Православні й католики: розбіжності

Я це розумію. Одружений православний священик не може стати єпископом, бо єпископів призначають лише з числа неодружених, монашествующих священиків. Тому і після призначення єпископові не дозволяється одружуватися. Саме у цьому православні перекручення апостольської віри і практики відрізняються від католицьких перекручень, де заборонне правило одружуватись стосується усіх висвячених священиків. (Щоб не втягуватися у зайву дискусію, якщо ви не читали полеміки з цього питанння, зазначу, що я визнаю біблійне "оскопичення". Різниця з такою апостольською практикою полягає у тому, що для тих, кому ап.Павло рекомендував не одружуватися (1 Кор.7:7), він давав право у будь-який час без будь-яких наслідків змінити при бажанні цю позицію (1Кор.7:9), а єдиним заборонним правилом для усіх висвячених священиків і назавжди католики відібрали це апостольське право).
Так от, повертаючись до православних перекручень апостольського вчення, хочу навести цитату з Писання, що: "Єпископ має бути чоловіком однієї дружини". (1 Тим.3:2).
... і відповідно до цього запитати:
- На яких гіпотезах-здогадках-припущеннях-фантазіях грунтуєтьтся православне перекручення апостольського вчення і практики, що єпископів треба призначати лише з числа "чорного духовенства" і що одруження тих, хто не втримався (всупереч апостольському вченню (1Кор.7:9) є тяжким гріхом ?

 

Наскільки пам'ятаю, Гитлер був обраний голосами протестанської Півночі Німеччини, католицьки південь дав за нього мало голосів. Ось одна з колод у антікатолицькому оці.
Та - ДЕХТО зараз може про конкордат з'язвити. Одразу відповідаю: зважте на енциклику Mit brennende Sorge (рідкісний випадок - не латиною).

Треба було. Як от зараз намертво стоїмо проти гомо-лесбі-священства і тому подібної гідоти. Саме через це саме зараз почалося масове повернення англікан до нас. Ось ще одна з колод у антікатолицькому оці.

Та розуміє та пані, бо - ми знаємо - гуглити вміє Просто навмисно плутає догми і звичаї. А Ви не піддавайтесь.

 

Я не лише гуглити вмію. Я вмію відрізнити апостольське вчення і практику, (згідно яких тим , кому ап.Павло рекомендував не одружуватися (1 Кор.7:7), він давав право у будь-який час без будь-яких наслідків при бажанні (щоб не впасти у розпусту) змінити цю позицію, тобто одружитись (1Кор.7:9), від католицьких небіблійних перекручень, згідно яких це право відібрано у священків, що висвятились. Я також вмію відрізнити апостольське вчення (1 Тим.3:2) від православних перекрученнь, згідно яких єпископів вибирають лише з числа монашествуючих безшлюбних священиків, і всупереч вченню апостолів (1Кор.7:9), одруження тих, хто не стримався (як і католики) вважають гріхом. Я також вмію знайти у Біблії пророцтво про тих, хто одружуватись забороняє: 1 Тим.4:3

 

-1. Читаємо УВАЖНО 1 Тим.4:3: "хто одружуватися забороняє."
А Католицька Церква не ЗАБОРОНЯЄ. 1. Стати священиком - справа суто добровільна. 2. Переважна більшисть римо-католицьких священиків є монахами, а монашество - також справа добровільна. Але монахові одружуватись якось не личить. Ви ж на монашество не нападали? 3. (Не)целібат священиків інших обрядів регулюється відповідними обрядами. 4. Є одружені римо-католицькі священикі! То такі, що перейшли до римського обряду з іншого за відповідним дозволом, але вже мали сім'ї. Не доводимо до гріха кидати дружину та дітей.
А якщо протестанти висвячють (чи як воно там) навіть не нормально одружених/заміжніх, а ї гомо-лесбі- (може скоро додадуть педо-зоо-некро- ?), - сумуємо, але вплинути не можемо.

