Притчі про життя ...

"Десятиліттями я живу в одному місці. Роблю ту саму роботу. Веду бесіди з одними й тими ж людьми. Сідаю за той же стіл у той же час і їм майже однакову їжу. Лягаю в один час в своє ліжко...
Минають літа, але ніщо не міняється - ні довкілля, ні я. Бо не міняється моя душа. І це добре. Дивлюся на образи діда, батька, на своїх онуків і правнуків - і здається, що я на цьому світі був завжди. І буду вічно..."
Андрій Ворон

 

Дорослий собака, побачивши цуценя, що ганяється за своїм хвостом, запитав:
- Що ти так ганяєшся за своїм хвостом?



- Я вивчив філософію, - відповіло цуценя, - я вирішив проблеми світобудови, які не вирішила жодна собака до мене;
я дізнався, що найкраще для собаки - це щастя і що щастя моє в хвості, тому я ганяюся за ним, щоб зловити.
- Синку, - сказав собака, - я теж цікавився світовими проблемами і склав свою думку про це. Я теж зрозумів, що щастя прекрасно для собаки і що щастя моє в хвості, але я помітив, що куди б я не пішов, що б не робив, він слідує за мною.

 

Притча про пекло
Одного разу мудрець зустрів царя.

“Звідки ти йдеш?” – Запитує його цар.
“З пекла”, – відповідає мудрець.
“І що ж ти там робив?” – Здивувався цар.
“Мені потрібен був вогонь, – пояснив мудрець.
– Я запитав, чи не поділяться вони зі мною вогнем. Але їх ватажок сказав мені, що вони вогню не тримають.

Ну, і я здивувався – як же так?
А він мені й відповідає:
“Кажу тобі, тут вогню немає, сюди кожен приходить зі своїм власним”.

 

"как управлять миром, не привлекая внимания санитаров? " )

 

Притча про собаку и гвоздь
Однажды человек шел мимо некоего дома и увидел старушку в кресле-качалке, рядом с ней качался в кресле старичок, читающий газету, а между ними на крыльце лежала собака и скулила, как будто бы от боли. Проходя мимо человек про себя удивился, почему же скулит собака.

На следующий день он снова шел мимо этого дома. Он увидел престарелую пару в креслах-качалках и собаку, лежащую между ними и издающую тот же жалобный звук. Озадаченный человек пообещал себе, что, если и завтра собака будет скулить, он спросит о ней у престарелой пары. На третий день на свою беду он увидел ту же сцену: старушка качалась в кресле, старичок читал газету, а собака на своем месте жалобно скулила. Он больше не мог этого выдержать.
- Извините, мэм, - обратился он к старушке, - что случилось с вашей собакой?
- С ней? - переспросила она. - Она лежит на гвозде.
Смущенный ее ответом человек спросил:
- Если она лежит на гвозде и ей больно, почему она просто не встанет?
Старушка улыбнулась и сказала приветливым, ласковым голосом:
- Значит, голубчик, ей больно настолько, чтобы скулить, но не настолько, чтобы сдвинуться с места.

 

Чотири свічки

В світлиці охайній, на чистім обрусі
Свічки неяскраво горіли.
Оскільки нікого не було в кімнаті,
То стиха вони гомоніли.

Їх було чотири. Озвалася перша:
«Я свічка СПОКОЮ і МИРУ.
Приношу я злагоду в кожну оселю
І дружбу товариську щиру.

Що коїться нині на білому світі
Так важко мені зрозуміти!
Як люди не вміють мене цінувати,
Навіщо я маю горіти?»

Зітхнула й погасла. «Моє ім’я – ВІРА,
Що кожному душу зігрію.
Втомилась з безвір’ям людським я боротись
І вогник мій ледве жевріє».

Подув вітерець і ту свічку згасив,
І стало темніше в світлиці.
Тоді третя свічка, що звалась ЛЮБОВ’Ю,
Сказала четвертій сестриці:

«Чини і багатство в наш час владарюють,
Нема там до ближніх любові,
Натомість, щоб серце любов’ю омити,
Воліють напитися крові».

Погасла і третя. Якраз у світлицю
Хлопчина з подвір'я примчав,
Потрапив у морок і дим недогарків
І з докором всім прошептав:

«Що робите ви? Я так ночі боюся!
Я хочу, щоб днина настала!»
Остання вже свічка ясніш спалахнула
Й спокійно дитині сказала:

«Не бійся, синочку, завжди так не буде.
В житті твоїм збудеться мрія.
Поки я горю, у пітьмі ти не будеш,
Бо звуть мене люди – НАДІЯ».

