Синдром ліні та тупості українців

Перейменування мільйонного міста - це некволі бюджетні витрати. Воно треба?

А ще там поруч є [STRIKE]Дніпродим[/STRIKE] Дніпродзержинськ, Новомосковськ (москальська назва, нє?), Орджонікідзе, Павлоград (ось це вже не знаю в честь кого), тощо...

 

А ви знаєте скільки Москва витратила за 300 років та продовжує витрачати грошей на міф про свою слов'янськість та іншу історичну брехню? А ви знаєте, скільки німецька нація витратила грошей, щоб очиститися від гітлеризму? А німці вміють гроші рахувати.
Та ті назви разом з багатьом іншим тримають нас в стані неоколоніалізму, за рахунок якого зовнішній та внутрішній паразит витягує з нас на порядки більше грошей.

 

Вы мне льстите. Нет меня ни на ТВ, ни в Раде. Вы если ко всяким мажорам обращаетесь, так для начала надо выяснить, есть ли таковые здесь на форуме. А если к обыкновенным людям, то тогда непонятно к чему перечисленные "блага". Что-то вы совсем запутались.

 

Заплутався, заплутався.

[/QUOTE]

 

Двадцять років як "горохом об стіну". "Та я все знаю" - кричать невігласи, які за своє життя не можуть проаналізувати ні однієї прочитаної книги. Ось це поєднання ліні, впертості та тупості земляків наносить шкоди Україні більше ніж москалі, євреї та нинішні морози разом взяті.

 

Синдром ліні та тупості українців

синдром тупости...

 

Навіщо такі крайнощі? Та в нього немає звичайної громадянської позиції, ви чули про його якісь його дії протягом останніх хоча би десяти років?

В мене таке враження, що ця організація є чиєюсь маріонеткою, діє рідко, вичікуючи лиш якусь команду. В Чечні вони себе краще показали ніж в себе вдома, сидять десь в підпіллі.

 

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю.
Немає й бога, тільки я!

 

Щоб бути хоч трошки достойним батька.

Я, для прикладу, кажу зараз таким людям ДЯКУЮ.
То що, мені теж кричати людям "Скажіть мені дякую" за те, що я мав характеру стояти в ВІДКРИТІЙ опозиції більшовизму протягом 40 років, за що поплатився кар'єрою, здоров'ям, фінансовим достатком? Я знав, на що йшов, тому не жалкую і не потребую дифірамб.

 

З розділу "Україна в складі Австрії"

Так, у 1836 p., саме на свято Покрови, 25-річний священик М. Шашкевич уперше привселюдно виголосив проповідь руською народною, тобто українською, мовою. Намагався він пробудити збайдужіле до батьківської мови суспільство і своїми поетичними рядками, що не втратили своєї актуальності й нині:

Руська мати нас родила, Руська мати нас повила, Руська мати нас любила: Чому ж мова є й не мила? Чом ся нее встидати маєм, Чом чужую полюбляєм?

 

Це не примарне "загальне життя", а, перш за все, захист свого особистого достоїнства. Ж.дАрк, перш за все відстоювала своє "Я". Спартанський цар Леонід та Спартак також.

 

Нерон, спаливши Рим, теж досяг результату. У кожного своя гідність. У босоногого Г.Сковороди вона була одна, а в Януковича з його крокодилячими туфлями - інша.

 

