Роздуми про життя-буття

Як я розумію,треба радісно гигикати з того приводу?
Ше підкажи,на котрій нозі підскакувати?

 

Раджу спробувати.

Прошу пана Ромка, не перекручувати!!!

Віддати в Божі руки не означає умивання рук з вашої сторони. Коли моя дитина поводиться агресивно щодо інших я в першу чергу захищаю іншу дитину а тоді розбираюсь зі своєю (у вашому випадку Зорянка просто може не розуміти що вона робить, не усвідомлює що зашкодить). Я вам говорю про те, що я як мама зі своєю сторони роблю все що від мене залежить, але те чого вирішити не можу віддаю в руки Богу. Вірю і прошу о поміч!

 

Аналогічно.
Ще вірю.
Ще надіюсь.
І молюсь.
Просто...намагання переконати мене,що світ суто рожевий і сповнений лиш радості...
Не повірю.
Мій світ трохи інший.
І я в ньому живу,Марусю.
В ньому не все чорне...та світлого небагато.

 

Щоб далеко не ходити...
Є в нас на форумі одна любительниця віршів Ганни Осадко.
Спеціяльно для неї...

…а от скажи… а от скажіть мені – мудрі, сильні,
Де ті води молочні, де – береги кисільні,
Де можна мовчати уранці, і взагалі – не го-во-ри-ти,
Не брехати йому, косуючи на любов-корито
(тріснуло, курва…і води не стримати – утече)
…і розридатися врешті у його – геть чуже – плече…
Не шукати винних – бо їх – винних - нема апріорі…
…бо всі ми, серце, (смертельно) на НЕЛЮБОВ хворі.
... всі минаємо – неминуче минаємо, невимовно…
…бісер колотий…
…гострим бісером серце повне…

Але,напрАвду

А знаєш… пояснень шукати – невдячна робота,
Бо літо – марнота, і осінь потому – марнота,
Пісок у очах і між пальцями – знову пісок.
І ми – незнайомі знайомці на пляжі пустому,
І хочеться: мамо! – додому – на небо – додому,
І квилить, і пилить всередині – тут – голосок

Дитячий? Про що і навіщо, і врешті – для чого:
Ця осінь невпинна – закурена вгору дорога,
Пилюка горища і сумнів-падлюка сповна
Нагорне, як хвиля…А листя – як мумія долі,
І літо минає, і ми проминаєм поволі,
І дохла мошва – поплавцями – в карафці вина.

а щастя - білий кролик...

ця гра уяви... літачок над лісом...
це дерево розлоге… і густа
трава медвяна… дівчинка Аліса
цілує літо в золоті вуста,

і ластяться до сонця ластів’ята
і жайвір губить пісню поміж хмар…
тук-тук...і серце гепає у п’ятах…
тік-так… на ланцюжку живе дзиґар,

як пес. Охороняє – адже, мусить –
весь час – тебе від мене, а мене –
охороняє просто… Тітко Гусінь,
скажіть, премудра, це колись мине?

Цей Дивокрай…
І напнуту завісу
Відхилить доля у останню мить:
Бо щастя - білий кролик, і Аліса
біжить за ним, біжить за ним, біжить…

 

А все так не буде.
Не я то сказав.
І лиш на те маю надію,що все так не буде.
І не треба намагатись когось вчити,чи перегинати.
В мене своє бачення світу.
Я живу на світі достатньо довго,в мене виробились певні стереотипи і ламати їх...
Коли я відчуваю на себе тиск - я цього не терплю.
Натура така.
Не мав на меті Вас образити.
Радий,що у Вашому світі все гаразд.
А у моєму...

 

Маю надію,що огиду я викликаю лише в Вас,Чітатєля,ще кількох осіб.
ЛФ був колись для мене домом...тепер...захолжу...радше по звичці.
Сподіваюсь,що відвикну.
І дякую за прямоту.

 

Отакі речі печуть....
Знаю,що так вважає не він один.
То їх право.
Дякую тим,хто розуміє.

 

От і ще один появився.
Треба позбуватись...звичок.

 

Я уже і не дивуюся- Ромко вміє перекручувати... нажаль...
Те що буддистські заповіді, я назвав від антипка, не означає, що люди, котрі сповідують їх є від нього.

З таким самим успіхом, перекручуючи слова Ісуса, можна сказати, що і ап.Петро є антипко:

Матв.16:23 А Він(Ісус) обернувся й
промовив Петрові: Відступися від
Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо
думаєш не про Боже, а про людське!

 

Сперечайтесь без мене.
Сподіваюсь,знайду сил поменше маячити...
Дякую тим,хто переймався...і розумів.

 

У Ліни Костенко є РІЗНІ вершики. Ти ж вишукуєш саме те, що тобі пасує.

Я не любитель теорії змови, але просто як ілюстрація. Часом чужими долями керують люди, непрості, впливові, та все ж люди.

 

Та йой...
І Вам, і мені, і ... дуже багатьом, коли не вписується зручний світогляд амбразури.
Не беріть до серця.

 

Я вірші сприймаю,як картину.
Як те,що відгукується в душі.
Йде в унісон з думками,почуттями,станом душі,внутрішнім світом.
Ось,наприклад.

Не підбиваю «в ногу» крок,
знаменом не розмахую,
із повсякденних помилок
складаю біографію.
Я не рівняв ходи нічуть
та думав — маю право...
А мене все життя женуть
наліво чи направо.
Послали вже під три чорти
ті, хто вгадать уміє,
в якому напрямку іти,
та звідки вітер віє...
Піду собі до «трьох чортів»:
стрічайте в пеклі брата!
...Нічого тільки не схотів
туди «на пам'ять» брати.

І...як кажуть "брати":
На вкус і цвєт,карандаши разниє.

 

100 пудоф!
http://www.youtube.com/watch?v=O9Bb1pNITB4

 

У ці дні в більшості людей на устах розмови про трагедію в Японії. Люди діляться новинами, співчувають. Але те, що я почув вчора мене просто вибило з колії. Ввечері зустрів знайому вчительку однієї з приватних гімназій, в котрій вчаться переважно вилупки місцевих чиновників, депутатів, бізнасменів і інших представників елітних порід. Я не оговорився, власне що вилупки, бо після почутого підлітками назвати їх не можу. На виховній годині вчителька почала розповідати про лихо в Японії. Підлітки, яким по 15-16 років в один голос стали злорадствувати і насміхатися з людського горя, мовляв сраним япошкам так і треба. Вчителька була в шоці, як таке можна говорити. Розповідала, як люди добровільно вийшли на вулицю, допомагали розчищати завали. На це вони відповіли, що вони лохи і дурні, раз пішли працювати безплатно. Люди, що то ся діє, то просто жах. В школі їх такого не вчили, поганий вплив вулиці також виключений, бо вони не спілкуються по під"їздах з компаніями, більшість з них живуть в приватних будинках з охороною. Виходить - чують такі розмови вдома, від батьків елітних порід, які керують нами, присягають в патріотизмі і показово на свята відвідують богослужіння.
Потім розпитав дружину, яка працює вчителькою в звичайній львівській школі про відношення до катастрофи. Почув кардинально протилежне. Діти навіть з молодших класів слухали з жалем, дехто зі сльозами на очах. Були такі, що пропонували: а давайте візьмемо в кожну сім"ю по японській дитині, що лишилася без даху над головою.
Весь жах і трагізм ситуації ще й в тому, що колись діти наших начальників переважно стануть начальниками наших дітей.

 

Підтримую пропозицію готувати оборону саме у цьому напрямку.
http://www.youtube.com/watch?v=n4vhJAEyEBw