ще одна притча

Мудра притча про ставлення до проблем. Прочитаєш один раз, а запам’ятаєш на все життя!
На початку лекції професор підняв склянку з невеликою кількістю води. Тримав її, доки усі студенти не звернули на нього увагу, а далі спитав:
– Скільки, на вашу думку, важить ця склянка?
– 50 грам!
– 100 грам!
– 125 грам! – припускали студенти.
– Я і сам не знаю, – зізнався професор, – щоб дізнатися, треба її поважити. Але питання у іншому: що буде, якщо я триматиму так склянку протягом кількох хвилин?
– Нічого, – відповіли студенти.
– Добре.
– А що буде, якщо я триматиму її годину? – знову запитав професор.
– У вас заболить рука, – відповів один зі студентів.
– Так. А що буде, якщо я, таким чином, протримаю склянку цілий день?
– Ваша рука оніміє, ви відчуєте сильну напругу у м’язах, і вам навіть може паралізувати руку. Доведеться відправити вас у лікарню, – сказав студент під веселий сміх аудиторії.
– Дуже добре, – невимушено продовжував професор, – але чи змінилася вага склянки протягом цього часу?
– Ні, – відповіли.
– Тоді звідки з’явився біль у плечі і напруга у м’язах?
Студенти були здивовані і збиті з пантелику.
– Що мені треба зробити, щоб позбутися болю? – запитав професор.
– Опустити склянку, – пролунала відповідь з аудиторії.
– Ось, – вигукнув професор, – точно так відбувається і з нашими життєвими проблемами та невдачами. Будете тримати їх в голові кілька хвилин – це нормально. Якщо думатимете про них більше часу – почнете відчувати біль. А якщо продовжуватимете в тому ж дусі і далі, це почне паралізувати вас. Ви не зможете нічим іншим займатися.
Мораль:
Важливо обдумати ситуацію і зробити висновки, але ще важливіше відпускати ці проблеми від себе в кінці кожного дня, перед тим як йдете спати. Таким чином, ви без напруги щоранку зможете прокидатися свіжими, бадьорими і готовими справлятися з життєвими ситуаціями.



58 хв

 

Вчора о 21:30

 

Одного разу, в далекій провінції, грабіжники зайшли в банк. Один з них крикнув на вході: «Не рухатися! Гроші належать банку, а життя належить вам!»
Усі присутні смирно лягли на підлогу.

Це приклад того, як термін змінює сприйняття світу.

Одна жінка провокаційно лягла на стіл, але грабіжник сказав їй: «Міс, це всього лише пограбування, а не згвалтування. Ведіть себе відповідно!»

Це приклад того, як повинен вести себе професіонал – концентруватися на цілі.

В процесі втечі з місця пограбування, наймолодший з грабіжників (з академічним ступенем) сказав найстарішому, який ледь закінчив початкову школу: «Гей, старий, може, порахуємо, скільки ми взяли?» Той відповів сердито: «Не будь дурнем! Це занадто багато грошей, щоб їх перераховувати. Почекаємо, поки оголосять в новинах, скільки втратив банк».

Це називається – «досвід». На сьогоднішній день досвід важливіший за ступінь.

Після того, як грабіжники зникли, директор банку сказав бухгалтеру, щоб той зателефонував у поліцію. Бухгалтер відповів: «Почекай, давай спочатку додамо до вкраденої суми ті 5 мільйонів, які ми самі вкрали минулого місяця і скажемо, що їх теж забрали грабіжники».

Це називається – «використовувати будь-яку можливість».

На наступний день в новинах оголосили, що банк був пограбований на суму 100 мільйонів. Грабіжники перерахували видобуток, але нарахували всього 20 мільйонів. Тоді вони почали бурчати: «Ми ризикували життям через нещасні 20 мільйонів, у той час як банківське начальство викрало 80 мільйонів, не моргнувши оком! Мабуть, вигідніше вивчати, як працює система, замість того, щоб бути простим грабіжником».

Це називається – «знання – сила»!

Директор банку був дуже задоволений, а особливо тим, що його втрати на біржі були замасковані пограбуванням.

Це називається – «не боятися ризику».

Дай людині пістолет, і вона зможе пограбувати банк. Дай людині банк, і вона зможе пограбувати всіх.

