Що вам дала освіта?

Хочу додати. Я думаю, найкраща річ, де описується зв'язок між природою вибора знання, навчанням і використанням цієї затриманої інформації у ділі, роботі, бізнесі - це стенфордська промова Стіва Джобса. Мені там дуже подобається особливо перша історія про об'єднання точок.

Ось російська і українська версії. Мені більш подобається російська.

http://www.youtube.com/watch?v=haoTFLjysjk
http://www.youtube.com/watch?v=kDAVH21RdOo

 

Це називається: "Знав би де впаду - соломки б підстелив" )))

 

Чесно кажучи, мій (електроакустичний) факультет був досить відстійним за рівнем викладання. Деякі викладачі бралися викладати "чужі" для себе предмети, прочитавши лише методичку. Більшість "відставало" на 10 років від тодішніх технологій. Лише чотирьох Фахівців пригадую із вдячністю.
"Виїхав" лише за рахунок радіоаматорства і постійних "халтур".
Причому більшість викладачів скаженіли, якщо звертався до них з якимось "радіоаматорським" запитанням. "У студентському науковому товаристві працювати не хочете, тож ідіть собі зі своїми дурничками!"
Благо, курс телебачення у нас читав інженер-практик з телецентру. Окрім предмету, щодня розповідав байки та приколи з життя Держтелерадіо. Тому на ТВ я прийшов добре підготованим фахівцем. Пощастило рік попрацювати на сучасній французькій техніці. Потім начальник сказав: "Зрозумів, що таке світовий еталон? Тут ти лише ручки крутив. Тепер переходь на "совок" і тримай паяльник завжди гарячим. Лише так станеш справжнім фахівцем".

Коли вже за часів Незалежності, запропонували мені зайнятися зовсім новою справою, то довелося вчитися по ... глосаріях з мануалів на апаратуру, по проспектах з виставок, а ще - бігати по дистрибюторських та пусконалагоджувальних фірмах і, попри їхні глузування та спроби принизити, вихоплювати по крихтах потрібні знання.
І все пішло без фальстарту. Тренінг в Англії був фактично заради "папірця". Так пройшли ще 13 років.
Потім так припекло (Ахметка поглинув фірму), що довелося шукати новий аеродром. Напрямок був окреслений дуже непевно, я відверто не "тягнув" у предметі, вчитися пізно, але виручив "філософський підхід", що виробився з досвідом, до шляхів реалізації.
Провівши ряд експериментів, описав алгоритми і переклав роботу на фрилансерів з різних міст України, незнайомих між собою. Кожному - своя частина задачі. Взаємодія продумана до дрібниць. А "золотий ключик" залишив тільки за собою. Усі задоволені. І Біг Бос (він же - постановник задачі) - теж.

Багато пацанів вивчив на практиці. Тепер деякі з них - головні інженери, технічні директори. Пам"ятають, дякують, у гості запрошують.
І самі вчать молодих.

 

Що цікаво Генрі Форд теж з "неграмотних". Взагалі колись читав що серед відомих політиків, бізнесменів і навіть вчених повно "неосвічених", багато з них дипломи отримували вже тоді коли ставали всесвітньо відомими...

Хоча то ніякому разі не доводить що якщо ти будеш тупим, то станеш багатим, просто вони вчились самостійно того що їм справді було потрібно, і так а не по програмі...

 

Золоті слова. І найголовніша проблема в тому, що цей самий метод присутній в нашій освіті, а не лише в сім’ях. Мене, доречі, теж хотіли здати у музичну школу, ще в дитячому садку, але я вперся рогами, руками, ногами і як зі мною не воювали - я свої позиції не здав. Зате були дома постійні скандали через те, що ходив в спортивну школу. Додому приходив піздно - і о 19, і о 20 годині - через це постійно гризня була. Особливо у молодших класах, у віці 8-10 років. Але й тут я переміг. А потім попустило...
У нас намагаються всіх заточити під одну універсальну модель. Але такого не буває!!! Всі люди різні і в кожної людини є свої здібності, можливості і бажання. І в решті решт - кожна професія потребує тих чи інших професійних знань і навичок. А в нас що? Візьміть дві кардинально різні професії, абсолютно з різних галузей - 80-90% предметів будуть однакові. Це в нас називається "спеціаліст широкого профілю". А те, що цей спеціаліст не знає навіть половини того що він повинен знати - це нікого не цікавить. І в більшості випадків, коли приходиш на роботу, чуєш фразу: "забудьте все, чому вас вчили 6 років і починайте вчитись знову."