 

Читаємо уважно: "Коли ж не втримаються, нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпалятися."
Якщо висвячений священик не втримається і хоче одружитись (ось тут приклад), то йому католицька церква в такому випадку дозволяє (як і апостол Павло у 1 Кор.7:9), чи забороняє це зробити?

А причому тут це у цій темі? Егеж, католики не єдині у перекрученні апостольського вчення. Серед так званих протестантів теж є збоченці, от лише краще вказувати назву церкви, бо т.з. протестантизм - це не конфесія. Та й стосовно висвячення, - у тих протестантських церквах, які ближчі до Євангелія, немає висвячення, як і немає священиків (так само як і в апостолській церкві), а є лише єпископи (наглядачі) і пресвітери (старішини), які інколи називаються і по-іншому (пастири, старші брати і т.п.). Але це вже стосується іншої теми.

Так, є за чим сумувати. вірю, що багато щирих католиків сумують і з приводу католицьких священиків - педиків, яких порівняно з будь-якими конфесіями найбільше , але вплинути не можуть, особливо, коли їх ієрархи не наказують, а ховають від людей в іншу парафію.
А от щодо целібатних католицьких перекручень, то ви тут фантазуйте чи не фантазуйте, а Писання ясно свідчить, що тим, кому ап.Павло радив не одружуватись, він надавав ПРАВО змінити цю позицію і одружитись. Це право католики загальним заборонним правилом знищили, і коли ваша упередженість не дозволяє визнати очевидне, і ви не можете підтвердити з вчення і практики апостолів фантазії про те, що висвячені священики не можуть одружуватися, то хоча би помовчіть, бо за відсутністю біблійних прикладів тут вже вдоволь було пояснень на рівні припущень-гіпотез, які ніколи не заперечать дозволу апостола Павла одружуватись тим, хто перед цим намагався себе "оскопичити", але важко було це втримати.(1Кор.7)

 

А тепер читаймо уважно ось це: я особисто знаю колишніх семінаристів, що покинули навчання через любов до жінки. Їх відпущено було без найменшого клопоту. Заява на стіл і валіза в руки. Щоправда, не в усіх склалося як гадалося, бо жінки є жінки. Навіть (по розмовах, за що купив, без навару) є шанс римо-католицькому священику перейти до візантійського обряду і потому одружитись або просто позбутися сану.

(Якщо будь-який світський фахівець втрачає необхідні для роботи якості, мусить піти - хоча б отут заперечувати не будете?)

-1. Наводилася у ЗМІ статистика щодо відсотку педофілів серед різних конфесій і інших верств населення, не на користь критиків. Інша справа, що бажалося б, щоби зовсім таких в нашій Церкві не було. До речі, нещодавно читав, що черговий процес проти священика луснув, позивач наклепником виявився, забажалося бабок зрубити.

 

У світі існують немало таких стереотипів, які просто опонентами(критиками церкви) сприймаються за чисту правду.
Ну наприклад, інквізиція...
Скільки загинуло від рук інкізиції? І тут пішло-поїхало: 5 млн., 7 млн. і т.д. Хоча школяру ясно, що кількість жителів у Європі у середні віки була такою, щоб досягти таких жертв тре було кожного другого спалювати на вогні.
Інше питання, яка церква примала участь в інквізиції? І тут однозначна відповідь: католицька! А хто піддав інквізиції Жанну Д"арк? І тут починаються робити вумні лиця, зморшки на чолі і т.д. отже виявляється, що протестантські церкви так само приймали участь в інквізиції, але сьогодні сприймається лише одне інквізиція - то католики, чому? Не стільки було піддано інквізиції, скільки малюють, а прикладом того може бути Галілео Галілей. Жив собі чоловік, казав, що земля кругла і помер у віці 66 років своєю смерттю. Ну але всі "знають", що його знищила католицька інквізиція. Загагально прийнята "істина", куди від неї дінешся?
Якщо порівнювати не стільки з православієм, скільки з РПЦ, то жертви, внаслідок яких гинули люди, РПЦ робила значно більші (на мою думку). Якщо католицька церква вела боротьбу з відьмами, чародіями і всякою нечистю, які губили душі людей, служачи сатані, то РПЦ нищила братів по вірі - католицьких священиків, віруючих і при тому служила імперському російському режиму. Взяти хоча б 1946 рік. Скільки священиків постраждало? А при тому не секрет, кожен священик РПЦ був комуністом і кгбістом. Ясно, що їм в голову не приходило таке, як непомильність у питаннях моралі і віри, бо то вже би було чорне фарисейство. Як то кажуть, но куда вже далі? На жаль РПЦ такою залишається і тепер - інструментом в руках російської імперії.

