ЩО там, за кордоном?

Згідно статистики в Квебеку unemployment (безробіття) -8.2%
Взгальному по Канаді - 8.1%
Найкраща ситуація в Саскачевані - 4.8%
в нас в Альберті - 6.5%.

http://www.hrmguide.net/canada/jobmarket/canadian-unemployment.htm

На практиці це виглядає так - що коли безробіття між 4-5%% , то людина має вибір робіт.
Робота дорожить робітником .Ситуація добра на користь робітника.
6-7% - не так зле....вибір ще є.Але довго не затримується.
8-9%%- Якщо щось добре знайшов , то треба тримати.
Ну і все що вище 10% , то ситуація не добра.

Відколи я приїхав еміграційна ситуація вже помінялася кілька разів.Яка вона зараз я не цікавився.
Знаю що ще набирають людей певних спеціальностей.
Це державний імміграційний сайд Канади.Думаю там Ви знайдете відповіді на всі Ваші питання.

http://www.cic.gc.ca/english/index.asp

Коли я приїхав , ще була програма спонсорства родичів.
Мене моя сестра, яка приїхала рік переді мною , тоді заспонсорувала.
Зараз цю програму обрізали.Можна спонсорувати тільки батьків, або неповнолітніх дітей.
Ну і звичайно жінку .
Сестра , брат , вуйко , цьотка ...і т.д. вже не проходять.

Грошей з собою треба мати чим по більше , тим краще.
Але зараз здається вимагають мати найменше $5000 на дорослу людину і $2000 на кожну дитину. (...я можу помилятися)

 

Воно його і не компенсує. Матеріальними речами намагаються всього лиш ці цінності заміщати. Колись в дитинстві знав одного хлопчика, його тато по роботі майже весь час проводив за кордоном, здається, працював в котромусь посольстві СССР. В них вдома були небачені на той час речі, забавки і всяке таке. Йому заздрили всі діти. А він заздрив цим дітям - просто тому, що їх тати були з ними, брали на рибалку, разом щось майстрували, грали футбол.

 

ситуація така що емігранту краще починати не в Квебеку бо звідти до Альберти їдуть по роботу та і за ту саму роботу менше платять .Для прикладу я працюю в корпорації яка має заводи і в квебеку і в Альберті то зарплати в Калгарі вищі ніж в Монтреалі десь на 25-30 відсотків правда житло там дешевше і соціальних програм більше.Наскільки я розумію то отримавши документи на Квебек можна через місяць погнати далі на захід-привязувати ніхто не буде-

 

Це, скоріше виняток з правил. Якщо мова йде про США чи взагалі Захід. Переважно міліардери дають своїм дітям роботу, в основному десь у своїй фірмі чи в партнерів, навіть, нехай на керівній посаді, а великих спадків не залишають. І це, правильно, як то зараз модно стало "Дати вудочку, а рибу вже хай самі собі наловлять", якщо є голова на плечах, то вийде, принаймі не гірше ніж у батьків.
І "мажорствувати" з відповідальною роботою просто часу не буде.

 

Гарантію дає патологоанатом Але не думаю, що вдома в мене було б почуття, що життя якесь зовсім чуже, не моє. Що жию в країні, до якої мені діла немає. Чекаєш, що колись то кінчится, але кінчится тільки зі мною

А що детально? Нічого стидного немає. Просто мої родичі вирішили, що мені вже ніц в Україні не потрібно. І я там загубила все. А тут - виростуть діти, і що далі? Далі жити просто немає сенсу.

---------- Додано в 01:41 ---------- Попередній допис був написаний в 00:15 ----------

Може, в Канаді то так, але не в "старих" країнах. Хоч би що тут робили мої діти, а до кінця "своїми" не будуть. Як і в Україні не будуть.

 

Хто заважає повернутися в Україну? Що заважає мати особисте життя закордоном? Навіть не уявляю. Коли я буваю за кордоном у Європі, мене завжди радують чепурні, веселі, енергійні та активні бабусі і дідки. Вони їздять на ексурсії, бавляться зі внуками, спілкуються... Більшість з тих, з ким я розмовляв, аж ніяк не вважали, що життя в старості не має сенсу. Бажаю і вам приємного спілкування, яке дає сенс життю.

---------- Додано в 03:32 ---------- Попередній допис був написаний в 03:29 ----------

В Україні і "свої" громадяни - не свої. І що? Вчіть досконало мову, багато спілкуйтеся - у вас в країні багато сімейних клубів, проводьте разом час, заводьте приятелів. І будете своєю.

Дуже погано, що ви так налаштовані. Ви так само невірно налаштовуєте на життя і своїх дітей, навіть якщо цього не хочете...

 

в цьому ви джуе праві! дивлюсь на свого вітчима з мамою) вже мене підганяють на внуків.) вітчим каже шо ше нє, мама каже так)))
енергійні такі шо капці))) є що робити, треба насолоджуватись, справа в тому, що треба навчитись отримувати задоволення, жити за кордоном добре, але й повертатись до своєї домівки інколи потрібно..

 

Стоп... Але ж де людина живе постійно - там домівка, нє?

 

Не сказав би, не сказав. Надто спрощено

 

...скажу свою думку.
Мені подобається підхід Дональда Трампа.
Вмів поєднати в своїх дітях багатство з дисципліною.
Його дочка Іванка є Vice President одного з його філіалів. Гарна і розумна молода жінка (недавно заміж вийшла)
Сини Дональд ( джуніор) і Ерік теж працюють в батьковій фірмі. Ерік був понижений батьком з топ менеджера до звичайного
рілейтора по продажі промислової нерухомості за якісь промахи в бізнесі.