 

Розумію того хлопця. Мене теж примусово ганяли 6 років на фортепіано, причому не до звичайної муз. школи, а до студії при консі (сольфеджіо та "хір" були по неділях до 16-ї години. "Детский лагерь Саласпилс").
Ще й на англійську (тоді у більшості шкіл англійська починалася з 5 класу). Тільки й пам"ятаю - "Bunny the Rabbit".

А мені протягом навчання у КПІ батьки вкручували "аспірантура, дисер". Я відповідав - "а до партії вступити не треба?"
Вже у роки Незалежності мама все допитувалася - чому я не відкрию власний бізнес? Хай не кафе, ну хоч телемайстерню?
Я конкретно відповів - через ту ідіотську муз. студію та англійський я в дитинстві недостатньо пройшов "дворову школу" і мені бракує вміння нападати та дружити з криміналітетом. А захищатися, як правило, складніше.

Щодо музики: коли вже студентом захотілося грати на клавішних - взяв кілька уроків у ресторанного лабуха і за 2-3 місяці він дав мені на порядок більше, ніж та "спецстудія".

Він був справжнім педагогом: "Ось зіграєш це так, як я - будь-яка тьолка миттєво розтане!"

 

Коли я починав торгувати своєю петрушкою всі страшно боялись рекету, особливо на Шуварі Признаюсь чесно, найбільші рекетири яких я бачив, то базарні контролери, даїшники і санстанція...Але з ними боротись дуже просто, коли починають щось вимагати кажеш їм чарівні слова "А на якій підставі...." Зазвичай цього вистачає...

Після того як на Шуварі до мене рекитири так і не підійшли я зрозумів шо всі ті страхи живуть а головах і до реальності практично не мають відношення..

 

Там де овочі, то який верхній чи нижній?

Тільки я там рідко буваю...дешево там все...Але того року хочу постійну крапку відкрити.

---------- Додано в 16:15 ---------- Попередній допис був написаний в 16:13 ----------

А шо скачати з нету не можна Ну або хоча б склєпати з різних кусків різних авторів...творчо переосмислити

зараз діти реферати пишуть не читаючи

 

Як я давно переконався, кандидатські дисери - це така полова, яка часто не має ніякого практичного значення.
Колись у журналі "Крокодил" висміювали дисер татарского чи башкірського філолога про "звукоімітаційні паралелі" у різних мовах. Наприклад, український горобець - "цвірінь-цвірінь", русский воробей - "чик-чирик", а башкирський - "сырк-сырк".
"Крокодил" писав, що цей дисер - класний посібник для циркових імітаторів під час гастролей по різних республіках та країнах.

В мої студентські роки глузували: дисер на тему "Роль гітари в електрифікації ссср".
А у совєтських германістів був вислів - "доїти швейцарську корову". Тобто писати дисер, наприклад, про частоту вживань діалектизмів у швейцарській пресі.

 

Коли переписуєш в одного автора, це називається плагіат, в двох - компіляція, в трьох - дисертація.

 

Це правильно. Можна додати, і я вважаю це доповнення дуже важливим і необхідним для життя. Але хто-небудь може знайти тут тільки негатив, і за цією причиною ховаю під кат. І пишу російською, бо думка непроста і об'ємна, і у мене не досить завантажених в голову засобів української мови.

Подобное заставление может кончиться не только потерей времени и страхом. А такая потеря времени и страх могут быть именно многолетними, и человек может за этот период сломаться. Я хочу сказать, что эта сломленность может проявляться всю жизнь или в течение очень долгого периода в том, что любое действие своё, любой свой порыв челоек может считать вредным, и ничего в жизни не сделать. Не подойти к девушке, не создать семью. Не устроиться на работу или же, наоборот, не уйти с неправильной работы, где об него ноги вытирают, потому что в этом случае ему будет казаться, что это он с высока относится к коллегам, и ему нужно быть скромнее.

