Про те і про це....

Довго думала, куди писати й вирішила відкопати стару Олину тему.

У Львові гарно було, хоч і холодно. Але я почну з останнього дня. Дня, що тривав дуже довго у подорожі між Львовом та Оттавою.

Цього разу прощатися було особливо важко. Дарко мене постійно просив: "мама, давай закриємо Оттаву й будемо жити тут". А того ранку він не випускав з руки руку мого брата й постійно повторював, що забирає його зі собою, і всіх решта також... Коли ж нам уже треба було йти, Дарко притулився до мене й тихенько плакав, сховавши носа в поли моєї куртки, плакав щиро, але дуже тихо, навіть мужньо, я би сказала. Озиратися було важко, особливо тому, що всі "мали очі в мокрому місці".
Ми зайшли до зали, де багаж пропускали через машину, назви якої я не знаю, бо ніколи не цікавилася, як вона називається. Ми вже намірялися йти до наступної зали, де починався коридор-перехід до зали очікування, мене раптом зупинила одна із митників. "Візьміть сумочку й ідемо говорити". Я не зразу зрозуміла, чого від мене хочуть, тому просто подивилася на неї з запитанням. Вони повторила свою вимогу, додавши цього разу "сумочку й паспортА". Чоловік поривався було йти замість мене, особливо тому, що бачив, яка я розбита, але митник сказала, що говорити хоче саме зі мною. На паспорти вона навіть не подивилася, одразу поклала на стіл і все, а мені почала говорити, що я везу продукти й закрутки. Я легко здивувалася, бо точно знала, що закруток немає. Повторила їй кілька разів, що закруток я ніяких не везу. Хотіла я подивитися на монітор, але вона мені його заступила й одразу почала питати, що за пластикові пляшки у мене в багажі. Я витріщилася на неї з іще більшим здивуванням і почала перераховувати ті пластикові пляшечки, які в мене там були: маска до лиця, гель для душу, шампунь, у шкляних - духи мої й чоловікові, ще ми мали дві пляшки коньяку, що я теж їй сказала. "Ні-ні, то все не те, там у вас точно є закрутки і пластикова пляшка. А ще купа ліків!" Ну так, ліки були, три баночки, але всі відкриті й до того ж куплені в Канаді, то були Даркові ліки. Але жінка лише скривилася на моє пояснення й похитала головою. Тоді сказала, що зараз вона повинна перевірити наші торби. Я ступила крок у напрямку до багажу зі словами "ходіть перевіряти", але вона стала просто переді мною зі словами "то як? будемо домовлятися?" Тут до мене дійшло, що їй байдуже, що в мене в багажі й для чого я мала брати зі собою свою торебку. І дійшло, що вона все одно за щось вчепиться, навіть не знайшовши закруток та пластикової пляшки невідомо з чим. Я не мала сили боротися з цим, мені хотілося, аби вона просто дала мені спокій, тому посміхнувшись, я просто спитала "20 вистачить". Жіночка пожвавішала - "звичайно" - і з широкою посмішкою відкрила мені шухляду в столику: "сюди кидайте". Я пішла до зали очікування й потім решту часу постійно себе картала, що треба було боротися, але на той момент я була настільки в тумані й розбитті, що навряд чи була готова вчинити якось інакше.

Далі все начебто було добре, якщо не враховувати спізнення літака на годину та те, що я постійно думала про те, що треба було не здавати багажі одразу, а запакувати їх у плівку, як там робили багато людей. Чи то мене мами так залякали працівниками Борисполя, чи кількість людей, котрі свої торби замотували...

