Президент Зеленський

В першу чергу, непотрібна воююча країна.

 

В першу чергу- не потрібне корумповане гівно, в купі з москальською кротівнею. Після закінчення війни цьому гівну не світить ЄС. А щодо НАТО сказано прямим текстом.

 

Таке враження, що у Зеленського якийсь цейтнот. За останні дні:

Незрозуміла для всіх закупівля застарілого російського обладнання для АЕС на десятки мільярдів.

Проєкт контрактів для 18–24 (практично скопійований із російського), який принизив усіх добровольців, що воюють уже давно.

По суті, згода надати Трампу доступ до рідкісноземельних ресурсів.

І вишенька на торті – санкції проти лідера опозиції Порошенка.

Тут, здається, справа вже не у виборах… Урвати шмат побільше та ще більше розсварити й без того застресоване суспільство? Щоби що?

 

Той рідкісний випадок, коли я повністю згоден з Ігор Селецький:

Таки дурень. Таки влада понад усе. Таки плювати на країну. Таки буде чіплятися за Банкову до останнього. Але ключовим все-таки є те, що дурень. Порох ніякий не конкурент на виборах. Конкурент сидить в Лондоні. А от євроінтеграційному курсу це може суттєво зашкодити. Хоча Трампу може сподобатись, бо той теж керується помстою.
Саме страшне, що все рухається за російським сценарієм, де головним актором є Президент України. Саме сумне, що не зрозуміло як він утримається на Банковій демократичним шляхом. Тому лишається путінський варіант, а це новий майдан. І боюся цей, на відміну від Янука, не побоїться стріляти з танків по майдану. Саме жахливе, що українці в черговий раз в своїй історії можуть втратити свою свободу не у боротьбі з зовнішнім ворогом, а у боротьбі самих з собою.

 

Санкції проти Порошенка запроваджено винятково в особистих інтересах тільки двох людей: Путіна і Зеленського. Найімовірніше, зеля виконує взяті на себе зобов'язання ще в Омані, бо немає жодних причин і приводів для їх введення. Отже, він і решту умов ультиматуму виконуватиме.
Мразь, вона і в Африці - мразь.

 

https://www.cemaat.media/ua/article...dHscQ7NqbM4H2r22oQ_aem_ihzDZnAVloTKi65-kGx-ng



13.2.2025

Правдива історія Незламного Подвигу президента Зеленського у 2022 році
Розповідь президента Володимира Зеленського виданню The Guardian про те, як у 2022 році Росія захопила 50% України, висадила десант на Банковій і стріляла в найвеличнішого лідера сучасності прямо у нього в Офісі, внаслідок чого “загинули деякі люди”, не рахуючи, звичайно, чеченців, убитих у цей час особисто Татаровим, здійняла в Україні нову хвилю суспільних обговорень. Наприклад, звідки взялися 50% окупованої у 2022-му України? Чи варто розраховувати на те, що західні медіа, яким президент і деякі інші співробітники ОП розповідають такі карколомні історії, дійсно в них повірять, враховуючи, що вже неодноразово наголошувалося, що ніякого російського десанту, не кажучи вже про “чеченців”, на Банковій зроду не було? Чи вірить Зеленський зрештою в ці історії сам?..

Наприкінці третього року великої війни єдиної погодженої версії Незламного Подвигу Президента Зеленського на початку вторгнення, про створення якої вже неодноразово просили Подоляка позитивні лідери суспільних думок, у Офісу все ще немає. Але вона є у нас.

Ось як все було насправді.

Кінець лютого - початок березня 2022 року, два-три тижні від початку повномасштабного вторгнення. Через бездарне командування прихвостня Ківалова генерала Залужного, заклопотаного лише бухлом і ревнощами до популярності талановитого полководця Володимира Зеленського, 50% України окуповані Росією. У Києві точаться вуличні бої з російськими десантниками. Президент Володимир Зеленський особисто витягує країну з прірви, в яку її тягне Порошенко. Зеленський мужньо дивиться у вікно в красівий бінокль, борода відросла до пояса, на грудях шурхотять флісові медалі. Ситуація в країні складна, але контрольована.

