Православні й католики: розбіжності

Відповідь: Православ`я та католицизм

P.S. "Всеру..я але - нескорюся!""

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

P.S. (рос.) "Зри в корень" (Козьма Прутков)

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

ну ше того тут якраз не вистарчало.

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

По перше вислови, здебільшого, знаходяться в моїй голові, як наслідок вивчення певних видань. Частково вони є моїми особистими, частково належать моїм знайомим (вчителям, колегам, знайомим, вихователям, тощо). Тому посілань на власні формулювання, вислови невідомих всім людей та друковані джерела (із моєї бібліотеки) надати лінками не вбачається можливим.

По друге. Щодо висловів Козьми Пруткова (та інших відомих особистостей) можу спробувати, але навряд чи це буде чітким посиланням, наприклад: http://www.anafor.ru/prutkov/prutkov01.htm

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Я Вас зрозумів. Але власне я прагну використовувати "вислови" - як концентровану точку зору або як висновок власної точки зору з метої її посилення. Або як саркастичний - на точку зору опонента.

 

ХРЕСНЕ ЗНАМЕННЯ: справа наліво або зліва направо?

Тисячу років тому, коли більше всього викривали один одного православні й католики, розбіжностей нараховували десятки. З цих десятків у наші дні більшість нікого не обходить. Вони зберігаються, але їх спокійно приймають як безневинні особливості. Ще більш примітно, що багато розбіжностей, які сьогодні на першому пляні, тисячу років тому існували, але нікого зовсім не турбували. Наприклад, що православні хрестяться справа наліво, а католики – зліва направо.

Таке відбувалося зовсім не тому, що древні полемісти були дуже терпимі до обрядових дрібниць. Вони переймалися й куди як меншими речами. Причина в іншому: священики благословляють – і ось благословляють католицькі й православні священики однаково. Хрестяться – по-різному, як і миряни. Тим не менше, в давнину розбіжностями між православ’ям і католицтвом переймалися передусім «релігійні фахівці», клірики. Вони відчували те, що порівняно нещодавно сформулювали історики: початково й католики, й православні здійснювали хресне знамення не над собою, а над різними предметами й людьми, благословляючи їх. Цей жест на Заході і на Сході робили однаково. Коли ж з’явився звичай осіняти хрестом і самого себе, трапилося замішання і розділення. На Сході вирішили, що треба дзеркально перевернути жест: аби ліве стало правим, праве – лівим. На Заході вирішили, що перевертати не треба, треба просто наблизити знак до свого тіла.

Напевне тут зіграло ролю й те, що римляни – єдиний нарід з народів Евразії, котрий віддавна вважав «добрим» не правий бік, а лівий. Тому, до речі, й обручка досі «католицькі» народи носять на лівиці – а на правиці лише в разі, якщо трапилося нещастя (смерть дружини або розлучення – даруйте, розлучення для християн нещастя).

Із часом право благословляти іншого залишилося за священиками – принаймні, їхнє благословення стало цінуватися набагато вище від «звичайного». «Мирянське благословення», «просте» хресне знамення з точки зору священика було не таким важливим, як благословення священицьке. Ось і не потрапила ця розбіжність до викривальних списків. Зате у ХХ сторіччі, коли підраховувати розбіжності заходилися насамперед «рядові» віруючі, коли вони почали говорити й писати, – ця розбіжність вийшла на перший плян.

З ТОЧКИ ЗОРУ СВЯЩЕНИКА

У Середні віки грамотність була привілеєм духівництва, а вже полеміка стосовно церковних питань виключно духівництвом і велася. Мирянам, здається, це було байдуже. Виняток складали політики. Але й вони змушені були звертатися за допомогою до експертів – тобто, до духівництва. Теодосій Печерський писав своє послання проти католиків як умовляння не до селян чи вояків, а до князя. Візантійські імператори часто активно готувалися до союзу й примирення з католиками, і щоразу проти них повставали візантійські ієрархи (протестувальників була завжди меншість, але з інших станів узагалі ніхто не протестував).

Духівництво насамперед здійснює богослужіння. Принаймні, так було в ранньому Середньовіччі, коли оформлявся конфлікт із західним християнством. Професійних богословів, та ще й мирян, узагалі не було. Не було ні семінарій, ні духовних шкіл, ані академій, не було уроків Закону Божого в школах, та й самих шкіл не було, отже богословам краще було не жити. А ось за богослужіння платили – особливо за панахиди (а в католиків – заупокійні меси). Вважалося, що від кількості цих молитов безпосередньо залежить доля небіжчика, хоча пояснити це утруднювалися. Богословів-то не було…

МОЛИТИСЯ ЗА ВСІХ АБО ЗА КОЖНОГО?