На Торонтонському летовищі нас теж послали на огляд сумок, бо ми з України їдемо, а ніц дерев'яного не веземо, ну, чи кажемо, що не купили й не веземо. Там митник пропустив торби через ту саму машину й просто потицяв пальцем, питаючи: "а що це? а отут що?" Побачив, що маємо три горнятка, пачку цукорків, чай у великій бутлі (до мене тоді дійшло, про які закрутки говорила митник у Львові, це вона про той чай так подумала), книжки (а їх ми доволі багацько накупили, в основному дитячих, правда) та Даркові ліки. Дарко підтвердив митникові, що ліки канадські, митник розсміявся на його щире "а ще ми веземо МОЇ ЗАБАВКИ!" й провів нас до виходу.
До Оттави ми приїхали о 1-ій ночі, але щось мене смикнуло таки розпакувати трохи торби. Яким же було моє здивування, коли я побачила, що дві торби були відкривані й усі речі перериті. Деякі книжки були в кульках, то кульки були порізані. Коробка цукерок, не пам'ятаю якого виробника, мала просто цукерки в паперовій коробці. Оскільки кожна цукерка була окремо запакована, виробник не обгорнув коробку плівкою, а просто наліпив скотч із логотипом по краях. Коробку теж відкривали, бо ті наліпки з логотипом були порізані. У мене були чотири косметички, то всі відкриті. Закрити вони не потрудилися й речі повивалювалися просто в торби, поміж одяг. У маленькому пуделку, де я тримала свої срібні прикраси та єдиний золотий перстень не було нічого. Срібні прикраси я знайшла у торбі під одягом, а от перстень - або згубився, або забрали... навіть не знаю. Я за золотом дуже не пропадаю, не люблю його носити, але цей мені був цінний як подарунок від сестри на повноліття, бо вона робила його саме для мене, за замовленням. Та навіть якби ніщо не пропало, саме відчуття, що мої речі перерили без мого відома, гнітить. Невже не можна було покликати, як колись у 2005, коли Роман віз ручного бронзового хреста, в Борисполі його викликали на огляд, чи як й Канаді, закликати зі собою й розпитати, що де й чому. А тут... навіть мацюпуньку пляшечку зі свяченою водою з Люрду відкривали й добре не закрили... Що вони сподівалися там знайти? Ніби ніде не пише, що свячену воду перевозити не можна. Отаке було прощання... і така крапка була поставлена наприкінці нашої подорожі. Чи то не крапка, а ляпка?

 

Лілю, то просто жах!(((( ото познущались...
я собі представляю ваш стан, коли оте все побачили...
спробуйте на них якусь управу, скарги і тп... бо ще ті 20 грн, щоб відстали то дрібниці... зате нерви збережені...
і більше через той Бориспіль ні-ні.. антирекламу треба розкрутити
краще вже через Польщу...

 

Ну, то були не гривні, то були канадські долари. Але то таке.
Найзабавніше те, що я після тої "розмови" на Львівському летовищі відкрила в залі очікування книжку з афоризмами, що мені мама на дорогу дала, й прочитала "куди не плюнь, все вже обпльоване". Зараз ледве знайшла на якій сторінці, а тоді так легко відкрилося. І так вдало...

А куди звертатися щодо переритих речей і як доказати, що то в Борисполі перерили?

Та не перший раз через Бориспіль летимо. І по дорозі до Львова такого не було. Та у 2005 теж було нормально. Викликали, попросили відкрити торби й показати, що там.

 

Шкода, дуже шкода. Я летiла польскими авiалiнiями LOT через Варшаву до Львова. Все було дуже цивiлiзовано. Навiть у Львовi по дорозi назад пiсля пропущення сумок через рентген нас покликали в сторону. Я спиталась а чому??? Мужик зiбрався вже на мене визвiрюватись, мол, я вам кажу сюди то сюди. Я йому сказала, що я просто не зрозумiла, бо впринципi це перший раз в аеропорту у Львовi то прошу пояснити. Грошi не вимагав, передивився одну сумку де я точно знаю був запханий коньяк, але нiчого не знайшовши побажав щасливої дороги.
Може дiйсно наступного разу спробуйте LOTом через Варшаву?

 

Мабуть, так і спробуємо. Хоч воно нам суттєво дорожче.

 

Тото і воно... все впирається в гроші. Я он дивилась аби поїхати з дітисками на літо до свекрухи і мені вищолкало дати на білети 6 тисяч міліканських тугриків. Ну а ще треба хоча б 2 зі собою взяти на прожиття. І скажіть мені чи варто за такі гроші? Щоб тобі он так нерви попсували?

