Про доброчинність

Наскільки можна судити з цитати, яку навів Мартіні, в даному випадку йдеться про онкологічне захворювання.

Його лікування не обмежиться самою операцією, але, залежно від конкретного поступу, включатиме ще перед- і післяопераційне лікування, не кажучи вже про догляд і спеціальні умови утримання такого пацієнта.

Зокрема, тільки препарати для хіміотерапії можуть коштувати і 30 000 еур на місяць.

Аналогічно при багатьох інших хворобах, де операція і не потрібна, проте постійне лікування - дороге. Наприклад, гормоном росту у дітей з гіпофізарним нанізмом (карликовість), або хворих на діабет.

Те саме з хворими, які не можуть рухатися - функціональне ліжко, автоматичний масажний матрац, візок, милиці тощо, теж дорого коштують, тому ніхто за таке сам не платить - подібні речі теж оплачуються страховою компанією, як і ліки.

Зрештою, суть не в тому, чи лікування коштуватиме 100 000 чи 10 000, чи навіть 1000 еур - для біднішої людини будь-яка подібна сума може бути непосильною. А те, що в людини немає грошей, не може бути причиною недоступності для неї медичної допомоги.

 

Мені здається, що тут знову ж таки проблема у тому, що ми дивуємося сумі але і надалі і не питаємо "як". Не виключено, що ці фонди, які збирають кошти, просто відбивають свої затрати плюс до того заробляють. Я можу помилятися, але є чимало реклами прохачів, яка оплачена офіційно, а це десятки тисяч гривень, макети, для більшої проникності і слізності робляться дорогими дизайнерами, фактично через нашу байдужість і байдужість таких як Тьома створюється нова комерційна індустрія, залишаючи щоразу менше шансів тим, хто справді потребує, тим, чиї історії хвороби не виглядають дуже слізно, тим хто не може якісно пропіаритися.

 

Вони можуть стільки коштувати, я навів просто як приклад, наскільки високою вартість лікування може бути. Йдеться про спеціфічні ліки, розробка і клінічні випробування яких є дорогими. Крім того, часто це ліки, до яких не існує генеричних замінників. Ціна цих ліків - це і плата за подальші дослідження нових ліків, які застосовуються в лікуванні онкологічних захворювань.

А насторожувати мало б не це, але те, що на українську медицину махнули рукою і про подібне лікування, складніше за апендектомію, в Україні ніхто не думає навіть в уяві. Хоча це і могло б бути дешевшим - а подібні назбирані тисячі залишалися б в країні і могли б використовуватися на подальший розвиток медицини.

Наприклад, в Індії чи Таїланді існують клініки нормального рівня, послуги яких, проте, дешевші в рази ніж в Європі чи в Штатах. Відповідно, існує так званий медичний туризм, коли пацієнт відвідує країну саме з метою дешевшого лікування. Звичайно, здебільшого це стосується пластичної хірургії, тобто послуг, які страховка не оплачує. Хоча, люди які не мають страховки, але є фінансово забезпеченими, звертаються в такі клініки за кордоном і по будь-які інші види лікування.

 

Ну... пересадка спинного мозку би і на мільйони певно потягла... якщо б хтось взявся...

В сотні раз дорожче операції не коштують. Якщо Ви рахуєте 100 000 як в 100 раз дорожче від 1000, то змушений засмутити - апендектомія 1000 не коштує, але і не коштує більше 20 000 включно з передопераційним обстеженням і післяопераційним доглядом. Можна вкластися і в 10 000 за сприятливих обставин.

 

Неконституційно вийде. Конституція України гарантує безкоштовну медицину. Тому треба робити вигляд, що вона і є безкоштовна. Колись вже Ющенко це пояснював.

А люди не розуміють, що означає страхова медицина, але в них виникає асоціація - є безкоштовна медицина, а є страхова - значить, не безкоштовна - а якщо безкоштовна така дорога, то яка ж дорога буде страхова?

 

Проводячи аналогію, можна було б тоді сказати "капітальний ремонт двигуна не повинен коштувати в сотні разів дорожче, ніж заміна жарівки в стоп-сигналі".

