Притчі про життя ...

Какая разница между правдой и ложью? - спросили у мудреца. - Да такая, как между ушами и глазами, - ответил он. - То, что мы видим своими глазами, - истина, а то, что слышим ушами, далеко не всегда - правда...

 

Учень запитав у свого духовного наставника:
- Учителю, допоможи мені! Я дуже хочу бути мудрою і успішною людиною. Але в мене не виходить!
Учитель вирішив проаналізувати ситуацію і навіть довідатися докладніше, де причина таких думок:
- Чому ти так вирішив? - запитав вчитель.
- Мені бракує у житті мудрості. Багато рішень, що їх приймаю, на жаль, виявляються не вірними. Ось, наприклад, місяць тому переді мною був вибір, куди поїхати відпочивати: в гори чи до моря.
- І що саме ти вибрав?
- Я поїхав в гори.
- Чудове рішення, - сказав вчитель.
- Я теж так думав, - зітхнув учень. - Але весь місяць мого відпочинку в горах йшов дощ. А мої друзі тим часом чудово відпочили біля моря. І чому я не поїхав з ними? І такі ситуації часто відбуваються у моєму житті, - продовжував учень. - Учитель, підкажи, як мені стати мудрішим?
Учитель подумав і відповів:
- Це дуже легко: просто повір у свій вибір!
Будь-яке рішення, яке ми приймаємо - правильне! Ти ж не знаєш, що могло б трапитись з тобою на морі. Можливо, ти б підхопив якусь хворобу і пролежав би весь відпочинок у ліжку. Все дуже відносно. У кожному випадку важливо завжди займати активну позицію і вчасно приймати хоч якесь рішення. Будь-яке рішення краще, ніж відсутність любого рішення! Ми ніколи не дізнаємося, на скільки кращою є та дорога, якою ми не пішли...

 

Що робити?

Учень запитав свого наставника: - Учителю, що ти скажеш мені, якщо довідаєшся про моє падіння? - Уставай! - А якщо я знову впаду? - Я знову скажу тобі: «Уставай!» - І скільки ж це триватиме - ось так падати й уставати? - Падай і вставай, поки живий!
Ті, хто впав й не встав, - МЕРТВІ.



Будь щасливим!

На дорозі стояв жебрак і просив милостині. Вершник, що проїжджав побіля, вдарив жебрака по обличчю батогом. Той, дивлячись услід чоловікові, який віддалявся, промовив:
— Будь щасливим.
Селянин, який був очевидцем того, що сталося, почувши ці слова, запитав:
— Невже ти такий смиренний?
— Ні, — відповів жебрак, — просто якби вершник був щасливим, він не став би бити мене по обличчю.

 

ЯК ВИЙТИ З ЛАБІРИНТУ ПРОБЛЕМ

Одного разу даоський Майстер привів свого учня в парк, розташований біля підніжжя гори. У парку був лабіринт із високими й гладкими стінами. Дах у лабіринту був відсутній, і його переходи освітлювалися сонячним світлом. Майстер підвів учня до входу в лабіринт і велів йому відшукати вихід. Учень блукав у лабіринті цілий день і цілу ніч, але щораз незмінно заходив у глухий кут. Зневірившись вибратися назовні, він упав на землю й заснув.
Відчувши, як хтось трясе його за плече, учень відкрив очі. Над ним стояв Майстер. - Іди за мною, - сказав він. Вийшовши з лабіринту, майстер, не обертаючись, став підніматися на гору. Піднявшись на вершину, він велів учневі: - Подивися вниз! З місця, на якому вони стояли, лабіринт було видно як на долоні. - Дивлячись звідси, ти можеш відшукати шлях, який веде до виходу з лабіринту? - запитав Майстер. - Це нескладно, - сказав учень. - Потрібно тільки уважно придивитися. - Знайди його й добре запам’ятай, - велів Учитель.
За якийсь час вони спустилися з гори, учень увійшов у лабіринт і впевнено пройшов його, жодного разу не збившись. - Урок, який ти одержав сьогодні, стосується одного з головних секретів Мистецтва Життя, - зустрівши учня біля виходу, сказав даос. - Що далі ти відстороняєшся від ситуації, що вище над нею піднімаєшся, що більше простору охоплює твій погляд, то простіше відшукати правильне рішення.

 

ВІД ЧОГО НЕМАЄ ЛІКІВ

— Любове! Я мрію бути такою ж, як і ти! — захоплено повторювала Закоханість. — Ти набагато могутніша за мене. — А ти знаєш, у чому моя сила? — запитала Любов, задумливо похитуючи головою. — У тому, що ти важливіша для людей. — Ні, моя люба, зовсім не в тому, — зітхнула Любов і погладила Закоханість по голівці. — Я вмію прощати, ось що робить мене сильною. — Ти можеш пробачити зраду? — Так, можу, тому що зрадництво часто йде від незнання, а не від злого наміру. — Ти можеш пробачити невірність? — Так, і невірність теж, тому що, зробивши хибний крок у житті, людина отримує можливість порівняти і цінуватиме більше те, що могла втратити. — Ти можеш пробачити брехню? — Брехня — це найменше зло, дурненька, бо часто буває від безвиході, від усвідомлення власної провини або небажання робити боляче. — Я так не думаю, бувають же просто брехливі люди! — Звісно, бувають, але вони не мають ні найменшого стосунку до мене, бо не вміють любити. — А що ще ти можеш пробачити? — Я можу простити злість, тому що вона швидко минає. Можу вибачити різкість, тому що вона часто буває супутницею смутку, а його неможливо передбачити й проконтролювати, адже кожен засмучується з різних причин. — А ще? — Ще можу прощати образу — старшу сестру зажури, адже одне спричиняє інше. Я можу пробачити розчарування, тому що за ним часто слідом іде страждання, а страждання очищає. — О Любове! Ти справді дивовижна! Ти можеш простити все-все, а я за першого ж випробування гасну, як догорілий сірник! Я так заздрю тобі! — І тут ти не маєш рації, дитинко. Ніхто не може прощати все-все. Навіть Любов. — Але ж ти щойно розповідала мені зовсім інше! — Так, те, про що я споминала, насправді можу прощати і прощаю безнастанно. Але є на світі те, що не може вибачити навіть Любов. Тому що це вбиває почуття, роз’їдає душу, веде до руйнації. Це завдає такого болю, що навіть велике диво не може вилікувати. Це ранить дужче, ніж зрада, невірність, брехня та образа.
Запам'ятай, Закоханосте, найстрашніший ворог почуттів — байдужість. Адже від неї немає ліків.

