Разгром украинских организаций в России продолжается

миленькаааай! на десять годков то апаздали, молодьіе не только не читают па- руські, но и не понимают

 

Ну и замечательно! Меньше грязи на земле русской будет. А вы то, что так запоздали? Укромову не выучили , чи шо?

 

Был я в той украинской библиотеке в Москве. Впечатление, что она вообще никому из местных не нужна. Сколько ни заходил, посетители отстутствовали

 

Это дело принципа, а не степени посещаемости.

 

Щас в любой библиотеке посещаемость такая же.

 

К сожалению, это так... В Донецкой области начали закрывать библиотеки. вернее их укрупняют - переносят фонды в другие библиотеки, сокращают ставки библиотекарей, а освободившиеся помещения... перепрофилируют и ...готовят к продаже...

 

Я давно уже туда не хожу. Причины мной названы на другой ветке.

 

Дмитрий Скворцов, публицист еженедельника "2000"
Дезинфекцию украинской библиотеки в Москве назвали погромом

События вокруг Библиотеки украинской библиотеки в Москве (БУЛ) вроде бы стали уже историей. Но, для жителей Украины – извращенной. Что же произошло на самом деле, мне рассказал историк и писатель Сергей Сокуров-Величко, несколько лет назад «мобилизовавший себя» (по собственному определению) на работу в БУЛ.

Но напомним сначала официальную хронику. Центральный административный округ Москвы в конце прошлого года «частично приостановил» работу БУЛ на несколько дней. Российские правоохранители изъяли около полусотни библиотечных книг для проведения экспертизы «на наличие материалов националистического характера». И хотя МИД РФ заверил украинского посла, что о закрытии учреждения речь не идет, с подачи «национально свидомых» сил ситуация накалилась до выводов об «очередном удушении Россией всего украинского». Отсюда и первый вопрос нашему собеседнику.

Д.С.: — Информационные волны вокруг БУЛ поднимаются на Украине с начала 2007 г., но «девятый вал» вызвали февральские обыски 2010 г., «связанные с ранее возбужденным уголовным делом по ст. 282 — «возбуждение ненависти или вражды». Причиной, как известно, стали сведения о наличии в библиотеке литературы, «содержащей элементы экстремизма». Лингвистическая экспертиза печатной продукции подтвердила «пропагандистское воздействие исследуемых материалов и их антироссийскую направленность»

С.С-В.: — И это, заметьте, в российском государственном учреждении, существующем на деньги российских же налогоплательщиков!

Напомню, впервые украинские националисты подняли шум в 2007 г., когда в БУЛ сменили руководство.

Москвичей возмущало, что по сути на их средства здесь проводятся мероприятия памяти таких «корифеев украинской литературы» и «деятелей братской культуры», как Степан Бандера и Симон Петлюра. А какой «половецкой пляской» на «теренах» русской совести стала разноплановая тема «Голодомор на Украине»! Она представляла нашу общую трагедию исключительно как акт геноцида украинского народа русскими. В феврале 2007 г. в библиотеке состоялись чтения, посвященные поэту Маланюку, создателю стихотворных образов «смердящей», «гнойной» России. Тогда-то и появились под стенами БУЛ первые пикетчики из молодежного движения «Местные», позволившие себе не согласиться с объяснением, что Маланюк — неотъемлемая часть украинской культуры.

Что же касается собственно библиотечных фондов, то за их комплектование отвечал Юрий Кононенко — активист московской ячейки Конгресса украинских националистов. Отсюда и литературные предпочтения данного «украиника» (именно так, а не украинистом называет себя Юрий Григорьевич). В книжном собрании, открытом для земляков, «вынужденных оставаться под гнетом Москвы», — масса литературы и фотоальбомов, прославляющих ОУН и УПА, карательные батальоны «Нахтигаль» и «Роланд», дивизию СС «Галичина». Приступив к работе, я не нашел авторов, разоблачавших бандеровские «визвольні змагання», Полищука или Масловского, например. Две книги первого я отдал в библиотеку из своего собрания. Увы, они пропали, как известная гоголевская грамота.

