Що робити галичанам?

А це - справді цікаво:

Прострочена соборність


Cоборність, поряд із незалежністю, є однією з найвищих політичних цінностей. І, як це зазвичай буває з політичними цінностями, дискусії довкола соборності є настільки ж запеклими, наскільки й одноманітними. Час від часу хтось ставить під сумнів доцільність цілості країни, а його у відповідь закидають кізяками.
Через це рефлексію у дискусіях про соборність заступають рефлекси (прицільного жбурляння аргументів і, відповідно, ухиляння від них). І дарма – особливо в часи, коли з соборністю існують чималі проблеми.

Поняття соборності, яким ми оперуємо сьогодні, є елементом концепції національної держави та її ідеології. Для Левіафана (так Томас Гоббс свого часу обізвав державу) соборність країни означає його повновладдя на певній території, що дісталася йому волею геополітичних обставин. Тому Левіафан не толерує сепаратизму – як зазіхання на його владу, територію і пов’язані з нею ресурси. Для посполитих же існує «романтична» версія про одвічне прагнення народу до державної єдності і принесені на її вівтар жертви. Тому соборність постає у суспільній свідомості передусім духовною цінністю, яку обґрунтовують прекрасною метафорою про братерство мертвих, живих і ненароджених. І, звісно ж, ані слова про ресурси.

Аби надати своїй владі легітимності та укріпити соборність, Левіафан прагне гомогенізації культурного простору на ввіреній йому території – принаймні, саме це передбачає класична модель національної держави. У різні часи уніфікації підлягали вірування, говірки, ідентичності, а іноді – й етнічний склад населення. Асиміляція не раз переходила в анигіляцію. Звісно, із суто прагматичних міркувань – just management, нічого особистого. У кінцевому підсумку логіка національно-державного будівництва передбачає досягнення абсолютної економічної та культурної автаркії чи, принаймні, максимально можливе до неї наближення.

Застосовувати моральні критерії до цієї моделі безсенсово: національна держава як форма організованого існування людських спільнот виникла об’єктивно, під впливом сукупності економічних, культурних та технологічних чинників 18-19 ст. На ті часи бездержавні українці не пасли задніх. У ХХ столітті наш націоналізм вільно оперував тогочасними політичними категоріями і мав типову програму вирощування українського національного Левіафана, який мав би простягти лапки від Сяну по Кавказ. І хоч би що казали наші президенти (навіть поточний), український політичний бомонд (та й ми з вами) досі мислить у тих самих категоріях, що й Микола Сціборський чи Степан Бандера.

Але поки ми пережовували інструкції двохсотрічної давності, часи змінилися. Сьогодні автаркія і соціокультурна гомогенність України видаються ще більш фантастичними, аніж у 1930-х. Тоді ми мусили опиратися цілком конкретним «воріженькам», а сьогодні – глобальним тенденціям, що нахабно не рахуються з нашою неготовністю їх сприйняти. Власне, через це наша праця на ниві розбудови Української самостійної поборницької держави і має настільки жалюгідний коефіцієнт корисної дії. Більше того, сумлінне слідування приписам ХІХ століття нерідко викликає цілком зворотній ефект.

І зовсім не через нашу вроджену недолугість. Річ у тім, що в межах антикварного національно-державного мислення культурне, соціальне, етнічне (список можна продовжити) розмаїття країни завжди перебуває під підозрою. Так само як сумнівними видаються й історично сформовані етнічні альянси та симбіози, часом набагато старші за нашого незалежного Левіафана. Не треба далеко ходити за прикладами. Скажімо, елементи російської культури, запозичені «східняками», розглядаються не інакше як наслідки вчорашньої русифікації чи сьогоднішньої духовної інтервенції. Так само, наприклад, польські риси в архітектурній фізіономіці Львова прочитуються як ознаки бастардизації. Згідно з наявними інструкціями, Левіафан має брати скальпель і, що називається, різати по живому. До якого абсурду це може доходити, ілюструє приклад селища Мілове Луганської області: там російсько-український кордон проходить… просто через одну з вулиць. Що й казати про «абстрактні» матерії – мистецтво, ідентичність, соціальні зв’язки.

Намагання Левіафана уніфікувати країну викликають цілком виправданий спротив населення, чиї особливості підлягають нівелюванню. «Східняки», котрі пропускають повз вуха всі заклики «українізуватися», і «западенці», яких змушують визнати себе дітьми та онуками клятих «пособніков фашизма», керуються однаковими почуттями. Найбільш радикальні адепти націонал-автаркізму вірять, що «після перемоги» опір можна буде зламати через коліно, аби Україна справді стала «українською» (по-тягнибоківськи чи по-табачниківськи) і «соборною». Ці замріяні прожекти нагадують ліки з завершеним терміном давності: трохи раніше вони б, напевно, поставили нашого Левіафана на ноги, але зараз діють лише як проносне.

