Про те і про це....

Борисе, дайте, будь ласочка, означення "ПРО ЦЕ". Бо в цій гілці ми ПРО ЦЕ (в розумінні ЛФ ) не говорили.

 

А я коли летіла зі Львова в Америку, я тоді була вагітна на сьомому місяці з Анною, і таможенник взяв мене до себе і сказав що у мене в торбі ножі до мясорубки. І справді були в ручній кладі, бо так мені якось то поклали. Ну то я взяла ті ножі і переклала в багаж. Далі він знову почав щось говорити, що не годиться ось так якось... треба б хлопцям на пляшку дати. А ви до кого в Україну приїздили. Я кажу до свекрухи. Ну а він далі натягує мене на пляшку. У мене наверха знайшлось 5 долярів. Я йому їх дала і кажу, то вам на пляшку вистарчить. А він на пляшку, то вистарчить а на закуску? А я йому - то їдьте до свекрухи вона вам дасть. Забрала торби і пішла в літак. Такім обійшла Львівську таможню в 2002 році.

 

..... або інша "коронна залєпуха":"....ось бачите жіночка ? (це звернення митника) Вона 2 місяці не діставала зарплату.А в неї 2 дітей....дайте ЇЙ 20 долярів...."
Дальше німа сцена.... і в голові набір матюків....."Welcome to Lviv , your hometown!"

 

Подумала собі, що можна ще за пару моментів написати.
Назвемо цю частину розповіді так:

А сервісу в нас досі не навчилися...

Найбільше всього мені розповідав Роман, бо я якось спокійніше на речі дивлюся.
Мабуть, поділю на пункти.

А дайте 25 копійок.

Буває, що не 25, а 50, або гривню, або дві...
І це не жебраки на вулицях так говорять, ні, найчастіше це чуєш біля каси в магазині. Дайте стільки чи стільки, бо в неї немає здачі. І продавець ще й ображено або й злосно дивитиметься на вас: "а тоді в мене нема здачі". І ще й пошле вас... недалеко... до сусіднього магазину шукати ті нещасні копійки чи гривні. А де знають особисто, скажуть принести завтра... І ніхто з отих прохачів навіть не подумає про те, як це виглядає.
Розповіла коліжанкам із улюбленої книгарні про це. Сказали, що вони й так старалися ніколи так не казати, а тепер вже точно не будуть. Але щось не всі це розуміють.

Зі собою загорнете?

Пішли ми на піцу. Замовили дві й очевидно всього не з'їли. Питаю в дівчини, що обслуговує, чи загортають зі собою. Відповідь: "так". І далі ніц. Питаю: "то ви візьмете?" Відповідь: "ні, принесіть". Роман поніс, а я поволі за ним. Дивлюся стоїть сміється. Витягає й дає дівчині дві гривні. Я подумала, що він ще щось замовляє, але ні... Загортають рештки зі собою, якщо дати 2 гривні за упакування. Дивина та й годі. На мої круглі очі й Романове хіхікання дівчина відреагувала досить спокійно: "з-за кордону?" Ну звісно. Невже просто львів'яни можуть дивуватися з таких речей?

ВОДА

Те, що за воду треба платити, мене вже ніби не дивувало. Тільки офіціянтів дивувало, коли я питала, чи платна у них вода. Але коли я замовила в одній каварні "Гарячий шоколад і воду", то мені принесли в шклянці... окріп! Це просто дивовижа! Зрозуміти логіку офіціянтки я так і не зрозуміла. Чи вона думала, що я буду розводити водою гарячий шоколад? Ну, якось воно так було дивно та ... не знаю... покракувато чи що?
А от у "Золотій розі" на моє питання "чи вода платна?" відповіли "ні". І справді в рахунок її не включили. І вода була смачна. Так що надія є.