Вартість того чи іншого лікування враховує амортизацію обладнання, використані матеріали, оплату праці персоналу і т.д. Природно, що чим складніша операція, тим більші витрати.

В тому, що кінцевого споживача це не повинно хвилювати - маєте рацію. Завважте, в Європі це споживача і не хвилює - тут не збирають гроші на операції (за кордоном чи не за кордоном). Ця "доброчинність" - надбання пост-радянських країн з їх псевдобезкоштовною охороною здоров'я.

 

а нє, з баблом всьо просто
от є фонд допомоги хворим на рахіт (допустим)
шоб існувати йому потрібна реклама, рекламу роблять працівники. працівники задаром працювати не будуть. отже, працівникам 700 тис на рік зарплат, командіровочних і премій. плюс транспорт, страхування, симпозіуми, реклама, карочє все як на звичайному виробництві. благодійний фонд це той самий лікерогорілчаний завод. тільки ост бере гроші за продаж виготовленого алкоголю, а перші за сльози жалості подачки з простих смертних. кожна реклама має відбиватись полюбому, плюм додайте гроші за роботу фонду. отже починаєм рахувати. треба 100 тис. віднімаєм на зарплати і страхування, командіровки і таке інше 20 тис. лишається 80. віднімаєм обовязково 10% на розвиток фонду (такий собі золотий запас україни). ну там за років 10 в них може сотня мільйонів і буде ))
так, але благодійність не оподковується. значить ми можем сюди приплюсувати підряд (такий собі лівачок за який податок не треба платити). лашається 70 тис плюс ліві бабкі на які директор і гол бугалтер вже можуть собі купити по лєксусу. ідем далі. кладем рібьонка якому розпіарили і зібрали кошти і лікарню - тут свої документи про нерозголошення і неплакання в разі смерті внєзапної (вдруг шо, ще не хватало позовів від невтішних батьків чи родичів). тут може обумовлюватись після операційна реклама - ось здорова дитина і радісні батьки і великим шрифтом фонд ЩЩЩ імені юрія хмельницького. ось тут починається саме цікаве. в першу чергу питання - лікарню і ліки і звісно команду лікарів обирає хто? незалежний геник з лівандовки? ні. той же ведучий фонду, котрий може за це отримати пару рублів на лєксус сину. ліки обирає гол лікар закладу. ліки дорогі (і якщо вони раз 10 допоможуть особливо в таких гучних справах то ліки будуть мати добру славу а це величезні бабки). і ще одне дуже вагоме але. звичайно операцію і лікування можна провести в будь-який лікарні з толковими лікарями, а в нас в країні таких дай боже. просто ЛІКУВАННЯ ЗА КОРДОНОМ гарно звучить. складається правильно задумане враження що у нас не лікарі а олені, не лікарні а гетто і вапщє, наші скальпелі тупіші за їхні. тут є важливий момент. дуже просто заплутати слід грошей і відстігнути собі ще пару лишніх тисяч. з країни в країну а черз третю країну це гарно заплутує слід і прокуратура україни не матиме ні бажання ні змоги співпрацювати з поляками і німцями. ще однин смішний факт. лікування за кордомном переважно буває або в россії навіть не у москві, або в прибалтиці чи польщі. хоча звісно люди уявляють собі благородно-стерильно-чисту швейцарію чи може навіть саму сша ))) тут ще є багато, дуже багато здогадок і аргументів, але ж благодійни фонд як і церкву ніхто не буде перевіряти..

 

Коли я починаю читати нашу брехливу конституцію, то мене починають шляки трафляти і пробиває на грубу ненормативну лексику. Чому чесно не написати, що в Україні кожен має право на життя пропорційно своїм статкам, та й багато чого іншого, яке гарантується, але насправді навпаки.
В цій темі йдеться про медпрепарати і операції вартістю десятки і сотні тисяч доларів. То ще якось можна якщо не оправдати, то постаратися зрозуміти - держава бідна і не може забезпечити. Але що стосується копійчаних ліків... Довелося кілька років тому після жахливого ДТП провалятися кілька місяців в лікарні на Топольній. Там без грошей вам не зроблять навіть банального обезболюючого уколу анальгіну з димедролом, який разом зі шприцом на той час коштував менше гривні. Абсолютно все за свої гроші, жодного препарату, ані бинтику, ані кусочка ватки задарма. І це у травматології, куди часто люди потрапляють у важкому стані, часом без свідомості, без грошей і документів. Звичайно тобі нададуть першу невідкладну допомогу, то потім, коли прийдеш до тями, тобі чи твоїм родичам запропонують оплатити навіть такі дрібниці, як наприклад 2 грн за шприци, 4 грн за бинт, 10 грн за гіпс і т.п.
Якщо дійсно у лікарнях така чорна біда з фінансуванням, то навіщо та брутальна брехня про безплатну медицину?

