...просто мені сьогодні гірше всіх... (с) lulu

Аха... У мене весна.... або зима.... Не знаю ще... і це гірше всього....

 

спитайте в гугля - він знає

 

або в "Мафію" перегрався
Сашка, часом бувають дні, коли все якось не так якби нам хотілось, коли нічого і нікого не хочеться, а коли хочеться то невідомо чого і кого. Одним словом стан ніякий і нічого не тішить.. Але ж ти певне сам знаєш, що такі дні минають і неодмінно все буде добре Не падай духом

 

Треба казати ГИГИ.

 

останні два вечори якісь тупі незрозумілі і взагалі, не розумію що відбувається... дивно, але факт...

 

А я добре розумію....і вити хочеться...
Обезболюючі не беруть...заспокійливі теж...
Попереду звична ніч...

Жодного просвітку, жодної шпари.
Тьмяно. Хоч око виколи – темно.
Марне чекати – вибуду кару,
ждати – даремне.

То ж....ГИГИ...

 

зима почалась..вже тиждень часу
ще тільки 3 місяці і знову буде весна

 

Просто гірше всіх!

 

а я від тих болячок ніяк не можу позбавитися...кашляю так, що складається враження, що грудна клітка просто розірветься....
головнішого за здоров'я - немає нічого...тепер я це точно знаю...

 

Не хворій Mavpysuku!

 

Ото відбув чергову енну безсонну ніч,зраня здав зміну і висунувся межи хомо... А на душі гаведно,до амерзєнія. Ловлю себе на думці,що мене просто БОЛЯТЬ посмішки людей,БОЛИТЬ дитячий сміх,почута фраза:"Тату,я написала Миколаю,що хочу...". Болить,що я дзвоню до людини...а на мене не мають часу,бо закупляють подарунки... А Зоряна навіть не усвідомлює,що це... І знаю,що Я НЕПРАВИЙ...що це НЕПРАВИЛЬНО...та нічого не можу з собою зробити... Мовчати...ховатись від усіх,дякувати Богу,що хоч ще можу заглушити свій біль піґулками,що може бути(і буде) ще гірше,що виходу нема,що залишається тупо казати ГИГИ. Ото нявкнув,показав свою ницість. Можете плюватись.

 

Ну для чого ти так? Ми все розуміємо,розуміємо і знаємо,що це крик твоєї зраненої душі.Ми нічим не можемо тобі допомогти,ми тільки можемо тебе підтримати словом і молитвою.

 

Не хочу плеваться. Горько, что невозможно помочь. Отвратительное чувство беспомощности. Верил бы в молитвы - помолился бы. Очень тяжело читать и видеть это. Можно понять, почему Вы говорите об этом - и будьте уверены - вряд ли кто не разделяет Вашего горя... Это Ваш крест, как ни тяжело - несите! Спотыкайтесь, стенайте, ругайтесь, отчаивайтесь - несите! По другому - нельзя! Помочь не сумеем - только сумеем хоть как-то морально поддержать. В этом мы с Вами едины.

 

Дякую... Парадокс в тім,що я ВСЕ розумію... Негоже...не пасує мужикові фігньою страдати... Знаю... Правда,з реальними людьми...з вами,я спілкуюсь віртуально. По роботі теж...телефон і нет...а,як часом вибираюсь в світ,начіпляю маску....правда,я вже й сам не розрізняю,де маска,а де я...

 

Romko, тримайтесь. Ми з Вами.

 

У Вас особая ситуация, не нужно рефлексировать, размышлять, как выглядите в чужих глазах. Никто не вправе Вас осуждать; то, что Вы делаете - за гранью того, что способен вынести человек. Держитесь, поддерживайте себя и своё здоровье для того, чтобы выносить все тяготы ухода за больным ребёнком. Дай Бог всем вам здоровья, а лично Вам- ещё и дополнительно сил, чтобы всё это выдержать.

 

Згадав татову пісню

заспівав би тобі,мамо,як колись,
Лиш пісні десь по дорогах розбрелись,
Я би мчав за їх луною,скрізь шукав їх між росою
Тільки б знайшлись...

О,пригадай мені той колисковий наспів
Там ліки чарівні і вир вогнів
Там пульс невинних мрій,
Дитячий сонячний сміх,
Так нині треба мені весни взимі.

---------- Додано в 19:48 ---------- Попередній допис був написаний в 18:40 ----------

Мабуть....ми всі родом з минулого.
В мене воно...не конче законопослушне...але моє.
Мені надто легко колись давалось все.
Читав з 4-х років...в школі,до класу 4-го мені,фактично не було що робити.
Аж доки не почались важчі дисципліни,що потребували зосередитись....і вчитись...я того так і не навчився.
Вчитись не навчився.
Наслідки споживаю все життя.
Бозя дала мені багато.
Здоров"я,пам"яті,інтуїції,смєкалки...і безконечну лєнь.
Аж поки біда не притисне...фіг порухаюсь.
Але то таке.
Я про інше.
Не був я героєм,чи суперменом,але в певний період життя я без страху кидався на ворога(чи того,кого вважав ворогом) і всім,чим міг боровся і перемагав.
Я знаю,як шуганути відморозків,знаю,як ввести себе з мєнтами,чи властьімущими.
Бо це реальний ворог...перепона...стіна,яку можна розвалити.
Підкопатись під неї.
Перелізти.
А зараз....
Почуваюсь отак.
Та й все.
Надибав вірша Ролана Бикова.

Я, видно, болен не на шутку,
Я, видно, спятил наконец,
Мучения надел венец,
А дела-то на самокрутку.
Перекурить бы это все,
Покрыть их трехэтажным матом,
И снова в строй - опять солдатом,
А я уперся, как осел.
Ну, не сумел. Подохнуть, значит?
Нет, встану, встану - видит Бог!
И ничего, что чуть поплачу.

 

У мене була схожа ситуація. Я була некрасивим підлітком. Мені важко було навчатися у школі. Це призвело до того, що я стала нахабою (не роз'язною). Я сама по собі: горда, незалежна. Але свої дитячі проблеми я перетягла у доросле життя.

 

Хм...
Красивий,не красивий...але проблєм в школі,ні потім в мене не було...
Купа друзів.купа колєґів..дівчата...компанії...
Єто і пагубіло....

 

Я рано стала дорослою. І відчувала себе старшою. Мене згубило це. У школі учили погано. Довелося учитися самій, шукати рідкісні книжки. З'явилися друзі по інтересах. А потім, був період у житті, після якого у мені щось зламалося. І я думаю: я усе життя училася, самотужки зробила з себе ту, яка зараз єсть: приваблива, з освітою. А кому це тепер потрібно?