 

Беземоційність продавців

Це, мабуть, цілком звична річ. І все ж оминути це увагою неможливо. Якось нам у магазині відповіли, що "для нас" це коштує стільки-то. І то сказали більше, а не менше за справжню ціну. Цікаво чому? Там логіка мені теж не зрозуміла досі. Навіть у бутіках у дівчат проблеми із умінням посміхатися. На ярмарці в палаці спорту хоч умови не дуже, зате продавці - хоч до рани прикладай. Ну, невже мумії думають, що у них купувати приємніше? Мабуть, так, інакше вони би з усіх сил силувалися розтягти свої беземоційні маски в посмішку.

Ще в червні у "Корзо" мене знервувала офіціянтка, в котрої на кожне моє "а принесіть мені..." знаходилося "а ми не..."
- Салати не подаємо, бо кухня на перезмінці. І взагалі їсти не подаємо.
- Чаю випити не можна, бо після 8-ої вечора чай не подаємо. Тільки алкогольні напої.
І на все відповідала беземоційно й так, ніби то так і має бути й усе в порядку.
Та коли я взлостилася й різко закрила меню зі словами: "так, ідемо звідси!" Раптом і салат мені принесли, і чаю зробили... А без того, аби я денервувалася не можна? Правда, чай я пити передумала й попросила воду. І вона чемно принесла води. Тільки краще не згадувати, скільки вона коштувала. Я тоді ще пошкодувала, що не взяла мартіні.

Інформація - це завжди секретність

Тут вже ми глянули не стільки оком тих, хто "пожив за кордоном", скільки з точки зору туристів.
Написів англійською немає. Яким чином може англомовний турист орієнтуватися в місті, невідомо. Вочевидь, йому створюють всі умови, аби сам не міг і конче наймав гіда. Всі назви вулиць англійською. Двомовних позначок доволі мало. З голоду турист явно не помре, бо про другу мову в меню львівських кнайп таки подбали. Може, не в усіх, не знаю. Але навіть у макдональді з його "вільним інтернетом" (так на дверях пише ), невідомо чи не було би в нього здивування. Мій приятель, коли буває в Угорщині часто їсть саме в макдональді, бо там усі назви може прочитати й знає, що не матиме сюрпризів. Може, я щось зле зрозуміла (досередини не заходила, тому можу й помилятися), але в макдональді лише мкчикен, нагетси тощо. Англійською там щось пише? (Про мд це жарт. )
От у львівському аеропорту інформацію англійською мовою можна роздобути хіба в кімнаті із табличкою на дверях information desk. Так сподіваюся, бо питати не пробувала. Та коли підійшов до мене пан, котрий летів до Лондона й почав розпитувати, де проводиться посадка на Лондон, відповісти я йому не змогла, бо відповідної інформації на дошках про приліт та відліт літаків не було. І де вона була, не уявляю. На щастя, за чоловіком прийшли працівники аеропорту й відвели його на літак. (так думаю ) Але я тоді роззирнулася й мені стало сумно. Особливо з думкою про євро-12 у Львові. Важко собі це уявити, дуже важко.

Якось так вийшло сумбурно, ну, але я то все і так сприймаю радше з гумором і не переймаюся. Хотілося б, аби це поволі мінялося, а зміни щось дуже поволі волочаться... І як би то їх пришвидшити?

 

Я б у Львові навіть не догадалась про таке спитати . До речі, у Польщі теж коробки платні.

Та і українською вони не дуже інформативні.. Один поляк, який проїжджав через Львів і ночував в центрі в готелі, ніяк не міг вибратись з міста на дорогу, на яку йому треба було. Хоча і російську знає і читати укр. написи теоретично міг, але їх просто не було.
А ще я тільки цього разу у Львові зрозуміла, що зорієнтуватись у Львові нема як абсолютно. В Польщі хоч на зупинках є мапи, опис маршруту проїжджаючого транспорту; тут без знання мови можна зорієнтуватись. А у Львові як? Ну добре там поляки порозуміються, якщо в місцевих спитають, а решта? У нас не кожен знає англійську, щоб витлумачити все..

