Щоденнички

Да как то не было необходимости в дневниках. Вот нечто типа планирования на бумаге было и надо сказать, что очень помогало.

 

Мій друг, якого вже 8 років немає на світі, вів щоденник, не повірите, але він писав його у вигляді послань для своїх друзів, описував події, свої думки, конкретно до когось із нас звертався, просив пам`ятати ці події... Перед тим, як їхав з другом купувати машину, на якій через місяць він розбився, у цьому щоденнику попрощався з усіма, у випадку, якщо з ним щось станеться... До тепер не вкладається в голові, невже він відчував, що скоро піде від нас?
А я завела щоденник після його смерті, розмовляла зі своїм другом через папір...
Все, не можу ....

 

І моя мама напевно прочитала... Якось я прийшла додому, а не має ніяких гострих предметів, таблетки різні позникали... А в щоденнику я написала, що не хочу жити і т.д. Бідна, вона так переживала, не відходила від мене ні накрок! Потім я цю сторінку видерла, і більше такого не писала

 

У віці 14-16 років писала щоденники. Просто писати люблю багато. То й була можливість.
Один у 16 польською писала, коли зайнялася вивченням польської.
Тепер навіть не знаю, де вони.
Від 17 років не маю до щоденника ні бажання, ні терпіння. Тут на ЛФ мала, але десь він канув, то й нема тепер ніякого. Значить і не треба.
Волію тримати все там, де цього ніхто не знайде. Так надійніше.

 

Зачем вы призываете людей к суициду?!

 

А хіба не навпаки?

 

Людина ділиться своїм досвідом, своїми переживаннями...Особисто я в цих рядках не бачу нічого,що б могло закликати людей до суїциду...

Вибачте, неуважність....

 

Я вже не одноразово пробувала вести щоденник, але просто забувала туди записувати щоразу свої думки...зараз мому щоденнику рік, і записую я туди лише факти з життя, думками мені простіше поділитись з друзями чи сестрами! Якось на папері це занотувати не вдається, щось стримує...сама не можу збагнути що!

 

Дякую...я там вже все витерла

 

А я вижу. У меня кровь в жилах застывает. Что может случиться в жизни у молодой девушки, чтобы она хотела убиться?! У меня тоже было много проблем, но у меня тьфу-тьфу такого не было. Как это ни трагично звучит, но нежелание жить может говорить пусть о незначительном, но опасном психическом заболевании. С этим нельзя шутить. Может плохо кончиться.
Зорянка, вам не в обиду, но нужно задуматься серьёзно. Неужели у вас нет веры в хорошее? Ваш сын вырастет, будет зарабатывать много денег, радовать вас, поверьте. разве это не стоит того, чтобы ЖИТЬ?

 

Там же по допису видно, що в Зорянки то вже пройдений етап, тому думаю ви трохи нагнітаєте.
А в житті багато чого трапляється... і не тільки в молодих дєвушек... таке воно життя...
Я люблю своє життя з усіма його ... одним словом просто люблю.

 

А я думаю, що у віці 14-16 років багато дівчат , та й взагалі підлітків часто думають про самогубство.Основна причина-нерозділене кохання або проблеми з однолітками.

У мене не було щоденника і немає, може через те, що всі свої думки і почуття мені є кому їх довірити.

 

Життя взагалі складне, але одночасно цікаве....Воно таке різноманітне і непередбачуване....Людина може щось планувати, але всеодно останнє слово скаже доля...Треба навчитися з гідністтю переживати чорні смуги і вміти радіти білим..А ще, розуміти, що в цьому світі-ти не один....Завжди знайдуться люди,які подадуть руку допомоги....

 

Надо мной в подростковом возрасте тоже сильно издевались, били, плевали. Было очень горько. Но чтобы убиться - Боже упаси, никогда и мысли не было.

 

Я колись вела дуже потаємний щоденник, дуже провокативний як на тi часи i подiї що вiдбувались в мому життi, 13-15 р. То я закохалась в однокласника, то в мене гризота з подружкою, то я ненавижу бабу, то я закохалась в старшого дядю який приходив по справам... БОМБА! Одного разу я мала необережнiсть засвiтити його при пакуваннi на гастролi з гуртом. Баба побачила його, забрала i заховала. Я їй казала, баба, не читай, попереджаю... ну що ж... вона звичайно його прочитала, на свою голову. Потiм знала як я її "люблю". По приїздi я той щоденник порiзала на мiлесенькi кавальчики i бiльше нiколи нiчого не записувала i не записую. По з'єднанню з мамою в америцi моє життя налагодилось в абсолютно всiх аспектах, а пишу я тiльки тодi коли гiрко на душi. Що й тiшить, тому що я вже 10 рокiв як нiчого не пишу

 

У мене є віра в те, що в мене і в мого сина все буде добре. І жити я також хочу і буду. Просто колись в моїй, на той час, дурній голові крутилися різні думки. Ви ж не знаєте, що я пережила...

 

Наплив гормонів.
У мене теж був період, коли аби не лупити ножем по собі, лупила ним по стіні сараю на подвір'ї. Він досі із загненим кінчиком у батьківській кухні в шухляді лежить. І що? Думки - це лише думки. Вони бувають у багатьох. Але не всі їх матеріалізують.

Дуже часто саме така дитина й не заб'ється, бо вже має вироблений внутрішній самозахист.
Ніколи не забуду фільм про реальну історію однієї дівчинки. Для довколишніх у неї не було проблем, взагалі, у неї все було добре, справжні проблеми були в інших, а забилася саме вона. І не врятували. Причина - вона була дуже нещасливою, її не помічали практично. Вона для людей і так майже не існувала...
Як то не парадоксально, але знущання, то теж певний вияв уваги. Якщо ж ви в постійному ігнорі у всіх, то це тяжко... Ти ніби привид, тебе ніхто не помічає, не потребує, не розмовляє...

 

Щиро за вас радію. Ви сильна

 

Не особисто щодо Рибки, але вже переконалася не раз, що витривалий чи терплячий і сильний - різні речі.

 

Оля, а чому не перевелась в іншу школу? невже та крута вартувала твоїх сліз?