Тато сьогодні повертається зі Львова то розпитаю про те як була дорога назад, але в Україну йому в Борисполі також добре нерви потріпали і сказали викласти кругленьку суму, аби чемодани де бува не пропали в дорозі з Києва до Львова. Анархія мать порядка.

 

я думаю звертатися в себе, а вони вже хай рішають між собою на лінії... може я погано тямлю в перельотах, але що не кажіть - то є договір перевезення, який можна оскаржити службі чи фірмі, що займається таким перевезенням (перевізнику)... тим більше я щось не уявляю, щоб речі перевіряли не при особі... скорше всього - то порушення...

 

Гм... Так собі подумала, що для такої справи потрібно, мабуть, мати фото сумок. А я в 1-ій ночі про це не думала, тому доказів у мене фактично немає.

 

....та.... українська митниця буде ставати ще більш поборно-корумпованою з загостренням кризи в світі ( коли в Америці насмарк , то в Україні запалення легенів).
Історія Лілі дуже подібна до ситуацій 90х років , коли митники (а спеціально львівські) просто вимагали гроші....щось подібне було з моєю сестрою.
Потім в 2000 і дальше ситуація відносно "покращалася". 20 баксів для них це не були гроші.Вони або людину відпускали , або якщо брали то брали більші суми.Тепер видно "голод - не пан" і $20 вже знову стали гроші.
Думаю собі , добре що Україна не має ворогів , бо за $20 можна були би , не дуже ховаючись, пронести бомбу в літак......

 

Знаєте, Патріку, колись у моєї подруги в тих 90-х теж тиском вициганили 20 марок. На тому ж львівському. Вона тоді везла картини тернопільського художника, мала папери та дозвіл на перевезення. Їй сказали, що папери з тернопільської облради, тому вони не дійсні. І тоді їй пряме питання поставили: "а що у вас в гаманці? скільки готівки везете?" Вона мала 20 марок, бо мала пересадку в Німеччині десь і хотіла купити братові та батькові пива. Ті гроші вона й поклала на столика, з якого гроші магічно зникли, вона й не помітила як. Проте найбільше її здивувало, що ніхто не перевірив, які саме полотна вона везла. Отаке.

 

Повім вам історію. Влітку нам у Львові з літака вивантажили візок з одним колесом знятим з осі. Як і хто його зняв, я не знаю, але щоб його поставити на місце треба було гайкового ключа. Так от, таких матів, які я говорила, львівський аеропорт не чув давно. Коли митник на мене пробував гаркнути, у відповідь він почув таке (ви мені пробачте, але своїх слів я цитувати не буду, бо це були матюки триповерхові). Після того я чітко пояснила представнику авіаліній що я з ними зроблю. На їхні наїзди на тему, що це у Франкфурті сталось у відповідь вони почули, що мене то не гребе (перший склад в слові був не такий), бо я бачила як завантажили справний візок в літак у Франкфурті, нехай між своїми самі розбираються, а компенсацію їх я заставлю мені заплатити і сказала вартість візка. Після того мені візок поремонтували зі швидкістю світла, митницю і паспортний контроль я пройшла за лічені хвилини, валізи мені мовчки вивезли в зал очікувань. Такою агресивною я ще не була ніколи в житті ні до того випадку, ані після.

Про шмон в валізах. Як ми летіли до Львова з Америки перший раз (це було літо 2006), у Львові я отримала валізи зі збитими замками (це я виявила вже вдома, коли їх почала розпаковувати). В валізи були вкладені листочки, на яких було написано, жи секюріті їх перевірило в Х'юстоні. Як ми летіли назад, то взагалі цирк був. Описувати його не буду, але в сукюріті аеропорту Нью Арк так само прошманали наші валізи вже після того, як ми зачекінили багаж до Х'юстона (відповідні бамажки я знайшла в валізі). Замки збили, само собою. Після того замків на валізах не маю, цінних речей в валізи не кладу. Правда і в валізах вже ніхто не риється.