 

А на мою думку, ще кращий приклад - Джордано Бруно Що ви, що ви, католицька церква зовсім його не вбивала. Це все світська влада (які страшні були в той час ті світські влади, всі просто людожери!)!! Навпаки, свята інквізиція, передаючи його в руки світських властей, прохала для нього наймилосерднішого покарання, без пролиття крові - всього навсього, спалити живим. Але ж вони не винні, що світські власті взяли і виконали волю церкви...
Якщо раптом щось - то церква тут ні до чого, виконавцями були не вони... Лише замовниками. Вмили руки, авжеж )) І забеспечили собі "пристойну" статистику. Тепер можна кивати головою на світські власті - це все вони, це не ми.
Ох вже ж мені це "правовірне" лицемір"я..... невже не соромно?

 

Дякую за наведення позабіблійних фактів перекручення християнського вчення. А тепер ДУМАЄМО УВАЖНО: як усі ці , неіснуючі у Писанні і практиці апостольського вчення перекручення, стосуються християнського вчення, згідно якого той, хто спочатку вирішив не одружуватися, а потім, не витерпівши, передумав, мав ПРАВО без будь-яких наслідків ("валіза в руки", "позбавлення сану") і без розгляду цієї ситуації, як чогось поганого чи гріховного, одружитись. Це право (1 Кор.7:9) католики РОЗТОПТАЛИ фальшивкою, згідно якої висвяченим священикам є гріхом одружуватися.
З іншого боку, православні, плюнувши на Писання, у якому говориться, що "єпископ має бути чоловіком однієї дружини", ПРИДУМАЛИ, що єпископів треба обирати лише з числа монашествуючих священиків. (І ці ФАКТИ неможливо скрити за будь-якими небіблійними гіпотезами. Їх можливо скрити лише за пеленою упередженого релігійного фанатизму.)
І при цьому обидві фантазуючі стороним, не маючи біблійних підтверджень своїм перекрученням, волають про повноту істини свої конфесії, чи навіть непомильність. (Подібна ситуація і в інших конфесіях, алу тут тема про дві). Воістину релігійний фанатизм, побудований на зазомбованій вірі у КОНФЕСІЮ, - то тяжка справа. І при цьому деякі ортодокси , що вірять у перекручення своєї конфесії, до піни на устах можуть сперечатись навколо перекручень іншої конфесії. Цирк на дроті.
А правда, - вона у слові БОЖОМУ, а не людських вигадках.

Авжеж, наявність (чи відсутність) гріха у справах віри і моралі католики вимірюють кількістю жертв. Молодці! Недарма ж непомильні, нє?

Вау! Католики зробили "відкриття", згідно з яким крім католицьких інквізиторів були ще збоченці від релігїї (католики протестантів люблять "непомильно" розглядати як одне ціле), які причетні до страти людей. (Я і про це читала, хоча то - поодинокі випадки, незрівняно меншу кількість яких католики можуть заперечити, відкривши відповідну тему з наведенням фактів і вказуючи назви церков). Це прекрасна потіха і виправдання у католицькому дусі. Молодці! Ця відмазка є чи не усіх відбілюючих католицьких статтях на кшталт "Міфи про інквізицію" (тобто "міфи", за які (помилково?) вибачався папа Іоан Павло II (найрозумніший папа від усіх попередніх).