Имена русофобов подавляющему большинству читателей мало что говорят, но именно эти авторы, а не классики «украшали» самые доступные полки БУЛ. К примеру, некто Штепа. Из изданного в Торонто этнографического «исследования» «Українець і москвин» москвичи могут узнать о себе нечто любопытное: «Московский народ всегда был диким племенем, которое никогда не имело своей культуры, но всегда крало ее у других; всегда был общностью неполноценных варваров». Поэтому «борьба Киева против Москвы, Украины против России должна вестись до победного конца». Ведь «на всем протяжении своего существования Московщина выступала не просто врагом Украины и всего цивилизованного человечества, а олицетворением злых сатанинских сил... Москва всегда была для нас врагом номер один... Ментальность разбойника тянется непрерывной нитью по всей истории и через всю культуру московитов... Сила — единственный аргумент, который понимает и уважает Москвин. Право, справедливость, мораль — это для него китайская грамота».

Вы спросите, почему именно украинец должен «раздавить гадину»? Потому что «сегодня мир вновь нуждается в Мессии или Спасе. Таким Мессией должна стать украинская нация, поскольку она достойна быть им. В ее крови — кровь великих ариев, которые уже не раз освобождали мир от варварства». Привожу по памяти. Извиняюсь, если местами напутал, но сути это не меняет.

Д.С.:— Что ж, достаточно доходчиво. Но ведь подтвержденный судом отказ нового директора БУЛ Шариной продлить контракт с Кононенко вроде бы нормализовал ситуацию.

С.С.-В.:— Именно «вроде бы». С приходом весной 2007 г. нового директора — Наталии Шариной — появилась надежда, что библиотека станет центром притяжения украинцев России, взаимовлияния братских культур. Почему так и взбеленились тогда «оранжевые» на Украине (помните, даже Ющенко «обращал внимание президента России на ситуацию, сложившуюся вокруг Библиотеки украинской литературы»).
Но оказалось, что уровень квалификации г-жи Шариной (а его вполне хватало бы для руководства рядовой районной библиотекой) недостаточен для международного учреждения. Главная особенность БУЛ — в отличии самого характера украинской литературы от русской.
Общерусская литература (с известной долей малороссийского начала) в целом гуманна по сути. Под ее воздействием читатель стремится к добру, к самосовершенству. Это можно сказать и о большей части украинской литературы. Те же свойства пытались придать ей и украинские советские писатели; но редко кому удавалось сделать это хорошо, ибо лицемерие шедеврам не способствует.

Но немалая часть украинской литературы от Шевченко до ныне здравствующего Павлычко «оспiвувала» ненависть к «москалям» во всех ее проявлениях. В последние же 20 лет русофобские «твори» хлынули мутным потоком и, при частых переизданиях всего того, что написано украинской эмиграцией, затопили все позитивное в украинской книге. Даже путеводители для туриста не упускают случая потоптаться по «москальскому».

Именно такие книги были любовно отобраны и выставлены в БУЛ на самых доступных, открытых книжных полках абонемента (думаю, потому их и изъяли в первую очередь при обыске). Как и положено, я подал Шариной объяснительную записку на сей счет. Но «бумага» легла под сукно директорского стола вслед за десятками других моих эпистолярных произведений. Я предлагал в соответствии с разработанной мной концепцией работы библиотеки акцентировать усилия на тех лицах и явлениях, которые одинаково близки обоим народам. Формы проведения мероприятий, схемы библиотечной работы, даже оформление интерьера предлагал сделать в таком стиле, чтобы Россия не противопоставлялась Украине как якобы своей же жертве.

В конце концов в 2010 г. от навязчивого Сокурова избавились. Беда, конечно, не в этом (мне давно пора отдыхать за письменным столом), а в том, что библиотека даже сейчас, во время оттепели в отношениях Украины и России, не стала одним из источников тепла. Русофобство успело пустить корни, а выкорчевывать его некому. Ведь при всех положительных качествах г-жи Шариной, она — фигура случайная в БУЛ. Опытный администратор-библиотекарь Наталья Григорьевна историю некогда единой страны (тогда «Историю СССР»), похоже, осилила лишь в объеме средней школы, но и это успела за давностью забыть. В истории же Украины она, простите, невежда, а в истории украинской культуры — невежда полная. К тому же мовы не знает. Поэтому при всем желании не может справиться с ситуацией, время от времени накаляющейся в БУЛ. Ведь здесь надо принимать оперативные и неординарные решения, не советуясь на каждом шагу с начальством. И не спрашивать себя с дрожью в голосе, а что же скажут горластые ребята в украинских организациях РФ.

