...просто мені сьогодні гірше всіх... (с) lulu

На вихідні так на вихідні...не бачу в цьому нічого поганого...навпаки часу більше буде...

 

ви тільки "свисніть" і ми знайдем собі приємні заняття, і забудем за все старе і недобре, яке вже минуло

 

З нетерпінням чекаю вихідних....

 

Ох, дівчата-дівчата. Це мабуть епідемія якась. "хандра" називається. Як мені погано останнім часом... то трохи візьму себе "в руки", то знов у депресію впадаю....
сьогодні мене цілий день ковбасить не по дитячому. такий сум...
Іспанко, ви хороша людина. я знаю це, хоч ми і не спілкувались дуже. проблеми є завжди і наявність особистого життя не гарантує вам захисту від самотності. це може навіть гірше, почуватися самотньою із чоловіком та дітьмі і не мати можливості хоч щось змінити у своєму житті.
постарайтесь подивитись на свою ситуацію з іншого боку: ви самодостатня жінка, що належить сама собі. ви вольна робити щось для себе самої, не звітуючи не перед ким і не парячи голову де діти діток (каламбурчик вийшов).
я не кажу, що бути самотньою добре, а із сім"єю погано. ні, просто треба бачити ті бонуси, що нам дає те чи інше положення речей.
мені сьогодні сестра радила від хандри на фітнес записатись. не для фігури, а власне для підняття життєвого тонусу. каже, що у неї після занятть усі погані думки на ніц зникають. бо теж досі не має сім"ї та переймається тим, що і ви.

я вам тут раджу, а сама нічим не краща... хоч і бачу величезні бонуси, про які писала, та не тішать вони мене. втомилась я... хочу десь втікти, а не можу... "некуда мнє із падводной лодкі".

 

mamatu насправді під час заняття фітнесом виходить весь негатив. а на рахунок що нема куди подітись неправда. попросіть бабусю посидіти з дітьми 2 дні а самі в Карпати (одна), гарантую ви вернетесь новою людиною в хорошому сенсі

 

якби мала під боком бабусю...
не маю нікого взагалі, щоб дітей лишити, а малого ще годую досі.
але дякую все одно.
о згадала анекдот в тему (не офф)
"ввечорі жінка каже чоловікові:
- моє життя таке одноманітне, нічого мене не радує, буденність втомила...
чоловік:
-треба тобі кудись з"їздити...
- ой,правда, а куди?
- в морду...

 

Життя - це смертельна хвороба, яка передається статевим шляхом. Мене вже все дістало. Зараз нап'юсь як паця.

 

А я, коли злюсь чи просто незадоволена життям, включаю програму шейпінгу і теліпаю ногами до останньої крапельки сили. Потім валяюсь на підлозі з виглядом "а мене нічого не обходить" і встаю, як новонароджена! Правда.. на другий день кості болять, як після копання картоплі, але це вже на другий день

 

Просто зле... Хочу як краще, а воно як завжди... І всі кричать на мене, кричать, і нікому не цікаво, що зі мною, ніхто не спитається

 

Аналогічно Виявляється, я не одна така Ну, що зробиш, пришла беда - отворяй ворота... Будемо якось помаленьку з того вигрібати

 

Давно спостерігаю: вражаюча кількість, на рівні 99,99%, тих хто хандрить, кому погано, в кого черговий депресняк - жіночки і дівчата.

 

Депресія-інфекційна хвороба?Відчуваю перші симптоми....

Це тому що жінки тонкі натури, дуже вразливі.На них навіть відсутність сонечка впливає негативно

 

Вчора мені вже здавалось, що більше так не витримаю: в хаті дурдом з ремонтом, в малої постійні капризи, бо якогось милого у неповних п"ять років зуби почали мінятися на постійні, всі батьки дружно вирішили нас дістати хто чим може, на руки від кухонних робіт страшно дивитися, лице обсипало, і ще мурло волохате вирішило нашкодити! Думала, що скоро почну на людей кидатись... Але чоловік забрав малу в гості, і я цілий вечір провела у своє задоволення: пообщащувалась кремами, притягнула фруктів і запустила серіал про Хауса! Ніхто не мамав, не випитувався, де шкарпетки-штани-сорочки, не стогнав, що таке дивитися неможливо, і взагалі не вчив жити. І навіть мурло, потицявшись носом у щоку і позагалядавши віддано в очі, не вимагаючи жерти, мовчки вляглося біля мене! За три години я повністю відійшла, а ще за годину навіть почала скучати...

 

ой, людоньки, я більше так не витримаю((((((((((
не знаю як мені це пережити, перебороти себе не можу. постійно лізуть думки про нього, як було файно і всяке таке. як бути далі? не уявляю свого життя без цієї людини. знаю шо все з часом минеться, все пройде і буде добре.... коли прийде цей час? пробую себе чимось заняти, та ніц не виходить. робота не клеїться, нема інтересу до життя, все йде шкереберть... і знову він в моїх думках..
не витримаю...

 

"Він" - це хто?! Бувший чоловік?!

 

ні. просто кохана людина... чуйний... ніжний... добрий... іт.д. цей список може і не закінчитись.
з чоловіком давно розлучені

 

Просто якщо в чоловіка заболить голова, то його треба жаліти, не рухати і взагалі він лежить в телевізорі і нічого його не обходить. А коли жінка корчиться в болях від місячних, то не має права похворіти, мусить їсти готувати, дім обходити і чоловіка-дітей-тваринок. І не тому нам важче, що нас частіше щось болить чи турбує, а тому, що чоловіків це не обходить. І ця несправедливість і змушує жалітись і нюняти.

 

Знову пекучий та нестерпний біль, який розриває душу на дрібненькі шматочки...біль, який блокує мозок, і думаєш тільки про нього...біль, який мабуть назавжди залишиться в моїй душі....біль....

 

ні не назавжди, з цим просто потрібно навчитись жити і переборювати саму себе. я чудово вас розумію, на даний момент переживаю такі ж самі думки і борюсь сама з собою, потрібен час, я знаю це важко...