Православні й католики: розбіжності

Напевно тим, що РПЦ так однозначно не каже, а Спіка написав, що РПЦ - це благодатний вогонь.

 

Доречі, щоб говорити про розбіжності багато розуму не треба, а чи не краще говорити про обєднання в єдину церкву.

 

- в которой Папа будет первым среди равных?

 

У вас є варіанти? Згідно Біблії - той, хто є наступником Петра, а ви кого хотіли?

 

Так первым среди равных или единовластным главой?

 

Є пропозиція не маніпулювати словами. Є той, кому дано ключі і на кому збудована церква.

А ті штучки рівний, ще рівніший - нікому не потрібно.

 

Саме Petry (Петру) дано Р (ключ).

Дивись на площу Петра у Ватікані, яка збудована у формі замкової щілини:

 

Учитывая, что вы единственный кого так пробрали мои "непроверенные тезисы", что от негодования вы аж нарушили правила форума и перешли в общении на "ты", (хоть свиней я с вами не пас и пиво не пью) то я понял кого вы имеете в виду в этом своем утверждении.

:empathy:

Так чё там не понравилось-то?

Слово "бред" используют в двух случаях:
- когда человек все понял, во всем разобрался, нашел ошибку оппонента, и смело утверждает - твоя версия бред;
- когда человек вааще ни хрена не понимает, так как смысл беседы выходит ЗА рамки его понимания. И тогда он ввиду непонимания тоже говорит - "бред".

Чё не понятно-то?

А! Так вот оно почему так ..!

И где ваши допысы про "розбижности"?
А ну и где "разговор" об объединении?

Много ума действительно не надо, не на указание отличий (сможете назвать хотя бы чем отличается православное распятие от католического, а православная икона от вашей?), а чтоб из интернета тиснуть какую-нибудь статейку гниленькую, компрометирующую конкурентов. О, в этом деле спецов полно!

Конечно есть варианты не верить обману, как разъясняют эту ситуацию НЕ католики. .
А последователи остальных апостолов как? А че ж остальные апостолы никогда не призывали своих последователей идти в храм к Петру, а утверждали, что и так здорово? И че-т никто из апостолов ни разу не обозначил Петра как самого главного над всеми из них?

Господи, прости наш грешных! Ибо не ведаем, что творим.

 

А мені до лямпади ваше "ЧЁ-Т".

Господь каже: "на тобі збудую церкву", дає Петру ключі від царства небесного. Підтвердження кого вам ще тре? Невже Господа замало?

 

Не проще всем тихо, дома, вспомнить тех, кто ушел от нас, кого долюбить не успели? Как не крути, а жизнь одна. Раз дана - значит заслужили, заберут - недостойны значит.

 

Ну, не знаю, не знаю...

А объединяющего ответа на мои "чё-т" у вас-то и нетути.

Спор об этом идет уже без малого тысячу лет. И вам не удастся "раскрыть нам истину". Тем более, если еще и слова из Евангелие немножко передергивать. А ведь ПОСТ! Все уже давно раскрыто.

Не говорил Господь -"на ТЕБЕ построю церковь." Он сказал -

И далее про "ключи" -

НО это говорилось ему, как одному из апостолов. Потому как такое же Он сказал и другим своим ученикам (в главе 18)

.

Как не горько это для вас, но Господь изъяснялся не на украинском языке. И даже не на латыни.
А если взять Его слова в оригинале, записанные апостолами-евангелистами на древнегреческом, то смысл получается иной. (это, кстати вам еще одно "чё-т" - если вы утверждаете, что дораскольная церковь была римо-католической, то почему Евангелие написаны на древнегреческом, а не на латыни?)

А зачем тихушничать в таком богоугодном деле? Можно смело всем миром помолиться. Громко!

Господи, упокой души раб твоих усопших. Прости им прегрешения вольные и невольные. Не оставь их души своей милостью. Даруй им Царствие Небесное. Аминь.

Но обсудить религиозные вопросы тоже нужно. Правда хотелось бы обсуждать их "без нервов". Но к сожалению для некоторых иные конфессии, сильно большой раздражитель. Особенно если там в названии еще и есть слово "русский". Но да прости их Бог.