 

Не чув, щоби хтось відміняв фінансування медицини, як правило це одна із найбільш наповнюваних частин бюджету.

 

Щодо першого посту.
Зазвичай "запорожцем і авоською" наші люди і обходяться. Насправді знаю не одну таку сім"ю. Але коли в їх знайомих на час операції недостатньо коштів не дивно, що вони звертаються до церков і фондів.

Ще нюанс - наша медицина дуже відстала. Направду. Зіштовхуючись з нібито рідкісними захворюваннями (а потім дізнаєшся, що таких українців десятки тисяч) з"ясовуєш, що за совєтів для них були розроблені та профінансовані програми. Зараз все це прикрили з-за відсутності коштів у держави-депутатів-медицини. І під шумок певно сотні тисяч людей залишились полишені на себе. Як приклад - алопеція. Знайшли лікування їй тільки на Кубі. РОзкіш, правда? Але коли це дівчинка, бути постійно лисіючою з дитинства - це як мінімум не хотіти жити. І рецепту досі не придумали - тільки вода на Кубі.

Онкологія. Розсіяний склероз. Підтримка цих людей - тисячі євро. В нас - допотопщина раз (розсіяний склероз найчастіше в нас просто не можуть діагностувати!!), не передбачено, що з такими людьми робити Україні - два (а існувати як якщо інвалідні візки не влазять в типові українські пройоми, в поліклініках немає ліфтів, в під"їзди треба дужих людей, щоб їх заносили), а деяких ліків -просто не завозять в Україну (!).

І це жахливо. Але за це відповідає щонайменше держава. Нехай це робиться через примусове страхування, але щоб була апаратура, була можливість цим людям мати щонайменше надію. Зараз - багато українців просто - смертники. ТОМУ В УКРАЇНІ СТАЛО СТІЛЬКИ публічних ВОЛАНЬ ПРО ДОПОМОГУ. І якщо подумати - ця країна якась асоціальна... Кожен сам за себе. Якщо ми хоча б знайомим не будемо допомагати..то..навіть не знаю.

Про вартість лікування. Якщо хвороба важка, то для її лікування потрібна дорога апаратура, підтримуючі рідкісні ліки, хороші спеціалісти, що не шкодували б себе - бо в них робдень закінчився, а боролися б за чиєсь життя годинами. ТОму вона дорога за кордоном (але доступна завдяки страховці). А в нас чому дорога (а таки часом не дешевша, ніж за кордоном)? Бо так вирішили лікарі. Система, яку держава не хоче ламати. Наш 30-річний лікар був більше зайнятий своїм будинком, що добудовував, ніж пацієнтами. Ті гроші, що могли б піти на необхідні ліки і апаратуру розподіляються на користь лише лікарів, які без долярів відмовляються робити операції. Ба, дідо коли змовчав нам, що захорів і не заплатив лікарю - його запхали в наркодиспасер без вікон (хоча він до того ніц не мав), бо в звичайній лікарні, лікар йому сказав треба за все заплатити, а він пенсіонер не матиме таких грошей. (Батьки мало його не прибили як дізнались і приїхали).

Але дідо як і всі знайомі про яких я пишу намагаються ні в кого не просити, навіть не розповідати про свої біди. Дехто зміг виїхати, бо тільки в інших країнах є ліки... А чи наявність ліків хоча б могла б держава контролювати? Та де, вони он секонд регулюють першочергово.

 

Думаю, що для Львова приміщення для такої важливої справи не є проблемою, а ле біда в тому, що кожне хамло хоче бабло.