ЩО там, за кордоном?

Мені вже зовсім не цікавить, чого він мене терпить. Я його - тому що піти нема куди. Ні, не ідеалізірую. Просто там я в хаті не сиджу, є завжди куди піти, що робити, та хоч просто на вулиці з людьми поспілкуватись. А тут тільки тирнет

Я до роботи зовсім по-другому ставлюся.....

 

Ви самі себе опустили і продовжуєте опускати, і звинувачуєте в цьому цілий білий світ. Навіть чоловіка, якого ненавидите, але сидите у нього на шиї. Мені вас не жалко. Жалко ваших дітей, у яких така слабка мати.

 

На шиї не сиджу, сиджу в хаті НІКОЛИ за його гроші не жила, ЗАВЖДИ платила своє за себе. Не ненавиджу, хоча він мені обіцяв колись поїхати звіти, і все то осталося в обіцянці, коли народився старшій. Куди я себе "опустила"? Навмисно тут зісталася? Чи роботу не можу знайти - теж навмисно? Не шкода вам мене? І що? Мені з того що? І як би було шкода - також не гріє. Я не шукаю, щоб мене пошкудували.

 

Не переймайтеся, обов"язково знайдете! Якщо є бажання працювати, то знайдете, може не відразу, може не так швидко як хотілося б, але знайдете!
З власного досвіду...

 

Тому й роботи немає, коли людина ТАК налаштована. В кризу важко всім, і тим, хто дає роботу, і тим, хто шукає. Але коли на роботу приходить людина, яка незадоволена всім одразу, це відчувається. І таку людину просто не хочуть бачити.

Той,хто налаштований позитивно і оптимістично, той і роботу має, і родину, і знаходить задоволення в кожному дні, в будь-якому місці, і в будь-якому листочкові на дереві.

Пригадую, як в 90-х роках в Україні була несамовита інфляція - все дорожчало вдвоє за місяць. Жах. Одна бабця в моєму будинку мала паралізовані після інсульту ноги. Її син був президентом біржі і всім її забезпечував - навіть змонтував у ванній кімнаті німецький підйомник, який піднімав і опускав її у ванну. То була дивина за тих часів... Водій привозив продукти, щодня була медсестра і т.д.

А бабця не захотіла сидіти склавши руки. Вона швидко підмовила медсестру, і та раз на тиждень їздила, і десь купувала (може, навіть підбирала викинуті) обрізки штучного хутра - пару мішків щотижня. І вони вдвох робили вдома капці - шили, клеїли... А ще одна жінка з нашого будинку все те продавала біля метро - тих кілька мішків капців на тиждень. І мали бабці непогану купку грошенят. За тиждень мали те, що пенсіонери мали за півроку! Син тієї паралізованої дуже сварився, що мати працює, бо вважав, що вна перевтомлюється тощо... А вона казала - ну й що? Зате я можу тобі дати кредит!

І коли хтось плачеться, що те йому не те, і так йому не так, то я завжди згадую ту бабцю.

 

Це правда! У мене є одна далека родичка, так ні вона ні чоловік роботи не мають, а тільки скаржаться "а де зараз роботу знайти?", "так то ж криза", "зараз всюда обманюють", "нормальна робота, тільки за хабаря буває" і т.п. В тому, звичайно, є доля істини, і те, що криза і те, що є недобросовісні роботодавці, які "розводять", але "Кто ищет, тот всегда найдет". Не можна ж після першої ж невдачі складати лапки (або просто складати думку зі слів інших) і пливти по течії, та й тільки всім заздрити, хто влаштувався в житті. Загальновідомо, що це почуття тільки руйнує ту людину, яка заздрить. Хороший працівник (чи, спочатку, людина, яка любить і хоче працювати), завжди роботу знайде

 

Так я також не сиджу, руці склавши. Впевнена, що робота знайдется, на поїсти собі зароблю. І країну, де я жию, я добре знаю. І південну, і північну, французську, частку. Недавно возила друзів, сказали, що і не знали, що тут так файно, а я їм за тиждень майже ніц не встигла показати. Мову вчила, вільно спілкуватись не можу, але розумію людей і відповідаю (багато тут народжених ії не знає і не бажає знати). І не цвигну цілими днями, багато людей, що близько мене не знають, і не здогадуются, що жити мені тут не хотілося б. Але то, що у Львові мені не жити, просто вбиває, хоч лягай і помирай. Моя баба туди вернулась після 30 років життя, і непоганого, по чужих краях. Бо сенсу жити десь нема.