Мне вот, например очень хочется узнать, как "среднестатистические" католики держат пост. Что у них в пост можно, что нельзя? Святят ли они воду на Крещение? Святят ли вербочки на Вербную? Интересных вопросов мнооооого...

 

Ось, читайте:

 

сила молитви від децибалів незалежить.

---------- Додано в 11:56 ---------- Попередній допис був написаний в 11:55 ----------

а де ключі, брааат?

---------- Додано в 12:09 ---------- Попередній допис був написаний в 11:56 ----------

Я вас прошу.... та я щасливий тільки від того, що не на русском.

 

-

это очень заметно

- а что есть ключи с точки зрения католиков?

 

Ссылка прекрасная. Спасибо за труд.
Но нет там - "построю на тебе". Там нет даже заглавной буквы в слове "камень", (petra) как одном из имен апостола Петра-Симона. Слово это написано с обычной прописной буквы, а следовательно используется не в качестве имени.

Спор о неточности истолкования этой главы Евангелие идет давно. И богословами покруче нашего с вами. Так что предлагаю прекратить выяснение того, чья интерпретация правильнее. Мы не сможем переубедить друг друга. Просто запомнить, что православные относительно главенства апостолов считают так, как это считали сами ВСЕ апостолы, а католики - иначе. (или у вас есть утверждение кого-то из апостолов, что Петр есть их глава? И зачем тогда они собирали Иерусалимский собор апостолов?)

Давайте лучше выясним различие в соблюдении поста.

Эт смотря как когда..!

 

Який розумний аргумент! А тоді були великі і малі букви? Чи вам пофік?

---------- Додано в 02:09 ---------- Попередній допис був написаний в 02:04 ----------

Та? А Константинопольський патріарх хто?

 

Послухати Вас, Ісус диктував апостолам, та ще казав, де ставити велику літеру, а де малу
Та ще зверніть увагу: Матей писав арамейською (це доведено, дарма що арамейського оригиналу поки що не знайдено), а там ДОСІ НЕМА РОЗРІЗНЕННЯ ЛІТЕР НА ВЕЛИКІ І МАЛІ.
Ще зачіпки?

Як хтось сказав, якби 2+2=4 зачипало чиїсь політичні інтереси, і це би знайшли як оскаржити. Най зійдемось на тому, що варто припинити спір. Просто запам'ятати, що католицькі богослови докопуються до оригіналів, а православні зазвичай не йдуть далі септуагінти.

На тому соборі "Як велике ж змагання повстало, Петро встав і промовив до них:" заключне слово. (Дії,гл. 15)

 

