Шедевр свидомости

Ну и? Как я и писал, большая часть на польской стороне.
Кстати, плохо рисуеш, немного правее граница.

 

И льет крокодиловы слезы наш Лох над судьбой поляков, но щас будет вопить, что вот этого не было.


Liczbę polskich ofiar próbuje się oszacować nie w oparciu o źródła NKWD i innych organów sowieckich, a drogą porównania liczby mieszkańców polskich we wschodnich województwach II RP w 1939 roku z liczbą repatriowanych w latach 1944-1946 oraz liczbą pozostającej na tych terenach po wcieleniu do ZSRR, polskiej ludności. Według spisu powszechnego z 1931 roku na terenie ośmiu kresowych województw zamieszkiwało 13 021 300 osób w tym 5 597 600 posługujących się językiem polskim. W 1943 roku szacowano liczbę ludności zamieszkującej na terenach uprzednio zagarniętych przez ZSRR na 11 976 000 osób, w tym około 6 milionów Polaków. Po uwzględnieniu przyrostu naturalnego, repatriacji, oraz ewakuacji ludności z Armią Andersa brakuje w bilansie ludności od 500 tysięcy do 1,5 mln Polaków. Jakaś ich część została zapewne zaliczona do innych nacji przez sowieckie organa państwowe, jednak większość musiała zginąć w wyniku represji. Ostatnie próby oszacowań polskich ofiar śmiertelnych stalinizmu (po roku 1939) oscylują pomiędzy trzystoma a czterystoma tysiącami ludzi.


Число польских жертв пытаются установить не опираясь на источники НКВД, и других советских органов (многие до сих пор закрыты), а путем сравнения поляков проживавших в восточных воеводствах II РП в 1939 г., с количеством репатриированных (в ПНР) в 1944-1946 годах, а также числом оставшегося на тех территориях польского населения. Согласно переписи 1931 г. на тех землях проживало 5,6 млн. поляков. В 1943-м количество поляков там оценивалось в 6 млн. человек. После учета натурального прироста населения, репатриаций, а также эвакуации людей с Армией Андерса, в балансе населения недостает от 500 тыс. до 1,5 млн. поляков. Какая-то их часть наверное была причисленна советскими органами к другим национальностям, однако большинство скорее погибло в результате репрессий. Последние исследования по оценке числа погибших поляков, жертв сталинизма, колеблются между 300-400 тысячами.


http://pl.wikipedia.org/wiki/Stalinowskie_represje_wobec_ludno%C5%9Bci_polskiej_1939-1946

 

Гжегож Мотыка, польский историк, пожалуй лучше всех в Польше знающий историю польско-украинских отношений 20-го века.

Читая его, в глаза отчетлива бросается разница, между работой настоящего ученого, и путиноидными агитками а-ля Мухин-Дюков, которые пользует Лох для "самопросвещения".



http://www.ji.lviv.ua/n28texts/motyka1.htm

 

+1
Уел-таки москаля.

Сорри, действительно забыл скобки поставить...

А вот тут я действительно попался, признаю.
Надо было переспросить: "часть Волыни" или "часть Зап.Украины?"
Спасибо, впредь буду внимтельнее.

А вот тут остаюсь при своем - в самых современных "бандеровских" местах Зап. Украины УПА во время войны НИКАК не действовала. К счастью.

 

Гы! 6 млн. ляхов на "кресах всходних" в 1943 году? Занятно, занятно....
А сколько всего в 1938 году составляло население ВСЕЙ "Версальской" Польши?
Отвечаю:
http://katyn.codis.ru/lebedeva.htm

6 млн. человек - это сколько процентов от 34,5 млн.получается? Ась?
Правильно - 17,4 %
А сколько в "Версальской" Польше было украинцев и белорусов?

http://www.rusk.ru/st.php?idar=103634

Это, как Вы догадались, это цитата из Ю.Мухина
Который в данном случае забывает, что немцы в тогдашней Польше жили не "к востоку от Буга", а в Силезии и "польском коридоре", а украинцы и белорусы - не только на "кресах всходних":
http://www.pravoslavie.ru/cgi-bin/sykon/client/display.pl?sid=647&did=678

Но в любом случае получается, что указанные 6 млн. - это ВСЕ НАСЕЛЕНИЕ "кресов всходних" (сиречь Зап.Украины и Белорссии) на 1943 год, а никак не одни только ПОЛЯКИ. Которых там до 1939 года было около 10% населения - то есть около 0,6 млн. 388 тысяч из них в 1939-1940 году были депортированы в Сибирь и на Дальний Восток. Осталось к 1941 году, соответственно, около 200 тысяч.

