-то фирмы ездить. Нет уж, разве что иногда звонить по телефону, еслий вы мне предоставите список клиентов". І це все при зарплаті на той час більше 500$. А от приїжджі з російської глубинки, яких за Союзу називали "ліміта" - зовсім інша справа. Вони не те що працювати - землю готові гризти, і вчаться залюбки, бо знають біду і хочуть чогось досягнути.

 

На той час - це на який? Сьогодні це дуже мало.

 

ось... щоб не утруждати автора

 

Вибачте, буду читати уважніше.

Але, 500 доларів у 2004 році... вже тоді це було не дуже багато.

Гастарбайтери навіть сьогодні готові землю гризти та нічого не їсти, бо в їх країнах зовсім нічого робити. Я маю на увазі наприклад Узбекістан, бо вчора мій друг розповідав про те, як там люди живуть (він там був у січні).

 

Роботодавець платить рівно стільки, щоб працівник не звільнився, а працівник працює так, щоб його не звільнили