Папа як наступник апостола Петра

Як відомо з початкового церковного передання, наступником апостолів є всі єпископи. Це наступництво здійснюється через ланцюг рукопокладань, початий святими апостолами. Ставити питання про те, наступником якого саме апостола є той чи інший єпископ, не має смислу вже хоча би тому, що єпископські рукопокладення звершуються соборно, кількома єпископами. Та й цьому питанню не слід і надавати якоїсь особливої ваги. Апостол Петро осудив тих, хто говорив: “я – Павлів”, “я – Аполосів”, “я – Кіфін”. Апостол поставляв єпископів у різних містах, зокрема в Антіохії і в м. Римі. За переданням, в Антіохії ним був рукопокладений Еводій, у Римі – Лін. Але ні Еводій, ні Лін не рукопокладали собі наступників. Тому пізніші єпископи за рукопокладанням не є наступниками апостола Петра.
Але є й інший вид наступництва – наступництво по кафедрі. Римська кафедра заснована, як відомо, апостолами Петром і Павлом. У цьому смислі єпископів Римської, а також єпископів Антіохійської та інших кафедр, заснованих апостолом Петром (і Павлом), можна вважати наступниками цих апостолів незалежно від того, від кого вони отримали рукопокладання, подібно до того, як єпископи Ефеські вважаються наступниками апостола Іоанна Богослова, єпископи Александрійські – наступниками євангеліста Марка тощо. Ця обставина знову таки не має якогось великого значення, оскільки у благодатному плані всі єпископи рівні. Але православні охоче, з радістю і з особливою повагою ставляться до єпископів апостольських кафедр як спомин про ті дорогі для християнського серця історичні події, пов’язані з цими кафедрами.
Все це дуже просто, зрозуміло і природно. Але якщо подивитися на Римського єпископа очима римо-католиків, тобто бачити в ньому носія надзвичайної та необмеженої влади над Церквою, то питання про його наступництво від Петра стає дуже складним і заплутаним. Першим наступником Петра по Римській кафедрі вважають Ліна. Але коли і яким актом передав йому апостол Петро свою одноосібну владу над Церквою, римо-католики нічого певного сказати не можуть. Він не міг передати цю владу через рукопокладення, бо в протилежному випадку рукопокладений ним Лін став би вище самого апостола Петра. Можливо, ця влада перейшла на Ліна просто в момент смерті Петра? Але чи можливий у Церкві такий перехід влади з померлого на живого? Можливо, цією владою удостоїли Ліна інші, вже після смерті апостола Петра у такому порядку, як це робиться тепер при обранні нового папи? Але, по-перше, на це немає ніякого натяку у переданні. По-друге, чи ж можна допустити, щоб Лін отримав з якогось джерела таку владу, яка б ставила б його над іншими апостолами, котрі залишилися живими, і зокрема над апостолом Іоанном Богословом, який помер пізніше від інших?
Таким чином, спроба простежити у папістському розумінні спадкоємний зв’язок переходу верховної влади над Церквою від апостола Петра до нинішнього папи вже на першому кроці наштовхується на непереборні труднощі.
Пам’ятаймо і про те, що не може й бути одночасно двох носіїв одноосібної, абсолютної влади. Тому, коли папський престол оспорювали два чи три єпископи (а таких випадків в історії було чимало), римо-католикам треба було чітко розібратися, хто з них законний наступник Петра, а хто антипапа, бо, за римо-католицьким вченням, істинною може вважатися та Церква, яка своїм главою має законного папу. А Церква, підпорядкована аптипапі, повинна була б вважатися “антицерквою”, чи, якщо скористатися виразом папи Лева ІХ, “збіговиськом схизматів” і “синагогою сатани”. Якщо з цією, чисто католицькою міркою підійти до питання про папське наступництво і дослідити його в історичному плані, то наштовхнемося на взагалі непереборні труднощі. Адже в історії Римської Церкви бувало не раз, що перемогу у боротьбі