Д.С.: – На Украине их действительно только и слышно. Но в распоряжении «2000» имеется заявление нескольких российских организаций украинцев о том, что никаких ущемлений они не испытывают. Во время телемоста, организованного РИА «Новости», о том же говорил и председатель Совета землячеств Украины в Москве Вадим Соловьев.

 

С.С-В.: — Увы, Наталья Шарина в тех вопросах, в которых она, мягко говоря, плавает, прислушивается к «украиникам». Неудивительно, что из злого гения БУЛ, коим она слыла среди украинских националистов в 2007 г., когда уничтожила (теперь понятно, что по неопытности) какую-то литературу, припрятанную Кононенко, этой зимой превратилась в «страдалицу за святое дело». Вот уже и делегация из украинского посольства на месте «погрома» побывала.

Д.С.: — По этому поводу директор украинского филиала Института СНГ Владимир Корнилов уже замечал, что Киев гораздо более настойчиво отстаивает интересы российских украинцев (даже мнимые) в России, чем Москва — интересы русских граждан Украины. В то же время у нас усугубляется проблема массового и системного закрытия русских школ (о чем Владимир написал в прошлом номере «2000»), но русскоязычные граждане, обращаясь за помощью к российским дипломатам, зачастую слышат, что это «внутреннее дело Украины».

С.С.-В.: — Согласен с Корниловым. Создается впечатление, что «самостоятельное плавание» российской диаспоры вполне устраивает внешнеполитическое ведомство России — соотечественников легче распылить по миру, чем собирать вместе. Горько осознавать это.

— МИД Украины решил создать библиотечный центр украинской литературы при Культурном центре Украины в Москве. Надо ли в таком случае сохранять БУЛ как российское госучреждение?

— Несомненно. Ведь украиноязычных граждан у нас 2—3 миллиона и вообще это давняя, чуть ли не 100-летняя традиция. Не от русофобской книги самой по себе исходит опасность для доверчивых душ юных граждан России, а от библиотечного руководства, не способного вершить сложное и тонкое дело, требующее неординарного подхода.

Я живой свидетель тому, как в начале 90-х на задворках библиотек во Львове жгли русскую литературу (Сокуров-Величко – львовянин, несколько лет назад не по своей воле переселившийся в Подмосковье, -- Д.С.). И считаю неприемлемым подобный ответ. Любая книга должна быть в доступном пользовании. Врагов России и Украины надо знать в лицо и более глубоко. Но выкладывать на расстоянии протянутой руки оружие, которое при неумелом обращении может нанести вред, — преступная беспечность. Будь моя воля, я бы собрал сию литературу в отдельном помещении, поставил стол для читателей, а над дверью крупно написал: «Внимание, русофобская литература!» Уверяю вас, количество «заинтересованных» читателей уменьшилось бы в разы.

http://echo.msk.ru/ua/blog/756907-echo/


P.S.

Долго смеялся на этим опусом мусье Сворцова и Сокурова-Величко.

1) Никакой ячейки КУН в Москве никогда не было. В наше время по крайней мере. Было несколько человек, косивших под под украинских националистов, но Кононенко с ними все время ругался, и уж точно в одной структуре никак состоять не мог.

2) "Оранжевые" и "взбелинились" при назначении мамзель Шариной на должность директора, от того, что она ни ухом ни рылом в украинской литературе и культуре не соображала.

3) Этот Сокуров-Величко сам из Львова, то ли работал, то ли просто сотрудничал с Русским культурным центром во Львове. В БУЛ в Москве попал уже после изгнания оттуда Кононенко. Уж не знаю, пересекались ли они до этого, но то что вместе не работали, это точно.

4) Кононенко изгнали из БУЛ где-то в октябре 2007 -г. После этого он там точно не появлялся. Но так сумел припрятать "националистическую" литературу, что ее только через три года могли обнаружить во время ментовского обыска.