 

Я не можу зрозуміти - чому "у Львові не жити"? А діти хочуть жити у Львові? Якщо хочуть - шукайте роботу в Україні, перекладачкою, виготовляйте сувеніри абищо. Знімайте житло. Оформляйтеся приватним підприємцем, робіть рекламу і надавайте послуги.
А якщо діти не хочуть жити у Львові - то мати має любити те місце і ту хату, де добре її дітям.

Моя знайома в Києві, не маючи грошей, орендувала кіоск кілька років тому, потім ще один і ще один. Має продавців, продає хліб, печиво, тощо. Має пару-трійку тисяч доларів у місяць "чистими". І продавчиням платить по 500, що тут вважається непоганою зарплатнею.

 

Я так прочитав все що написала пані Отсоа і не зрозумів, що є головною причиною її незадоволення. Родинні проблеми? Неможливо жити серед іспанського (бастського) населення? Мовна проблема?
Бо оцей вираз Мову вчила, вільно спілкуватись не можу невідомо до якої мови відноситься.
То що може десь неподобатися, я цілком розумію. Ось я в Австралії 20 років. Не люблю цієї країни. Ні клімату, ні стосунків між людьми. Тут таке враження, що автралійська нація ще не створена, по крайній мірі, в такому вигляді як в США чи Канаді. Але я не можу сказати, що я не інтегрувався в це суспільство і що почуваюсь чимось нижчим (вищим) від австралійців.
І з самого початку я старався жити серед австралійців а не якихось етнічних груп. До речі, ніде, де тільки я жив, мене місцеве населення не сприймало за чужака і взаїмно.
Звичайно, я б хотів жити серед більш традиційного складу населення. Тому я шукаю можливості переселитися до Великобританії де вже жив на протязі двох років.
До Львова? З задоволенням. Якби тільки хтось хоч трохи допоміг на перших порах - робота, житло.
І не тільки до Львова. З задоволенням переселився б до Польщі. Але знову ж таки ті самі проблеми. До речі, в нас в Австралії західноукраїнці і поляки є настільки повязані між собою, що це практично та сама етнічна група.

 

Дивно, чому люди почуваються чужими в "чужих" країнах... Адже скрізь - люди, скрізь можна мати приятелів... Де я тільки не був - скрізь почувався як вдома. Мені подобались місцеві особливості, їжа, не такі, як у нас будинки, і навіть жахливий клімат (+50 по Цельсію при вологості 95% ).

Що стосується переїздів - це безпечно робити, коли є стабільність чи підйом економіки країни.
А в часи кризи варто або залишатись на місці і економити, або ж швидко шукати роботу та швидко переїжджати. Але варто знати, що будь-яке невиважене або хибне рішення може залишити без грошей.

 

Ваша хата напевно що вже виплачена (mortgage free) ..і напевно що на $430К+ потягне.
Продаєте хату...
По при продажу хати , ще влаштовуєте garage sale - випродуєте , або віддаєте різний мотлох.
Авта також продаєте - з правим кермом в Львові багато не поїздеш.
Забираєте кеш ...І до Львова.
Десь на Погулянці купляєте відповідний , великий апартмент, або хату з Оброшино/Брюховичах/Винниках.
Авто - яку небудь Кемрі , або Санта Фе, або ще щось не дуже дороге і не дешеве звичайно.
Влаштовуєтесь на роботу.З Вашим досвідом думаю проблем не буде.
З часом коли запізнаєте клієнтів , можна свій дентал офіс/бізнес відкрити.
І все.... - починається нове життя на старому місці.
От , тільки чи рідні Вас зрозуміють...? ........
Мене би моя не зрозуміла.Вона би трупом лягла , але не дала би мені таке зробити...
Тай сам я себе якось туманно бачу в такому амплуа....