здобував не більш законний папа, а впливовіший. Так було у 418 р., коли Боніфацій І за підтримки імператора здобув перемогу над обраним раніше Євлалієм, у 530 р., коли Боніфацій ІІ взяв гору над обраним більшістю духовенства Міодором, так було і в багатьох інших випадках. Чи ж є тоді у католиків якісь підстави вважати, що саме Боніфацій І і Боніфацій ІІ були наступниками одноосібної влади апостола Петра? У 961 р. Римський Собор усунув за розпусту папу Іоанна ХІІ і поставив на його місце Лева VІІІ. З православного погляду у цьому немає нічого сумнівного, але з погляду римо-католицького віровчення це була незаконна дія, оскільки папу ніхто судити не може. І сам папа Іоанн ХІІ цього усунення не визнав. Отже, Лев VІІІ повинен вважатися у католиків антипапою, а підпорядкована йому Церква не повинна визнаватися істинною Церквою. Але біда в тім, що законний папа Іоанн ХІІ мав тільки одного наступника (Бенедикта V), а через наступників антипапи Лева VІІІ “наступництво” від апостола Петра триває і понині. Якщо нинішня лінія пап є продовженням антипапської лінії, то де тут законне наступництво і де законна Церква?
Папська схизма у ХV ст. була ліквідована на Константському соборі (1417 р.) поставленням папи Мартіна V. Лінія Мартіна V нерозривно триває і по цей день. Але чи ж можна з римо-католицького погляду вважати цю постанову законною? Адже Константський Собор стояв на “єретичних” позиціях, визнаючи за соборами право скидати пап.
Усе це свідчить про те, наскільки хиткі позиції римо-католиків, котрі, виправдовуючи надзвичайну владу пап, посилаються на наступництво від Петра.
Успадковану папою владу апостол Петро отримав від Христа. За римо-католицьким ученням, апостол Петро, і тільки він один з апостолів, отримав від Ісуса Христа ту надзвичайну, одноосібну владу над Церквою, якою, за правом наступництва, володіють нині папи у Римо-Католицькій Церкві.
Підтвердження цього римо-католицькі богослови знаходять у кількох місцях Євангелії.
1) Євангеліє від Матфея (16, 18-19): Прийшовши Ісус з країни Кесарії Філіппової, запитував учеників Своїх, говорячи: ким Мене називають люди, Сином людським? Вони ж сказали: одні Іоанном Хрестителем, інші пророком Іллею, інші ж Ієремією, або одним з пророків. Говорить їм Ісус: а ви ж ким Мене називаєте? Відповівши ж, Симон Петро сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого. І відповівши Ісус, сказав йому: блаженний ти Симоне, сину Йонин, бо не плоть і кров відкрили тобі, але Отець Мій, Що на небесах. І Я говорю тобі, що ти є Петро, і на цьому камені збудую Церкву Мою (Petra) і брама пекла не здолає її: і дам тобі ключі від Царства Небесного: і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах.
За римо-католицьким тлумаченням цього тексту Церква створена на Петрові, тобто без Петра немає істинної Церкви. Це вірно тільки в тому смислі, що ті, хто не перебував у єднанні з Петром, не перебували у єднанні з істинною Церквою, перебували поза нею, точно так само, як не були членами істинної Церкви ті, хто не перебував у єднанні з Іоанном Богословом, Яковом, та іншими апостолами, точно так само, як не перебувають в істинній Церкві ті, хто не перебуває нині у єднанні з законними апостольськими наступниками, законними православними єпископами. В цьому смислі Петро (разом з іншими апостолами) є основою Церкви. Але це невірно, якщо будемо мислити про Петра у відриві від інших апостолів і від самого Тіла Церкви. Петро є основою Церкви настільки, наскільки він сам належить до зібрання апостолів і перебуває в Церкві. Тому істинна Церква Христова не може називатися чи вважатися церквою “петрівською”, вона є і називається церквою апостольською: “Стіна міста”, – сказано в Апокаліпсисі, – має дванадцять основ, і на них імена дванадцяти Апостолів Агнця (Одкров. 21,14).