Так вот, может быть не только трата времени. Ещё может быть трата здоровья. Нехилая трата. Развалено зрение к концу процесса образования - обычное явление. Организм устроен так, что если он устаёт, при нормальных условиях отвлекается, переключается, делает переыв. А если человека заставить верить, что он не хочет делать, потому что он идиот, не понимает важности и лентяй, что его с любой работы выгонят за такое отношение к делу? Что он вообще не человек? Если в течение детства, многие годы за столом, во время еды, «объяснять», что он делает неправильно? Тогда будет себя заставлять, если испугается и поверит в эту проповедь - он же хочет быть честным. Итог - разваленное здоровье и не только моральная, но и физическая неспособность совершать заурядніе действия.

Это не всё. В обстановке, где порывы и заинтересованность запрещена и заставляют делать то, что родителями считается правильно, возможны, например, преступления и употребление наркотиков. Так будет компенсироваться неудовлетворённый интерес. Ему будет очень хотеться какая-то вещь, например, в возрасте взросления, сильно хотеться, а по опыту он будет знать, что ему не разрешат - УКРАДЁТ саму вещь или деньги, и потом будет много лет мучиться. Отчего? От того, что безобидные вещи запрещали.

Это всём том, что ребёнку объясняли, что такое грехи, почему их делать нельзя, и ребёнок осознаёт это. Но неудовлетворённость может дорости до таких масштабов, что ничего не сдержит. Всё это происходит в семьях, которые всеми или многими считаются интеллигентными и правильными. В то время как внутри просиходит другое.

И с наркотиками происходит похожее. При том, еще раз подчёркваю, что ребёнок (подросток, студент и т.д.) всё понимает. Я думаю, в этих случаях человеку будет казаться, что ведь уже теперь всё равно и нечего терять, поэтому уместно сделать так. Когда человек, например, в детстве или в студенчестве, он не может в этом случае осознать, что этот период пройдёт. Он будет думать, что он всё равно ничего уже не сможет.

Я бы не назвал это непониманием со стороны родителей. Потому что такие люди считают, что детям нужно, как они думают, «помогать», прошу прощения, в смысле «как братскому народу». Они понимают в другом «направлении» - как создавать условия, чтобы ребёнок делал то, что ему нужно «помочь сделать и научиться». В смысле средств заставляния такие родители чувствуют и знают своих детей идеально.

В один момент я осознал, что у меня есть две знакомые семьи, где дети покончили жизнь. С одной из них я общался более детально. Вы можете представить себе, как родители уходят в своем сознании от версий, по которым произошедшее напрямую связано с их действиями? Какой это уровень вообще отношения к жизни?

Я это всё написал, не чтобы было неприятно и не потому, что я ненормальный. А чтобы кто-нибудь прочитал и точно знал, как делать нельзя. Во всяком случае, я считаю, что так делать нельзя. И поэтмоу я согласен с Испанкой. (И думаю, - извините уж меня, Испанка, - что сама Испанка не дооценивает, насколько в огромной мере она на самом деле права.)

Пробачте за російську, але поки ще у мене не досить слів, щоб таку тему з епітетами такого рівня обговорювати. У ціх обставинах є велика прорва між моєю українською і моєю позицією. Дякую за увагу, якщо до все це прочитали.

Розпочату тему (тобто, гілку) вважаю дуже правильною.

 

Ще доповнення.

От у нас була вчителька. По музиці. Стара, вважалась мудрою і т.д., це було у 1996-1998 приблизьно. Нещодавно мені сказали, що вона лежить у лікарні. Від мене не було ніякої реакції. В той момент, коли мені розповіли, у мені було важко з роботою, і я думал лише про свої умови і обставини. А потім я подумав: чи правильно я зробив, що не подумав і не відповів? Чи треба було пійти у лікарню, чи узнати у друзів щось? Чи чекали на мене ті люди, які розповіли про цю проблему, чи перевіряли мене?