- Плі! - командує Зеленський в рацію. - Вперьод, саколікі! Нє, стривайте, Байден дзвонить.

Зеленський кладе рацію на стіл і бере трубку.

- Шо тобі нада, єблан? - роздратовано сичить він Байдену. - Я ж сказав, що нікуди не поїду, шо неясно?!. Так, можливо, ти чуєш мене в останній раз… Та будь ти прокляте, падло, коли я тобі рік торочив, що Путін ось-ось нападе, а ти пиздів мені, що твоя розвєдка краще знає і що краще мені забить на все і поїхати бухати в Буковель… Уявляю, що б тоді про мене люди подумали… Так, всьо, кароче, мені ніколи, у мене контрнаступ, в НАТО береш? Нє? Пішов нахуй.

Зеленський роздратовано жбурляє трубку і кричить у рацію:

- Ні шагу назад, саколікі! Куля дура, штик маладєц! І передайте Залужному: ніяких контрнаступів по мінних полях! Контрнаступ - це не шоу, це життя наших людей!

- Курва, бронік не налазить, - жаліється Єрмак. - От же дав бог таку богатирську фігуру…

Зеленський вмикає телевізор, щоб дізнатися про реальну обстановку на фронті, але там постійно крутять “Марафон відосиків Порошенка”.

- Здоров’я бажаю, дорогі українці, - хрипло муркотить в телевізорі Порошенко з гидкою усмішкою. - Попрошу вас не панікувати, та сторона нападає не на нашу землю, а на наші нерви. Не біжіть по гречку та сірники, не накручуйте себе. В березні ми вакцинуємо переважну більшість населення, в квітні відзначимо Великдень, в травні, як завжди – сонце, вихідні, шашлики, і звісно – День Перемоги. А далі літо…

- Яка ж цинічна гнида, - з гіркотою каже Зеленський. - Скільки ж людей загинули через ці шашлики ні за цапову душу. І все ж знає, падло, і за язика його ніхто не тягне, - а все одно пиздить. І ніякої ж управи нема на мерзотника, люди як сліпі, чесне слово.

У прочинене вікно влітає граната. Зеленський хвацько ловить її і кидає назад. Граната вибухає на подвір’ї і вбиває чеченця. Зеленський, висунувшись у вікно з красівим пісталєтом, підстрелює ще трьох. Із кущів вискакує Татаров з сокирою і рубає останніх.

- Що, Олеже, ґав ловимо? - весело кричить йому Зеленський, спритно ухиляючись від кулі російського снайпера, який сидить на горищі мерії, куди його за хабар особисто впустив корупційний мер Кличко.

- Вибачаюсь, пане президенте, - знічено відгукується Татаров. - За Кадировим погнався. Таке швидке, падло.

Над Банковою нависає десантний ґвинтокрил російської армії. Зеленський хапає гантелю і потужно кидає нею у ворожу машину. Вертоліт задимлюється і падає десь на Грушевського. У цей же час Арестович підкрадається до російського снайпера на горищі мерії, міцно цілує його в губи і одночасно перерізає йому горлянку шпателем. Арестович бачив таке у кіно “День Шакала”.

До кабінету президента забігає Ірка Геращенко, прастітутка і агент Кремля.

- Вова, тікай! - кричить вона, вирячивши хитрі очиська. - Тікай, дурачок. Від імені всього депутатського корпусу тебе прошу, і Європа дуже просить, і міжнародна спільнота!

- А дзуськи, так своєму Порошенкові й передай, - суворо відказує Зеленський. - Стривай-но, чи не та ти Геращенко, що розміновувала Чонгар і пускала по ньому шаттли?

- То Верещук, - бреше Геращенко, задкуючи до дверей.