Народ трєбуєт аткрить тєму : "Яка інквізиція знищила більше людей" , або "Інквізиція: лише католицька? ЧОМУ?"

Авжеж, це на ВАШУ думку. А ЇХНЯ думка - протилежна. Позмагайтесь, - хто більше (чи менше) знищив, і тоді вийдете на формулу справжньої святості і непомильності.

 

Ну хто більше, почала непомильна Даяна, нагадати?

---------- Додано в 22:22 ---------- Попередній допис був написаний в 22:18 ----------

звичайно ні, але якщо вже говорити про інквізицію(і не тільки), то тре говорити правду докінця, ане вибране, що мені пасує.

---------- Додано в 22:23 ---------- Попередній допис був написаний в 22:22 ----------

Потіха є для вас, а для кожного християнина то є біда, в якій конфесії він би не перебував.

---------- Додано в 22:24 ---------- Попередній допис був написаний в 22:23 ----------

Ви хоть один раз читали текст вибачення Івана Павла ІІ, чи просто ля-ля?

 

Нагадую в ......цятий раз: Фантазію про непомильність у справах віри і моралі однієї конфесії і (після багатьох злочинів у справах віри і моралі) придумали лише католики. Багато інших називають себе найбільш правдивими (порівяно з іншими), допускаючи можливість помилок, а про свою непомильність у справах віри і моралі кажуть лише католики. Ви заплутались, Миху.
Це по-перше.
По-друге (стосовно "хто більше"): я УСІХ, хто причетний до злочинів у питанні віри і моралі, незалежно від кількості, тих злочинів, назвала збоченцями від релігії. А ви, фантазуючи про святість і непомильність однієї конфесії (лідера у питанні причетності до знищення людей), у темі про католиків і православних тикаєте пальцем на поодинокі факти поодиноких церков минулого, неначе вони переплюнули католиків у інквізиції (де кількість звичайно не грає ролі у плані наявності того злочину у справах їхньої віри і моралі).

Та ні. Я спиралася лише на пресу і на ля-ля-ля католиків, які на цьому форумі хвалили його за те, що у нього була мужність вибачитися за інквізицію і хрестові походи.

А я і не проти. І не заперечую. Для цього має бути відповідна тема. А тут лише про розбіжності між католиками (лідерами інквізиції) і православними (яким далеко у цьому плані до них, хоча це їх не виправдовує). Але у контексті назви теми, звичайно, що можна і про них сказати. Я вам допоможу це зробити матеріалом ось цієї статті:
http://www.krotov.info/lib_sec/04_g/gre/grekulov.htm
І цієї, де згадано і про деяких протестантів:
http://www.agiograf.globalfolio.net/agset.htm?/dimitriy/month/inqukolesanov.htm

Ви про що? Ви визнали причетність католиків до злочинів у справах віри і моралі, назвавши це бідою, чи все ж таки схильні до формулювання, що це "міфи"? Чи може, - що винні інші, але не католики?
А.... я здогадуюсь. Це швидше можна трактувати не як злочини, а як помилки у питаннях віри і моралі непомильної у питаннях віри і моралі католицької конфесії, нє?

 

Даяно, Вам пора все-таки почитати про непомильність папи Римського, бо ви пишите просто смішні речі.

Непомильнімть папи Римського немає жодного відношення до інквізиції у середні віки. Ви або то не знаєте, або не хочете знати, або знаєте, але спеціально вішаєте локшину наліво і направо.

 

Парадоксально, але факт: найприйнятніша і, мабуть, найпростіша для православних догма Католицької Церкви стала найбільш неприйнятною і найскладнішою для їх розуміння. Це догма про папську непомильність в питаннях віровчення, або, як її ще називають, догма про непомильність Папи. Цей парадокс має місце, перш за все, через незнання тексту і нерозуміння сенсу догми, прийнятої Католицькою Церквою на Першому Ватиканському Соборі в 1870 році. Давайте проаналізуємо її суть.