5) "Местные" одна из разновидностей кремлевских хунвэйбинов. Уж что-что, а украинских книжек они точно не читают. Откуда они вообще могли знать кто такой Маланюк, и что он писал.

 

Площа академіка Сахарова в Санкт-Петербурзі

Читач розповідає про допит у справі «про екстремізм в БУЛ»


В неділю 13-го березня 2011 року приблизно о 10-й ранку мені зателефонували із поліції Центрального адміністративного округу Москви, представились і ввічливо запропонували зустрітися у мене вдома, щоб зробити допит і задати декілька питань у зв'язку з кримінальною справою, відкритою проти Бібліотеки української літератури в Москві по вулиці Трифонівська. На запитання, проти кого справа і в якому статусі перебуваю я, відповіли, що слідство встановить проти кого, а я виступаю як свідок. До речі, до цього часу невідомо проти кого відкрито справу. Я уникнув зустрічі у себе вдома. Зустрілись в метро. На мою пропозицію зайти в кімнату поліції, що є на кожній станції метро, пан майор категорично відмовився. Вийшли на вулицю, знайшли лавочку на тролейбусній зупинці. Тут і стався допит мене як свідка. Він представив своє посвідчення і попросив мій паспорт, всі дані якого занотував у протокол. Постанови чи якогось наказу не пред'явив. Питаю пана майора поліції Іщенка Євгена Вікторовича, чи він випадково родом не з України, бо, кажу, прізвище українського походження. «Ні», - відповідає. Народився в Москві, але дуже любить Україну і навіть там довго проживав. «Де?» - питаю. «У Сімферополі і Севастополі», - відповів. Просто безкорислива любов до України!

Потім майор поліції дав мені список літератури, яка, на думку когось там зверху, кваліфікується як екстремістська (це на думку когось там; адже не було ніякої ні постанови, ні, що найголовніше, суду; про це говорить і директор української бібліотеки пані Наталя Шаріна) та список свідків із числа відвідувачів бібліотеки з прізвищами та ініціалами. Список забороненої літератури немалий, десь приблизно 70 найменувань періодичних видань. Всі книги не пронумеровані, а через тире. Не пам'ятаю всіх, та ішлося там про Степана Бандеру, Романа Шухевича, Дмитра Донцова, ОУН-УПА. Мене вразило, що серед заборонених авторів є і вельмишановний сучасний український поет Дмитро Павличко. Виходить, що славнозвісну пісню про два кольори - «червоне - то любов, а чорне - то журба», якою захоплювався і зараз захоплюється весь світ, співати в Росії не можна, вона екстремістська? І хіба це доведено до відома російського та й українського суспільств? І де про це можна дізнатись? В цьому списку значаться дві газети:«Українське слово» та «Нація і держава».

Пан майор з Управління по боротьбі з екстремізмом МВС Росії спитав, чи я брав і читав хоча б одну якусь книгу або якийсь номер з двох газет цього списку. Я, дійсно, жодної книги зі списку навіть у руках не тримав, як і газет теж. Кажу: «Не читав». На моє єхидне запитання, чому так нераціонально перелічені номери однієї з газет від 1-го номера до останнього - 47-го - підряд (на весь рядок, цебто 1, 2, 3, … , 46, 47), і хто це так зробив, ласкавий пан майор трохи розгубився, а потім відповів, що не він складав цей список. Та його можна зрозуміти - він лише сумлінно виконує свою роботу. Кажу: «Можна ж було надрукувати 1-47». А потім він уважно придивився і каже: «А Ви ж бачите, що там пропущений номер 15?». Це було абсолютною правдою - я не додивився. Від здивування я завмер. Може 15-й номер пропущений випадково, а може там дійсно з їхньої точки зору немає нічого екстремістського, і цей номер газети можна безбоязно читати, не підриваючи основи Російської держави? І сміх, і гріх. На моє прохання зробити ксерокопію цього списку для мене, бо я всього не можу запам'ятати і тому користуюсь комп'ютером - мені все-таки 76-й рік стукнуло, пан майор від поліції відповів: «Де ж її, ксерокопію, тут на вулиці можна зробити?» Та при бажанні можна було б. (Згодом я довідався, що навіть у директора бібліотеки цього списку немає).