- Та нє, то ти, - зловісно усміхається Зеленський. - За це теж доведеться коли-небудь відповідати, пані клоунесо.

- Здохні, мрась, - з ненавистю сичить Геращенко і вискакує з кабінету. Десь за дверима чутно розчаровані матюки Порошенка.

- Ти дуже м’який з ними, Володю, - зітхає Єрмак, все ще силячись натягнути броніка. - По цих баригах тюрма плаче.

- Не можна, це опозиція, - розводить руками Зеленський. - Якщо ми хочемо до Євросоюзу, треба діяти лише за законом.

До кабінету заходить брудний неголений Арахамія і простягає Зеленському теку з російським орлом.

- Осьо, блядь, підписали, нахуй, - стомлено каже він. - Стамбульські, блядь, угоди. Атлічнєйше ришеніє. Якби ти бачив, кстаті, які гарні у Стамбулі дороги! Треба й нам такі побудувати.

- Ми, Давиде, можемо збільшити будівництво доріг, але де ми тоді візьмемо гроші на армію? - суворо зиркає на нього Зеленський. - От де проблема. Давай подивимося, що ви тут підписали.

Зеленський відкриває теку, читає Стамбульські угоди і розлючено дивиться на Арахамію.

- Це що таке? - кричить він. - Це ж навіть гірше, ніж Мінськ!

- Так ти ж сам недавно казав, що росіяни - теж люди, а Путін взагалі про Бучу, мабуть, не знає… - бурмоче Арахамія.

- Нічого я такого не казав! - обурюється Зеленський. - Це Порошенко таке казав.

У вікно заскакують два чеченці з ножами у зубах. Краєм ока побачивши це, Зеленський високо підстрибує, як вчив його Арестович, і з розворота б’є одного з них ногою у щелепу. Затиснений в зубах у чеченця ніж відрізає йому голову. Другий бойовик виявляється спритнішим і ухиляється від серії майстерних ударів українського президента по печінці.

- Диви який ухилянт, - усміхається Зеленський, хапає зі столу пачку сухої “мівіни” речника Нікіфорова, розтирає її в долоні на порох і зненацька жбурляє в очі чеченцю. Чеченець на мить сліпне, Зеленський вихоплює з-за портьєри гранатомет Арестовича і з усієї сили гепає ним по ворожій голові. Чеченець падає мертвий, гранатомет зненацька стріляє і збиває з голови Арахамії бейсболку. Арахамія тікає.

- Татаров, знову недопрацьовуєш? - суворо гукає Зеленський, висовує голову у вікно і бачить, що Татаров валяється у дворі непритомний, а поруч із ним стоїть Порошенко з обрізком труби і зловісно посміхається.

- Здавайся, сучий потрох! - хрипло кричить Порошенко. - Іменем ліпєцької фабрики! Жму руку Путіну і обнімаю Лаврова! Убив брата - уб’ю й тебе!

- Та йди ти у жопу, - втомлено відповідає Зеленський і зачиняє вікно, щоб не чути матюків старого зрадника.

- Тривога, мій президенте, - схвильовано каже Єрмак. - Мені щойно доповіли, що росіяни висадили десант на Банковій.

- Ото новина, - Зеленський іронічно знизує плечима. - Скільки я вже тої десантури перепиздячив. Хай спочатку прорвуть охорону.

До кабінету забігає переляканий Арахамія. Його голова ще димить після гранатомета.

- Пізда! - кричить Арахамія. - Порошенко провів російський десант потайним ходом повз охорону!

- А оце вже державна зрада, - зітхає Зеленський. - До зброї, хлопці.

Зеленський і Єрмак вихоплюють красіві пісталєти, Арахамія лізе під стіл і зненацька бачить там Арестовича. Арестович міцно цілує його в губи.

З гуркотом падають вибиті двері, до кабінету вдираються російські десантники. Зеленский і Єрмак стріляють у них із пісталєтів і ухиляються від пострілів у відповідь, роблячи сальто, бігаючи по стінах і кидаючи звідти ворогам ножі у горлянки. За дві хвилини тридцять ворожих десантників валяються мертві.