 

Одного разу чоловік потрапив в корабельну аварію і був викинутий хвилею на безлюдний острів. Він єдиний залишився в живих і безперервно молився про те, щоб Бог врятував його.

Кожен день вдивлявся в горизонт з надією побачити судно , що пливе йому на допомогу.

Виснажившись остаточно, чоловік вирішив збудувати собі курінь з дощок, які викинуло на берег після корабельної аварії. Та одного разу, повернувшись на берег після пошуків їжі, він побачив, що його курінь охоплений полум'ям: дим стовпом піднімався до неба.

Найжахливіше, що разом з куренем згоріли і всі його речі, що залишилися. Він залишився ні з чим. Чоловік більше не міг стримувати свого відчаю і гніву:

- Боже, як Ти міг так зі мною вчинити? - Ридав він.

Але на наступний ранок його розбудив гудок корабля, який плив до острова, щоб врятувати його.

- Як ви дізналися, що я тут? - Запитав чоловік матросів.

- Ми побачили димовий сигнал, - відповіли вони.

 

Корабель... аварія... усе у воді ... люди рятуються хто як може...
До одного підпливає човен... звідти кричать:
- Залазь швидше!
- Ні, мене врятує бог!
І у наступні човни, що пропонували допомогу, не заліз... так і потонув
Попав до свого бога і питає його:
- Я ж тобі так вірив, чого ти мене не врятував?
- Слухай, ти май совість, я за тобою кілька човнів послав...

 

- У мудреця запитали:

- Скільки видів дружби існує?
- Чотири, - відповів він.
- Є друзі, як їжа - кожен день ти маєш потребу в них. Є друзі, як ліки, шукаєш їх, коли тобі погано.
Є друзі, як хвороба, вони самі шукають тебе. Але є такі друзі, як повітря - їх не видно, але вони завжди з тобою.

 

Одного разу до батька прийшла дочка і з сумом сказала:
- Тату, я так втомилася від всього, у мене постійні труднощі на роботі і в особистому житті, вже просто немає сил ... Як справитися з усім цим?
Батько відповідає:
- Давай я тобі покажу.
Він ставить на плиту три каструлі з водою і приносить моркву, яйце і каву. Опускає кожен інгредієнт в окрему каструлю. Через кілька хвилин вимикає плиту, а дочка питає:
- Що сталося з ними? Ну, морква і яйце сварились, а кава розчинилась...
- Правильно, - відповідає батько, - але якщо ми подивимося глибше, то виявиться що морква, яка була твердою, після окропу стала м'якою і податливою. Яйце, яке раніше було крихким і рідким, стало твердим. Зовні вони залишилися такими ж, але внутрішньо змінилися під впливом однакового ворожого середовища - окропу. Те ж відбувається і з людьми - сильні зовні люди можуть розклеїтись і стати слабаками там, де крихкі і ніжні лише затвердіють і зміцніють...
- А як же кава? - Здивовано запитала дочка.
- О, кава - це найцікавіше. Вона повністю розчинилася в агресивному середовищі і змінила його - перетворивши окріп в чудовий ароматний напій. Є люди, яких не можуть змінити обставини - вони самі змінюють їх і перетворюють на щось нове, отримуючи для себе користь та знання від ситуації.
Ким стати у важкій ситуації - вибір кожного.

 

Мудра притча про те, як реагувати на заздрість, злість і образи навколишніх.



Жив-був старий мудрий самурай. У нього була група учнів і він навчав їх мудрості та бойового ремесла. Одного разу під час занять до нього зайшов молодий воїн, що прославився своєю нечемністю і жорстокістю.

Його улюбленою тактикою був прийом провокації: він ображав противника, той виходив з рівноваги, відповідав на виклик, але в люті здійснював одну помилку за іншою і програвав бій.

Так сталося і цього разу: воїн вигукнув кілька образ і став спостерігати за реакцією самурая. Але той незворушно продовжував вести заняття. Так повторювалося кілька разів. Коли самурай ніяк не відреагував і в третій раз, боєць в роздратуванні пішов геть.

