Проклята Богом земля

І? І що далі? Обернутися у простиню і повзти на кладовище?

 

Відносні втрати народів в ІІ світову війну:
1. Польща - 19,6%;
2. Україна - 19,1%;
3. Німеччина - 9,1%.

 

А кто считатель ? , тогда, в то время , не было разделений на "страны" и "государства", был один и могучий Советский Союз

 

"Считателями" були післявоєнні історики і демографи, які враховували переписи населень.
Ось одна з зсилок http://zn.ua/SOCIETY/demograficheskie_poteri_ukrainy_v_hh_veke-41261.html

 

Татаро-монгольська навала
і його наслідки для руських земель
У XIII в. народам Русі довелося винести важку боротьбу з іноземними загарбниками. Зі сходу на Русь обрушилися полчища татаро-монгольських завойовників. Із заходу російські землі піддавалися агресії німецьких, шведських і датських лицарів - хрестоносців. Вихід героїчної боротьби із загарбниками надовго визначив історичні долі народів нашої країни, зробив величезний вплив на їх подальше економічне та державно-політичний розвиток, привів до значних змін в етнічній і політичній карті Східної Європи і Середньої Азії. Найбільш руйнівним для Русі була навала татаро-монгольських завойовників. Ординське ярмо надовго загальмувало економічний розвиток Русі, зруйнувало її сільське господарство, підірвало руську культуру. Татаро-монгольська навала призвело до падіння ролі міст у політичному та економічному житті Русі. Внаслідок руйнування міст, загибелі їх у вогні пожеж і виведення в полон кваліфікованих ремісників надовго зникли складні види ремесла, призупинилося міське будівництво, прийшло в занепад образотворче та прикладне мистецтво. Важким наслідком ярма було поглиблення роз'єднання Русі та відокремлення окремих її частин. Ослаблена країна не змогла відстояти ряд західних і південних районів, захоплених пізніше литовськими і польськими феодалами. Завдано був удар торговельним зв'язкам Русі з Заходом: торговельні зв'язки з зарубіжними країнами збереглися лише в Новгорода, Пскова, Полоцька, Вітебська і Смоленська, а метрополія на території нинішньої України фактично була зовсім знищена.
Татаро-монгольська навала призвело до різкого скорочення населення країни, особливо міського. Безліч людей було вбито, не менше забрано в рабство. У деяких зруйнованих містах і селах життя так і не відродилася. Загибель багатьох князів і дружинників, професійних воїнів і феодалів призупинила розвиток феодального землеробства.
Відновлення зруйнованих міст і сіл в значній мірі утруднялося двома довго діючими факторами. По-перше, суттєва частина національного доходу країни йшла в Орду у вигляді данини. По-друге, за свідченням великого історика-дослідника, фахівця з історії Золотої Орди В.Л. Єгорова, до середини XIV ст. на землі північно-східної та південно-західної Русі було здійснено понад 20 військових нападів різних за чисельністю золотоординських загонів, і вкрай ослаблена після розгрому Русь тривалий час фактично сам стримувала постійний натиск монголів і навіть значною мірою сковувало їх подальшу експансію, несучи при цьому чималі втрати (Єгоров В. Л. Золота Орда: Міфи і реальність. М., 1990).

 

Ну почему я этому не верю ???
Не возможно просчитать сколько и какого населения (кого из 15-ти республик СССР убили больше)

 

Переписи населення робилися не скопом, інститути робили по певних програмах розрахунки міграції, еміграції, депортації. І на дивину дилетантам ці дані відносно співпадали з різних витоків.
До речі, перші переписи населення на наших теренах почали робити монголи для визначення збору податей. В Подніпров'ї вони цього не робили, тому що тут вони знищили майже все населення по причині супротиву. А залишки втекли на захід до галицько-волинського князівства.