О как!
А в результате "Волынской резни" 1943 года поляки, значит, в 1939-1946 годах погибнуть не могли?
Поляков немецкие каратели, стало быть, расстреливать в 1941-1944 тоже не смели?
И "остарбайтерами" кресовых поляков в Рейх в 1941-1944 тоже не угоняли?
Про то, что случайными жертвами боевых действий кресовые поляки, естественно, тоже не становились - вообще молчу.

Это заметно :rolleyes:

 

Оцените ловкость рук польских википедистов!
Стоит слегка схитрить с Волынской резней" и "восточной политикой" третьего Рейха- и пожаллста: 300-400 тысяч "жертв сталинизма".
А то, что как минимум 80 тысяч из них были убиты бандеровцами и немецкими карателями и фиг-знает-сколько сгинуло в Рейхе в качестве "остарбайтеров"- неважно. Все равно НКВД виноват.

С таким историками в карты играть не садись... :ireful:

 

Звиздунов, сам то понял, что написал? Согласно твоему же звиздежу УПА убила только на Волыни от 100 до 200 тыс. поляков. Т.е. надо понимать, что к 1944-му году в Литве, Белоруссии и Украине их всего было максимум 100 тыс.


А как быть с этим фактом тогда?

А ведь это только из Украины. Аналогично было в Белоруссии и Литве. Или у верномухинцев, арифметика, типа кибирнетики, лженаука?

Всего под Совдепию тогда попало порядка 12 млн. человек. Здесь правда надо учесть, что довольно значительная часть территории входящей сегодня в состав Польши, оказалась в 1939-м в советской зоне оккупации.


P.S. Всего во второй половие 40-х, и в 50-х годах, из СССР в Польшу выехало более 2-х миллионов человек.


http://pl.wikipedia.org/wiki/Pierwsza_repatriacja_1944-1946

http://pl.wikipedia.org/wiki/Druga_repatriacja_1955-1959

 

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ з приводу 60-річниці збройного українсько-польського конфлікту на Волині ​

Українсько-польські відносини впродовж своєї тисячолітньої історії пережили декілька драматичних і навіть трагічних моментів. Проте, в пам’яті нинішніх поколінь чи не найболючішою травмою залишається братовбивчий польсько-український збройний конфлікт 1943 року на Волині, коли здетонували міни сповільненої дії українсько-польської історії.

Затиснуті в ідеологічних лещатах комунізму, обидва наші народи були позбавлені можливості вести чесний і відвертий діалог щодо згаданих подій, який спирався б на конкретні факти історії. Огульне засудження комуністичною пропагандою національно-визвольних змагань українців, зокрема діяльності ОУН і УПА, було лише інструментом тотальної совєтизації українського народу, а не іспитом його сумління. Поляки можуть це зрозуміти, оскільки самі, хоч і меншою мірою, пережили таке ідеологічне спотворення історії щодо Армії Крайової. Сьогодні, 60 років опісля трагічних подій на Волині, такого іспиту сумління не оминути.

Це була війна, про яку ідеологи знають більше, ніж історики. Однак достовірні факти, документи і свідчення можуть суттєво спростувати викривлені чорно-білі картини минулого. Дух правдивої історії не терпить таких чорно-білих інтерпретацій, коли з одного боку бачать тільки героїв, натомість з іншого – лише злочинців.