 

Лілі розповідь направду неприємно вражає, людській наглості не має меж.
Я куди б не їхала коштовностей беру мало і все чіпляю на себе. Як тре поскандалити то теж нема проблем, тобто якщо я справді везу те за що варто дати хабаря то так, а як от в Петербурзі, митник почар рахувати скільки в мене українських гривень)) сміхота, там їх біля гривень 300, каже "не положено"... ну фіг з тобою, за кордоном вони мені ні до чого, а раз не положено то шо робити, підхожу до смітника, розриваю 20грн.. і викидаю..люди дивляться.. каже "гражданка ви что творите")) і випхав)
але то все ....ми прості люди,сусід перевозив через кордон велечезне полотно, тобто картину, джипи з переду і з заду, на митниці зелений коридор, митник підйшов взяв паспорт, за дві хвили приніс, і з мигалками на Київ... тота упаковка в кілька метрів висоти і ширини в нього так і залишилась... як раритет зберігає... а ціна на ній.. 1 000 000 еврооо

 

Я в львівському аеропорту дала 50$ таможні і 50$ пограничникам, бо "відкрила рот", і вийшла передостання, то вони мене так дістали, що дала гроші щоб вже відстали і відпустили.

 

Ого, то я ще легко їх здихалася, я так бачу.

 

Сказати, що я вражена, то так якби нічого і не сказати. Осад залишився, ніби то зі мною сталось...

 

Дякую, Занудонько.
А я виписала то сюди та й легше стало, спокійніше. Хоча персня таки шкода. Я вже не вперше його в багажі везла, того така безпечна була... Нема ради.

Я тепер стараюся згадувати й жити тими спогадами, що мала у Львові.
Найсмішнішою була біганина по трьох точках у "пузатій хаті". Як згадую, то сміху стримати не можу.
А Левандівка Молодший та Леополіс Молодший перше кричали мені за Дарка: "заберіть його звідси!!!"))), а коли я маму видзвонила й вона Дарка забрала, то вони до мене прийшли питатися: "а де ваш малий?" Мені тоді слів забракло.
А Левандівка його тоді взагалі Ґодзіллою назвав. Як ми з того вдома сміялися того вечора.

 

Якщо чесно, то ота недовга зустріч була якоюсь дуже теплою і навіть не здалось, що вже багато літ минуло відколи бачились востаннє. Небагато маю таких людей, що скільки би не бачились, а призустрічі говоримо так ніби розсталися вчора. Це мені чомусь дуже цінне.
А за перстень не переживай. Я знаю, що то прикро, навіть більше, бо то таки пам"ятка, але втрати повертаються до нас навіть у подвійному розмірі і стають приємними несподіванками.

 

Та я це прийняла, як духовне випробування. Аби я до речей не прив'язувалася, то це мені наука.

У нас таке відчуття було зі всіма, кого зустріли за той час. Так ніби нас не було не 3,5 роки, а лише 3,5 місяці. Це таке кайфове відчуття! Це додавало нашому перебуванню у Львові якоїсь майже казкової нереальності. Ніби всі люди й зустрічі нам приснилося. Так усе було гарно й приємно.
А ще були два чудесні вечори із кавою та 4-ма форумлянками... Мені отаких посиденьок так бракує... І коли мені сумно зараз, я вертаюся спогадами в зустрічі з людьми, в безтурботні посиденьки із Іспанкою, Борою, Мавпусиком та Багірою, у перехід від Данила Галицького до Пузатої Хати, коли Нірванка сказала, що я зовсім не така, як вона мене уявляла, а в мене було враження, ніби я знаю її ще зі школи... вертаюся в короткі й довгі зустрічі з усіма-усіма й дуже сподіваюся, що вони будуть знову й на них не доведеться чекати надто довго!

 

І тут ПРО ЦЕ ???

 

Вони використовують всі можливості щоб здерти гроші. Я була заплакана і спішила бо незнала чи застану живою найдорожчу мені людину ,от вони цим і скористались, придирались до всього, чого вони тільки не придумували... Сумка моя була розірвана але нічого не пропало.