...просто мені сьогодні гірше всіх... (с) lulu

Мені одного разу розповіли таке!
От ви йдете по вулиці і зустрічаєте жебраків які просять грошей!
Дасте ви їм гроші чи ні, я тоді відповів - ДАМ!
Мені пояснили що в той момент як я даю гроші, я роблю з них калік життя! Які завжди будуть надіятись на допомогу з боку! А якщо вони її не отримають, то попробують отримати її з допомогою біти, насильно!

Що до цього варіанту - я не погодився! Але я готовий це перефразувати для того що я процитував вище!
Людям треба допомагати, але якщо людина не хоче скористатись допомогою, значить вона все ще вірить що сама зможе владнати свої справи. Що варте похвали! І не варто в таких випадках ображатись що вашу допомогу не прийняли!
У мене кілька друзів відкинули мою допомогу і мої поради. За це вони отримали досвід вирішенн своїх проблем!!! Може не завжди це діє, але я точно знаю що ДІЄ!

 

є час побути самому, а є час прийняти допомогу близької людини...

Один в полі не воїн!

в цьому є правда... але до чого вона призводить? візьміть країни західного світу, де панує індивідуалізм... там нікого не обходять ви і ваші проблеми... іноді людина гостро потребує допомоги, а всім наплювати, весело?!
може просто я прихильниця колективізму, але не в значенні комунізму чи кооперативів, а як філософія по житті...

П.С. яскравим прикладом може бути те, як форумляни гуртом приходили потребуючому на допомогу...

 

Так!Але вони були готові прийняти допомогу і не відхиляли її.А якщо людина сама. свідомо її відхиляє, то у неї є на це причини , мабуть.

 

Причина одна і єдина....ГОРДІСТЬ...прийняти від мене допомогу...я не буду описувати тут тонкощів ситуації, але скажу одне-допомога цій людині потрібна, я можу допомогти...він цього потребує і хоче цієї допомоги...я це знаю....але ....але...
Тільки потім ми розуміємо, що потрібно було вчинити по іншому...
Якби знав де впадеш, то б застелив собі....

 

так було завжди і так буде, адже саме таким способом ми і здобуваєм життєвий досвід, обізнання в тому чи іншому... але є момент коли конкретна людина робить висновки і старається не повторювати помилок, а буває і навпаки. Можливо саме тому, ми люди, такі різні, цікаві, недоторканні і самостійні?
Mavpysuk, ви колись чули про ведмежу послугу? Можливо вашу допомогу сприймають саме так? (я маю на увазі підсвідомість здорової, нормальної людини)

 

Малесенька, в моїй ситуації вираз "ведмежа послуга" не доречний...просто не той випадок....

 

Артобстрєл,з цією темою Вам ліпше сюди...
Не мішайте людям депресувати...спокійно...

 

Усё, я улетучился, но как блеснул!!!!!!!!!!!!!!!!!!! эх рыбааааааа ..)))))

 

так простіше.
я вже два місяці граю в оптимізм і всі мені вірять, всі мені дивуються як я так можу... А в мене певно талант. Я навчилася дурити навіть себе. Моя маска приростає... і десь так після півночі з мене вилазять вірші... Я їх просто пишу і деякі навіть не перечитую...
Я навчилася не ставити собі запитання "Чому воно так?" А дійсно чому?
Все своє життя я собі уявляла абсолютно не таким... не так...
Я заборонила собі плакати, щоб витренувати силу волі... Я стараюся нікому не говорити про ні що... Єдиною відповіддю допустимою для мене стало оте "Все буде добре"... і вартова посмішка, і міцно стиснута у кулак долоня, і крик внутрішній що не знайти йому дороги в світ...
Як ж воно боляче, коли все НЕ ТАК. Сидиш біля друзок розбитих мрій і ілюзій, пробуєш склеїти... і ріжеш руки до гострого...
Не плакати... не скиглити...
виписати більу вірші і спалити...

а весна все ніяк не приходь... не зима... а весна... де? нема

 

Воно напевне і правильно стиснути все в кулачок, але я б радше казала радіти з того що воно «НЕ ТАК». У мене також не все так як має бути, але ж є і багато дуже доброго яким я можу тішитись. Я також нераз думаю що нема кому навіть пожалітись бо інтак тебе ніхто не зрозуміє, що може тобі просто треба виговоритись... і нема гарантії що хтось хоче тебе слухати чи навіть цікавиться твоїми проблемами а чи думками. Але всеодно є хтось хто таки цікавиться і хоч він може і не видимий але присутній і він нам дає силу переносити ті невзгоди що на нас звалились і зараз існують.