Проте, хоч якими ретельними будуть дослідження істориків, фактологічна правда – це лише половина справи. Навіть найнезаперечніші факти, якщо вони ляжуть на ненависницьку основу душі, стануть джерелом нової незгоди й нових історичних порахунків. Тому ми закликаємо обидва наші народи у сповідальному акті сумління знешкодити у своєму серці зерна ворожнечі, визнаючи цим самим нашу віру у вищу правду любові.

Нам близькі слова Президента Польщі Алєксандра Квасьнєвського, що “глибока людська формула ‘вибачаємо і просимо вибачення’ має сенс навіть тоді, коли над кимось не тяжіє безпосередня відповідальність за те, що відбувалося в минулому”. Тому ми, підписані тут українці, зважуємося на те, щоб цим своїм словом промовити водночас і до наших краян, і до польського народу.

Ми схиляємо голови перед тими українцями, які в роки воєнного лихоліття під тиском обставин і з власного вибору взялися за зброю, щоб захищати свою землю і свої родини. Ми визнаємо, що нинішню нашу свободу окуплено, зокрема, ціною їхніх великих жертв, і вважаємо, що українська держава ще не сплатила свій борг перед ними. І складаючи їм свою шану, ми просимо всіх учасників згаданих подій, які сьогодні ще серед нас, а разом з ними і все українське суспільство по-християнськи простити провини тих, хто з польського боку став причиною їхніх понівечених доль.

Водночас ми просимо вибачення у тих поляків, долі яких були понівечені українською зброєю, а в їхній особі – і в усього польського суспільства. Ми висловлюємо свій жаль, що цю зброю було спрямовано також і проти невинних і мирних польських родин, та визнаємо, що насильницьке усунення польського населення з Волині було трагічною помилкою. Сліпа помста завжди уневажнює лицарство зброї, перетворюючи військову сутичку на різанину. Ми переконані, що принцип колективної відповідальності усієї спільноти за вчинки її окремих членів не мають під собою ні євангельської, ні загальнолюдської леґітимації.

Хай же гріх братовбивства, що лежить на обох сторонах, буде відпущено Господом і відкуплено покаянням та щирим добросусідством обох народів.

Усе сказане не є спробою прикрасити нашу спільну історію: вона є і славною, і гріховною водночас. Ми також проти маніпулювання історичною пам’яттю заради короткотривалих політичних вигод. Поляки та українці й далі по-різному дивитимуться на свою спільну історію, і це нормально. Проте сьогодні нас турбує, як ми дивитимемось на наше майбутнє. Ми переконані: перепусткою до нового й мирного століття нашої історії може бути не сокира месника й не жало зловорожого слова, а людське серце, що вміє прощати і просити прощення.

Андрухович Юрій, письменник (Станіслав)


Богачевська Хомяк Марта, професор, доктор (Київ)


Борковський Антон, філософ (Львів)


Вакарчук Іван, ректор Львівського національного університету ім. І. Франка (Львів)


Возняк Тарас, філософ, головний редактор Незалежного культурологічного журналу “Ї” (Львів)


Грабовський Сергій, заступник головного редактора журналу „Сучасність” (Київ)


Грицак Ярослав, директор Інституту історичних досліджень (Львів)


Гудь Богдан, директор Інституту Европейської інтеграції (Львів)


Друль Орест, шеф-редактор газети „Поступ” (Львів)


Замятін Віктор, редактор відділу міжнародного життя газети „День” (Київ)


Зубрицька Марія, проректор з навчальної роботи Львівського національного університету ім. І. Франка (Львів)


Коваленко Леся, науковий працівник Інституту релігії та суспільства (Львів)
Лосєв Ігор, доцент кафедри культурології Національного університету Києво-Могилянська академія (Київ)


Лях Сергій, професор, завідувач кафедри історії України Запорізького державного університету
Макаров Юрій, журналіст каналу „1+1” (Київ)


Максименко Сергій, директор Інституту Схід-Захід (Київ)


Мальський Маркіян, декан факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І. Франка (Львів)
Маринович Мирослав, директор Інституту релігії та суспільства (Львів) Українського Католицького університету (Львів)