Перш за все, поговоримо про те, чого ця догма НЕ ПРОГОЛОШУЄ.

1. Вона не проголошує особистої непомильності Римського первосвященика.

2. Вона не проголошує непомильності Папи у всіх його висловах.

3. Вона не проголошує того, що часом на Папу находить осяяння, і він починає, як Дельфійський оракул, сповіщати якісь непорушні істини.

Так що ж проголошує ця догма?

Ось її текст. Папа Римський, коли він говорить ex cathedra, тобто коли, виконуючи свої обов'язки вчителя і пастиря всіх християн, визначає, в силу своєї верховної апостольської влади, що певне вчення в питаннях віри і моралі має бути прийняте Церквою, користується, з Божою допомогою, обіцяною йому в особі блаженного Петра, тією непомильністю (infallibilitas), якою Божественний Відкупитель благоволив наділити Свою Церкву, коли вона визначає вчення в питаннях віри і моралі. Отже, ці визначення Папи Римського непорушні самі по собі ex sese, а не через згоду Церкви.

Таким чином, з догми виходить, що ряд заяв Папи, яких Церква називає визначеннями ex cathedra, є НЕПОМИЛЬНИМИ і є вони такими самі по собі, не вимагаючи додаткової згоди всієї Церкви. Чи означає це, що Папа може проголосити якусь догму, з якою Церква не згодна, і яка не відповідає Переданню і Писанню? Ні, не означає. Папа ex cathedra може проголосити лише те, що вистраждане Церквою, обговорене і прийняте, лише те, що повністю відповідає Переданню і Писанню, не протирічить всьому Вчительству Церкви і не входить в протиріччя з жодною раніше прийнятою догмою. Папа своїм визначенням лише стверджує те, що вже присутнє у вченні Церкви.

Які ж визначення Папи є екс-катедральними? Лише ті, які Папа сам визначає такими. З часу прийняття догми було винесено лише одне таке визначення - в 1951 році була проголошена догма про тілесне Вознесіння Богородиці на небеса.

Чому ж заява Папи не вимагає додаткової згоди Церкви? Для цього є декілька причин.

1. Папа - глава земної Церкви, він несе пряму відповідальність за Неї перед Христом, будучи найвищою церковною інстанцією. Те, що підписане Папою як непомильне визначення, не може бути ніким скасоване.

2. Соборне обговорення в Церкві дуже важливе, але воно повинне відбуватися ДО, а не після вердикту Папи. Заява Папи ex cathedra означає, що соборне обговорення вже відбулося, причому воно не обов'язково повинно мати місце в рамках Собору, воно може мати різний формат. Визначення Папи підводить риску під цим обговоренням, завершуючи його і виносячи остаточне формулювання, обов'язкове для прийняття всіма членами Церкви. До цього визначення обговорення можливе, після нього - обговорення припиняються, і будь-яке протиріччя даному визначенню є єрессю.

3.Ряд питань може обговорюватися на соборах. Але, по-перше, не з кожного питання слід скликати собор. По-друге, не завжди є можливість скликати собор, в той час як необхідність висловити непомильну думку в Церкви може виникнути у будь-який момент. Непомильність взагалі є постійним атрибутом Церкви, і її носієм є Папа як наступник Петра і вікарій Христа в Церкві.

Не можу не привести цитату з видатного православного філософа Льва Карсавіна - "Папа, не як людина, а як наступник Петра і орган Св. Духа, володіє безумовною, абсолютною істиною у всій її повноті. Як володар істини, він належить до невидимої церкви і сполучає її з видимою. Потенційно він затверджує істинне і відмітає ложне, але він в кожен момент може зробити це і актуально: урочисто проголосити істину і таким проголошенням категорично усунути всяке вагання" (Л. Карсавін. Католицтво).