 

Тема сервісу в нашій країні дійсно дуже болюча. З одного боку працівники сервісу, які себе вважають всезнаючими, а з іншого користувачф того самого сервісу, які все ще вірять "клієнт завжди правий".
Маю знайому яка торгує одягом, вона сама хоч і не з інтелігентної сім'ї, але з покупцями нахабно ніколи не поводилась. Мене іноді навіть дивує як можна витримати коли самі покупці нахабно відповідають тобі, цілий день. У колишнього було кафе, так він трьох офіціянтів звільнив як помічав що вони без посмішки та ввічливості зустрічають відвідувачів.
А нарахунок поганого сервісу, так це мабуть пережитки радянських часів, ніяк відійти неможем...

 

Думаю, що по хамськи до клієнтів відносяться ті, кому на клієнтах не залежить..

 

Але й клієнти себе також не завжди шанують.
Якщо мені десь нахамили, я туди більше не йду. І кілька моїх знайомих у Львові те саме роблять, ще й підкреслюють продавцеві, що "ви мене втратили як клієнта". Тільки таких не так уже й багато. Якби їх було багато, такий магазин (наприклад) довго би не вижив.

 

найхамовитіші - в магазинах в центрі... їм нема різниці, клієнтів море завжди, 80% яких випадкові і перший-другий раз... (нпр, в Світочі на Дорошенка є така зміна, що допомогла магазину втратити мене як клієнта - важили печиво не в пакеті а прямо на вазі, частково, те що зразу не влізло... ну це продукт без упакування, який споживається безпосередньо, обходитись з ним треба в рукавичках і одразу в пакет переставити... на моє зауваження вона хамливо відповіла - "зараз все упакую, чекайте, поважу" жах а в другому відділі обважили фрукти... )

от кафешки, особливо недешеві - дорожать клієнтом більше.. а ще як не дуже популярні...

 

А ти то печиво взяла чи подякувала їй?

Ну, от "Корзо" явно не такий. Я туди більше не піду. І друзям теж розказую, котрі до Львова хочуть їхати.
О, а "кумпель" то взагалі. Коли Роман спитав, які в них є салати, офіціянт йому пальцем у меню тицьнув: "ТУТ у нас салати".

 

та взяла я то печиво... але те, що повипадало, а вона далі накинула зверху не їла... я не педантична, але ітак вистачає - ітак ходимо в заклади не знаючи толком, що там на кухні, де валялось те, що ми купляємо і тп... то вже свідомо таке хочеться проконтролювати...

 

А я прямо кажу, що я того брати не буду. Їх треба провчити часом, хоч і не до всіх таких доходить.

 

а мені не хочеться тратити на них енергії, а в ітозі получається...

то треба собі зробити установку, а то я така пацифістка...

 

Є люди, які вміють, люблять і хочуть сваритись, а є ті, яким простіше змовчати і зробити висновки, щоб зайвий раз не нервуватись. Я належу до другої категорії, хоча деколи і сварюсь, але все ж таки в більшості випадків лише ставлю умовний хрестик на закладах чи магазинах, де було щось не так. Нервові клітини ж не відновлюються

 

Переклади.

Ну, це пацифізмом важко назвати, бо не ставлячи на місце їх, ти фактично ображаєш себе. І тоді виходиш двічі приниженою, бо і сама себе, і вони тебе.
Це не лише до тебе пост, це так, загально. Сама не зразу до такої свідомості дійшла. І з таким набагато краще почуваюся.

Не конче влаштовувати скандал, можна просто не вертатися.

 

100%! Я така, що ніколи не промовчу, і якщо чимось не задоволена, завжди про це кажу, завжди!
І мене не хвилює що мені на це відповість та чи інша продавщиця, образи в свою сторону терпіти небуду, ну і такого зухвалого ставлення також. В першу чергу від цього буде легше мені.

 

нє, ну то шо я певний час збагачувала свої філологічні знання не означає, що мене таке зачепить
помилки інших помічала лише певний час... в смсках кавалерів, але їм про те не казала... хоч якби довше і серйозніше займалась - помічалось би ще й як

ну приниження це субєктивне відчуття.. мене сто раз принижували і може в пяти з них я так почувалась чи дійсно такою була.. а от те що більше до них не прийду то факт і мені не принципово заявити їм, що мовляв "ви мене втратили", хоч і таке буває, якщо енергетика продавщиці дуже з моєю несумісна...