 

О!

Ви свою маму любили? А чого б ії не поміняти на кращу? Ну, всі ж жінки, всі однакові, зі всіма можна налагодити добрі стосунки.....

На жаль, не маю бізнесвуменського фаху. "Знав би прикуп, жив би в Сочі". Ну, не вся можуть бути в бізнесі. Зараз я і не їду. Тому що кризис, ваша правда, треба перечекати. І потім треба думати, бо тут в мене є моя майстерня, так що піду від чоловіка - і хоч як, але не на вулиці буду жити, а оренду виплачу. А от туди без можливості мати свій куток вирішити сунутись тяжко, бо на вулиці жити старої тяжко.

Діти мають таку особливість - ростуть. І після того, як вилітають з гніздечка, їм вже батьки непотрібні.

До басконської. Іспанську я знаю ну дуже добре

 

Знаю, що таке порівняння мами з географічними координатами часто застосовують як невигоду зміни місця проживання, але ніяк не можу зрозуміти цієї аналогії - прирівнювати людей до місцевості. А якби довелося зі Львова в Тернопіль переїхати? Або в Київ? Теж би виникало відчуття "чужини"?

Крім того, Ви самі собі протирічите:

 

На жаль, пані Otsoa, для мене вже очевидно - ви робите абсолютно все, і навіть надмір того, щоб довести всім - і знайомим, і незнайомим, що у вас просто "важкий" характер. І приємнішим його не зробить ні робота, ні Батьківщина, ні гроші - ніхто і ніщо. Тільки ви самі. Але вам поки-що не вдається переконати себе, що це дуже потрібно.

 

Краще на все одразу, щоб не залишати собі надію на те, що у когось буває гірше.

 

Ото нездорова штука. Мій знайомий повернувся, так і не сплативши. До того ж воно (якщо я добре розумію), те що ви вже оплатили назад не повертають!!! Так він плюнув і повернувся в Україну. Каже, сили нема з тими їхніми кредитами. Та я і згдний, я і тут ніяких кредитів вже не беру (біда навчила), береш-то чужі гроші, а віддаєш СВОЇ кровні! Нафіга брати??? Ще й в чужій державі!!! Ну, не маю грошей - не купую, правильно? Я маю на увазі великі кредити (квартира, машина і т.п.), а там на техніку побутову, чи т.п.... можна. Щоб ніяка криза потім, за перепрошенням "раком не поставила".

 

Дурний , ваш знайомий....Хату він міг продати .Заборговані гроші повернути в банк, а решта забрати собі....
Ви жити все одно повинні десь.
То краще потихенько сплачувати своє , ніж платити рент- викидати гроші в повітря.
Тим більше що банківські % низькі.Від 2.5% до 3.7%.А житло росте в ціні.Це така свого роду інвестиція.
Я вже третю хату міняю.І нічого банки мене не зїли.Та і виплат залишилося не більше ніж на 5 років.
Хіба би ви може хотіли жити в картонній коробці від холодильника під мостом , то тоді не треба нічого платити і зароблені гроші будуть триматися купи.

А держава не чужа.Вона мені рідною стала.....

 

Та він може й продав, то таке, історія замовчує. Ну, не зміг він там прижитися, може й інші причини були.

 

Місячна оплата кредиту на хату співмірна з місячною вартістю винайму рівноцінної хати. Тільки при винаймі гроші викидаються на вітер, а при кредиті житло є Вашим. Головне - не переоцінювати власних можливостей, коли вираховуєте, скільки максимум в місяць зможете витрачати на житло, це правило стосується і кредиту, і винайму - всі витрати, пов'язані з помешканням, не мали б перевищувати третину доходу.

Відкладати гроші на купівлю житла, щоб не брати кредиту - нерозумно, оскільки весь цей час, поки відкладатимете, жити десь все одно треба, а відповідно - і платити за винайм.