Матвієнко Анатолій, народний депутат України, голова Української республіканської партії „Собор” (Київ)


Нестеренко Людмила, доцент, завідувач кафедри всесвітньої історії України Запорізького державного університету
Онуфрів Софія, перекладачка (Львів)


Павлишин Андрій, редактор відділу коментарів “Львівської газети”, голова Української Асоціації МА (Львів)


Павліченко Олександр, Директор Бюро інформації Ради Європи в Україні (Київ)


Павлюк Святослав, старший координатор програми ПАУСІ (Київ)


Панкевич Богдан, Почесний Консул Королівства Нідерланди у Львові (Львів)
Парипа Петро, заст. головного редактора газети "Галичина" (Івано-Франківськ


Пограничний Олесь, журналіст, секретар Польсько-Українського “Медіа Товариства”(Львів)


Попович Мирослав, філософ, директор Інституту філософії НАН України, академік, професор Національного університету Києво-Могилянська академія, кавалер Ордену НКЖ “Ї” (Київ)


Потятиник Борис, Львівський національний університет ім. І. Франка (Львів)


Прохасько Юрко, літературознавець, перекладач (Львів)
Расевич Василь, історик (Львів)


Рябчук Микола, письменник, культуролог, літературний критик (Київ)


Старовойт Олесь, керівник відділу новин „Львівської газети” (Львів)


Старух Олександр, доцент кафедри новітньої історії України Запорізького державного університету
Стріха Максим, письменник, доктор фізико-математичних наук (Київ)


Усатенко Галина, Фонд "Європа XXI" (Київ)

Чабаненко Віктор, професор, завідувач кафедри загального і слов’янського мовознавства Запорізького державного університету

Чорновіл Тарас, народний депутат України (Львів-Київ)

Яковина Микола, художник (Київ)

http://www.ji.lviv.ua/n28texts/vidkr-lyst.htm

 

Андрюшенька, ты сперва читать бы хоть научился, что ли:

С этим "фактом" очень просто - это Ваш мухлеж.
Заходим по ссылке и читаем саму статью (в "теле" которой о числе переселенных полякох вообще ни слова) :

Это уже более полмиллмиона получается
Но украинский прохвессор Кульчицкий статью прочитал плохо и потому в комментарии написал:

Откель инфа про 810 тысяч поляков у пана Кульчицкого (знаменитого, между прочим, рисованием баснословных цифр "жертв Голодомора") - бог весть .

Но ... сюда:
http://history.machaon.ru/all/number_13/analiti4/milyakova/

Если учесть, что бежали от бандеровцев не только поляки, и бежали они не только с тех территорий, которые были польскими до 1939 года, то эту цифру можно признать более-менее правдоподобной.

 

Андрюш, ты свои ссылки читаешь, чи не?

http://www.day.kiev.ua/82137/

"После урегулирования территориальных вопросов" - это значит в 1946 году. В 1946 СССР передал Польше маленькую пограничную полоску с Перемышлем - но зато прирезал к ЗУ густонаселенное Закарпатье с полумиллионом населения.
То есть в ЗУ 1941, получается, народу было примерно столько же (если учесть военные потери 1941-1945).
А теперь подумай - где бы в 1939 году разместились еще 5 млн.?
В Припятских болотах, что ли? Или в мегаполисе с названием Белосток?
Так что не смеши мои тапочки...

 

Кстати - я понял откуда этот звон про 12-13 млн. идет!
См. сюда:

http://www.law.edu.ru/article/article.asp?articleID=1143483

С.В.Кульчицкий - это тот самый, "голодоморец"
Но даже у него поляков 1 млн., а не 5,6 )

 

Впрочем, он такой сказочник не один:

http://science.ng.ru/safe/1999-11-17/7_nakanune.html

Ога, кончено.
В густонаселенной Литве - 3 млн. населения, а в Зап.Белоруссии, состоящей наполовину из Припятских болот - уже аж 4,8 (!) млн., а не 3, как у Кульчицкого )
При этом в Бессарабии и Северной Буковине(!) - 1,6 млн. )
Если учесть, что даже Ризун понимает, что на самом деле население СССР в 1941 году состаляло 191,7 млн. человек (см. его последний шедевр - "Святое дело"), то все становится ясно - численость населения Зап.Украины и Зап.Белоруссии сотавляла 12-13 млн, а едва ли не два с лишним раза меньше - от 5 до 6 млн.