 

Ніколи небуває так як того хочемо ми, як ми вимріяли собі. Але це НЕ ТАК нас випробовує, дякуючи йому ми шукаєм сили і знаходимо, коли вже здається що виходу нема іт.д. А колись "повенешся назад" подумки, і сама нерозумієш, як ти витримала це, як пережила, не зломалась... Це НЕ ТАК, добра школа в нашому житті.

 

Адріасю, я підписуюся під кожним Вашим словом, з тою тільки різницею, що в оптимізм я граю вже близько десяти років, та й раніше, ще будучи підлітком, часто "поринала в оптимізм", хоча на душі ой як шкребли коти! А останнім часом то взагалі "жизнь бьет ключом, и все время по голове". Але за цей час я переконалася, що Господь Бог не дає людині важчого хреста, ніж вона в змозі нести. Після чорної смуги неодмінно приходить біла, і в цю смугу зовсім скоро Ви ввійдете сильнішою, загартованішою. Щасти Вам!!! Все буде добре!!!

 

а ви пробували вияснити причину не сприйняття вашої допомоги? можливо це не гордість, про яку ви пишете у попередньому дописі? попробуйте зрозуміти людину, а не ображатися на те, що дана особа закрилась в собі.

 

І ще... Я думаю, тому, що воно мало кому треба...Ще я думаю, що душа людська - не помийниця і не варто у неї зливати свої проблеми. Чи станеш ти щасливішим, якщо поділишся горем? Взагалі, замислитись над цими словами - поділитися ГОРЕМ... Я, мабуть, теж з отих - залізних зовні...
Не треба, певне, і лізти у душу... з порадами. Часом краще просто поговорити. Ще краще - не про те, що болить. У кожного свій спосіб, звичайно.

Знаєте що? Краще плачте. Тоді, коли ніхто не бачить... Бо так душа задихається. І все буде добре. Тому що те, що нас не вбиває, робить нас сильніше. Повірте мені. Я знаю
А весна буде У квітні.

 

який сьогодні був важкий день... насичений... особливо моїм гнівом і болем...

болем від втрати близькості з дорогою людиною... я ніяк не можу відповісти на питання: Чи варто прощати постійні образи близькій людини, якщо вони зумовлені непростою життєвою ситуацією впереміш з її егоїзмом...?! пішла людині назустріч, розділила з нею важкість ноші... була з нею тоді, коли всі відвернулись... за те получила купу негативу і заздрості, від яких так важко захиститись через оту багаторічну близкість... а ще зрада і відсутність підтримки... повне розчарування...

біль від егоїзму інших-через декількох можуть постраждати всі... аже все кипить від несправедливості.. фізичний біль через погане самопочуття...

і найгіршк, що через цю силенну кількість негативної енергії мало не сталось біди...
((

Хвала і величезна подяка Богу за те, що все добре!!!

 

так буває. але все одно, в житті не потрібно закриватись і від усіх відгороджуватись. Багіро, ти свою нагороду отримаєш за терпіння - сама знаєш від Кого а так... навіщо ж жити, якщо боятись болю, правда?

 

так... але важко з людиною спілкуватись, коли вона живе у світі своєї правоти.. або просто не хоче свою неправоту визнавати... Я кажу їй "Ти ж мене підвела і покинула тоді, коли мені так потрібна твоя підтримка" - на що відповідь "Так, але я могла і себе підставити"... це так боляче слухати після того, на що я була готова для цієї людини... і допомогти і віддати те, що маю... навіть розділила депресію, страхи і проблеми і опинилася в такому жахливому психологічному стані, що ледь сама вийшла з того - за волею і допомогою Того, хто нагороджує...

дуже важко про таке говорити... я в в цій ситуації теж винувата.. бо коли бачу знов егоїзм і подібне, то мене охоплює такий гнів, я починаю опиратися і получається новий конфлікт...
а сьогодні ми обоє зрозуміли, яку страшну силу має негатив... дуже важливий урок отримали обоє - дуже перелякались..

 

Хоча, безумовно, краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх, але все ж... Ви отримали хоч і шляхом стресу, та все ж урок - наскільки цій людині можна довіряти і наскільки на неї можна чи не можна покладатися. В мене теж таке бувало, причому не так давно з людиною, яку я вважав своїм другом ще з дитинства і теж був готовий йому все віддати. Потім заспокоївся, з того часу пройшло більше року. Звичайно, я камінь за пазухою не тримаю, в душі пробачив йому, деколи бачимося. Але вже не сприймаю його як друга - так просто як пересічного знайомого від якого особливо і вимагати нічого.