 

З цього приводу Оріген говорить: “Якщо ти думаєш, що на одному тільки Петрові створена уся Церква, то що сказав би ти про Іоанна, сина Громового, і про кожного з апостолів?… Хіба не на всіх і не на кожному з них здійснюється сказане вище: І брама пекла не здолає її і ще: На цьому камені збудую Церкву Мою?”.
А ось блаженний Ієронім висловлюється так: “На Петрові заснована Церква: це вірно, але в іншому місці про це мовиться вже відносно всіх апостолів, тобто, що вона на них побудована і всі вони отримали ключі Царства Небесного… Однаковою мірою на них усіх стверджується міцність Церкви”.
Наріжним каменем Церкви є не той чи інший апостол, а Сам Ісус Христос, як говориться у посланнях апостола Павла:… отже, ви вже не чужі і не пришельці, а співгромадяни святим і своєму Богові, утверджені на основі Апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Ісуса Христа, на Котрому вся будівля, складаючись злагоджено, зростає в святий храм Господній (Еф. 2, 19-21). Бо ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос (Кор. 11). Про це й свідчить апостол Петро: Приступаючи до Нього, каменя живого, людьми відкинутого, а Богом обраного, дорогоцінного, і самі, мов живе каміння, будуйте з себе дім духовний, святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа. Бо сказано у Письмі: ось, Я кладу в Сіоні камінь наріжний, обраний, дорогоцінний; і віруючий в нього не осоромиться (1 Петр. 2, 4-6).
Пояснюючи наведене вище місце Євангелії від Матфея, більшість святих отців під словом “камінь” розуміють віру, сповідану Петром, тобто віру у Христа – Сина Бога Живого, “На цьому сповіданні, як на камені, побудована Церква, – говорить блаженний Августин. – Віра Петра є основа Церкви, ця сила робить безсилою браму пекла”.
Іноді отці Церкви відносять слово (Petra) до самого Ісуса Христа. Як говорить Августин: “Церква будується на тому, кого Петро визнав, кажучи: “Ти є Христос, Син Бога Живого… Він не сказав Йому: “Ти є камінь (Petra), а ти є Петро, камінь же був Христос”. Сповідуючи Христа так, як сповідувала Його вся Церква, Симон був названий Петром” “Ти – Петро, – сказав Він, і на цьому камені, якого ти пізнав, говорячи: “Ти – Христос, Син Бога Живого, Я побудую Церкву Мою, тобто на Мені Самому, Синові Бога Живого, збудую Я Церкву Мою, на Мені збудую її, не на тобі”.
У всякому разі, ніхто з отців не приписує Петрові у зв’язку з обітницею Христовою чогось такого, чого не мали інші апостоли.
Те саме стосується і влади ключів: ця влада не одноосібна. В тому ж самому Євангелії від Матфея слова, подібні до тих, які були сказані у землях Кесарії Філіппової Петрові, наводяться у множині: Амінь, говорю вам: усе, що зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і все що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небесах” (Мф. 18,18). Святий Амвросій Медіоланський говорить: “Те, що сказано Петрові, сказано і іншим апостолам: дам тобі ключі від Царства Небесного”.
Блаженний Августин: “Невже Петро отримав ці ключі, а Павло їх не отримав? Петро їх отримав, а Яків та Іоанн, а також й інші апостоли, не отримали?”
Оріген: “Хіба одному Петрові дані Господом ключі Царства Небесного і ніхто інший з блаженних їх не отримав?”
Обітування ключів, виголошене у межах Кесарії Філіппової, було виконано потім у Єрусалимі в день Воскресіння, коли Воскреслий, ставши посеред учеників Своїх, мовив їм: “Мир вам. Як послав Мене Отець, і Я посилаю вас. І це сказавши, дунув, і промовив їм: “прийміть Духа Святого, і кому відпустите гріхи, відпустяться вам: і на кому задержите, задержаться (Ін. 20, 21 – 23). Як бачимо, Христос звернувся у цей священний момент до всіх учеників, не виділяючи при цьому Петра.
Слід відмітити, що в 1964 р. у зв’язку з суперечками про колегіальність папа Павло VІ запропонував комісії ІІ Ватіканського Собору, яка працювала над редагуванням проекту догматичної конституції “Про Церкву”, звернутися до найбільш компетентної у Римо-католицькій Церкві з питань екзегетики установи – біблійної комісії із запитом про те, чи слід вважати, що влада ключів, про яку говориться в Євангелії від Матфея (16, 19 ), належить й іншим апостолам. Біблійна комісія відповіла позитивно.
Цікаво також, що в особливому документі Nota explicativa praevia папа Павло VІ продиктував у 1964 р. ІІ Ватіканському Соборі, який наполягав на тому, що єпископська колегія – спадкоємиця колегії апостольської, розв’язок, згідно з яким між апостолом Петром і папами є повна спадкоємність влади, тоді як між апостолами і єпископами цілковитого наступництва немає.
Чому в Кесарії Філіповій Христос звертається з обіцянкою цієї влади до одного апостола Петра?
Христос спрямовує Свої слова до Петра і вживає їх в однині у відповідь на визнання, що його висловив він сам. А ще, як тлумачать святі отці, однина вжита тут як знак єдності апостолів, єдності Церкви. Кипріан Карфагенський, пояснюючи наведені вище слова Христа, пише (Ін. 20, 21-21): “Хоча Він після Свого воскресіння дав усім апостолам однакову владу… однак, аби чітко показати єдність, Він зробив так силою Своєї влади, щоб ця єдність брала початок від одного. Зрозуміло, що й інші апостоли були тим самим, чим був Петро, тобто наділені тією ж мірою честі і влади, але початок береться від єдності, щоб засвідчити, що Церква Христова єдина”.
Про це саме говорить блаженний Августин: “Петро один відповідає: Ти – Христос, а Він говорить йому у відповідь: “Я дам Тобі ключі Царства Небесного”, немовби він один отримав владу в’язати і розв’язувати. Тим часом ті слова він сказав сам від імені всіх, і цю обіцянку він отримав разом з усіма, немовби уособлюючи собою єдність. Отже, він сам виступає від імені всіх, бо єдність панує між усіма. Отже він уособив собою вселенськість і єдність Церкви, коли йому було сказано: “Я даю тобі, що було дано усім”.

