...просто мені сьогодні гірше всіх... (с) lulu

Сьогодні похоронили і мого хресного тата. Я його майже не знала, а душа вже другий день слізьми обливається.
Чи то в унісон з Вашою, бо відчуває Ваш біль

 

Щиро співчуваю..

 

Наші співчуття...

 

Сердечне всім спасибі...
Хай Бог вас береже.

 

Знов сьогодні була в цьому інтернат-будинку,як подивлюсь на тих дітей аж серце розриваеться

 

А я як завжди...
Як тільки в моєї дитини проблеми і я не можу біля нього бути постійно, я осипаюся й впадаю в панічно-істеричний стан. Учора аж Роман мусів до тями мене вернути, бо розсипалася на дрібні шматочки, як кришталевий келих. От думаю, може, випишу тут, то хоч трохи попустить.

 

я знаю... знаю чому після всього того що трапилося 17 січня вижила і я і дитина. Я вижила щоб у малої була мама, а дитина щоб я мала для кого жити і не покінчити з цим життям суїцидом.
Мені явно потрібен психіатр (навіть не психолог)... я більше не можу... я не можу.. я втомилася... я ненавиджу своїх родичів... Чому вони мене не розуміють? За що вони мене доїдають? Покладіть хтось мене у психушку... там може спокійно... Чим плакати коли закінчуються сльози? Знаю що це гріх і я повинна дякувати Богу, що я жива... але подекуди запитуюся ДЛЯ ЧОГО??? Я жити хочу коли вже жива... ЖИТИ... я втомилася вести ці війни зі світом і найріднішими людьми... Я хочу мати ЖИТТЯ, а не поле бойових дій...
хочу зі своєю дитиною на безлюдинй острів... хочу щоб там був інет ... і тільки... це єдиний засіб зв*язку... кого не хочу чути, просто кинути в ігнор і все стане простіше... В реальному житті нема такої функції, як ігнор. Боляче нам можуть зробити тільки ті кого ми любимо... а ампутавати серце я на жаль не можу, бо чим любиму Йоанну?...

я більше не можу плакати... мокра клавіатура є слизькою...

 

Страшний стан...знаю по собі...
Тримайтесь..повірте...це не назавжди...
Знаю..
Обов’язково знайдеться людина,яка стане для Вас теплом,розрадою,сяйвом..для Вас і для дитини...

 

Заряджаються енергією.. Коли люди не можуть отримувати щастя від життя, то просто псують його іншим.. Найріднішим це зробити легше, бо знають слабкі місця, через які черпають енергію..
Ви вже стільки пережили, що просто не можете здатись. Бажаю Вам терпіння і сили. І вирватись з того пекла.
Ми з Вами.

 

Олю, подекуди від життя я очікую фрази "Дубль номер..."
Мені воно більше нагадує якусь гру на випробування. Потрібно пройти певну кількість рівнів, аби отримати можливість ЖИТИ... і я чекаю поки то кіно, чи ті рівні чи шо то є закінчиться... а воно все триває і триває...

ну про дитину і як воно буде я просто змушена думати... де брати гроші на памперси та кашу також... а ще насідають з тим що негайно і вже треба віддати позичине... і то всьо до купи то просто чокнутися можна.... і ше шукаю роботу, а роботи великий НОЛЬ

Я всього лиш щоденно чую, що я сама винувата в тому що воно у мене все так склалося... Що я негідна мама... щоя ... що я... І ніхто не подивиться на себе, ніхто з тих хто лише звинувачують. А що вони зробили щоб так не було???

Невролог мені випише заспокійливе. Я приймаю чаї для лактації, там майже весь склад - травички від нервів.... а ще Апілак таблеточки - аналогічно заспокійливі. Мене то вже не бере.

Не годувала би малу молоком, напилася би з літрів шість пива... на троха часу, але стало би легше, а потім би просто інакше на ситуацію подивилася... (раніше мені таке допомагало... я не алкоголічка, я - пивоман)...

 

Це хто такий мудрий?! Плюньте в його наглу... фізіономію!
Ви найкраща мама на світі! За декілька років ваше сонечко Вам це скаже особисто!

Для всіх, хто зараз переживає втрату... Не можу підібрати для Вас потрібних слів; у такі моменти вони мало допомагають. Просто знайте, що тут у багатьох форумлян душа також болить за Ваші біди, але треба вірити, що все мине, відболить, залишиться дійсно світла пам"ять. Ніхто не може відібрати ті щасливі миті, які у нас були з нашими рідними, і спогади про них будуть потім зігрівати.
Не знаю, може у мене сильно бурхлива уява, але після того, як не стало моїх бабусі і дідуся, які виростили мене, за якийсь час я відчула, ніби вони за мене ТАМ моляться. Вони пішли не назавжди, колись ще ми всі будемо разом.