- Нєт нікакой ложкі, - загадково каже Єрмак.

- Хух, - бурмоче Зеленський, вмикаючи “айкос”. - Ці вже краще навчені, скажи, Андрюх?

Президент не бачить, як з-за рогу тихенько вигулькує Порошенко з дуже некрасівим пісталєтом і цілиться йому у спину. Єрмак бачить.

- Нєєєєєт!!! - кричить Єрмак і у карколомному стрибку закриває Зеленського голими грудями від зрадницького пострілу. Куля Кривавого Бариги влучає йому просто у серце.

- От блядь, - каже Порошенко і втікає.

- Андрєй, Андрєй! - бурмоче Зеленський, гладячи ще тепле тіло голови Офісу.

- Пока, Андрєй, - наспівує Арестович, вилазячи з-під столу. - Шкода, що він так і не знайшов броніка свого розміру.

Зеленський підводиться на ноги і гнівно дивиться у вікно, ховаючи сльози.

- Настане час, - каже він, вдивляючись у далечінь, - коли в Америці один старий дід піде, а інший прийде. Тоді Порошенко зрадливий санкції отримає суворі, і скажуть усі, що то розправа є, і буде помилка то лукава… А ти, Єрмак, встань і іди.

Єрмак розплющує очі, встає і іде. Арахамія злякано кричить під столом. Арестович молиться. За спиною Зеленського з’являються крила.

- І ось іще шо, - мовить Зеленський, повільно здіймаючись у повітря. - Залужного нахуй, Шапталу нахуй. Я сам командувати буду.

…Зранку наступного дня окупанти почали виводити війська з Київської області.

***

Лютий 2025 року. Інтерв’ю Володимира Зеленського виданню The Guardian.

The Guardian: Про що задумалися, пане президенте?

Зеленський: Та так… Згадував дещо.

The Guardian: А правду кажуть, що росіяни закинули десант прямо на Банкову, і ви особисто билися з ворогами, а Андрія Борисовича взагалі убили?

Зеленський (сміється): Та що за вигадки, боронь боже, Андрій Борисович живий, здоровий і дуже потужний менеджер. Ну так, трохи було, постріляли, загинули деякі люди, але ми всі вірили у ЗСУ і у президента Трампа. Але про це поки що рано розповідати.

The Guardian: Дякую, дуже дякую.

 

Овдовбане жиденя серонуло, що якщо Україну не беруть у НАТО, то армію потрібно збільшити до 1,5 мільйона. Скажіть хтось цьому обдовбишу, що півтора мільйони- це армія воєнного часу. І жодна економіка не витримає такого постійного тягаря- розвалиться.

 

Потужний лідор:

 

Зрозумів до чого це. Такі люди для знаття стресів можуть щось вживати і не тільки алкоголь. Самі бачите що робиться зараз, кому при такому достатньо тільки 50 гр. чи таблетку від болю голови.

 

Тупість таблеткою не вилікуєш.

 

Той, хто пропонує українцям поміняти громадянство, може розпочати з себе особисто.

 

Щось коксонюх "почав вживати" ще до війни. Превентивно "стресси знімав"?

 

Якщо всі, кому зараз щось не подобається, змінять громадянство, то Україна опиниться майже без громадян. І якщо президент країни заявляє таке, то він не має морального права бути президентом. Особливо тої країни, яка стікає кровʼю за свободу.
Володимир Ар'єв

 

Так само як і "какая разніца на каком язикє", заява: "кому не подобається - може змінити громадянство" - це не просто погроза. Це ВІЙНА проти суспільства.

Мафіозне угрупування не погрожує щось зробити колись, воно зробило УЖЕ. І ставить незгодних перед фактом.