---------- Додано в 13:10 ---------- Попередній допис був написаний в 13:09 ----------

І сама особа Петра і саме ім’я Петро (камінь, скеля) тут знаменує весь лик апостольський, оскільки питання було спрямоване до всіх: “Ви ж ким Мене називаєте? – оскільки відповідь, виголошена в той момент одним Петром, повинна була стати їх спільною відповіддю, Петро тут символ єдності.
Отці Константського Собору тлумачили папі: “До тих пір; поки Іуда був у числі апостолів, він мав владу в’язати й розв’язувати, коли ж він вийшов з їхнього зібрання, в його владі зосталось тільки одне – зв’язати самого себе і задушити зашморгом” (3). Константські отці хотіли цим сказати, що папа сильний тільки у єднанні з іншими єпископами, у єднанні з Церквою.
Обітування, дані Петрові, поширюються і на єпископат. Згідно із св. Кипріаном Карфагенським, Господь, говорячи Петрові про камінь, на якому будується Церква “заснував честь єпископську й устрій Церкви”, оскільки Церква зведена на єпископах”.
Таким чином, у римо-католицькому розумінні, в особі Петра отримують обітування всі апостоли і їх наступники.
2) Євангеліє від Луки (22, 31 – 34) наводить звернення Господа до Петра після Таємної вечері: “Симоне, Симоне, Ось, сатана просив, щоб сіяти вас, як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя; і ти колись, навернувшись, утвердив братів твоїх.
Він же сказав Йому: Господи, з Тобою я готовий і в в’язницю, і на смерть іти. Він же сказав йому: кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі відречешся, що не знаєш мене”.
Підтвердження свого вчення про надзвичайні повноваження Петра і його непогрішність римо-католики знаходять у першій половині цього тексту: Господь молиться за Петра, щоб не ослабла віра його і доручає йому утвердити братію.
Але весь контекст євангельської оповіді і друга половина цього тексту говорить про те, що Христос молиться за Петра, маючи на увазі випробування, яке чекало на нього, і яке, як відомо, призвело до Петрового зречення. Перейшовши це випробування, і знову навернувшись до Христа, Петро повинен був, своєю чергою, утверджувати братів, котрі впали у сумніви. Стверджувати інших у вірі – обов’язок кожного єпископа і кожного християнина. Тут немає й мови про якісь надзвичайні повноваження. Зрозуміло, що виводити звідси перевагу римського престолу було б дивною і неприродною натяжкою. І дуже пізно з’являються перші проримські тлумачення цього місця… Тільки в кінці VІІ ст. папа римський Агафон першим пояснює це місце на користь переваг Римського єпископа. До нього таке тлумачення цього місця невідоме.
3) Євангеліє від Іоанна (21, 15 – 17): Говорить Симонові Петру Ісус: Симоне, Йонин, чи любиш ти Мене більше всіх? Говорить Йому: Ти знаєш, що люблю Тебе. Говорить йому Ісус: паси ягнят Моїх. Говорить йому ще вдруге: Симоне Йонин, чи любиш ти Мене? Говорить йому Петро: так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе; Тоді Ісус говорить йому: паси ягнят Моїх. І ще втретє говорить йому: Симоне Йонин, чи любиш ти Мене? Засмутився Петро, що сказав йому втретє: чи любиш ти Мене? І Петро говорить Йому: Господи, Ти все знаєш. Ти знаєш, що люблю Тебе. Сказав йому Ісус: паси ягнят Моїх.
Бути пастирем Церкви не означає мати одноосібну, абсолютну владу над умами й сумлінням віруючих. Сам апостол Петро благає пастирів-пресвітерів як їхній співпастир – “співпресвітер”: Пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче і боговгодно, не для ганебної користі, а щиро, і не примусом над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадові” (І Петр. 5, 2 – 3). Пастирство не повинно перетворюватися у “володіння причтом”, тобто в розпоряджання уділом, панування.
Запитання Спасителя повторене тричі, спрямоване до Петра, що сталося скоро після запевнення: “Якщо й усі спокусяться Тобою, я ніколи не спокушусь”. Так це й зрозумів Петро (“засмутився ж Петро”).

 

Про першість апостола Петра в працях отців Церкви.
http://www.cerkva.od.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=606&Itemid=61

http://pagez.ru/lsn/studit_p/0033.php