(с)

 

Бідна жінка знайшла яйце. Дуже зрадівши, вона покликала свого чоловіка і дітей та сказала:
— Наші турботи і бідування скінчилися! Дивіться! Я знайшла яйце. Ми його не їстимемо, а занесемо до сусіда, щоб його квочка висиділа нам курчатко, яке стане куркою. Курку також не будемо їсти, а розведемо багато курей, щоб мати багато яєць. Але не будемо їсти ні курей, ні яєць, а продамо їх і купимо телицю.

Телиця виросте, народить телят і так будемо мати велике стадо. Продамо це стадо і купимо собі поле, потім продамо... купимо... продамо... і купимо...

Захоплено показуючи руками, які великі поля можна було б купити, вона ненароком випустила яйце, і воно розбилося.

Наші мрії подібні до балачок цієї жінки: «Зроблю... Налагоджу... Буду...»
Минають дні й роки, а ми не робимо нічого.

(с)

 

От навіть не плюсую, а множу!
——
Деколи краще, що можна зробити з мужчиною-залишити його в спокої.

Буквально і де би він не був.
Категорично і без компромісів.

Залишити в спокої. Не надихати. Не контролювати. Не мотивувати. Не рухати з місця.

Від‘єб@тися.
Від нього і від себе - що ще важливіше.

Він не звонить/не запрошує кудись/ не проявляє ініціативу, тому що не хоче/не може/нема чим.
Він не йде підкоряти фінансовий світ/не читає літературу, тому що не хоче/не може/нема чим.

Йому ок. Коли йому стане не ок, він ,можливо, піде і щось зробить. Він полежить і щось зробить. Він захоче і щось зробить.

З тобою що? Ти сама чого хочеш? Собою займись.

Нема ніякого змісту займатися мужчиною, якщо це не твоя дитина рочків так 3.

Мужчина - це інший дорослий. І якщо він чогось не робить, в нього завжди є причина - він не хоче/не може/нема чим.

Якщо він НЕ ГОВОРИТЬ про цю причину, залиш в спокої.

Це не твоя відповідальність, жінко.
Ти хочеш сама побудувати стосунки?
Ти хочеш за нього вирішити, чого йому хотіти?
Ти хочеш сама за все відповідати?

Для чого тобі це?

Для чого тобі добивати його потім за ношу, яку ти сама на себе звалила?

Але якщо придивитися, уважно так, і з чуттєвістю, з розумінням себе, і з вмінням слухати і бачити, а не слухати своє і домальовувати ілюзії, мужчина - це те, що він робить.

Не говорить. Робить.

І так буває, що:
Не той час.
Не той мужчина.
Не той фон.
Whatever.

З тобою точно все в порядку, жінко.
І з ним все ок.

Просто для танго потрібні двоє - завжди.
Якщо інший не хоче/не може/нема чим, а ти хочеш і можеш за нього - це не стосунки, а робота з вагою.

Сходи в спортзал.

Партнерство - це про рівних, однаково дорослих двох. Якщо двоє хочуть одного, і того ж - бути разом - відповідь завжди буде рівна відповідальності.

Його відповідь і твоя відповідь.

А якщо не рівна - залиш мужчину в спокої, жінко. Йому інколи потрібно, щоб йому подушечку примостили і чай поставили на столик.
І все. Він потім зверне гори, якщо захоче. Не потрібно їх вернути за нього.

І так, я знаю. Це майже найскладніше - от так щиро відстати від всіх. Але найбільш вдячне точно.

Локомотив контролю.
А я писала локус.
Т9 виправив на локомотив. Так, жінка, яка чогось хоче, схожа на локомотив, який тягне 10 тонн.

Але це так складно.
І так жарко зараз.
Не потрібно ставати сильнішою, коли хочеться ставати щасливішою.

Yaryna May

29 листопада о 20:49

 

Є така стара приказка, яку люди згадують, коли мають якісь проблеми : “І це теж мине”. Більшість із нас не хочуть згадувати її, коли настають хороші часи, бо ми не бажаємо, щоби вони минали. Ми б хотіли, щоби вони ніколи не закінчувалися.

Проте рано чи пізно усе змінюється.

Таємниця полягає в тому, щоб занадто не прив’язуватися до нічого в житті: доброго чи поганого. Хороші часи прийдуть і підуть, погані – також. Не треба чіплятися за хороше чи боротися з поганим, варто дозволити їм обом учити і вдосконалювати нас. Головне ставитися до життя, як до ріки, дозволити їй нести ваш човен і бурхливими, і спокійними водами, нести вдалину.

В житті ви або маєте проблему зараз, або вже її владнали, або готуєтесь до нової. А все тому, що для Бога ваш характер важливіший за ваш комфорт.

Колись я думав що життя складається з пагорбів і низин, ви проходите нелегкі часи – і підіймаєтеся на вершину гори, постійний рух угору і вниз. Але тепер я так не вважаю. Життя не схоже на пагорби і низини, воно радше нагадує дві залізничні рейки: в житті вас супроводжує щось добре і щось погане. Хоч яке хороше у вас життя, завжди є щось, з чим треба впоратись. І навпаки, хоч яке погане життя, завжди знайдеться щось хороше, за що варто подякувати Богові. Життя схоже на трасу, саме повороти роблять його цікавим.

Можна вигадати будь-яке порівняння, та життя – це, безперечно, захоплива й дивовижна подорож. Сум’яття і спокій будуть чергуватися, головне – насолоджуватися мандрівкою. Кожним моментом, від початку й до кінця.

Регіна Бретт
З книги “Бог ніколи не моргає”

TelegramFacebookVKOdnoklassnikiTwitterWhatsAppViber

 

Приймав у небі Бог людину...


View: https://www.facebook.com/sokurlyudmila/posts/4789432677851638

 

Жив-був вовк, а по сусідству було велике стадо овець.
Кожен день він “забирав” одну вівцю.

Вівці розбігалися по лісі, вівця яку він “забирав” починала відчайдушно опиратися та кричати і її крики лякали інших.

І тоді вовк поговорив з кожною вівцею наодинці: “Тобі нічого боятися, адже я вбиваю і з’їдаю тільки дурних овець, а ти є моїм найкращий другом”.

Після цієї розмови, вівці спокійно паслися і більше не тікали.
І коли вовк вбивав чергову вівцю, вони думали: “Ну ось, вбили ще одну дурну вівцю, а мені нема чого боятися”.

Вівці були щасливі.

Вовк просто підходив до однієї з них і говорив: “О, ми давно не спілкувалися з приводу дурних овець”. І смерть наступала миттєво, вівця нічого не встигала зрозуміти.

Вовк підняв самооцінку кожної з овець, вони перестали хвилюватися і спокійно щипали траву, в результаті чого їх м’ясо ставало тільки смачніше.

І найцікавіше, що інші вівці стали допомагати вовку – якщо якась занадто кмітлива вівця починала здогадуватися про справжній стан речей, то інші вівці, ну, тобто – кращі друзі вовка, повідомляли йому про дивну поведінку цієї вівці, і на наступний день вовк її з’їдав.

Мораль

Кожній людині варто менше вірити словам, а більше спостерігати за вчинками.

В кожного є одна властивість – ми чуємо те, що хочемо чути, і на все інше просто не звертаємо уваги. Важливо вчасно помітити вовка в овечій шкурі.

© Автор невідомий

 

“Два яблучка”: мудра притча, яка навчить вас не робити поспішних висновків!

Маленька дівчинка принесла з вулиці два великих яблука. Напевно, її там хтось пригостив.

– Мамо, дивись, які гарні яблука!

– Так, красиві! А мене ти пригостиш? – запитала мама.

Дівчинка кілька секунд дивилася на матір і раптом надкусила одне яблуко, потім швидко інше.

Жінка відчула, як посмішка застигла на її обличчі, і дуже старалася, щоб не показати свого розчарування. Їй було прикро, що люба донечка не хоче з нею ділитися.

Раптом дівчина дістала одне з надкушених яблук і сказала:

– Мамо, це яблуко смачніше!

Мораль:

Яким би ти не був зрілим, досвідченим та компетентним, ніколи не поспішай судити інших. Дайте їм можливість пояснити. Те, що ви бачите, може бути дуже оманливим.

Часто, коли ми бачимо лише загальну картину, ми помиляємось у реальних мотивах вчинків іншої людини.

 

"Як зберегти насіння" – історія про батька і трьох синів, які змагались за спадок

 

Если зайдёшь ты на львовский форум и найдешь тему, где нет пациента Рабиновича, то возрадуйся счастью своему, ибо оно будет недолгим.

 

Мишу помістили на самий верх банки, наповненої зернами. Вона була щаслива, що навколо неї так багато їжі, і що тепер їй не потрібно бігати в пошуках. Тепер вона могла щасливо жити своїм життям.

Насолоджуючись зернами, через кілька днів вона досягла дна. Тепер вона в пастці і не може з неї вибратися. Вона повністю залежить від того, хто годує і підкладає зерна в ту ж банку.

Якщо на початку шляху у миші був вибір, – почати їсти і насолоджуватися, або втекти від банки з їжею і здобувати її самій, – то тепер вона не має ніякого вибору.

Тимчасове задоволення може привести до довгострокових пасток.

Свобода дається нелегко, але може бути втрачена дуже швидко.

(с)

 

Одного разу вчитель запитав учнів:
– Чому люди при сварках підвищують голос?
– Напевно, вони втрачають спокій, – припустили учні.
– Але навіщо підвищувати голос, якщо друга людина знаходиться поруч з тобою? – запитав вчитель.

Учні здивовано знизували плечима. Їм це і в голову ніколи не приходило

Тоді вчитель сказав:
– Коли люди сваряться і невдоволення між ними зростає, їх сeрця віддаляються. А разом з ними віддаляються і їх душі. Щоб почути один одного, їм доводиться підвищувати голос. І чим сильніше їх образа і злість, тим голосніше вони кричать.

А що ж відбувається, коли люди закохані? Вони не підвищують голосу, а говорять дуже тихо. Їх серця знаходяться зовсім поруч, а відстань між ними практично повністю стирається.

– А що відбувається, коли людьми править любов? – запитав вчитель.
– Вони навіть не говорять, а тільки перешіптуються. А іноді і слів не треба – їх очі говорять про все.

Не забувайте, що сварки віддаляють вас один від одного, а слова, сказані на підвищених тонах, збільшують цю відстань багаторазово. Не зловживайте цим, тому що настане день, коли відстань між вами збільшиться настільки, що дороги назад ви вже не знайдете


ISTORIYI.COM

 

Жив у одному селищі швець. Жив він праведно, мав віру сильну. І ось перед одним з великих церковних свят швець занедужав. Засмутився він, що не зможе потрапити в храм. Як раптом, напередодні самого свята, приснилося йому, як ніби чийсь голос, зовсім тихий і лагідний, каже: «Раз ти не зможеш прийти до Мене, то Я прийду до тебе в цей день».

Прокинувся швець і зрадів: «Невже Сам Господь до мене завітає?» – думав він.

Як міг, так і готувався до приходу бажаного Гостя. І, під час підготовки, він побачив за вікном ридає хлопчика.

Покликавши його до себе, швець запитав:
– Чому ти плачеш?
– У мене сьогодні порвалися останні черевики і мені немає в чому ходити. А живемо ми в сім’ї бідно, а тому нові купити не зможемо.
Тоді швець заспокоїв хлопчика і сказав:
– Давай мені свої черевики, я починю тобі їх.

Через короткий час хлопчик, весь сяючий від щастя, стояв у відремонтованих черевиках. Провівши його, швець продовжив свою справу.

Настав вечір. І ось, приходить до нього бідна жінка і каже:
– Пробач мені, будь ласка! Я віддала тобі в ремонт свої чоботи, а заплатити тобі мені нічим, але ходити без чобіт тепер не можу – холоди настали.
Швець тільки посміхнувся і сказав:
– Готові твої чоботи. Носи на здоров’я!
– І віддав їх жінці, так нічого не зажадавши.

Наступала ніч. Давно закінчивши всі свої справи, швець сидів біля вікна і чекав Гостя. Справа вже наближалося до сну, коли швець, зажурився від безплідного очікування, став стелити собі постіль.

І тут у двері постукали.
Відкривши, швець побачив перед собою подорожнього. Той сказав:
– Пусти мене до себе переночувати. Я весь день в дорозі, але податися мені немає до кого: ніхто до себе на ніч не пускає.
Зглянувся швець над ним і пустив до себе в хату. Давши відпочити подорожньому з дороги, швець уклав його спати на своє ліжко, а сам постелив собі на підлозі.

І ось, відходячи до сну, він думав про себе:
– Напевно, я виявився негідним Гостя, тому що Він так і не з’явився до мене сьогодні. Мабуть, Він не сподобив мене честі справити з Ним цей великий святковий день, – з такими невеселими думками і заснув швець.