 

Злет і падіння Скіфії

Скіфи гучно заявили про себе, з'явившись у 670-х роках до н. е. на кордонах могутньої Ассирії. Могутність та була ефемерною, оскільки трималася на силі зброї та постійних каральних експедиціях проти непокірних. Поява кочовиків з півночі — спочатку кіммерійців, а потім і скіфів під проводом Ішпакая додала їй нових ворогів. Проте Асархаддону (689—669) вдалося переманити скіфів на свій бік, що на деякий час призупинило агонію Ассирії. Мабуть, завдяки підтримці скіфів, очолюваних уже Партатуа (Прототій Геродота), їй удавалося чинити опір численним мідійцям, які прагнули скинути ассирійське ярмо. Тому перша спроба мідійського царя Кіаксара (625—585) захопити Ніневію провалилася. За Геродотом (І, 103—106), поразка Кіаксара започаткувала 28-річне панування скіфів у Передній Азії, які своїм невіглаством та здирством наводили жах на місцеве населення. Вони навіть мали намір завоювати Єгипет, але фараон Псамметіх І (664—610) відкупився дарунками.
Покінчив із цими безчинствами Кіаксар, який здолав скіфів і захопив у 612 р. до н. е. Ніневію. Через кілька років Ассирія відійшла в небуття, а володіння Мідії сягнули Північної Месопотамії. Останньою військовою епопеєю Кіаксара була війна з Лідією (590—585), на боці якої виступили також скіфи. 28 травня 585 р. до н. е. відбулося затемнення Сонця, що стало сигналом для примирення Кіаксара з лідійським царем Аліаттом. Після цього скіфи вже не згадуються у Передній Азії. Доба передньоазійських походів скінчилася.
За винятком драматичних подій, пов'язаних з вигнанням кіммерійців та поверненням скіфів із Передньої Азії, коли проти них повстало молоде покоління, прижите дружинами вояків від рабів (Геродот, IV, 3—4, 11 — 12), рання історія скіфів у Північному Причорномор'ї писемними джерелами не висвітлена. Проте є археологічні дані. В архаїчний період, коли інтереси скіфів були спрямовані до Передньої Азії, центр їхнього об'єднання містився у Передкавказзі. Цю територію розглядають як плацдарм для здійснення передньоазійських походів. Саме тут сконцентровано найдавніші та найграндіозніші поховання, які супроводжувалися багатствами, нажитими у військових походах. Це Келермеські кургани із масштабними жертвами коней і розкішним супроводом. В оформленні речей відчутні як попередня традиція, так і скіфська, й передньоазійська, а також їхнє переплетення, яке породило чудернацькі образи. Так, руків'я і піхви меча з кургану 1 облицьовано золотими накладками з ходою крилатих чудовиськ, на руків'ї церемоніальної сокири їхній грізний вигляд підкреслено натягненим луком, крила передано у вигляді риб. З архаїчних пам'яток особливу увагу привертають курган поблизу ст. Костромської (звідти походить знаменита бляха від щита у вигляді оленя), Нартанівські, Краснознам'янські, дещо пізніші Ульські кургани, серед яких і найвеличніший курган того часу із сотнями принесених у жертву коней.
Однак Північне Причорномор'я також перебувало у полі зору скіфів. їхні, хоч і нечисленні, поховання з'являються тут також у VII ст. до н. е. Припускають, що з цього часу розпочинається скіфізація (іранізація) лісостепового населення, оскільки прикметні риси скіфської культури поширюються й у хліборобському середовищі. Нам це видається проблематичним, оскільки так звана скіфська тріада (озброєння, оснащення коня і звіриний стиль) поширена й на інших просторах, наприклад у східних сусідів скіфів — савроматів.
Ситуація кардинально змінюється із завершенням передньоазійських походів скіфів. Кочовики, за влучним виразом А. Тойнбі, — супутники цивілізацій, звертають погляди до Північного Причорномор'я, де завдяки появі еллінів розгортається міське життя. Привабливе й недосяжне, воно манить скіфів. Та й північніший люд — хлібороби Лісостепу — мають доволі продуктів, аби торгувати з греками. Зайнявши степ, скіфи стали з'єднувальною ланкою цих двох світів, нерідко нав'язуючи свою волю сусідам. За Геродотом, на час походу Дарія скіфи були повновладними господарями причорноморських степів і змогли організувати достойну відсіч ворогові. Це надало їм ще більшого авторитету й сили, що незабаром відбилося на ситуації у цьому регіоні.
На початку V ст. до н. е. Причорноморська Скіфія поповнюється, як стверджує А.Ю. Алексєєв, за рахунок відтоку населення з Передкавказзя. У 496 р. до н. е. скіфи здійснили похід на Херсонес Фракійський (Геродот, VI, 40), проте на заваді скіфській експансії на захід стало могутнє фракійське царство Одрісів. Скіфи відійшли за Дунай, який став кордоном між обома царствами. Дружні стосунки між ними було закріплено шлюбом скіфського царя Аріапіфа з донькою фракійського царя Терсса. Ще однією дружиною Аріапіфа стала істріянка. Свідченням агресивної політики скіфів у цей час були сутички з агафірсами, які мешкали в Карпатському регіоні. Під час одного з таких зіткнень загинув Аріапіф, як стверджує Геродот (IV; 78), від руки царя агафірсів.
Мабуть, із активізацією скіфів пов'язане також скорочення хори Ольвії та зведення навколо міста мурів. Можливо, що місто потрапило під протекторат скіфів — Аріапіфа, а потім і його синів Скіла та Октамасада. В усякому разі в середині V ст. до н. е. Скіл (син Аріапіфа та істріянки) почувався в Ольвії як удома. Він мав там розкішний палац, дружину-еллінку й упродовж місяців не з'являвся у степу. Інтерес скіфів до Ольвії у першій половині V ст. до н. е. найімовірніше був викликаний тим, що саме цьому місту вдалося налагодити тісні стосунки з лісостеповими хліборобами. Не дарма Ольвія мала назву "торжище Борисфенітів". І скіфи не лише перебрали на себе функцію посередників у торгівлі. Заживши слави й багатства у передньоазійських походах, нащадки перших скіфських царів уже не могли зупинитись у своєму прагненні наживи. А цього можна було досягти, заручившись підтримкою лісостепових хліборобів. Починаючи з V ст. їхня активність у цьому напрямі набула загрозливих форм.