Учні уважно і з цікавістю спостерігали за процесом. Після відходу бійця один з них не витримав:

– Учителю, навіщо ви терпіли його нападки? Потрібно було викликати його на бій!

Мудрий самурай відповів:

– Коли вам приносять подарунок поки ви не приймаєте його, кому він належить?

– Своєму колишньому господарю, – відповіли учні.

– Те ж стосується заздрості, ненависті і образ. До тих пір, поки ти не приймеш їх, вони належать тому, хто їх приніс.

 

Я навсегда запомнил этот урок

"На сиденье рядом бушевал ребенок, лет шести.
Его мама безучастно смотрела в окно, не реагировала.
А он дергал и дергал ее за рукав. Ребенок что-то требовал или что-то утверждал.
И тут вдруг она как развернется от окна к нему, как дернет его за руку на себя и как прошипит ему:
- Что ты хочешь от меня?! Он запнулся.
- Что ты хочешь, я тебя спрашиваю?! Да ты вообще знаешь, кто ты такой?! Ты никто! Понял?! Ты никто-о! — она это выдохнула ему в лицо, просто выплеснула.
Мальчик смотрел на нее, и мне показалось, у него дрожит голова. Или это я дрожал. Почувствовал, как потеет спина.
Помню первую мысль: — Неужели это она ему говорит?! О ком она думает в этот момент?! - Видеть тебя не могу, — прошептала она. - Ты же убила его! — сказал я, но никто меня не услышал.
В маршрутке, как ни в чем не бывало, продолжали дремать люди. Я сидел, не шевелясь. А мальчик не плакал. Она отбросила его руку и снова развернулась к окну. Он уже не бушевал, притих, как-то сразу. Смотрел в разорванную спинку сиденья напротив и молчал.
А у меня было желание встать и при всех, вот сейчас просто разорвать ее на части!
Сказать ей: — Это ты б… последняя! Это ты никто! Ты же убила его! Клянусь, я бы сделал это!.. Мальчик сдерживал меня. Я закрыл глаза, стал глубоко дышать, чтобы успокоиться как-то.
А когда открыл их, увидел конфету. Молодой парень, похоже, студент, такой светлый, кучерявый, в джинсовом костюме, протягивал конфету мальчику. Он еще встряхнул рукой, сказал: — Бери, это тебе. Тот взял. И тут же парень протянул ему вторую конфету. Мальчик помедлил и взял вторую.
Дальше происходило действие, вспоминая которое, я еле сдерживаю слезы.
Мальчик не стал есть, он коснулся маминой руки. Она не сразу повернула к нему лицо. Но все-таки повернула. И видно хотела добить его. Но он протягивал ей конфету. Она посмотрела на него, на конфету, я видел, она недоумевает. Тогда он вложил ей конфету в руку. Она, как обожглась, быстро вернула ему.
- Я не хочу, — сказала. Две конфеты лежали у него на ладони. Руку он не опускал.
- Ешь сам, — сказала она и тихо добавила, - я не хочу… Честное слово.
Тогда он положил конфету к ней на колени.
Никогда не забуду эту паузу. И эту взрослость. Передо мной за несколько минут этих мальчик стал мужчиной, а она из злой, раздраженной стервы стала красивой молодой женщиной. Во всяком случае, это я так почувствовал. Она молчала. Долго-долго молчала. Смотрела на него так, словно только увидела. Потом обняла. И он ее обнял. Потом он развернул конфету и дал ей. И пока она не положила ее в рот, сам не ел. Вы представляете такое?!
Это был еще одни шок, но уже другой. Я тогда подумал о себе.
Я подумал: — Вот ты сидишь, такой праведник, ты хотел встать, обвинить, ты хотел ее «разорвать», переделать. И ты бы ничего не добился, кроме скандала и брани. А этот мальчик, посмотри, насколько он мудр, как он велик, этот мальчик, он взял другим. И пронял до самых печенок, до сердца, до слез. - А еще этот молодой парень, который дал ему две конфеты, — подумал я, — он ведь не просто так дал две.
Я огляделся… В заднем стекле маршрутки увидел этого молодого парня, он уходил вдаль по «моросящей» улице. А мама и сын сидели, склонив головы, друг к другу. Как молодые влюбленные, ей богу! Тут водитель объявил мою остановку. Я, выходя, дотронулся до руки мальчика. Я этим сказал ему: «Спасибо».
Не думаю, что он понял, но это и не важно.
Я навсегда запомнил этот урок. Запомнил-то, запомнил, но должны были пройти годы, чтобы я его осознал. Что это и есть настоящее воспитание. О котором не все взрослые знают. Что только примером и воспитывают.
Не криком, не обвинениями, не битьем, нет. Только пример работает, больше ничто. И мальчик этот показал пример. И ей, и мне. И он изменил нас. Где он, этот мальчик?! Где ты, мальчик?! Что с тобой сегодня? Как же ты нам нужен всем, а?!
Мы ведь без тебя пропадем."