До речі, навіть в голову не прийшло спитати, чи повинен бути присутнім адвокат. Правда, я не був затриманим. Це, мабуть, правомірно. А якби я відмовився? Тоді б мене затримали. Один читач із списку свідків із числа відвідувачів бібліотеки (знаю точно) відмовився від допиту. Згодом мені люди сказали, що адвокат має бути присутнім.

Було ще декілька запитань. Питали, з ким я зустрічався в бібліотеці, кого я знаю із списку свідків, про що розмовляли, чи хто-небудь пропонував читати щось із списку екстремістської літератури. Кажу: «Ні». Це правда. Ніхто мені не пропонував подібного. «А що Ви читали в газетах?» - питає. Відповідаю, що я просто не пам'ятаю, бо навіть не пам'ятаю, що було вчора. Про те, що відбувалося 50 років тому, добре пам'ятаю. «А що Ви думали про прочитане?» - питає. Відповідаю, що це вже занадто. Він трошки розгубився і погодився. Я можу думати і про секс, коли читаю. Вибачте.

В бібліотеці майже щотижня влаштовуються зустрічі з видатними діячами української діаспори в Росії, з діячами з України. Запрошують всіх, вхід вільний. Ще до нинішнього директора Наталі Шаріної при директорі Валентині Слюсарчук була зустріч з Люциною-Електрою Поліщук (їй зараз 84-й рік, проживає в пансіонаті для людей похилого віку по вул. Островитянова в Москві), дочкою Валер'яна Поліщука, українського письменника, одного з більше як тисячі представників української інтелігенції, що були злочинно розстріляні більшовиками в урочищі Сандормох у Карелії, куди їх привезли усіх на розстріл із «славнозвісних» Соловків в 1937 році. Неодноразово були концертні зустрічі зі співачкою Великого театру пані Галиною Чернобою і її вихованцями. А 26-го березня гість з Києва археолог пані Лаврухіна протягом 3-х годин дуже цікаво розповідала про Трипільську культуру з показом слайдів про матеріальну культуру наших предків семитисячної давнини. Зал був переповнений. Багатьом відкрився якийсь новий незнаний і до кінця ще непізнаний світ. А це наводить на роздуми. В Бібліотеці щомісячно проходить маса різних культурницьких заходів, що відбуваються на дуже високому рівні. Подяка за це заступнику директора Бібліотеки Віталію Григоровичу Крикуненку. До концерту можна почитати газети, журнали, подивитись виставки книг, присвячених якійсь історичній даті. Ось нині, наприклад, вже втретє була зустріч з паном Ролланом Сергієнком із Києва, учнем славетного Олександра Довженка, з демонстрацією фільмів. І все це організовується безкоштовно. То чи мені заборонено обмінюватися думками з відвідувачами, що сидять поруч?

У кожного в житті є своє хобі. У мене теж є хобі - збираю прізвища українського, російського, білоруського походження. У мене база прізвищ - декілька десятків тисяч. Для обробки цієї великої бази в системі Clipper складено немало програм, якими можна користуватись в інтерактивному режимі. Так от, коли я щось читаю, то я перш за все вишукую, мов гриби, прізвища, яких у мене ще немає, і занотовую їх. У мене в голові неначе фільтр вмонтований. А потім уже зміст прочитаного. Тобто мені ніколи читати не те що «небезпечні» націоналістичні книжки і газети, а й будь-які взагалі. До речі, коли Бібліотека української літератури ще знаходилася по вул. Велозаводській як філіал однієї з російських бібліотек, я брав два томи книги «Герои Советского Союза» (там наводяться прізвища всіх 12628 Героїв) і «Реєстр Війська Запорізького 1649» . В ній велика статистична вибірка - 40 тисяч прізвищ козаків. Останньою книгою, між іншим, користуються москвичі професор Михаїл Горбаневський і директор фірми «История Фамилии» Владимир Максимов як надбанням Росії, представляючи ці прізвища як «південноросійські». Де ще, в якому збірнику в 1649 році є аналогічне зібрання прізвищ?! Брав ще книгу Леоніда Кучми «Україна - не Росія». Все це записано в формулярах. До речі, офіцери МВС забирали всі читацькі формуляри для вивчення в рамках справи «про екстремізм». В формулярах не записано того, чого не брав. Так для чого допит? Щоб щось зайве ляпнув?