Рис. 6. Скіфська культура архаїчного часу:
1 – с. Підгородне; 2 - Темір-Гора; 3 - Ульський курган; 4 – с. Грушівка; 5 – с. Ковалівка; 6 — Перша Завалська Могила (за В. Ю. Мурішим)

 

Продовження

Міста Керченського півострова були змушені подбати про свою безпеку. У 480 р. до н. е. вони об'єднуються в Боспорське царство зі столицею у Пантікапеї. Очолили його Археанактіди. На Керченському півострові вони зводять Тірітакський вал та рів для захисту з боку степу. Стосунки скіфів із Боспором теплішають від середини V ст., з приходом до впади Спартокідів, тож IV ст. до н. е. — період розквіту Скіфії — пройшло під знаком миру й навіть співробітництва обох сторін. Скіфи допомогли боспорським царям здолати непокірну Феодосію. Боспорські правителі змушені були рахуватися з цією силою і, можливо, навіть сплачували скіфам данину. Тяжіння скіфів до Боспору пояснювалося тим, що саме на цей час припадає пік вивозу місцевого хліба до Афін. Задіяна у цій торгівлі скіфська знать неймовірно збагачувалася. Втілене в золото багатство мало звеличувати її і в іншому світі — потойбічному. Саме на IV ст. до н. е. припадає зведення величних курганів скіфських царів та знаті, могили яких уражають розкішшю та витонченими речами. Саме союз Скіфії і Боспору породив той феномен, що дістав назву скіфського золотарства. Виготовлені боспорськими ювелірами шедеври являють собою дивовижний сплав грецької майстерності й скіфського духу, скіфських смаків. Цілком можливо, що деякі речі, як, скажімо, знаменита пектораль, були виконані афінськими майстрами.
Однак у ньому розквіті вже помітні й тривожні ознаки кризи. "Золотою осінню" назвали IV ст. в історії Скіфії Ю. Г. Виноградов та К. К. Марченко. На тлі колосальних багатств аристократичних гробниць, відбувається зубожіння рядових кочовиків. Ідеться не лише про тисячі поховань зі скромним супроводом (декілька стріл у чоловічих похованнях чи скляне намисто та бронзові сережки у жіночих). Прикметнішою ознакою є початок седентаризаційного процесу — осідання скіфів та перехід до хліборобства. За лютої неприязні кочовиків до хліборобства це могло статися лише внаслідок їхнього цілковитого зубожіння — відсутності худоби, щоб кочувати. Уздовж низового Дніпра виникають селища і городища. Найбільше з них — Кам'янське, яке Б. М. Граков вважав столицею скіфів. Таку картину ми спостерігаємо й у низинах Дністра, а також на Керченському півострові. Формуються великі могильники, зокрема й ґрунтові.
Мабуть, у пошуках виходу з кризи цар Атей розпочинає експансію на захід — за Дунай, до фракійців. Здолати їх було неважко, оскільки після смерті Котіса І царство Одрісів розпалося. Якась частина скіфів осідає в Добруджі, й Атей обкладає даниною місцеве населення. Проте його намагання тут зіткнулися з інтересами царя Македонії Філіппа II. У 339 р. до н. е. 90-річний Атей загинув у бою, чимало скіфів потрапили в полон до македонян. Утім, після смерті Атея ніщо начебто не віщувало кінця. Саме на післяатеївський час припадає зведення багатьох царських курганів, зокрема й таких гігантів, як Чортомлик, Олександрополь, Огуз. У 331 р. скіфи знищили військо намісника Александра Македонського Зопіріона, який здійснив похід проти них, гетівта Ольвії. Пізніше Александр Македонський, який перебував у Бактрії, плекаючи надію завоювати Північне Причорномор'я, направив до скіфів посольство з дарунками. У 310 р. 30-тисячне військо скіфів брало участь у війні за боспорський престол на боці Сатіра, а онук Перисада знайшов притулок у Агара — останнього відомого, за писемними джерелами, скіфського царя.
І раптом життя у Степу завмерло. Степи запустіли, населення концентрується в долинах низового Дніпра, Дону й Дунаю та в передгір'ях Криму. Історія Великої Скіфії завершилася. Що сталося? Тривалий час дослідники були одностайними у цьому питанні. Вони вважали, що Скіфія загинула через навалу сарматів. Однак сьогодні цей аргумент піддано сумніву. Адже найпізніші скіфські поховання датують початком III ст., а сарматські поширюються з II ст. до н. е. Отож виходить, що сармати зайняли безлюдні степи. Нині висуваються й інші гіпотези щодо краху Скіфії: екологічна криза, спричинена посухою (С. В. Полін), або ж антропогенний чинник — зростання населення і, відповідно, худоби, що призвело до деградації пасовиськ (Н. А. Гаврилюк).