 

Хтілось поплакатись, але бачу що моя проблемка таки мізерна... Довелось оперуватись... щалепа не позволяє мати 8 зубів, а їм ся захтіло рости... Вирізали... пройшло три дні, а я навіть з хати не можу вийти... вчора на суді прикривала лице як могла, щоб ніхто не сміявся і не жалів... Пащека нагадує пошкоджений баскетбольний м*яч... З кожним днем сподіваюсь що пройде, а воно все більше набухає... на ліве око майже не бачу, бо заваджає опухлість... Іноді виникає страх, що воно не пройде... бо замість того щоб зменшуватись, все більше і більше запухає... Таки не витримала... Завтра не побачу своє сонечко, тільки ніжно привітаю по телефону, а в неділю в його мами день народження... чому все так співпадає? Чому я не зможу привітати дорогих мені людей, тільки через те, що природа познущалась над моєю щалепою, адже це ще доведеться пережити тричі... ще три вісімки залишилось чекати щипців стоматолога...

 

А Ви... додайте друге крило (аватар ), тоді зможете захистити Вашу дитину зі всіх боків, а де крил забракне - Бозя поможе.
Бажаю Вам вирішення проблем Ваших діток.

 

Адріасю, я також по-сьогоднішній день винувата, що так сталося. І так було постійно, коли збиралася уся дорога мені родина, всі веселощі плавно переходили в те, що:" От наша Зоряна постійно невдоволена життям, постійно пригнічена і заплакана, але вона сама у всьому винна... і т.д. Могла вона вчитися, бути щасливою, але ні, їй захотілося заміж, бо вона дуже сильно була закохана..." І так кожного разу. Дитина плаче, мама винувата, дитина не спить вночі - мама винувата. І кожного разу ці слова були мені, як ніж у серце. Сама не розумію, чому навіть, здавалося, такі хороші, найкращі для мене рідні люди, роблять таке? Чому вони не розуміють, що мені було погано від таких слів? Можливо вони себе самі цим і заспокоювали, можливо і їм було важко, бо я також не працювала, дитину повністю утримували вони, а я получала мізер від держави.... Але тепер у нас стосунки налагодилися, вони вже це все "пережили". Але найголовніше, я навчилася після цього контролювати себе, свої емоції. Адріасю, ви повинні просто це пережити, це мине. Вашим рідним також важко, важко бачити, як вам не легко, тому вони вам стараються допомогти, а не завжди так виходить.

 

Річ зовсім не у бурхливій уяві. Це називається єдність церкви - єдність живих людей на землі і душ на небі.
Вони за нас дійсно моляться. Але найбільше це можна відчути, коли ми молимось за них. Тоді ці вдячні душі допомагають нам і в справах духовних, і матеріальних, і у всіх наших проблемах.
Коли у мене труднощі, я молюся за душі померлих (і рідних, і особливо тих всіх, що потребують чиєїсь молитви), ото я 2 дні тому почала девятницю з вервиць і ВЖЕ ВІДЧУВАЮ ЇЇ РЕЗУЛЬТАТИ.
Хто бажає, може перевірити сам.
Бажаю всім вирішення проблем!

 

і роблять мені ше важче, шо їм успішно вдається.

хай би ліпше нічого не старалися, і просто мене не чіпали

 

Я думаю, що то в нас так співчувають і вину зі себе скидають. І реагувати на таке не варто. А мовчати не будуть, бо не вміють, то вже явище національне.
Треба навчитися коментарі пропускати не через себе, а повз.

 

Це напевне день нині був якийсь такий, бо я цілий день так сварилась із за дурниці зі своїм чоловіком, що то просто був жах. І це знову ж таки аби на мене перекласти вину за те що він щось зробив, аби мене спровокувати і довести яка я невдаха, негідна мама, нікудишня жінка ітд ітп. А ще найкращий вихід з ситуації це йому підібгати хвоста між ноги і чкурнути в кущі... але мене то взлостило. Бозю... я вже не мала сили. Це були просто провокації цілий день, цілий тиждень... постійно.

Андріася, я вас дуже добре розумію. Тримайтесь. Поради що дала Un.Known дуже добрі, але мені не завжди вдається передбачити як мене тягнуть в яму сварки і приниження. Це тому що з дитинства мені вбили в голову що я нічого не варта і невдалась. І я в це вірю, що найгірше. Тому зі мною і поводяться і говорять власне так бо я сама вірю в те що мені вмовили. Он... а щоб з цим боротись, вчитись з цим боротись я записую кожну сварку на папірку аби потім розібрати з психологом і навчитись де я дозволила собі помилку і де я знову пішла на поводу в коханого.
Мені з нею так добре. Ми зараз з нею малюємо діаграму моєї сім*ї і всі відносини які існують між батьками, дітьми і родичами. Дуже цікава картина вимальовується. Навіть сумна до певної міри.