У забороненому списку немає Тараса Григоровича Шевченка. Може, це буде наступна справа? В історії подібне вже було. От дісталося б за екстремізм йому, Тарасові Григоровичу, ще раз, посмертно, наприклад за поему «Кавказ», де орел (правда, одноголовий, осмілюсь добавити від себе) «щодень божий довбе ребра й серце розбиває». Це Прометеєві дісталася така кара. Та ще й дивний сон Тарасові приснився… Поживемо - побачимо. Може, іще раз буде заборонений, принаймні через три роки, тобто 200 років після народження. Зараз якось не на часі. Та вже не доведеться йому в кращу частину свого життя, на засланні, в солдатських чоботах топтати оренбурзькі і казахські степи, а от його слово… На сторожі буде стояти вічно.

Питаю пана поліцейського, чи вже був хто на допиті і який я по порядку. Виявляється, я другий. А всього десь приблизно 12 свідків. Забігаючи наперед скажу, що майже всі, хто був у списку свідків, допитані, як сказали в бібліотеці. Між іншим, це все люди похилого віку. І вони - потенційні екстремісти?.. О, Боже милий!

 

Я підписався під протоколом, мабуть, разів п'ять поставив свій підпис, в тому числі, що я попереджений, що за дачу неправдивої інформації я буду нести карну відповідальність згідно з відповідною статтею Карного кодексу. Допит тривав приблизно 45 хвилин.

А скільки ж часу і нервів скількох людей, що мали хоч якесь відношення до цієї справи, витрачено безглуздо, без будь-якої користі для суспільства! Пошук екстремістів серед любителів книги похилого віку. Такого «Процесу» не написав і Кафка... Згадується жарт радянських часів: «Мы рождены чтоб Кафку сделать былью». Оце ж воно і є. Дожили!

І це все відбувається в епоху Інтернету, вільного поширення інформації і нанатехнологій. До речі, якби я або хтось інший захотів, то і в Інтернеті зміг би прочитати те, що є в списку забороненої літератури. Аби тільки був час і бажання. Та тільки питання без відповіді, ким забороненої? Слово поета чи письменника може запалити Тихий чи Льодовитий океани разом з водоростями і рибою?

Виходить, я дарма погодився в 1959 році поїхати за розподіленням у Москву після закінчення ракетного факультету (на той час він був секретним) Дніпропетровського університету. В Москві працював на одному місці на режимному підприємстві 48 років. Після закінчення університету я йшов у числі перших на засідання державної комісії, яка визначала, куди їхати випускникові на роботу. Було почесно залишитися в Дніпропетровську, але навіть гуртожитку не давали тим, хто приїхав на навчання із села. Абсолютна більшість випускників була направлена в Росію. І так було кожного випуску за радянських часів. Не дивуйтесь. В той же час випускників з московських вишів тих же спеціальностей або близьких (Московський авіаційний інститут, Бауманка і ін.) направляли на роботу в Дніпропетровськ і давали гуртожиток. Правда, спочатку поселяли в готелях в центрі міста, проживання в готелях оплачувало потужне підприємство, а через декілька років забезпечували житлом. Що це? Всі про це знали і знають, всі мовчали і мовчать до цього часу.

Чому ж розпочали цю справу «про екстремізм»? Приміщення української бібліотеки, єдиної на всю Росію (!), дуже-таки привабливе, бо знаходиться в центрі Москви, поруч зі станцією метро. Можливо, хтось хоче його «прихватизувати»? І закон про екстремізм у цьому випадку може стати у пригоді. Під час прийняття цього закону правозахисні організації попереджали суспільство, що державні органи можуть використати його в своїх меркантильних цілях, а причину завжди можна знайти, підтасувати, зачепившись за надумане і зфальсифіковане.