 

отвечать на "бульварные" тесты?

Это извращение не совместимо с моими проф.взглядами.

Кто, когда и как проверял то, что Вы называете "тест" на валидность?

Наверное те, кто назначил Вас экспертом?

 

Отсутствие ответа - тоже ответ
Причем АБСОЛЮТНО достоверный (если учесть его "обоснование").
Тест на свидомость Вами успешно пройден...

 

Болезный, речь в статье идет о территориальных переделах между СССР и Польшей. Закарпатье, что в состав Польши до войны входило?

Всего СССР в 1939-м поимел за счет Польши 200 тыс. кв. км. территории, или 52%. А теперь напряги сознание, вспомни чему тебя учили на уроках арифметики в ЦПШ и подумай: если всего в 1939-м население Польши составляло 35 млн., на более чем половине территории могло проживать 12 млн., или нет?

P.S. Кроме мегаполиса Белостока, к СССР отошли и Брест, и Гродно, и Вильнюс, и окружала эти города не безлюдное пространство.

 

Pochodzenie repatriantów : (Происхождение репатриантов 1944-1946 г.)


Ukraina 854.809

Цифра даже большая, чем у Кульчицкого


http://pl.wikipedia.org/wiki/Pierwsz...acja_1944-1946

 

Свідомість
http://www.refine.org.ua/pageid-3774-1.html

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, с свідомість. Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість — особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання —у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.

Отже, свідомість – не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.

Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт — значить включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному спілковому, теоретичному і практичному ставленні до неї Тому іншою необхідною складеною свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим. Якщо призначення пізнавальної діяльності свідомості — це якомога більш адекватне пізнання об'єкта, то, відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє ставлення до обставин, що вже існують або передбачаються нею, до власної діяльності та її результатів, до інших людей, до того, що задовольняє або не задовольняє її потреби, відповідає чи не відповідає її інтересам, уявленням і поняттям. Людина усвідомлює не тільки об'єкти, їхні властивості та зв'язки, а й їхню значущість для себе, суспільства, що й створює умови для актуалізації механізмів, які забезпечують розгортання цілеспрямованої діяльності.

Свідомість не дана людині від народження Вона формується не природою, а суспільством. З'явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб'єктивно відокремити себе від зовнішньою світу, вона немовби «розчинена» в ньому, її свідомість складається поступово через оволодіння в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.

Свідомість — це продукт суспільно-історичною розвитку людства.


Жаль только что на основании жёлто-бульварного экспертного опроса.
Но - приятно. Спасибо.

 

Читаем еще раз:

Понял ли, дурик, о чем я? О том, что сия фраза в данной ствтье дает ЕДИНСТВЕННОЕ точное указание на ВРЕМЯ СОБЫТИЙ
А о том, что Закарпатье было с 1919 по 1938 год частью Чехословакии, а с 1938 по 1944 - частью Венгрии, я гораздо лучше тебя знаю
И присоединение оного к СССР произошло в 1944 - еще до окончания войны.

 

О кей!
Будем играть по твоим правилам.
Итак- в 1939 году на "кресах всходних" имелся, как уверяет нас пан Кульчицкий,
1 миллион поляков.
В Польшу в 1944-1946 году вернулись 854 тысячи.
Еще 80 тысяч были вырезаны бандеровцами в 1943 году.
Фиг-знает-сколько были уничтожены нацистами, стали случайными жертвами боевых действий, были угнаны в Германию и вернулись потом прямо в Польшу...

Ну и? Где после этого наскрести 300 тысяч польских жертв сталинского режыму? :rolleyes:

 

И давно ли свидомиты стали стесняться своей свидомости? :rolleyes: