Продовження: Наступного третього дня, я знову рання пташка, першим покидаю хостел і на електричці відправляюсь до Царського села , (воно ж містечко Пушкін за 24 км. від Петербурга). Перші згадки про цю місцину пов’язані із володіннями шведів, але вже як імператорська резиденція Царське село стало після того, як Петро І подарував цю місцину свої майбутній дружині Катерині Олексіївні, і тоді ж почалась розбудова цього унікального комплексу. Прибувши до станції «Детское Село» по незнанню іду пішки до цього музею-заповідника, але вже після годинної ходьби розумію, що від залізничної станції Царське село все-таки далеко і треба було їхати на маршрутці. Пройшовши через якісь незвичні єгипетські ворота, потрапляю на територію музейного комплексу, де оркестр зустрічає маршем туристів. Найбільш цікавим тут звичайно є Катериненський парк до якого потрапляю заплативши 90 руб. По аналогії з Петергофом тут теж є на що подивитись та подивуватись, особливо вражає Катериненський палац, який зараз знаходиться в ідеальному стані. Щоб потрапити до нього в середину треба було вистояти у доволі великій черзі в касу, а тому я відмовляюсь від цієї думки та вирушаю до наступного парку – Олександрійського. В цьому парку одразу привернуло увагу Китайське село – кілька будиночків у відповідному стилі із дракончиками на дахах, які нещодавно повністю відновили, але на територію якого пройти неможливо – кругом попереджуючі написи та камери спостереження (як я зрозумів тут мабуть чиясь приватна база відпочинку). Інші об’єкти в цьому парку трохи в запущеному стані (в порівнянні із першим парком), і вже наприклад Олександрійський палац не вражає в такій мірі як попередній, хоча за розмірами він теж величезний. Провівши більше половини дня в парках, іду в саме містечко в пошуках автобусу. Вражає і те що будинки жителів містечка гарно відновлені, інші (приблизно третина) зараз знаходяться в риштуваннях. Повернувшись близько 16.00год. до Пітера, продовжую свою екскурсію набережною Неви, але вже по той бік від центру. Основною метою було знайти славнозвісний крейсер «Аврора» , з якого під час Жовтневої революції в 1917р., залпом дали сигнал для штурму Зимового палацу. Його я знайшов біля Петровської набережної, де він стоїть на вічній припоні і функціонує, як музей. По дорозі прохожу біля військово-морського, артилерійського музеїв і славнозвісної Кунсткамери (музей антропології), але через вечірню годину в середину так і не вдається потрапити, а тому для проведення культурного вечора відправляюсь до Олександріївського театру драми (ім.Пушкіна) . Напроти театру стаю свідком кінозйомок, але нажаль прийшов я вже на останній хвилині, тому взнати, що знімається, мені так і не довелось. За 150 руб. купую білет та заходжу в шикарне приміщення театру. Цього вечора на сцені презентував п’єсу «Іванов» за Чеховим театр «Народовий» з Польщі, а тому в гардеробі усім видають навушники для синхронного перекладу, які мені фактично не знадобились. Відчувши себе часточкою еліти театрального світу Петербургу, по завершені вистави покидаю театр, та повертаюсь для ночівлі в хостел. Наступного ранку виписуюсь із хостелу та разом із рюкзаком відправляюсь на Фінляндський вокзал, де здаю в камеру схову свій багаж, а сам беру квиток на електропоїзд підвищеної комфортності «Балтика», який прямує за маршрутом Санкт-Петербург – Виборг (182 руб.). Подолавши 132 км. приблизно за 2 години я прибуваю у старовинний Виборг . Основною прикрасою міста є звичайно середньовічний Виборгський замок, який розташувався на острівку, до якого можна потрапити через замковий міст. Ця твердиня була основана ще в 1293 році шведами. В замку діє музей, окрім того за окрему плату можна піднятись на вежу висотою з десятиповерховий будинок, з якої відкривається прекрасний вигляд на місто, Фінську затоку та як стверджують місцеві жителі звідси вже в далині видніється Фінляндія. Опісля замку прогулююсь старим центром міста забудованим будівлями 18-19 ст., але приходиться констатувати, що більшість з них в занедбаному або і взагалі покинутому стані, та на фоні «вилизаності» Петербургу, Петергофа та Царського села, тут відчувається провінційність. Годинникова вежа, кілька пам’ятників та церков – ось і все що можна подивитись у самому містечку. А тому вже в обідню пору я відправляюсь на тому ж електропоїзді назад до Петербурга. З Пітера продовжую свою мандрівку на автобусі до містечка Шліссельбурга (він же Петрокрепость за 41 км. від Петербурга). На міській пристані пробую знайти натовп туристів, але мій успіх обмежується лише одним туристом, який теж прибув сюди із метою огляду фортеці «Горішок» («Орешек» - рус.), яка розмістилась на невеличкому острівку Горіховому, біля витоку Неви з Ладозького озера. До острова можна добратись на теплоході «Айгюн», який курсує по вільному графіку (для організованих груп), або на приватному катері, який за 50 руб. (в одну сторону) відвезе вас до омріяної фортеці. Отож знайшовши катер, вдвох відправляємось до острова, але як виявилось острів знаходиться ну зовсім поряд пристані, просто з неї його не видно, бо він знаходиться за рогом, а насправді туди на швидкому катері їхати 3 хвилини, а влітку думаю можна і самому вплав добратись. В прайсі каси вказано, що вхідний квиток у фортецю коштує 150 руб., але оскільки ніхто квитків не продає, ми заходимо безкоштовно (як нам пояснив власник катера, квитки продаються для організованих груп). Оскільки до 17.00, тобто коли водій катера здійснює останній рейс, залишається всього 30 хвилин, ми поспішаємо оглянути фортецю. Якщо із зовні мури відновлені та справляють гарне враження то зайшовши в середину бачимо кардинально іншу картину – майже усе напівзруйноване та в аварійному стан, проте вагончики будівельників на узбережжі острова вказують, що роботи по відновленню тривають. Історія фортеці «Горішок» дуже насичена подіями, про які розповідають інформаційні стенди на внутрішньому подвір’ї фортеці. Зокрема в цьому районі велись дуже інтенсивні дії в час ІІ світової війни під час блокади Ленінграду. Отож зробивши невеличкий екскурс по твердині із напарником-туристом спішимо до катера, який успішно доставляє нас назад на берег.
Продовження: Знову дорога назад у велике місто, спочатку на Фінляндський вокзал за багажем, а потім на Московський, аби увечері сісти на поїзд до Москви (570 руб). Спочатку у потязі було весело, адже у вагон сіла група футбольних вболівальників, але після приходу міліції все миттєво заспокоїлось та увійшло у звичне русло. 8-ми годинний нічний переїзд і вже о 5.00 ми прибуваємо в столицю. Оскільки рушати на екскурсію в місто, ще зарано, тому іду в зал очікування аби трохи подрімати. З приходом 8 години, здаю в камеру зберігання рюкзак, і на метро їду в центр міста (точніше до Кремля, бо центр там звичайно дуже великий). На відміну від гарної погоди, якою мене радував Петербург, в Москві, почався дошкульний дощ, який в поєднанні із вітром робив мою екскурсію містом не надто комфортною. Поблукавши трішки по вулицях, іду в касу і купую квиток до музею Московського Кремля (білет 300 руб., показавши картку EURO<26, заплатив всього 50 руб). Окрім того окремо продаються квитки в музей-скарбницю «Оружейна палата», але у зв’язку із обмеженою можливістю відвідування та великим попитом, квитки на поточний день вже були відсутні (ну або вони знали, що я хотів забрати на рідну землю «Шапку Мономаха», яка там зберігається). Пройшовши через металошукач, та ретельний догляд речей охоронців на вході, я потрапляю в сам Кремль. Звичайно тут є на що подивитись – ансамбль старовинної Соборної площі, на якій розмістились Успенський, Архангельський та Благовіщенський собор, церква Ризполокладання та Патріарші палати, в середині яких розміщені музеї; цар-гармату та цар-дзвона (цар-пушка, царь-колокол – рус.) можна побачити на Іванівській площі. На Дворовій площі можна оглянути – великий Кремлівський палац, а на Сенатській площі Арсенал та Сенат, але ці об’єкти можна спостерігати тільки ззовні та здалеку, оскільки доступ до них закритий багатьма охоронними постами. Окрім того постійно в середині та навколо Кремля кружляють чорні іномарки служби безпеки, які піклуються аби такі українські шпигуни, як я, не потрапили в свята-святих «великой и могучей». Хоча в житі і не захоплююсь різноманітними дорогоцінними прикрасами, але дуже вразила виставка ювелірних виробів сім'ї італійських ювелірів Буччеллаті, яка розмістилась в одному із залів музею – це просто шедеври мистецтва. [ По виходу із Кремля направляюсь до Червоної площі, яка заполонена туристами. Скільки раз бачив цю картинку, і нарешті став свідком цього пейзажу на яву: стіни Кремля, мавзолей, історичний музей, храм святого Василія - усе тут на місці. Як і звично мені повезло, адже саме в останню суботу кожного місяця о 14 год. на Червоній площі відбувається церемоніал кінного та пішого розводу Президентського полку (це не коней та пішоходів розводять, а відбувається показовий виступ військової муштри). На трибуні біля мавзолею займають місце поважні гості, а також охоронці люб’язно впускають туди молодих кубіт та дітей і починається півгодинне дійство під супровід оркестру. Що ж можу сказати – традиція гарна та показова, туристи в захопленні. Далі мій шлях пролягає до набережної Москви-ріки, звідки відкривається прекрасний вигляд на Кремль з далеку, окрім того недалеко привертає увагу Кафедральний Соборний Храм Христа Спасителя. Ну і на завершення, доїхавши на метро до станції Третьяковська, іду в Третьяковську галерею . Черга на вході доволі величенька, але рухається швидко, тому десь за пів години, я вже оглядав експозицію музею (квиток – 100руб). Багато говорити зайве – усі найвідоміші картини російських художників розміщені тут. Дві години бродінь по залах дозволили лише поверхнево оглянути колекцію, але час не дозволяє більше і тому я покидаю галерею. Далі ще годинна піша екскурсія по місту і ввечері я відправляюсь на Ленінградський вокзал, де забираю рюкзак, з яким переїжджаю до Київського вокзалу, звідкіля має вирушати мій поїзд до Львова… В поїзді нарешті знаходжу спокій, адже за п’ятиденний піший марш я вже просто не відчуваю своїх ніг. Гарно вмостившись на полці вагону, дочитую «Тіні забутих предків», а в навушниках «Океан Ельзи» співає такі милі для душі слова: «Я бачу навколо каміння і квіти, Міста і вокзали, і сонце, і сніг. Я буду чекати, я буду хотіти Їх бачити знову і знову до них! Я їду додому…». Більше фото можна переглянути тут . P.S. Деякі особисті думки: - Загалом Санкт-Петербург на мене справив справжній позитивний шок. До цієї поїздки в моїй уяві, через недостатню обізнаність, це місто було таким собі Ленінградом із величезними пам’ятниками радянським діячам, такими ж будівлями та спорудами… Насправді ж, коли я почав шукати в Інтернеті інформацію про об’єкти, які можна відвідати у місті, я зрозумів що росіяни відновили та перетворили Ленінград в одне із найкрасивіших міст Європи, а тому з початкових двох запланованих днів мого перебування в Петербурзі я розширив термін до 4 днів, і це при умові що просто більше я не мав можливості, а реально на Петербург і околиці треба відводити тиждень; - в порівнянні з вузеньким та пошарпаним Львовом там дивує усе своїм масштабом – вулиці широчезні, будівлі високі та масивні, усе навкруги в граніті, мармурі, позолоті. Вулиці помиті та прибрані, газони цвітуть, усі будинки в центрі відреставровані та помальовані (за виключенням кількох, які в даний час ремонтуються) - красота. Видно, що влада дбає про вигляд та імідж міста. Щодо Москви, то це вже трохи інше місто, і хоча масштабність тут безумовно присутня, проте за чистотою та затишністю він з Петербургом не змагається; - проблем пересування по місту ні в Петербурзі на в Москві немає жодної, бо там є метро. Після Львова, це благо сприймається, як щось надзвичайне, я без будь-чиєї допомоги, лише за допомогою інформаційних схем, які розвішані повсюди добирався швидко, комфортно і без жодних пробок в любу потрібну мені точку міста. В Петербурзі метро має 4 лінії і вартість жетона складає 17 руб., в Москві схема поскладніша та має аж 11 ліній, а замість жетонів, за 19 руб. ви отримуєте картку яка відкриває вам дорогу в підземку, приклавши її до турнікету. Проте на автомобільних дорогах ситуація трохи гірша, не зважаючи на те, що майже усі траси мають по 4-8 смуг руху, вони не справляються із різким збільшенням автомобілів, а тому з усіх сторін Петербургу починаючи з обіду і аж до вечора утворюються так-звані «тягучки». Але видно і що влада вживає заходів, тобто з усіх сторін міста зараз тривають серйозні будівельні роботи по збільшенню кількості проїжджих смуг; - те що Санкт-Петербург «культурна столиця» це без сумніву, і ще одним доказом цього є кількість театрів, філармоній, концертних залів – аж 74, які мають велику відвідуваність, як туристами так і корінними жителями міста, а тому на деякі вистави білети можна купити тільки попередньо. При цьому ці заклади культури популярні серед молоді, яких я бачив дуже багато у філармонії та театрі. Також в Петербурзі дуже ведеться активна концертна діяльність, на афіші запрошують на концерти найвідоміших артистів світу. Наприклад в день мого від’їзду з концертом проти воєнних дій на Кавказі виступав ДДТ, а 3 жовтня в Пітері концерт мав давати мій улюблений Бреговіч. А ще петербуржці дуже люблять читати – в метро при заході у вагон спостерігається дуже велика кількість читачів; - туристами в обох столицях аж кишить. Таке враження що найбільше туристів із Японії (чи то із Китаю, я їх не відрізняю, але принаймні вони постійно мені в очі впадали); - щодо теми вартості квитків – у всіх місцях відвідування вартість квитка виокремлюється на: для громадян Росії та іноземних туристів, і для останніх вона в 2-3 рази вища. Наприклад вхідний квиток в Ермітаж вартує для громадян Росії 100 руб., а для іноземців вже аж 350 руб. Але оскільки ніхто паспорту при вході не питає, то можна сміливо брати квиток як для корінного жителя (ну хіба, якщо ви не чорношкірий або косоокий); - з харчування проблем жодних і питання лише за ціною. В центрі Петербурга дуже багато різноманітних ресторанів швидкого харчування, в яких можна наїстись за 200-300 руб. Окрім того я частково закуповувався в маркетах де вже на цю суму можна було купити харчів на пів дня. Ціни загалом думаю рівняються до київських; - без паспорта по вулицях краще не ходити, оскільки постійно міліція вибірково зупиняє людей та перевіряє документи. На моїх очах зупинили студента (типовий петербуржець), і оскільки він не мав жодного документу, його повели у дільницю для з’ясування особи. Щодо безпеки, то увечір через повну відсутність міліції на вулицях, себе відчуваєш не надто безпечно; - на усіх «брудних роботах» - двірники, обслуговуючий персонал, водії маршруток і т.д. працюють азіати, які доволі виділяються серед натовпу своїм емоційним спілкуванням та іноді безкультурною поведінкою.
