Шлюб з іноземцем. Гіркий досвід.

помиляєтесь - так звертаються жінки до коханих чоловіків, тобто прямий переклад- коханий, любий. Ось так!

 

Знову мене надурив мій чоловік, це він мені казав, шчо так звертаються до жінок. Аж смішно самій.

 

Ну от...
А казали, що львів'янка...

 

От,читаю тото всьо...і не можу зрозуміси,в чому Ваша проблєма,шановна ...Хабібі... Розлучитись? Так,які ж тут проблєми? Жити разом? То живіть... Якщо він сатрап,негідник,то існує безліч способів поставити його на місце...законних...і не дуже...

 

Якщо він потрошки міняється, то починайте мінятись і Ви... Не звертайте уваги на недоліки, вони є в кожного, але в кожного причини різні. Критикувати легше всього, а щоб знайти позитив серед негативу, крім розуму ще й добре серце потрібно мати...

 

Через це, якрас, я з ним й досі; шчодня зґадую і добрі дні шчо в нас колись були, поступово забуваю йоґо образи, хочеться нормальноґо життя.

 

І до чого це приводить...одна людина дальше надіється, мріє про інше, краще життя а друга бавиться в гру "кнута і пряника".Один день хороший, другий день стоїть зробити чи сказати щось не так і відразу вертається зла, недобра жорстока людина. Коли людина жорстока то це на все життя. І поміняти її може лише така ж жорстокість з боку іншої людини (бо він і не помічає своєї жорстокості і вважає таку поведінкою нормою)

 

Хіба такий варіант допомагає? А такі люди не позабиваються часом (якщо живуть разом)?
Чи то буде сім'я типу "око за око, зуб за зуб"?
пи.си. але то тяжко назвати тоді сім'єю...

 

в тому то і річ що це просто називається сім'єю. Коли є моральне, психологічне насилля над кимось одним то цим людям варто розходитись. Інакше хтось один буде завжди пригнобленим. Але домінуюча сторона не помічає власної жорстокості поки її жертва не підніме голову і не покаже що теж людина і має право на голос,власну думку, власне життя.Тільки коли домінант втрачає об'єкт свого приниження і морального насилля задумується що втратив і як себе вів. От такі бувають люди не цінять те що мають. а коли втрачають жаліють.

 

Не спешите с вердиктами, пожалуйста. Их семья - их забота.

Мужчина в чужой стране, без стабильного положения, женился. Нервы - понятно (курит). И срывается.
Женщине тоже пришлось несладко. И тоже в чужой стране.
Сложно, да. Только не нужно делать скоропалительных выводов. Им самим решать что для них важнее. Просто я подумала, что для них будет лучше, если доход в семье будет не один. Да и когда человек переживает беду в четырех стенах - плохо.
А психоанализ стоит оставить психоаналитикам.

 

Та ясно - жоден форум за них це не вирішить.

 

І закономірно,що

Як же по іншому?

 

Кожна сім’я повинна мати мету і реалізовувати її. Тоді у подружжя є спільні інтереси, вони спільно "працюють" на цю мету і це є об’єднуючим фактором. Коли люди не знають чого вони хочуть, заради чого вони разом, не є підтримкою один одному - то й почуття не врятують таку сім’ю.

 

По-другому, Romko, нужно искать выходы из этого глухого кута. Думаю. Как - не знаю. Каждому - свое. Однако, гробя себя и близких многого не добьешься. Это тоже все непросто, не у всех получается. Увы.

 

Люди, чого ви всі так накинулись на дописувачку! Навіть не "люди" треба звертатись, а чоловіки. Звісно, вам не зрозуміти жінку, яка кинула все і поїхала за чоловіком в інший світ де вона ніхто для країни, а для чоловіка хатня робітниця. Видно, що він не хоче, щоб вона працювала, бо йому головне, щоб вдома сиділа, їсти готувала, прибирала, щоб сорочки були випрасувані і він був доглянений. За що ви її звинувачуєте? За те, що не хоче бути домашньою куркою і гнити в чужій країні без роботи, розвитку і без контакту з людьми?

І звісно вам чоловікам не зрозуміти відчуття жінки, яка стільки місяців виношує дитину від чоловіка, якого любить, а потім її втрачає і стає непотрібною. Вам цього не зрозуміти, але де ваше співчуття? Людське співчуття?..

Тим більше habibi не прийшла сюди нарікати на свою долю, розказувати які чоловіки засранці і як їй тепер погано. Вона шукає вихід з ситуації, не сидить склавши руки змирившись, пробує жити далі і просить допомоги, а не порад як краще треба було жити. Ніхто не застрахований від почуттів до людей, які нас не цінують.

А притикати за орфографічні помилки та за вибір ніку, то взагалі смішно і не в тему. Форумчани, мені за вас соромно.

Може для Вас любов і матеріалістичне почуття і можете собі вибирати кого любити, а кого ні. Але є люди, для яких почуття важливіші за фінансовий статус, це по перше. А по друге, вибирають супутників життя ті люди, які не мають почуттів. А ті, хто закохується, не вибирають самі, за них це робить серце. Навіть не знаю чому я це пишу.. Людям, які ніколи не закохувались, не зрозуміти жінку, яка готова витерпіти все заради того, щоб бути з коханим.

 

Гм-м-м...
А давайте троха інакше спробуємо.
Дівча "залітає", щоб вийти заміж за іноземця, виривається "зо села в Европу". "Щасливе" життя з нелюбимим мужем-хамом-йолопом (нормальний на ТАКий шлюб не поведецця) призводять до паталогії і смерті дитини. Потім, коли мужа всьо то "заграє", вона шукає способи, як зачепитися самій, а не повернутися додому. Думає. як би то ще мужа на гроші розвести на прощання.

Як Вам ТАКий сценарій? Багато співчуття викликає?

 

А потім коли на зміну першим романтичним почуттям і вибору серцем приходять сірі будні люди чомусь на голову і власний глузд нарікають.

А для чого терпіти...Життя дається один раз і терпіти зневажання іншої людини тільки заради своєї власної рожевої мрії про прекрасне майбутнє яке може і не наступити не розумно. Кохання має приносити задоволення, радість, позитивні емоції. А коли приносить сльози і нерви то пора оглянутись навколо себе в пошуках кращого

 

А ще інакше? Знайшов поляк собі жінку українку, бо і гарна, і розумна, і роботяща. Задурив голову, наобіцяв золотих гір, забрав в інший край, а потім йому вже і старатись в стосунках нема чого - вона вже не втече. Бреше, що працювати не може, бреше, що їхати на Україну не може, бо боїться, що лишиться з носом і прийдеться самому їсти готувати, сорочки прасувати і шукати іншу. Не дає працювати, щоб не могла сама за себе постояти, а щоб була постійно під його контролем, не дає мову вивчити, щоб нікуди не рипалась і не знала своїх прав. Чо ж ви не розглядаєте такий варіант? Але ж нє, треба зробити свої висновки і перемити людям кістки..

 

ТАК за те й мова! не хоче втікати.
То - її вибір.

ЗІ: а "перемиватися" сама прийшла.
Нє?

 

Куитлатекську чи сяньбийську?
Коли пшеки в 80-90 возили до нас "гуманітарку", кожен школяр знав іхню мову. А більш досвічені, по вимові знали з якого воєводства "пшепрашам" приїхав.