...просто мені сьогодні гірше всіх... (с) lulu

А він без дозволу по-переставляв мої речі і накидав мені книжок які чекали прибирання мені на ліжко. І коли я запиталась чому то в мене на ліжку, він мені фразу кинув - а це я тобі даю шанс поприбирати.

І тут Остапа понєсло. Так на нього сварилась що вигнала на двір з дітисками аби мені на очі не попадався. Він там посидів 2 години, розпалив вогонь, погрівся і тоді прийшов назад додому. А мені за той час відлягло і я могла спокійно поговорити. То в кінці він вже вибачався що не думає що він говорить часами, а я казю - а пора!

 

Як в анекдоті....

Вийшла українка заміж за узбека.
Ось в перший день подружнього життя він їй і каже:
- Паслушай дарагой жена! Єслі я прішла дамой і тюбєтєйка у меня впєрєді галава, тогда меня не трож я злой! Когда тюбєтєйка сзаді галава, тогда і любов і таньга, я хороший однако! Поняла?
- Добре чоловіче! Зрозуміла! А тепер ти мене послухай! Коли ти приходиш додому і в мене руки схрещені на грудях...буде тобі червоний борщ, пампушки з часником, гарний шмат сала, чарчинка, та й коханням не зобижу! А коли ти прийдеш і побачиш в мене руки в боки.... ТОДІ МЕНІ ПОФІГ ЯК В ТЕБЕ ТЮБІТЄЙКА!

 

свіже повітря пішло на користь....

 

Ну я знаю дещо культурніше... тоді бачила в носі я твою тюбітєйку :cool:

обом... бо вже потім проблема не здавалась такою глобальною :biggrin::biggrin:

 

знову початок робочого тижня.... знову одні і тісамі лиця.... знову одноманітність в житті... знову він....
скучаю за вихідними... за Карпатами... файно там, втікти туди б назавжди, де нема цивілізації, де тебе ніхто не знає, викинути мобільний...
знов думки про нього, знову він перед очима...
почуваюсь як загнаний кінь...

 

А викинути їх не простіше? Ви ж самі себе й заганяєте...

 

постійно викидаю їх, а вони знов у голову лізуть, це як не переривний цикл...

 

Почуваєтеся нещасливою. Це узалежнює від особи, яку хочете забути.
Я зазвичай перекидаю увагу на щось інше. Такі думки мене не мучать. Взагалі, можна сказати.
Не люблю, коли мої віжки в чужих руках опиняються. Навіть якщо та особа про це не знає.

 

чим я тільки не пробувала зайнятись, закидала себе кіпами роботи і т.п., але все марно взагалі важко забути людину, яку кожний день бачиш, з якою кожний день спілкуєшся, навіть якщо бажання нема. я просто перестала себе впізнавати. де та я, якою була раніше???

 

Це вже залежність. Або хвороба.
Знаю таке. Треба сказати собі "дурна, за ким сохнеш? і так ніколи твій не буде!"
Гордо підняти носика і внутрішньо піти від нього геть.
Просто якщо людина взаємністю не відповідає, то це зачіпає гордість. І почуття тут ні до чого насправді.
Подумаєш, цей уваги не звернув. Буде інший.
І точно кращий.

Дивна жіноча логіка. Її так часто тягне до того, хто має в носі, або взагалі ніде не має, бо цілком байдужий. Отуди цікаво влізти... постраждати, похворіти... так жінці жити цікавіше...

 

це пороблено. і винуватий в цьму папа Карло.
постійно говорю про те що, це минуле, що буде кращий і що в мене все впереді.... у наших стосунках нема майбутнього, я знаю це...
якщоб його не бачила, не розмовляла... мені було б значно краще...
мені потрібен час, щоб мої спогади трішки призабулись...
але на даний момент мушу це пережити, перетерпіти
і взагалі в моїх 23р. життя тільки починається

 

Поміняйте роботу.

100%!
Зрештою, у ваші 23 не шкода і понити за недосяжним коханим. Навіть корисно іноді... Головне не зациклюватися.
Думаю, таки фактор визначальний в тому, що от всі звертали увагу, їх легко було здобути, а тут трапився інший...

 

Мы любим тех, кто нас не любит, и губим тех кто любит нас.....

 

Поки не доростем до правдивої любові, так.

 

Ну,шо поробиш,дітиска ми ше...

 

Ромку, ви точно ні!
Принаймні по вас точно не скажеш, що ви в дитячу любов бавитеся...
Не прибіднюйтеся. Ваша якраз дуже доросла, здорова і правдива. Ну, так виглядає...

 

робота впринципі мені подобається, платять нормальні гроші

ні не в тому річ, просто мені було дуже добре з цією людиною, хотілось повязати життя з ним...
я тверезо оцінюю ситуацію і все прекрасно розумію, але трапляються моменти, коли серце затьмарює розум

 

Дівчатка, одна моя вчителька з літератури завжди вчила що жертвами не стають, жертвами обирають стати. Кожен сам себе робить тим що він є.
Я он щойно жити починаю в мої 35. А ви в 23 вже гинете. НІХАРАШО!

 

я ото не гину впринципі, просто було занадто добре.... добре настільки, шо забула про те, шо все хороше закінчується:no:

 

І кожен фініш...це,по суті старт...
і наперед не треба ворожити..
і за минулим плакати не варт...

Візьміть за рефрен...як я...