Вони всі 4 - батько , дочка і 2 сина були на передачі Ларі Кінґ Лайф.
Розказували за своє виховання , за дисципліну в сімї.
За те що навіть пробували один раз курити маріхуану . В цей момент Трамп старший так різко подивися , що син аж збився з думки.
За навчання в університеті і т.д.
Одним словом на мою думку вони молодці. І гроші в сімї збереглися , вони їх своєю роботою примножують.
І ці гроші їх не розпустили , а навпаки дисциплінують.



і "жовте" ТБ/преса за них нічого не показує і не пише.Бо вони не дають поводу.

 

Це, дійсно, найтяжче Хоть дехто і умудряється і бізнес свій веде і статки якісь має, але, як не крути в нас не є нормальна держава (я про владу) ні та що є, ні та що була "помаранчева", тільки думала про себе Народ постійно кидають і думають, що це все в порядку речей!!! Не розумію чому так (видно, народ сам винен, якщо він це терпить). В жодній нормальній державі такого немає
Виїжджати за кордон - дуже важко, це стрес, який можна порівняти з втратою близької людини. Але, нажаль, це чи не єдиний шлях чогось добитися в житті при теперішній ситуації.

 

Що заважає повернутися? Фінанси. В мене нема знов роботи, і виликої надії щось знайти теж нема. 50 років, ти нікому не потрібен. Коли родичі купили нашу хату, вона коштувала копійки, а тепер я і кімнатку в неї не куплю. А що таке "особисте життя"? Тут не може бути друзів, мені не цікаво, чим жиє країна, я не чепуруся, бо як не на роботу чи не на інтервью, то якого біса? На які екскурсії? Щоб побачити що? Я не хочу тут нічого бачити, не хочу виходити з хати (причім не своєї, а чоловіка). І діти тут ніколи своїми не будуть, бо для того треба мати 8 призвищ місцевих, а я їм підпсувала їсторию Плюс не розібралася, що до чого, повірила чоловіку, віддали їх в державну школу. А далі що? Куди нам вчити далі мову? Я ії з дитинсьтва знаю, гірше он пишу на української, ніколи ії не вивчала. І що мені з того?

---------- Додано в 12:52 ---------- Попередній допис був написаний в 12:46 ----------

А що то за ДП? Та вже діти такого віку, що я їх спокійно зіставлю, не проблема. Я в голови дітей ніц не вкладаю, вкладає суспільство, бо друзі в них можуть бути чи румуни, чи негри, для місцевих вони завжди будуть другим сортом. Мріяла, що вони вивчатся, досягнуть повноліття і звіти поїдуть, але старшій хоче вчити історію...., а молодшій взагалі ніц не хоче. І куди з такою підготовкою? В теперешньому світі половина населення нікому не потрібна, і я по моєї дурості попала в цю половину, і дітей втягнула.

То так. Я, на мій жаль, від бізнесмена ніц немаю. От зараз роблю прикраси, і готова їх краще подарувати, ніж поставити ціну. Ну, не можу, і все тут Були би статки, була би надія вернутись, надія на майбутне НЕ в тої країні, що жию. Я не знаю, чи попадає Іспанія до "нормальних" країн, але з 20% безробітних (причім я півроку вже безробітна, але до статистики не попадаю, бо постійно кінчаю якісь курси, тепер знов на курсах столяра, післала біржа роботи, 6 місяців будуть вчити, то до тих майже року що вже вивчилася на таких курсах в другі часи безробіття, а нас таких багато, так що реально тут більше 25. То що є, не "кинути" народ? Свистіти по ТВ про що завгідно, про ЕТА, про нещасних битих жінок то не кидати народ? Яка йому, до біса, різниця, є ЕТА чи нема, як його не чипають, а от безробіття чипає, ра(цвірінь)те, половину населення (бо ще треба приплюсувати тих, хто не працює повній день, а тільки половину, і получає половину). НЕМА роботи, а влада переймаєтся, чи може тепер соцвлада розібратися з басками, і навіщо бувшій презідент поїхав до Сеути.

 

Є люди, які набагато більше значення мають для мене, чим ДП Тобто - люди, які можуть дати (чи НЕ дати) мені РОБОТУ. От вони вважають, що в 50 років вже тре на цвинтарі бути, стільки не жиють

Ви вважаєти, що саме тому мені не дають роботи? Хмммммм.... А ті більше 20 відсотків ІСПАНЦІВ також не цікавлятся країною? Чи 50 відсотків молоді, яка ніякої роботи не має?

ДОКУМЕНТИ. Я он вірила в то, що наша хата у Львові і моя, тим більше, що це завжди мені казали, та і грошей я витратила на рідних більше, ніж вона тоді коштувала. І що? А тут я і морального права не маю.

Та то не я, то біржа знає. Як і про тамтих 20 відсотків нікому не потрібних людей.

 

Мені стидно з людей гроші брати. І не сіла, і руки не склала, постійно шукаю роботу. Але ії нема, що зробиш?

Тут закони охоронюють жінку, яка має малих дітей. А в мене діти вже не такі малі, та і раніше б не мені, яка в школі майже не з"являлася, а батьку б віддали дітей. Могла б поділити, вже б продала, і на свою частку купила б щось у Львові (і це мій чоловік добре знає, тому хоч ріж його, ніколи в документи мене не запише ).