Спасибо Карбофосу. Помог данную веточку найти. Собственно, зачем искал? Хочу поделиться новостью. Взял вчера билет на Ленинград. Утро 28 марта буду встречать уже там. Так-то вот.
Круто! Ви купили квиток на машину часу? А якщо серйозно, то бажаю приємної подорожі. Поділитесь потім враженнями?
На мою думку _дуже мало_. Раджу користуватися паромом з(до) Кронштадту - 30 хв. і ви в місті Ломоносов де розташований парк Оранієнбаум. з.і. Був там на 8го березня...
Пояснить будь ласка - шо робити в цьому Оранiєнбаумi якщо поруч Петергоф ? ? ! I навiть коли (чи якщо) фонтани не працюють - там чарiвно ))
Во Львове есть (или был) военный авторемонтный завод. К чему эти стратегические сведения ? ) Это типа преамбулы к рассказу. Теперь рассказ. Пока я учился в политехе, с 3-го курса у нас была военная кафедра. Этому занятию посвящался 1 день в неделю, а для девчонок просто был дополнительный выходной. На кафедре готовили ( да и сейчас, надо полагать, готовят) офицеров-автомобилистов по специальности "Эксплуатация автомобильной техники". Надеюсь, я не раскрыл какую нить страшную военную тайну и может быть я еще даже смогу размещать сообщения на ЛФ. )) Одним из преподавателей был полковник Басов. Понятно, что никому из форумчан сия фамиля ничего не скажет (ну разве что мои однокурсники сюда забредут). Так вот, этот Басов ( к слову, классный специалист, дело он знал великолепно, объяснял толково и доходчиво, да и вообще по жизни классный мужик с отличным чувством юмора) некоторое время служил во Львове на вышеупомянутом заводе. А в свободное от службы время надо думать иногда гулял по чудесным львовским улицам и любовался их архитектурным разнообразием, наслаждался неповторимой атмосферой (для тех, кто верит в существование ауры - аурой ) города, ну и так далее. Откуда столь смелый вывод - в перерывах лекций и практических занятий по устройству, ремонту и эксплуатации военной автомобильной техники тов. полковник иногда предавался воспоминаниям о львовском периоде службы и они (воспоминания) как правило были весьма добрые и теплые, даже маленько ностальгические В них Львов часто сравнивался в Петербургом и, так скажем, сравнение выдерживал достойно. Все сказанное, однако, ни в коей степени не означает, что не имеет смысла побывать в Петербурге. Все таки мосты у вас во Львове не разводят и белых ночей не бывает )
О, я там був якраз 20 років тому. Він тоді ще Ленінградом називався, а я був таким молодим, що ще навіть не мав права брати участі у виборах (а сьогодні якраз 20 років з дня перших майже демократичних виборів радянського парламенту). У ті часи я не замислювався про властивості готелів та інші побутові проблеми, так що, на жаль, нічого не можу порадити автору теми.
Ну, не знаю, не знаю о чём там думал тов. полковник. А вот Рыбка, котоорая Бойцовая, говорит, что Ленинград нельзя сравнивать со Львовом. Я был и там, и там. Она ни там, ни там. НО к её мнению я ведь не могу не прислушиваться? А?
Полковнику - я вас не впізнаю і хоч я теж вважаю, що це просто принципово різні міста - Львів та Пітер - але з вами я згоден на 100 відсотків я теж був і там, і там == у рибок зазвичай є перевага (або "резервна поза")....