Ось, до речі, й перша розбіжність між православ’ям і католицтвом у богослужінні. Католики зберегли древню традицію: за літургією не лише молитися про потреби людей, але й благословляти під час літургії шлюб, єднати з літургією молитву за небіжчиків. У православ’ї цей звичай почали відроджувати вже в ХХ сторіччі, потроху, впізнавши, що таке можливо, і що є в католиків. Для мирян це важливо – чи вінчають під час загального богослужіння, чи після. Це наче прилюдна сповідь або сповідь у комірці, де не завжди й ясно, хто саме сидить.

У ХХ сторіччі багато з православних священиків особливо почали турбуватися про те, щоби молитися за потреби тих, хто прийшли на службу, перед початком служби – під час «проскомідії», коли готується хліб для літургії. Літургія, мовляв, служба спільна, громадська, на ній недоречно молитися за особисті потреби. Але ж на те й спільна молитва, аби разом молитися за те, що потрібно кожному: і за щастя в шлюбі, і за щасливу путь. У найважливіший момент літургії священик молиться за саме матеріяльні потреби конкретних людей – за подорожніх (у давнину подорожі були завжди пов’язані зі смертельним ризиком, принаймні – зі страхом), хворих, полонених, а зовсім не за порятунок усього людства.

СІМДЕСЯТ РОЗБІЖНОСТЕЙ – СВЯТА СПРАВА

Усіх розбіжностей у богослужінні православних і католиків багацько: сотні й тисячі дрібниць, особливо, якщо врахувати, що «православне богослужіння» також дуже відмінне у різних країнах і в різні віки, та й католицьке богослужіння – особливо в давнину – було вельми не уніфіковане. Варто подивитися: а що вважало за важливе само духівництво?

Духівництво вважало важливим насамперед, щоб розбіжностей було якесь символічне число. Наприклад, митрополит Георгій Київський у 1070-і роки написав трактат про сімдесят розбіжностей між «латиною» і православними. Щоправда, 70 розбіжностей він так і не налічив, але десятки три таки набрав. І здебільшого – богослужебних. 70 – число біблійне, священне. Не випадково леґенда говорила, що й переклали Біблію з давньоєврейської на грецьку 70 «тлумачників», і 70 учнів обрав Ісус. Було б 69 – так вони, можливо, від сатани. А якщо 70 – точно від Бога, значить, не люди їх вигадали, а «так треба».

буде ще...

 

Відповідь: ПРАВОСЛАВНI Й КАТОЛИКИ: РОЗБIЖНОСТI

....Тому, до речі, й обручка досі «католицькі» народи носять на лівиці – а на правиці лише в разі, якщо трапилося нещастя (смерть дружини або розлучення – даруйте, розлучення для християн нещастя).

Я теж ношу обручку на лівій руці.

 

Відповідь: ПРАВОСЛАВНI Й КАТОЛИКИ: РОЗБIЖНОСТI

Мені цьоця говорила, що правильно хреститись з права на ліво, бо Ісус на хресті померши саме так схилив голову.

Чекаєм...

 

Відповідь: ПРАВОСЛАВНI Й КАТОЛИКИ: РОЗБIЖНОСТI

Справа-наліво, як православні - закривають своє серце від всього злого, пам"ятаючи і люблячи лише Бога. Зліва-направо, як католики - відкривають своє серце Богові ! Але це моя думка і на Істину не претендую !

 

Відповідь: ПРАВОСЛАВНI Й КАТОЛИКИ: РОЗБIЖНОСТI

КОЛИ ЦІЛУВАТИСЯ

Під час і католицького, і православного богослужіння, коли згадують Таємну Вечерю, священики цілують один одного. Це рештка первісної традиції, коли так цілували один одного всі християни. І в православ’ї, й у католицтві мирян цього приємного обов’язку позбавили (тільки від середини ХХ ст. почали потроху допускати спільне «привітання», але відтепер уже люди стали більш стриманими в спілкуванні один з одним, і зазвичай католики лише потискають один одному руки). Православні священики цілуються (та немає в цьому нічого особливо приємного, коли всі сто років знайомі, так що це цілком символічне радіння, «лікованіє» («лицем» до «лику»)) перед тим, як почнуть промовляти найважливіші молитви, а католицькі – після того. З цього й знущався митрополит Нікіфор: як же так, адже Христос не сказав: «Візьми, їси й цілуй». Він якось упустив з зору, що Христос не сказав і «Цілуй, а потім увізьми та їж».