Потім я згадав, що тоді було у мене, у другому класі. Діло в тому, що до цього я любив музику і гарно співав. А після цього випадка і, взагалі, після школи, я назавжди (або, як мінімум, до цього момента) зупинив спів. Навіть коли я був один вдома, я не співав. Хоча завжди люблю музику.

Такі люди, незалежно від всього, від моєї реакції тримають заробітну плату за те, що «допомогають» маленьким людям у «розвітку». Але насправді це тільки змушення і приняття заробітної плати за це.


Пробачте за багатократність, але мені хочеться ще раз підкресліти, що я вважаю правильним не такий шлях, як описав про випадок з музикою, а той, який описує Стів Джобс у своєму виступ у Стенфорді.

 

перепрошую, цей абзац не зрозумів. Продублюйте російською please.

---------- Додано в 22:18 ---------- Попередній допис був написаний в 22:13 ----------

Mikhail
Останній пост - машинний переклад? Якщо так - це зайве.
Тренуйтеся на "мовних гілках", не соромтеся обмеженого володіння, пишіть окремі фрази російською (можна виділяти кольором), Вам підкажуть правильне написання.

 

Це тому що моя думка російска. І я говорю не українською, а російською українськими словами. Намагаюсь говорити, а виходить іноді треш. Пробачте.

Ледь пізніше розкажу по-нормальному.

А от до речі, пане Київ, ви яку фантастику читали?

Я питаю на теми мови в гілці в форумі «Піонертабір». Дякую.

 

Колись багато її прочитав. Різних "національностей". Але вона відклалася десь у "бекграунді", важко пригадати, чиїм є той чи інший епізод чи сюжетний хід.

Піонертабір - це для приколів та ігор.
Краще тренуватися десь тут.

 

100 % правда. Особливо в освіті ще за часів Союзу. Директори найохочіше брали на роботу вчителів, які спочатку закінчили педучилище, а тоді вже педінститут, чи університет. Бо педучилище давало найбільше знань для майбутніх вчителів, а педінститут тільки доповнював. А якщо вчителі виходили лише відразу після педінститутів, то доводилося багато елементарного надолужувати самим. В інституті багато давали знань, які в школі ніколи не пригодилися. Хіба що для саморозвитку самого студента і майбутнього вчителя. Про вчителів, що працювали в школі з університетською тодішньою освітою взагалі мовчу. Вони мало що знали конкретно, як вчителі по спеціальності. Тому і пхалися з часом куди-небудь, тільки не бути простим вчителем. А ще краще - ставали інспекторами, завучами, директорами, завідуючими. У нас навіть була така професійна приказка: "Хто не вміє вчити дітей, іде вчити вчителів." Хоча були і вийнятки. Було трохи вчителів "від Бога", які були прекрасними педагогами з будь-якою освітою.
Що мені конкретно дала вища освіта? Диплом. Ага. Тоді 6 років роботи в садочку вихователем ( ох, як не любили у нас вихователів з вищою освітою і завідуючі, що самі її не мали і вихователі з училищем і педкурсами( було, було тоді таке явище, бо була нестача вихователів і їх наскоро клепали на цих курсах)!) А тоді ще 6 років роботи в школі. Два роки на групі продовженого дня, а чотири саме вчителем. Тільки і всього. В Америці мій диплом не пригодився. Хоча 5 років була директором Української суботньої школи і мала уроки мови і л-ри в старших класах цієї школи. Але то радше було волонтерство, ніж професія. А за освітою не працюю. Може якби ще молодшою до Америки приїхала, то пішла би працювати. Хоча, хто зна, хто зна... Тут щоби вчителем працювати, треба самій було перейти їхню школу. От так!

 

Дуже часто доводиться чути теж такі слова. Що все інше, яке йде причепом, потрібно для саморозвитку. На мою думку у віці 17-18 років, а навіть і раніше, людина вже достатньо розумна щоб зрозуміти що ій потрібно для саморозвитку. Тому цю проблему кожний може вирішити особисто сам для себе.