 

Женщина пришла к Конфуцию и спросила, чем многоженство отличается от многомужества.
Конфуций поставил перед ней пять чайников и пять чашек, и говорит :
- Лей чай в пять чашек из одного чайника. Нравится?
- Нравится, - согласилась женщина.
- А теперь, наоборот, лей в одну чашку из пяти чайников. Нравится?
- Ещё больше нравится, - призналась женщина.
- Дура! - заорал Конфуций, - Такую притчу испортила!...

 

Почув по радіо:
Приходить до буддійського монаха жінка і просить його, щоб той наказав її сину покинути істи цукор... (дивно було про цукор, але я потім зрозумів чому). Монах подумав та й каже:"Приводь свого сина до мене через три тижні".
Через три тижні приводить мати сина до монаха. Той каже: "Не їж цукру". Мати здивовано:"А чому ви не сказали це три тижні тому?"
Монах подивився на неї і каже:"Три тижні тому я і сам їв цукор".

 

Було таке чи ні, правда чи вигадка, але в одному селі жила родина. Батьки повмирали і залишили на цьому світі двох братів і доньку. Наче хороші люди, але так вийшло, що немає у них дітей. Всім вже за сімдесят. Живуть - хліб жують... Поселилася біля них родина, звідки й самі, не можуть сказати. Аборигени чомусь не люблять "наехавших" і постійно чогось чіпляються до них. То їм сигарету не дали, то не налили горілки, або взагалі, просто:"Якого ви сюди приїхали?".
Яле якось з часом багато чого перетерлося, трохи прижилися. І одного дня зайшов "новий" сусід до одного з братів, хто його постійно ображав, на день народження перед Пасхою. Дав йому трохи грошей, та конверт з чистим папірцем. Каже :"Напиши своє саме бажане бажання, але щоб ніхто не знав що. Поклади за образ Ісуса і молися. Я теж буду молитися".
Через пару днів приносить старому сусідові два пагона винограду, які вже наситилися водою п'ять діб. Каже:"Посади їх так і так, тільки сьогодні або завтра - не тягни. Кидай пити і палити. І Будеш їсти виноград, і не тільки ти..."
Пройшло пару днів.
Зайшов сусід знову до старого сусіда і питає:"Посадив виноград?".
-Ні, каже, зараз посажу,- і дихає перегаром...
Пройшло ще пару днів...
Знову зайшов сусід і питає:"Посадив виноград?".
Відповідь - Ні!
- Чому?
- Заходив сусід Колька і сказав, що лозу треба вимочити у воді...
Зайшов сусід до старого через тиждень. Той п'яний, ледь щось белькоче...
Подивився новий сусід на старого, та думає:"Дві лози - то були твої син й донька. Але ти не послухав мене як робити, а свого друга., який не приніс тобі лозу. Слухай його далі... А я поїду кудись далі, щоб жити з тими, хто мене буде слухати."
Зібрав свої речі і подався до іншого села.

 

Не мальчик изменил вас, а парень. Мальчик просто понял в отличие от других, что вторая конфета для мамы и теперь он пример для вас. Но не вспомнили о парне кучерявом. Смотрите в корень, а в то, что хотите видеть.

 

Ходив нещодавно я далеко, де теж люди, але зі своїми "тарганами". Почув таке і вам розказую

 

Хочете пізнати істину - уєднюйтеся на самоті...

Не забувайте, що є ті, хто більше вас страждає, але безкорисна допомога - то співчуття і поділ страждань з Ісусом Христом, взяти трішки його тягаря на себе... Він вам щиро посміхнеться і допоможе вам в майбутті.

Цю притчу про прощення я "вибрав" відразу, хоча не читав ще жодного разу з 30-ти найкращих. Мені життя не хватило б всі передивитися. Прислуховувайтеся до свого ангела і він вам покаже те, що ви хочете, що вам треба і що робити.