ХЕРУВИМИ НЕ ВИ, МИ ХЕРУВИМИ

Під час того ж богослужіння православні двічі урочисто виходять із олтаря – вперше з Євангелію, вдруге – з хлібом і вином. Цей звичай уперше виник у величезному соборі в столиці імперії. Євангелія зберігалася в окремій кімнаті, й хліб з вином приносили на окремий стіл. Собор був великий, і поки несли Євангелію й хліб, минало багато часу, який заповнювали співом урочистого гімну – добре відомого й у нас по перших старослов’янських словах («Іже херувими») і, головне, по словах «отложим попєчєніє» (відкладемо клопіт).

Так вже було влаштована середньовічна свідомість, що тоді вважали: якщо ми співаємо «Іже херувими», значить, «Іже херувими» співали завжди, від апостольських часів, отже – хто не співає, той порушив традицію, порушив укладене Господом.

Утім, і в наші часи достатньо людей, що вважають, ніби першу ікону намалював особисто євангеліст Лука… «Достатньо» – для чого? Достатньо для того, щоби не сердитися на тих, хто розуміє: в перші три століття свого існування християни ікон не малювали і, природно, не шанували. Лука вельми б здивувався, якби опинився в Успенському соборі в Кремлі – він був би впевнений, що потрапив у капище якогось язичницького єгипетського божества. Але що взяти з Луки – він не був ані католиком, ані православним. Всього-на-всього лікар, хоча й віруючий. Рідкість, але не унікум. В олтар собору його б не пустили, хіба лише настоятеля шляк трафив.

Утім, протестанти-іконоборці можуть не перейматися: їхнього преклоніння перед Біблією Лука теж, скорше всього, не зрозумів би. Євангеліст не шанував Біблію, а писав її. Не можна шанувати мармур, з якого крешеш статую. Особливо, якщо дієш з натхнення.

Але що це все «якби», «якби». І католики, і православні, і протестанти однаково вважають, що Лука всі двадцять сторіч християнства живий. Він знає й про ікони, і про Біблію, і про багато такого, чого ми якраз ще не знаємо: адже він дивиться на історію, як ми – на історичну мапу. Згори вниз. І, скоріш за все, він-то якраз розуміє геть усе – на відміну від…

 

Відповідь: ПРАВОСЛАВНI Й КАТОЛИКИ: РОЗБIЖНОСТI

У мене раз був смішний випадок. А було то на Майдані у 2004 році. Ми тоді так находилися, що хотілося прямо на сніг сісти - втома просто валила з ніг. Але на остаток вирішили піти у римокатолицьку церкву, вірніше костел. Вірніше, не те, що саме в римокатолицький, просто він нам першим попався на очі, а коли побачили, що в храмі можна хоч каплю посидіти, зраділи. От ми стоїмо і служба дійшла до місця, коли треба один одного вітати. Ми то не знали, оскільки до цього ніразу не були на службі у римокатолицькому храмі. І от я стою (момент, коли тре стояти) і враз до мене повертається монахиня, що стояла попереду і так ненавящево хапає мене за руки.... Ну Ви мій стан зрозуміли, нє? Якщо сказати, що то був шок - то нічого не сказати.
Мене це просто потрясло....

 

Відповідь: ПРАВОСЛАВНI Й КАТОЛИКИ: РОЗБIЖНОСТI

То ніц,Ви ше ся з рускими не "христосали" на Великдень...

 

Відповідь: ПРАВОСЛАВНI Й КАТОЛИКИ: РОЗБIЖНОСТI

Миху, в церкві Євхаристії то є. Принаймні було. Зараз не знаю.

 

Відповідь: ПРАВОСЛАВНI Й КАТОЛИКИ: РОЗБIЖНОСТI

Та тепер я вже грамотний, але уявіть собі ситуацію монахиня, повертається до мене, бере мене за руку... серце чуть не стало...

 

Відповідь: ПРАВОСЛАВНI Й КАТОЛИКИ: РОЗБIЖНОСТI

Треба було потиснути монахині руку і сказати "Мир з Вами"