І ось знову сниться йому, як все той же тихий голос говорить йому:
– Я сьогодні приходив до тебе тричі, і щоразу Ти мене радо приймав.

(с)

 

У мудреця запитали:
– Скільки видів дружби існує?
–Чотири,–відповів він.
– Є друзі, як їжа: кожен день ти маєш потребу в них.
Є друзі, як ліки: шукаєш їх, коли тобі погано.
Є друзі, як хвороба: вони самі шукають тебе.
Але є такі друзі, як повітря: їх не видно, але вони завжди з тобою.

(С)

 

Мудрі відповіді ченця Симеона Афонського на прості життєві питання

 

Майстер розповідав: “У молодості я часто йшов наодинці до озера і медитував. У мене був невеликий човен і я годинами міг плавати і роздумувати. Якось на світанку, коли ніч поступово переходила у ранок, я сидів з закритими очима і медитував.

Раптово чийсь човен вдарився об мій і порушив усю ранкову гармонію. Як ж мене це розізлило! Я хотів вже кричати на власника човна, але відкрив очі і побачив, що човен порожній. Мені не було на кого виплеснути свою злість. Тому я просто закрив очі і спробував знову знайти гармонію в собі.

Коли сонце зайшло, я знайшов спокій у собі. Порожній човен став моїм вчителем. З тих пір, якщо хтось намагається образити мене, я просто кажу собі:

– І цей човен теж порожній”.

(С)

 

ДВА ЗАПОВІТИ

Помер один дуже багатий чоловік .
Він не мав близьких родичів . Усім було цікаво : хто ж успадкує його мільйони ?

Покійний залишив два заповіти .
Один потрібно було розкрити відразу після його смерті , інший — аж після похорону .
В першому заповіті було написано : " Я хочу , щоб мене поховали о четвертій годині ранку ".
Це дивне бажання було виконане... Біля труни — лише п’ять чоловік у скорботі .
Тоді відкрили другий заповіт .
Там було написано : " Хочу , щоб все моє майно розділили порівну між тими , хто був присутній на моєму похороні ".

(с)

 

Жив собі на окраїні села старий чоловік, якого всі шанували за розум і розсудливість. Одного разу завітав у його оселю молодий хлопець і розповів, що кілька років тому вирішив подорожувати світом і допомагати людям у скруті. Але у очах юнака мудрець побачив розпач і запитав, що так тривожить його.

Хлопець розповів, що хотів заспокоїти свою душу, роблячи добрі справи, але стикнувся з тим, що не всі сприймали це позитивно. Дехто критикував його з тих чи інших причин, звинувачуючи у якійсь прихованій вигоді.

Тоді мудрець відповів: «Все залежить від того, хто перед тобою. Якщо у людини світла і добра душа – у всьому вона знаходитиме позитив. Ці люди у недоглянутому саду з трояндами бачитимуть не будяки, а прекрасні квіти, відчуватимуть їхній аромат. А недобрі та заздрісні люди відчувають, що не можуть зрівнятися з тобою, тому всі твої вчинки критикуватимуть та знеславлюватимуть. Такі люди бачать тільки будяки та хащі, а троянди для них – ніщо.

Не журися, дитино, не сходи з правильного шляху. Твори добро, не оглядаючись на людей з черствими душами».

(С)

 

Одного разу чоловік знайшов яйце орла і підклав його курці.

Орлятко виросло разом з курчатами і стало схожим на них: воно кудкудакало, як вони, копалося в землі в пошуках черв’ячків, плескало крилами і намагалося літати.

Пройшли роки. Одного разу дорослий орел побачив в небі горду птицю.

З надзвичайною граціозністю вона долала пориви вітру, лише зрідка змахуючи великими крилами.

Зачарований, орел запитав:
– Хто це?

– Це орел, король всіх птахів, – відповів йому сусід. – Він належить небу. А ми, кури, належимо землі.

Так орел жив як курка і помер як курка, бо вірив у своє куряче походження

Мораль: Ваше оточення впливає на вас, хочете ви того чи ні, пам’ятайте про це, а також про те, що переконання цього оточення ОБМЕЖУЮТЬ вас і зовсім не є мірилом ваших здібностей

(С)