Непомильність не є атрибутом лише Папи. Догматична непомильність - це властивість всієї Церкви, і вона виявляється як непомильність єпископа, колегії єпископів і непомильність Папи як глави цієї колегії. Непомильність Папи як глави колегії єпископів, наступника Петра і вікарія Христа є вінцем непомильності Церкви.

Треба дуже чітко розуміти, що непомильність Папи, як було підкреслено на Першому Ватиканському соборі, не є "ні одкровенням, ні натхненням". Це не властивість особи Папи, не еманація, яка виходить від нього внаслідок містичного екстазу. Це, перш за все - його прямий обов'язок як верховного пастиря Вселенської Церкви. І обов'язок цей полягає в постійному контролі над Церквою, за діяльністю всіх Її інститутів, в звірянні Її життя з Переданням і Писанням.

У певні моменти життя Церква потребує чіткої відповіді на різні виклики - виклики з боку спірних вчень, що виникають як всередині Неї, так і зовні. І Папа, як головний пастир, зобов'язаний залучити весь апарат експертів для того, щоб найчіткіше сформулювати відповідь Церкви на ці виклики. Якщо це формулювання максимально точне і безперечне, якщо дане питання має абсолютну догматичну цінність, то Папа підносить її в ранг догми своїм непомильним визначенням. Якщо питання відноситься до морального вчення - то Папа виносить непомильне визначення в області моралі.

З моменту проголошення догми в 1870 р. Папа ex cathedra проголосив лише одну догму - про Тілесне Вознесіння Діви Марії.

І останнє питання, яке часто бентежить наших відокремлених братів. Чому Церква проголосила цю догму так пізно? Як же Вона жила 19 століть без неї?

На це можна відповісти, що Церква НЕ ЖИЛА без вчення про папську непомильність, просто це вчення не було остаточно сформульоване і догматизоване. На 4 сесії Першого Ватикану було проголошено: "Апостольська першість, якою папа Римський, як Наступник Петра, глави Апостолів, володіє у Вселенській Церкві, включає також верховну владу учительства (supremam magisterii potestatem). Святійший Престол завжди цього дотримувався, незмінний звичай Церков доводить це, і Вселенські Собори, особливо ті, на яких Схід зустрічався із Заходом в єдності віри і любові, це проголосили.

Отці IV Константинопольського Собору, слідуючи своїм попередникам, видали урочисте ісповідання віри: "Перша умова спасіння - зберігати закон православної віри... Не можна нехтувати словами Господа нашого Ісуса Христа, який говорить: "Ти- Петро(скеля), і я на цій скелі збудую мою Церкву " (Мт. 16, 18). Це твердження підтверджується фактами, тому що католицька релігія завжди зберігалася без вади Святійшим Престолом. Бажаючи ні в чому не відділятися ні від його віри, ні від його вчення, ми сподіваємося заслужити на перебування в єдності в цьому спілкуванні, яке проповідує Святійший Престол, на якому покоїться, повністю і істинно, міцність християнської релігії".

Зі схвалення II Ліонського Собору греки ісповідували: "Свята Римська Церква володіє також верховною і повною першістю і верховенством (summum et plenum primatum et principatum) над зборами [всієї] кафолицької Церкви. Вона щиро і покірливо визнає, що отримала це право зі всією повнотою влади від самого Господа в особі блаженного Петра, глави Апостолів (apostolorum principe sive vertice), наступником якого є Папа Римський. І, оскільки вона повинна понад все захищати істину віри, питання, які виникають відносно віри, мають бути вирішені її судом".

Нарешті, Флорентійський Собор визначив: "Папа Римський є правдивим намісником Христа, главою всієї Церкви, батьком і вчителем всіх християн; йому, в особі блаженного Петра, Господом нашим Ісусом Христом довірена повнота влади пасти, керувати і управляти всією Церквою".