 

А что тут невозможного?
Путин же сказал, что самые большие потери понесла РСФСР.

 

Упс, а при чем тут перепись населения ? , Вы , вроде говорили за потери в в ВВ .

 

Считается, что потери мирного населения в глобальной войне составляют 6 гражданских к 1 военному.

 

Таядогада, невероятное - рядом ) как по мне, так это - утомительно

 

более глупых данных и придумать трудно, копать от забора и до обеда,
если Відносні втрати народів- то надо этносы-и %,
если державы- то как приведено, за искл державы, поименованной в п2, ибо таковой державы не было,
если очень хочется, тогда уж ОТДЕЛЬНУЮ ТАБЛИЦУ по частям стран
втрати, УССР,втрати Баварии,втрати Пруссии

 

Вам сказал?)

 

К чему этот придурковатый вопрос? Ведь заявление Путина на этот счет более чем общеизвестно:

"Статистика времен Великой Отечественной войны свидетельствует, что самые большие потери понесла именно РСФСР - больше 70 процентов. Это означает, что война выиграна, не хочу никого обижать, за счет индустриальных ресурсов Российской Федерации. Это исторический факт, это все в документах. Но это нисколько не преуменьшает значение в общей победе республик бывшего Советского Союза".

http://kp.ua/daily/171210/258536/

Но не следует говорить о потерях Украины в ВОВ. Украина стала жертвой не ВОВ, а WW2.

 

ну, допустим, и шо.....
он говорит то про общие потери, а не людские, и в % от потерь СССР, А не в % от населения,
мухи, котлеты

словесная эквилибристика, ВОВ-специфическое название хронологической части WW2 одним из ее участников,СССР, касательно военного участия этого участника only ,и в хронологических рамках 1941-45 only,
военные действия этогго же участника во WW2 вне хронологи 1941-45 также не охватываются названием ВОВ,напр, захват вост Польши в 39
для Украины и Белоруссии, как частей этого участника, аналогично

 

к тому же надо учитывать, какой аудитории это предназначалось

 

В абсолютній величині, а в відносній до кількості населення - в кінці десятки, яка починається з поляків, українців, німців, білорусів... Найбільше мирного населення в тій війні втратила Україна. Це Москва постійно приховувала, придумавши казку про подібне відносно лояльної до неї Білорусі.

 

Саме так "вчили" нас,радянських гідів Інтуристу, що втрати мирного населення в Білорусії за часів ВОВ були найбільшими - 25%.