Чому затримався з дописом? Дуже хотілося зустрітися з директором бібліотеки пані Наталією Шаріною, яку після зустрічі в своєму кабінеті з дев'ятьма панами з поліції швидка допомога забрала в лікарню. Один із панів поліцейських - підполковник, так штовхнув жінку на її робочому місці при виконанні службових обов'язків, що знадобилась швидка допомога. Довгі дні і тижні вона була на лікарняному, тільки днями ось вийшла на роботу. І от сьогодні у мене відбулася з нею зустріч. Отримав велике задоволення від розмови з нею. Уже декілька разів навідувалися пани від поліції, та нічого кримінального не можуть знайти. В дуже незручному становищі опинилися. Уже відкрито справу, а як вилізти з цього, не знають пани поліцейські, що затіяли оцю катавасію замість того, щоб вести боротьбу із справжнім екстремізмом. Певно, ніхто до пуття не проінструктував панів поліцейських, що означає термін «екстремізм».

Антон ІСАЄНКО

Москва

anfadis09@bk.ru

30.03.2011.

На світлині: Площа академіка Сахарова в Санкт-Петербурзі.

Від головного редактора:

Вітаю принциповий вчинок москвича Антона Федоровича Ісаєнка - людини вільної духом і справжнього громадянина. Символічно що даний матеріал публікується в часі, коли світова громадськість відзначає 90-ліття академіка Андрія Сахарова. Я закликаю усіх «дванадцятьох апостолів» із списку МВС дати інтерв'ю сайту про кафкіанські допити. Було б цікаво отримати і сам список забороненої літератури.

В попередній публікації «А ви читали Донцова?» ми висловлювали припущення, що читачів викликають на допити і в ФСБ. Нині виглядає, що справу БУЛ веде лише антиекстремістський відділ «Э» МВС. Причетність до допитів ФСБ не підтверджується.

Друзі, скористаємося сахаровською гласністю і протестом проти свавілля поліцейського режиму, показавши у дзеркалі преси його обличчя! Будьмо гідними імені українець, в якому бринить любов до свободи і честь!

Пишіть нам на адресу vassilik@sympatico.ca .

Додаткові матеріали:

А ви читали Донцова?

Свобода про «підозрілі» книги.

Відкритий лист: Зупинити штучний конфлікт!

http://fakty.ua/126511-direktor-bib...eto-absurd-drugogo-slova-ya-prosto-ne-nahozhu

http://fakty.ua/125387-direktor-ukr...emizmom-i-nacionalizmom---vot-oni-i-boryutsya

Приклад цькування українців Росії та Бібліотеки у Москві.

Правозахисники про антиекстремістські центри «Э» при МВС.

http://kobza.com.ua/content/view/3760/1/

 

Да уж... Есть чем гордиться.

 

Просто констатация факта. В Грузии, Армении, странах Прибалтики все больше людей не знают русский язык. От дают предпочтение английскому или другому европейскому языку. Русский язык - это один из многих языков. И если кто-то его не знает - это не трагедия. не проблемы. Если вы не читаете труды Вольтера. романы Бальзака, произведения Шекспира на языке оригинала, вы испытываете угрызение совести или стыдитесь этого? Не думаю...

 

Действительно констатация факта. А против фактов не попрешь. Если раньше уроженцы Украины проектировали космические корабли и командовали армиями и флотами, то теперь их удел - ремонт европейской сантехники и позирование на бесконечных майданах
Зато укрохолопы смогут общатся со своими хозяевами "на языке оригинала".)))

 

Да что Вы говорите! А вы на каком языке общаетесь со своими хозяевами?

 

На родном, на русском )

 

Ну так, на круг, за ремонт европейской сантехники, украиннцы получают куда больше денег, чем за проектирование совковых космических кораблей, и за командование совковыми флотами.

 

так в чем проблема?
А кто-то говорит на родном на украинском, кто-то на родном на белорусском, кто-то на родном на польском...
Или для кацапа это высшая математика?

 

Я пів року назад роздав свою книжку по київських бібліотеках. Просять ще. Значить не все так й погано. Хоча по книжних ярмарках більше бачу старше покоління.
Відносно мови. Чим більше я читаю "антихристів", тим більше мене відштовхує від мови, на якій вимушені були писати Гоголь та Достоєвський.

 

Ох... Сами спровоцировали. Проститутка на Тверской на круг тоже получает много больше, чем средняя зарплата по Украине

З.Ы. А "совковые" космические корабли до сих пор на орбите пашут, в отличии от шаттлов