Висновки попереднього

Якщо проаналізувати все попереднє з цієї книги, то можна уявити криву відносних злетів та падінь життя українського народу, а також виловити причини нашої цивілізаційної відсталості. Відкинемо об'єктивні чинники, на які наш народ не міг вплинути, та зупинимося лиш на нашій недолугості. Виклик, який кинув нам Бог та історія, ми подолали десь на "трієчку з мінусом". Те, що наш народ вижив в цих жорнах історії, запишемо до достоїнств його імунної системи. Але є різниця між просто життям і творчим життям. Так ось з "творчістю" у нас на "двійку". Як були ми ліниві думати, такими й залишилися. Ми не з творців цивілізацій, а є лиш примітивними споживачами даного Богом та земними творцями з інших народів (хай простять мене наші національні винятки типу П.Прокоповича з його винаходом рамкового вулика та багато інших "білих ворон"). Ми ментально виросли в "пристосуванців" до земного життя, а не в його «будівничих». В нас за історичний процес не хватило розуму й енергії для очистки від внутрішніх та зовнішніх паразитів, хоча ми весь час плачемо про те, що вони нам заважають жити. Нам історія підсунула момент зайнятися самостійно організацією свого життя, звільнитися від зовнішніх паразитів. Але ми за століття рабства вже привикли до цього стану, скучаємо за тим паном, який придумував для нас роботу, годував, вирішував де і на кому женитися, періодично лупцював. Ми продовжуємо покірно вислуховувати хамські настанови цього зовнішнього паразита, а інколи навіть цілувати йому руки (десь 70% росіян причисляють Україну до ворожого стану, а 70% українців записують росіян в брати).
Отже, починаючи будувати свою державу, ми ні на «йоту» не змінили філософію свого життя. Ми просто перенесли всі негативи з прошлого в нове і дивуємося чому немає ніяких покращень в цьому житті. А починати потрібно в 1991 році це нове зі справжніх засуджень цього бувшого негативу, що ми не зуміли зробити. Розумний німець в 1945 році по реальному проаналізував свої помилки і не допустив навіть сліди їх в майбутнє. У них законом було заборонено навіть певні згадки про Гітлера, а у нас же пройдисвіта Лєніна зачисляють до когорти «найвидатніших українців». Подібну духовну очистку зробили чехи та поляки, а ми свої реп’яхів занесли в нову хату і дивуємося відстороненню від нас цивілізованих сусідів. І це є народ, який пробує себе зачислити до європейських. Сором і в тому, що ми по прикладу німців не визнали свої прошлі гріхи в складі імперії перед постраждалими від нас народами і не вибачились перед ними. А ми ж були поплічниками злодіянь москалів в їхньому «жандармстві», починаючи з кінця ХVІІІ століття. Українець ходив в такі ж розбійницькі походи в війську москалів, як останній «звершував подвиги» в складі війська монгольського хана. Свою європейську цивілізованість потрібно було починати хоча би з вибачень перед мад’ярами за 1956 рік і багатьма іншими народами, в відношенні яких ми теж прикладали руку методами москальського «інтернаціоналізму». Ми навіть не зуміли оцінити злочинний режим більшовиків, по сей день зберігаючи їхні пам’ятники, прикриваючи це невігластво «збереженням культурного надбання». Якщо німці не можуть собі дозволити і згадку про нацистів, то ми навіть в парламент допускаємо Грачів, видаючи це за «українську демократію». Ось такі ми є – «очумілі від світла волі», вирвавшись з темних катакомб російської імперії. З цього виходить два напрямки нашого подальшого руху – починати напружувати мозок і набиратися енергії для ривка в напрямку до лідерів чи продовжувати плентатися вмираючи з "завумним" виглядом і в реп’яхах в хвості цивілізаційної колони. Відносно "плентання" не будемо аналізувати, тут ми і так "майстри". А "ривок", я впевнений, ми здатні зробити. І не показушним "Мистецьким арсеналом" чи "Євро-2012", а справжньою позитивною зміною в своїй культурі. З досвіду історії та навіть і недавнього Майдану у нас проглядується ота зжата пружина потенціалу, яка може вивести нас на якісно новий рівень. Ми вагітні цим «ривком» і хоч знаходимося в тяжких гігієнічних умовах нашої культури ми зобов'язані ним розродитися. Потрібно лиш терпіння без впадання в відчай та яскравовиражене бажання. А маятник історії після нашої невпинної деградації ХХ століття повинен повернутися в інший бік і допомогти нам в цих зусиллях.
