ЩО там, за кордоном?

Ото насмішили. Які в горах урагани? вітер? який... такий легенький бриз з океану - так, а смерчів не буде бо не пустеля ані навіть не степ.

В Ванкувері дуже гарно. Ми були з чоловіком коли летіли з Едмонтону в Нью Йорк. Там така краса а клімат який приємний.

 

Місто насправді дуже гарне.
В різних конкурсах-оцінюваннях які проводить ООН Ванкувер завжди входить в 10 найкращих міст світу.
Зима мягка і дощова , дуже рідко падає сніг. Середня темп. +5С.
Літом дощів падає менше і температура теж помірна +22+26С
З океану дує легкий бриз , вікна на ніч люди залишають відкриті і не треба кондиціонера.

Ні при мені , ні при цих людях яких знаю землетрусів не було , але всі ці висотні будинки підвищеної сейсмічності.
Ураган був 1 ( таке рідко буває всюди) , я тоді був в Львові і його не бачив.
Шкоди щоб аж такої не наробив , але поломав старі столітні дерева (буки і евкаліпти) в Стенлі Парку. Що було звичайно дуже шкода.

Чітатєль згадав за газ.
Газ є на північ від Ванкуверу в місті Сен Джон.
З відтам він йде по трубах до порту Ванкувер де його зріджують (нєдахадя) і танкерами до Китаю i Японії

В Ванкувері друга по величині в Північій Америці (після Сен Францізко) китайска община. Жартома Ванкувер називають Гонкувер.Ігра слів- Гонк Конг + Ванкувер.









Стенлі Парк ( цей самий хокейний Стенлі)



Цьому дереву більше як 160 років.



Між Едмонтоном і Ванкувером відстань 1150км ( щось як між Львовом і Москвою).
Тут це займає 12год їзди машиною. З зупинками на туалет , бензин і їду.
Дорога йде через гори і проходить через три кліматичні пояси - різконтинентальний (Едмонтон) ,майже пустелю (Кенлопс , місто на перевалі) і майже субтропічний (Ванкувер)
Раз я був виїхав з Едмонтону.В місті було -26С ...12 годин пізніше ...в Ванкувері цвітуть тюльпани , люди гуляють роздягнені , прийшла весна.Був місяць березень.

 

Якщо взяти паром з Ванкуверу (на який можна брати авто) і переплисти ( 2 год) на острів Ванкувер , то там є дуже гарне маленьке місто Вікторія.
Столиця провінції Бритійська Колумбія.
Клімат такий самий як в місті Ванкувер.







Памятник Джеймсу Куку , офіцеру Королівського морського флоту. В цьому місті він деякий час жив.
Потім поїхав до Австралії і його там зїли абуригени.

 

Офф-топ:

Ось так ми жили до Радянської влади...

 

Анікдот.
Стоїть чукча на березі Чукотського моря і плаче:
- Дурак был русский царь , ой дурак!
- А чё дурак то он был? - питають.
- Аляску Америке продал , а Чукотку - нет.

А як би вони (тут) жили як би до них дійшла була радянська влада?...і ця зграя ублюдочних голодранців прийшла сюда ?...
Якщо би Аляска залишилася російська , дальше вона би стала совєтска....то не треба багато фантазії уявити що би було з природою , звірами , людьми.

 

Я был в это время студентом киноинститута и к своей скудной 22-рублевой месячной стипендии подрабатывал писанием статей в московские газеты. Помню, в то лето среди нашего брата журналиста стремительно разнесся слух, будто на Пушкинской площади открылась замечательная новая "кормушка" - АПН (Агентство печати «Новости». В соответствии с уставом АПН имело своей целью «распространение за рубежом правдивой информации о СССР и ознакомление советской общественности с жизнью народов зарубежных стран»), где, как мне сказали, платят совершенно фантастическое гонорары - по десять рублей за страницу! И вот буквально через месяц после открытия АПН я пришел в это светло-желтое старинное здание, и первое, что меня там поразило, - обилие роскошных молодых девок в импортных джинсах и французской косметике. С ужасно творческим видом они сидели во всех кабинетах над пишмашинками, деловито пробегали по коридорам с оттисками свежих журнальных полос, пили настоящий колумбийский кофе в служебном буфете и курили только "Мальборо" и западногерманские сигареты "Astor". Среди них степенной походкой руководителей расхаживали молодые мужчины с фигурами теннисистов, в импортных костюмах и французских галстуках. Таких "фирменных" журналистов я не видел даже в иностранном отделе "Правды" и "Комсомолки", разве только Мэлор Стуруа, корреспондент "Известий" по США, мог тягаться с ними в шике. Но Стуруа был известным журналистом, а кто эти?