Разом з урізанням прав лідера опозиції, забороною йому на перельоти-транзит територією України, фінансових операцій, доступу в радіочастотний ресурс України (тобто голосу в ЗМІ) і з намірами висловленими Безумною (член тісного кола змовників) заборонити єдину опозиційну фракцію парламенту - це уже диктатура.

І на фоні шалених розкрадань диктатуру цю вже навіть не виправдати військовою необхідністю.

Все це дуже схоже на підривну роботу ворога всередині влади, щоб спровокувати Майдан після підписання угод з ворогом. Після чого орки, як казав мєдвєдєв ще декілька місяців тому, отримають шанс напасти і остаточно нас добити.
Якщо ж на Майдан населення не піде, а проголосує ногами з країни, - ще краще: залишки зварять повільно, як у рашці.

Особисто я казав 5 років тому і вважаю зараз: Майдан проти мародерів неминучий. Він буде. До нього треба готуватися.
І думки "а що Порошенко краще?", "він безшансовий" - це мислевірус, яким вороги вас просто хочуть заразити імпотенцією.
Джон Сміт

 

"Обставини вибачте що перебиваю те що нам потрібно думаю що президент не тільки він має ці можливості і це не просто гірше я дійсно вважаю я думаю що наші люди дуже рахують одне у нього достатньо влади тиснути на нього тиснути на путіна не хотіти закінчити не хотіти тиснути щоб закінчити ось у чому різниця не знаходьте його волю путіна волю закінчити ні ви не знайдете на мою думку вибачте " .

Ви прослухали фрагмент промови найвеличнішого ЦицеронЗе сучасності.
Мюнхенська безпекова конференція 2025.

 

Ну після цього поміч посипиться зі всіх боків.

 

Про це вже багато хто сказав, а будуть говорити ще більше і всюди.
Скажу і я. Але в дещо іншому ракурсі.

Це дуже легко нести хуйню на піку власної популярності. Нічим не заслуженої популярності, бо "не втік" - не та заслуга, яка може зрівнятися з заслугою людей, яким довелось власними грудьми захищати твоє "проєбали".
Словом, легко нести хуйню на піку популярності - тоді тобі всі вибачають - ігнорують і виправдовують всі зашквари.
Тоді, за спинами непритомних, навіть можна втюхати їм геноцид в Стамбулі.

Але коли ти пальчиками ніжок щупаєш електоральне днішко і тримається це все на секті їбанутих (навіть не твоїх сектантів, а радше хейтерів опонента) - то це таке собі задоволення. Сумнівне.

Тоді слова сприймаються інакше.
І навіть політичні шахраї, яких ти прив'язав їх злочинами, змушені поводитись інакше. Бо ти то канешно маладєц, але нємножко їбанутий, порушуєш домовленості на раз і тонути їм з тобою не хочеться. То ж двохстульний план Бєє, в них мусить бути. Поки що двохстульний.

Так от. Висер про громадянство є максимально персональний і образливий. Я далекий від думки про суспільну пам'ять, але це будуть пам'ятати. Довго і зловісно.

І це не в контексті виборів.

І не в контексті повернення всіх заробітчан додому, а в тому контексті що це образило всі категорії населення. Буквально всі.

І тих, що проливають кров.
І тих, хто перепливають Тису і кричать "Так, відпусти!"
І тих, хто залишився і їбашить, не розуміючи якого хуя вони кудись мають їхати зі своєї землі.
І тих, хто хотів би повернутися, а їм кажуть - залишайся. Сцарь не пуща.
І тим, хто не планує повертатися (у більшості випадків - бо нема куди), то - це похорони їхніх глибоких надій.
І навіть тим, хто не хоче повертатися бо влаштувався і йому пох на Україну бо "Думаєш, так легко то громадянство отримати??"

Єдине кому це підійшло - власне "я".

Отак, через несподівані пріходи, комплекси і порівняння себе з іншою людиною й бажання заперечити реальність у цьому порівнянні, чувак почав воювати з усім суспільством.
Буде гірше.
M.L.