Спроби народити щось у нас вже були. Проаналізуємо дві останні. Перша в 1991 році дала нам замість очікуваної демократії теперішню жлобократію. Одна з причин того неуспіху - накладка по часу необхідності створення державності та первинне накопичення капіталу на базі «прихватизації» вирвавшогося на волю жлоба. Очухавшись трохи від відчаю, народ розродився вдруге в 2004 році. Але і на цей раз нас чекало розчарування - появився викидень в вигляді Ющенка. Не знаю скільки чекати нових родів і чи відбудеться взагалі запліднення, але, на мою думку, нинішня політична та економічна кризи зроблять і своє позитивне, давши нам лінивим поштовх в одне місце для нових конструктивних дій. До того ж історія свідчить, що корінні позитивні зміни в суспільстві робляться лише після подолання якихось суттєвих перешкод. А у нас їх предостатньо в вигляді криз політичного, фінансового і культурного планів. Отже, надіючись на краще, подумаємо про те, що ми хочемо народити. Для цього підсумуємо наступне.
1. Україна - це слабенька на даний час держава, сформована з Петренків, Петросянів, Петрових, Петрівих. Попри недолугості її постколоніального державного апарату, навколишній світ, в силу необхідної стабільності, збереже цю країну в існуючих рамках навіть всупереч невігластву її мешканців. Повернення в колоніальне минуле чи розкол по типу Конго ніколи не відбудеться.
2. За 17 років Україна остаточно не визначила шлях свого розвитку - з прив'язкою до російської культури чи переходу на європейські рейки. Хоча тенденція вибору збільшується на користь Європи, довго одночасно бути і білим і негром абсурдно.
3. Відрізає нас від культури Європи перш за все наше жлобство, виросле на дріжджах культури Російської імперії, з занедбаною християнською мораллю.
4. На даний момент Україна є постколоніальною спільнотою, яка не змогла очиститися від зовнішнього та внутрішнього паразитів, тому назвати її зоною влади народу (демократії) неможливо.
5. За останні 40 років наш народ впевнено деградує в пошуках шляху після сталінського рабства - він помилково зараховує пострабське жлобство до завершених цивілізаційних здобутків.
6. Доки ми, від Петренків до Петросянів, не відчуємо себе по справжньому громадянами України, будуть будувати для нас державу внутрішні безконтрольні самозванці під свої задачі або черговий Рюрикович з Москви чи Вашингтона. Тому доля і відповідальність у нас спільні - нащадки наше невігластво не будуть поділяти на мовне чи партійне.
7. Боротьба за свої права по принципу "коли терпець лопне" періодичними акціями типу Хмельниччини чи Майдану не виправдала себе. Для цього потрібна постійна цілеспрямована робота по очистці культури суспільства від додушуючого нас жлобства і прививки достойних зразків європейської культури, в тому числі і громадянської.
8. Просте перенесення закордонного досвіду на наші терени може привести до грубих помилок. В державотворенні потрібна постійна прив'язка до реальної нашої дійсності, яка у нас дещо унікальна по суті нашої історії та сьогодення.
9. Доки до нас не дійде оте горбачовське "починай перестройку кожен з себе", то довго ще будемо конати в цій культурно-соціальній багнюці кожен з думкою - "я класний, а винні всі інші, то нехай і змінюються". Наша тупість вкупі з перебільшеним гонором - це головний чинник нашої відсталості і подальшої гіпотетичної загибелі.
10. Наявність позитивного прихованого потенціалу в нас доведена. Для його вивільнення потрібна лиш зміна правил гри в нашому суспільстві.

 

Це точно. О ні!
Ці люди точно тратять час на трьоп, бо в них алергія на книжку. Для них в зв'язку з цим Констянтин-Василь Острожський стоїть в глибокій тіні десь далеко за Пугачовою чи жлобами з "95 кварталу".
Такі сьогодні передають по СТН, що Черновецький вдруге женився, але вже більше року "ні гу-гу" про те, чому він відсторонений всупереч Конституції та не виконує свої обов'язки.
ЛЮДИ, ЯКА ТАМ ЄВРОПА? коли маємо більше 90% постколоніальних жлобів, які продовжують жити в своєму ідіотському світі.

 

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
її розпинають.
ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ МУТАНТИ.