Впрочем, стоило мне взглянуть на дверные таблички их кабинетов, как все стало ясно. Потому что каждая фамилия на этих табличках гойорила сама за себя - это были дети, племянники и племянницы самой высокопоставленной кремлевской элиты и советской дипломатуры. О, конечно, каждый из них кончил или Московский институт международных отношений или Институт иностранных языков, а то и вовсе получил образование в Гарварде или Сорбонне. И они знали иностранные языки - так кому же, как не им, наследникам основных держателей акций советской империи, было пропагандировать прекрасный советский образ жизни?

Поскольку в то время мои статьи уже довольно часто появлялись в московских газетах и журналах, меня принял сам заведующий латиноамериканским отделом - тоже молодой подтянутый теннисист.

- Мы выпускаем вот такие журналы! - гордо сказал он и веером рассыпал передо мной пачку роскошных, на глянцевой финской бумаге, иллюстрированных журналов на испанском, французском и еще каких-то непонятных мне языках.
- Нам нужны материалы, пропагандирующие наш советский образ жизни. Никакой критики, только позитив! Я читал твои статьи, ты много ездишь по Заполярью, а это как раз та экзотика, которая нам нужна. Счастливая жизнь советских эскимосов. Лампочка Ильича в заполярной яранге! Напиши хоть пять очерков - мы роскошно платим, с каждого языка по десять рублей за страницу. То есть за одну статью можно получить столько гонораров, на сколько языков мы ее переведем. Так не платит никто в Москве, даже "Литгазета!" Но ты понял задачу? Эскимосы - равные среди равных! Олени - гости тюменских нефтяников! Весна приходит в кочевое стойбище! Усек?

Я "усек". Буквально за неделю до этого я прилетел из очередной газетной командировки по заполярному Ямалу. Там живут советские эскимосы-ненцы – 70 процентов из них больны сифилисом, 90 процентов - алкоголизмом, а статистика детской смертности вообще засекречена. Но мне не нужна была статистика, я сам ходил по их чумам и видел то, что эти кремлевские теннисисты в костюмах от Кардена никогда не увидят, да и видеть не захотят.

Я видел, как живут эти ненцы - в грязи, с собаками, на вонючих оленьих шкурах и постоянно пьяные от сознания того, что жизнь их тундры все равно кончилась: своими нефтяными вышками русские выпустили из-под земли духов зла и болезней и гусеницами тракторов уничтожили оленьи пастбища. Парадоксально, что именно за ненецкую нефть кремлевские теннисисты покупали себе тогда французскую косметику, колумбийский кофе, немецкие сигареты, образование в Сорбонне, пишущие машинки "Erika" и типографские машины для печати рекламных журналов о счастливом советском обществе. Чаще всего на стандартных обложках таких журналов сияло круглое лицо ненецкого ребенка, улыбающегося на фоне заснеженной нефтяной вышки. Но, конечно, никто никогда не писал в этих журналах, как русские вертолеты каждое лето облетают ненецкие стойбища, на водку выменивают детей и увозят их в Салехард, в детские дома...

 

Дійсно, а що було б зі звірами? Мій дідусь у 70-х роках працював на Півночі. Там кишіло усякою рибою, ведмедями, оленями і т. д.

 

Швидкість на цій дорозі 70 км/год в звязку з тим що по ній ходять звірі.
Ця дорога в Джаспер Національному парку.



Ви мені можете показати щось подібне з Сибіру ...