Схожі міркування можуть отримати тавро «сепаратистських» – таких, що ставлять під сумнів цінність державної цілості, «національного» погляду на історію на інших священних корів Левіафана. Насправді ж спроби зберегти соборність України старими засобами стимулюють відцентрові тенденції краще, ніж будь-який цілеспрямований сепаратизм. Втім, не варто поспішати і з висновками про провал «українського проекту». Йдеться про те, що принципи, котрі лежать в основі соборності, треба переглянути з поправкою на вітер історії. Звісно, впровадження новацій – це завжди ризик і цілковита непевність: недарма в народі кажуть, що борозни не псує лише старий кінь. Але якщо кінь здох, то єдине, що ми можемо вдіяти, – це піти на пошуки іншого коня. Інакше навіть зіпсутої борозни не буде.

Джерело: ZAXID.NET
Автор: Максим Віхров

 

Похоже ты даже не знаешь как выглядит эта "касса" так как денег тебе ни кто не платил никогда.
Как ты только на компьютер собрал?
Ааа! Т ебе его подарил сосед когда нес выбрасывать на помойку свой комп на 386 процессоре.

 

І найліпший допис під цією статтею:

Якщо розділити ростовську та луганську область, це буде розріз по живому, ніхто цього не допустить. Розріз по живому, це пакт Молотова-Рібентропа, коли кордон з Збруча посунули на захід і розрізали по живому Галичину. Ніякої соборності небуло, нема і небуде. Президент Петрушевич денонсував цей акт злуки, а ще втой час була Донецько-Криворізька республіка, яка ніяких злук не підписувала,так-що нема ніяких злук. Вже 22-гий рік тримаєм одні одних за горло, врезультаті маєм державу з якої більшість хоче виїхати. Пора розділитись і розвиватись, як зробила Чехословаччина.

 

як кому то все надіїсть в Галичині їдьте до нас
<iframe width="560" height="315" src="http://www.youtube.com/embed/at7n-DAYA9k" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>

 

Сво бачення історії, мова, свій погляд на місце України у світі.

 

Послухаєм бачення елєкторату ПР

http://youtu.be/N62PwVf1kb0

 

Для того, аби щось НАВЯЗУВАТИ, потрібно мати механізм примусу. Цей механізм ніколи не був доступним галичанам. Його мали дніпропетровські, хоружівсько-київські і навіть трохи закарпатські, але не галичани.
Висловлювання позиції і навязування - абсолютно різні речі.

 

І вупше



Колесниченко: Украина не для украинцев, а защита украинского языка - путь к фашизму. ВИДЕО.

 

А Ви спитайте Ромка, як він насаджував українську мову і вірне бачення історії ночами в Стрийськім парку. З Парубійом напару... Спитайте, спитайте. Зразу механізм побачите...

 

Відколи це Стрийський парк опинився в Східній Україні?

 

Можу повторити.
Ми з Андрієм йшли зі зборів представників молодіжних організацій.
Стояла шпана з пивом.
Василь таких любить,гопоту...ідоли його при владі.Молиться ж на них.
Ми мали значки з правором(88-й рік).
Гопота-
- О,сукі,бендєровци праклятиє!
І накинулись скопом.
Нас було двоє,їх з шестеро...
Ми відбились і потовкли їх.Стояли спина до спини.
Я розумію,що такі,як Василь,підставили б личко,задницю і кричали
- Добавте!!!!
То ж совки,мазохісти.

 

Нє я комп'ютер в москаля забрав

---------- Додано в 11:24 ---------- Попередній допис був написаний в 11:16 ----------

Цікава логіка в електорату ПР Єфремов завод розвалив, зараз В ПР і все одно за ПР буде голосувати. Якась рабська логіка.

---------- Додано в 11:26 ---------- Попередній допис був написаний в 11:24 ----------

Може то якийсь інший стрийський парк десь на Сході України.

 

Тільки це не галицькі якісь цінності, а цінності які підтримує більше половини населення України починаючи із 2004-го року.

 

Якщо ви дійсно народились в Україні і маєте хоч капельку патріотизму і державницького мислення то пора перестати писати про якісь розділи України .... пишіть про розділи Росії..... росіяни і якути з камчадалами, татарами і іншими взагалі не мають нічого спільного і не говорять про ніякий розділ. Чого українці на Галичині мають відмовлятись від природнього ресурсу на Сході, а українці на Сході мають відмовлятись від ресурсу на Заході. А надлишок совеської ментальності на сході з часом вивітриться і все буде нормально, а ресурс залишиться.

 

Вивчіть українську мову для початку щоб на рівних говорити... макає тут
Звернення Львівської Облради не має ніякого наслідку
Он вам аналогічні звернення

---------- Додано в 12:35 ---------- Попередній допис був написаний в 12:32 ----------

тримайте

 

Оно и видно. Сила есть -ума не надо

 

Угу. От тільки чомусь змінюється правопис, починають святкувати на державному рівні річниці конотопської битви, бою на горі Маківка, шведи з Мазепою стають позитивними героями, взагалі переписується історія, де героїчним стає усе, що проти Росії, Бандері з Шухевичем дають Героїв і т.д. і т.д. Це мабуть східняки усе проштовхують.

 

Зачем Вы разжигаете межнациональную рознь?

 

Це ж звідки інфа?

 

Це проштовхувала політична сила, яку підтримала більшість населення України.
Єдина державна українська мова, невступ до МС, це не галицькі вимоги, це вимоги більшості населення України.