Ось що пише св. Максим Ісповідник про Папу: " благословенний Папа Святійшої Кафолицької Римської Церкви, тобто Апостольський Престіл, який від Самого Втіленого Сина Божого, і також від всіх святих соборів, відповідно до святих канонів і визначень, отримав вселенське (universal) і вище владицтво, владу, і силу зв'язувати і вирішувати над всіма Церквами Божими по всьому світу" (Maximus, Letter to Peter), in Mansi x, 692).

Отже, вчення про папську непомильність було завжди присутнє у Вселенській Церкві, хоча і було остаточно сформульоване в другій половині 19 століття. Адже не можна сказати, що Церква не знала, що в Христі дві волі до проголошення цієї догми в 8 столітті, або що Христос не був створений - до засудження аріанства на Першому Вселенському соборі. Церква прийняла всі ці догми у відповідь на виниклі псевдовчення. Таким же чином Церква відповіла на лібералізм і секуляризм 19 століть, на спроби лібералів знищити папство. Досить пригадати, в якій обстановці приймалася догма - гарібальдійці ліквідовували папську область в Італії, Церква в Європі стала піддаватися утискам, секуляризація розцвіла як ніколи до цього. В ті роки виникла реальна загроза існуванню соборних механізмів Церкви, у багатьох католиків виникли серйозні побоювання, що 20 Вселенський Собор виявиться останнім, або, принаймні, не буде жодної можливості протягом довгого часу скликати наступний собор.

У цих умовах Церква і прийняла догму про непомильність Папи, остаточно сформулювавши те, в що вона вірила всі попередні століття свого існування. Ця догма часто залишається незрозумілою для багатьох відокремлених братів, хоча в її формулюванні немає абсолютно нічого нового - нічого, у що Вселенська Церква не вірила б задовго до її прийняття.

---------- Додано в 09:49 ---------- Попередній допис був написаний в 09:47 ----------

Таким чином, Даяно, ваші стріли про непомильність папи Римського виявились звичайним пшиком. А тулили то всюди, де треба і не треба, як завжди, не розібравшись в суті питання. Поменше читайте жовтої преси, особливо зранку.

 

А ви зніміть з очей упереджену конфесійну пелену і католицьку локшину з вух, і зверніть увагу на те, що у попередньому пості у контексті інквізиції я писала не про вигадану непомильність папи Римського, а про вигадану непомильність католицької церкви, від якої нібито (згідно з католицькими фантазіями) залежить непомильність папи.
Будьте уважнішими, Миху, аби думка не випереджала погляду очей. (Заодно дякую за наведення католицьких небіблійних фантазій-пшику про непомильність папи "екс-катедра". Я ці фантазії ніколи не перебільшувала).

==============================================
Православна церква в російській армії вводить посаду " Помічник командира з роботи з віруючими військовослужбовцями” (на зразок католицьких капеланів). Зарплата помічників командирів складатиме близько 25 тис. рос.руб. Для цього також буде відкрито навчальний заклад:
«С начала 2011 года на базе Рязанского воздушно-десантного училища будет открыт центр по подготовке военных священников традиционных религий народов России, которых впоследствии планируется назначать на должности помощников командиров по работе с верующими военнослужащими», - сказал протоиерей М.Васильев.

http://www.flot2017.com/show/news/30800

 

Для полковника знову є робота.

Мене менше всього цікавить православна церква. Але якщо чесно, то я вважаю, що то не є зло. Солдати такі ж люди і вони також потребують Божого слова. Та нехай то будуть останні моральні люди, але і вони потребують Божого слова. Хіба навідування священниками місць позбавлення волі є злом? То чого солдати не можуть чути Боже слово?

---------- Додано в 10:01 ---------- Попередній допис був написаний в 09:57 ----------

Давайте почнемо з конкретики.

Де ви вичитали догму про непомильну католицьку церкву у питаннях віри та моралі.

Давайте текст, тоді поговоримо.

 

Злом э те що релігійну ідеологію і риторику використовують для виправдання військових дій, виховування упередженості іне нависті до інших.