 

Мудрый человек сказал однажды:

"Три вещи никогда не возвращаются обратно: время, слово, возможность"

"Три вещи не следует терять: спокойствие, надежду, честь"

"Три вещи в жизни наиболее ценны: любовь, убеждение, доверие"

"Три вещи в жизни ненадежны: власть, удача, состояние"

"Три вещи определяет человека: труд, честность, достижения"

"Три вещи разрушают человека: вино, гордыня, злость"

"Три вещи труднее всего сказать: Я люблю тебя, прости, помоги мне"

 

Притча про нестриманого чоловіка

Жив-був один дуже запальний і нестриманий молодий чоловік. І ось одного разу його батько дав йому мішечок з цвяхами і сказав кожен раз, коли він не стримає свого гніву, вбити один цвях в стовп огорожі.

У перший день в стовпі було декілька десятків цвяхів. На другий тиждень він навчився стримувати свій гнів, і з кожним днем число забитих в стовп цвяхів стало зменшуватися.

Юнак зрозумів, що легше контролювати свій темперамент, ніж забивати цвяхи. Нарешті прийшов день, коли він ні разу не втратив самоконтроль. Він розповів про це своєму батьку і той сказав, що цього разу кожен день, коли синові вдасться стриматися, він може витягнути з стовпа по одному цвяху.

Йшов час, і прийшов день, коли він міг повідомити батька про те, що в стовпі не залишилося жодного цвяха. Тоді батько взяв сина за руку і підвів до стовпа: – Ти непогано справився, але бачиш, скільки в стовпі дірок? Він вже ніколи не буде таким як раніше. Коли говориш людині щось зле, у нього залишається такий ж шрам, як і ці дірки. І неважливо, скільки разів після цього ти вибачишся – шрам залишиться.

 

http://www.youtube.com/watch?v=sKq0_mBrBik&feature=share&list=PLFC02EB358A4B47EC&index=34

 

http://youtu.be/LTmqr73ygTQ

 

Когда некоторые говорили мне, что соблазняются, видя в Церкви много неподобающего, я отвечал им так:

"Если спросить муху, есть ли здесь в окрестностях цветы, то она ответит: "[Насчет цветов] не знаю.
А вот консервных банок, навоза, нечистот во-он в той канаве полным-полно".
И муха начнет по порядку перечислять тебе все помойки, на которых она побывала.

А если спросить пчелу:
"Не видела ли ты здесь в окрестностях какие-нибудь нечистоты?", то она ответит:
"Нечистоты? Нет, не видела нигде. Здесь так много благоуханных цветов!"
И пчелка начнет перечислять тебе множество разных цветов — садовых и полевых.

Видишь как: муха знает только о помойках, а пчелка — о том, что неподалеку растет лилия, а чуть подальше распустился гиацинт".
Паисий Святогорец

 

Один раз Учитель спросил у своих учеников:

– Почему, когда люди ссорятся, они кричат?

– Потому, что теряют спокойствие,- сказал один.

– Но зачем же кричать, если другой человек находиться с тобой рядом? – спросил Учитель. – Нельзя с ним говорить тихо? Зачем кричать, если ты рассержен?

Ученики предлагали свои ответы, но ни один из них не устроил Учителя. В конце концов он объяснил:

– Когда люди недовольны друг другом и ссорятся, их сердца отдаляются. Для того чтобы покрыть это расстояние и услышать друг друга, им приходится кричать. Чем сильнее они сердятся, тем громче кричат.

– А что происходит, когда люди влюбляются? Они не кричат, напротив, говорят тихо. Потому, что их сердца находятся очень близко, и расстояние между ними совсем маленькое. А когда влюбляются еще сильнее, что происходит? – продолжал Учитель. – Не говорят, а только перешептываются и становятся еще ближе в своей любви.

В конце даже перешептывание становится им не нужно. Они только смотрят друг на друга и все понимают без слов. Такое бывает, когда рядом двое любящих людей.

Так вот, когда спорите, не позволяйте вашим сердцам отдаляться друг от друга, не произносите слов, которые еще больше увеличивает расстояние между вами. Потому что может прийти день, когда расстояние станет так велико, что вы не найдете обратного пути.

 

Однажды старик позвал своего сына и говорит:
- Ну, сынок, ты уже взрослый, буду тебя учить мудрости... Видишь тот веник в углу... возьми из него прутик, сломай его.
Сын вытащил из веника прут и легко сломал его.
- А теперь, сынок, попытайся весь веник сломать...
Ну а тот... здоровый бугай... взял и весь веник переломал )
- Ээх, сынок, дураком ты родился, дураком и помрешь (

 

бежал ёжик по лесу... забыл как дышать... и умер

 

...