 

Цікаво, як я вам покажу. Розказати можу. До дідуся і робітників, які з ним жили, часто ведмеді намагалися залізти в дім. Рання весна, вони прокинулися, голодні ходять. Їх називали "шатуни". Є подібне в Канаді?

---------- Додано в 10:31 ---------- Попередній допис був написаний в 10:28 ----------

Шкода, що в діда нема нету. Розказав би вам багато цікавого про Північ. А про алкоголізм - так, це правда. Чукчі та гіляки на спирт вимінювали дорогезні шкурки. І серед тих, хто приїхав працювати, алкоголізм був поширений. Зарплати великі, горілка дешева, профспілки не такі суворі. Наряд виконав - забухав.

 

Подібне є не те, що в Канаді, але навіть в горах в Словаччині і Польщі, коли ведмеді приходять в місто, набридають біля хати, лякають дроворубів.

Знайомі вигідно купили хатку на півночі Штатів. Краса неторканої природи, гори, озера, річки і всяке таке інше. Тішилися, як приїжджатимуть туди відпочивати. Після першої ж проведеної ночі, на світанні їх збудив шум. Надворі нетерпляче проходжали ведмеді і поглядали на вікна і двері дому. Господарі боялися вийти. Як виявилося, ведмедів принадив ще від молодого віку попередній власник - прикормлював їх щоранку. Ведмеді підросли і стали набридати, бо приходили вже вимагати свої ласощі. Власник вирішив позбутися хати, продавши її.

Від вигідної покупки довелося відмовитися.

 

Може, воно й гарно, але все-таки тварину можуть збити.

 

Для тварин роблять мости понад автомагістралями, щоб не перешкоджати їх звичній міграції. Конкретно ця знимка з Канади, але аналогічні мости є і в Європі:

 

Відокремити заповідники від доріг.

 

От заговорили ви про тварин на дорогах...мости для них...і розумію, наскільки ми морально відстали від, принаймні, цієї ж Канади...В нас не те, що про мости не йде мова....в нас, як бачать тварину на дорозі, наприклад, зайця (про великих говорити не будемо) намагаються ще й збити, щоб було на "вечерю"...Чесне слово, як в кам'яному віці...І про яку культуру тут говорити?

---------- Додано в 11:12 ---------- Попередній допис був написаний в 11:11 ----------

але ж тварини живуть не тільки в заповідниках...

 

Вперше про таке чую. Зайці взагалі дурні. Як побачать машину, одразу завмирають і на неї дивляться. Звичайно, так їх і збивають.

---------- Додано в 11:15 ---------- Попередній допис був написаний в 11:14 ----------

Великі - переважно в заповідниках.

 

Рибко, Ви не зрозуміли наших дописів. Ці всі тварини і фото - не з заповідників.

А "заповідник" - не означає, що там якось надміру багато тварин. В заповідниках , залежно від рівня охорони, заборонено будівництво, полювання, прогулянки тільки з гідом або тільки по визначених стежках тощо. В заповідники найвищого рівня охорони вхід обмежено взагалі.

А звірі живуть в звичайних лісах, полях, поряд з містами і селами і навіть в зелених зонах всередині міст - прямо біля домів живуть дикі качки, лебеді, чаплі, їжаки і інші звірі, яких ми бачимо щодня. Сарни, олені, фазани, дикі свині тощо пасуться попри звичайні дороги - варто виїхати за місто, особливо так в час ще перед світанням і до години сьомої-восьмої ранку, і тварин біля дороги обов'язково зустрінете.

 

На автомобілі залишиться слід від зіткнення, який перший же поліцай ідентифікує, як зіткнення з твариною або людиною. Зупинить і запитається, що сталося. Якщо скажете, що збили зайця, сарну чи іншу тварину, поліцай за хвилину знатиме, чи повідомили ви про зіткнення поліцію або товариство мисливців про мертвого або пораненого звіра. Попросить відкрити багажник. Труп зайця - браконьєрство - ув'язнення від 6 місяців до трьох років (залежно від країни).