 

"Навідування священиками...", чи служба в армії на посаді капеланів? Ок.. давайте про інше. Я не дочекалася відповіді (питаю втретє):
Чому католики, по -своєму трактуючи заповіді "Любіть ворогів своїх, коріться тим, хто вас переслідує, нікому не платіть злом за зло" і т.п.) виправдовують збройну оборону, а капелани, опинившися на війні в ситуації, коли треба захищати себе чи оточуючих від ворогів, лицемірно казали "Нам не можна брати зброю до рук". Виходить, - "ви молодці, вбивайте ворогів, а нам не можна". Чого не можна? Адже для католиків таке - не гріх.

Я у християнському вченні не розділяю поняття догм (яких є всього кілька) від інших питань віровчення, якими живе конфесія. І такого поділу немає і в апостольському вченні. Стосовно ж, - де читала, то Л.Гузар казав, що папська непомильність пояснюється непомильністю католицької церкви. А ви незгідні з таким поясненням Л.Гузара, чи заперечуєте існування католицького вчення про непомильність католицької церкви у питаннях віри і моралі?

Для обох конфесій є характерним різночитання певного питання, де кожен вибирає лише вигідне для себе:

1. Св. Иоанн Златоуст в 53-й беседе на евангелиста Матфея говорит: «на сем камне Я создам Церковь Мою, то есть на вере исповедания. А в чем состоит исповедание апостола? Вот оно: Ты Христос, Сын Бога Живого». Блаженный Августин во 2-м трактате на 1-е послание Иоанна пишет: «Что означают слова: созижду Церковь Мою на сем камне? Они означают: на сей вере, — на словах: Ты Христос, Сын Бога Живого».

2. Первый Вселенский Собор 6-м правилом постановил: «Да хранятся древние обычаи, принятые и в Египте, и в Ливии, и в Пентаполе, дабы Александрийский епископ имел власть над всеми сими. Понеже и римскому епископу сие обычно. Подобно и в Антиохии, и в иных областях да сохраняются преимущества Церквей».

3. 2-й Вселенский Собор 3-м правилом порешил: «Константинопольский епископ да имеет преимущество чести по римскому епископу, потому что град оный есть новый Рим».

4. Четвертый Вселенский Собор 28-м правилом постановил: «Определяем и постановляем о преимуществах святейшей Церкви Константинополя, нового Рима. Ибо престолу ветхого Рима отцы прилично дали преимущества, поелику то был царствующий град.

http://krotov.info/lib_sec/16_p/pra/1914anti.html

 

Пані, не наполягайте на власних помилках. Вам вже пояснювали, що: 1. Будь-який диякон може бути одруженим. 2. Греко-католицький священик також без проблем може бути одруженим, а римо-католицький - лише в особливих випадках, коли це схвалено осбисто для нього. 3. Так в нашій Церкві принято, нас це влаштовує. 4. Будь-який колектив, спільнота,.. мають звої звичаї, і наполегливі пхання свого носа чужинців розглядаються як нечемність, м'яко кажучи.

 

то є чисто ваша видумка, або просто ваше нерозуміння суті справи.

---------- Додано в 15:32 ---------- Попередній допис був написаний в 15:23 ----------

А Ви особисто розумієте як?
Малюєм ситуацію. Прийшли вороги. Вбивали ваших всіх рідних. Ваші дії? Ви їм підкоритесь? Звичайно, того могло б може не статися, якщо б ви до того взялися захищати свою Батьківщину. Можливо ви б загинули, але ваші рідні залишилися б живі. Що є більше, ніж віддати життя за інших? Але ви того не зробили. По суті через вашу бездіяльність загинули беззахисні рідні, зате можете радіти, що не взяли зброю до рук.

---------- Додано в 15:42 ---------- Попередній допис був написаний в 15:32 ----------

Чому не згідний? Я просто хотів дізнатися джерело, звідки ви то взяли. А що до висловлення Гузара цілком згідний.

Якщо би моя церква казала наступне:
ми можемо помилятися, я б шукав іншу.