Православні й католики: розбіжності

Відповідь: Православ`я та католицизм

Мих, це вже цитувалось раніше по-українськи і по-англійськи. Бачу тов. Кабмайнер просто не хоче читати.

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Знову ви за своє! Я говорю про співвідношення син-батько не в духовному розумінні, а в фізичному. Чи вважаються люди синами божими в фізичному розумінні цього поняття?
А то у вас логіка така: якщо син комуніста не є комуністом - то він вже йому і не син.
Спорідненість духовна - важлива і велика справа, але ж мова не про неї. А якщо людина не "водиться Духом Божим", то який же тоді висновок? - Що вона не є сином божим? Що вона може тоді бути і рабом/слугою?
Мені це нагадує питання: "Ты веришь в мировую революцию?".
І наслідки з цього питання:
1) Якщо "так"- тоді ти син, "ні"- не син;
2) зворотній звязок: якщо батько втратив "віру", то син може відмовитися від батька.
А потім ми дивуємося: як то так, що в часи сталінських репресій сини відмовлялися від батьків? - А дуже просто, це результат християнського розуміння співвідношення батько-син, розуміння синівства/батьківства як духовної категорії.
Цього б не сталося якби в суспільстві панувало розуміння родства як, перш за все, фізичної категорії.

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Ніби зрозумів.

Якщо батько відмовився від віри, то син не може відмовитися від батька в жодному разі.

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Саме так. З моменту зачаття батьком сина вони довіку залишаються батьком і сином. Так жеж воно і є в природі.

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Я не зрозумів, а шо далі?:confused:

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Далі що? Та нічого. Якщо памятаєте, то колись ми почали розмову про те чи вважається, згідно християнства, людина сином Божим. Ви тоді стверджували, що так. Я піддав це сумніву, звернувши увагу, що це згідно язичества люди - сини Божі, а для християнства таке розуміння суті взаємовідносин людина-Бог є нетрадиційним, оскільки в християнстві людина розгляждається як раб/слуга божий, а не як син.
Наразі наша дискусія на тому і зупинилось.

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Так я і не зрозумів, де Ви взяли, що в християнстві, син не є син, ми он і приклади привели з Біблії і так пояснювали....

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Це я хотів би знати з чого ви взяли, що в християнстві людина вважається сином Божим? Не в духовному розумінні цього поняття син, коли сьогодні ти син - бо віриш, а завтра перестав вірити - і вже не син, а в прямому, фізичному розумінні цьго поняття.:confused:

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

А що таке в прямому, фізичному розумінні? Людина - це душа, яка тимчасово є у тілі. З тої позиції що (хто) є людина у прямому смислі слова?

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Шановні, я щось вже починаю плутатися у Ваших сентенціях.
Пропоную якось оживити тему.

Це я десь вичитав таке на православному МП сайті, мабуть на Почаїві.
Може хто мені запропонує щось альтернативне по історії розколу.
І ще, поясніть таке та яка різниця з православ`ям

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Це так якби у вас був син, то ви були б йому батьком, а він вам сином. Що ж тут незрозумілого.

Не потрібно розглядати людину як душу яка залізла у тіло, як змія в пляшку. Досить часто тіло визначає стан душі чи не так?

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Це випливає з наступного. дитина пішла від батька, тому вона дитина, а від того, від кого пішла є батько. Якщо Бог створив людину, то він її батько. У людському розумінні батько - це той хто приймав у часть у створенні дитини, бо людина хоч і бере участь, але вона поняття не має в цих процесах, як все це відбувається, бо вона виконує лише частину того, що називається "нове життя". Все решту робить Бог. Тому Бог є батьком, а люди - діти. Боже батьківство є біль ширше і справжнє, бо воно є повне. Але є різні діти. Є діти послушні, а є збиточні - все, як в житті.

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Тут є один нюанс. Різниця полягає в тому, що творець і батько це поняття близькі, але не тотожні. Ви можете створити автомобіль, але батьком ви, строго кажучи, не будете, бо на відміну від дитини, в автомобілі не буде частки вашого тіла (ваших генів), а лише ваша ідея автомобіля.
Те, що Бога ви розглядаєте як творця - це зрозуміло, проте, чи є він батьком?:confused:
Є ще одне питання: Ісус каже, що "я есть Бог заблудших овечек рода Израилевого". То чи є він "родичем" словянам?:confused:

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

1. Ми говоримо про живі істоти, тому слово батько до неживого предмету в принципі не може підходити (на мій погляд). Тому приклад про авто не дуже вдалий.
2. Ми є сини і дочки Нового Ізраїлю.

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

1. Так ви не відповіли чи є Бог саме батьком, а не творцем?
2. А хто такий Новий Ізраїль, синами і дочками якого ви є?
Я завжди казав, що християнство - несловянська релігія.:cool:

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

1.У живому світі творець і батько майже споріднені слова.
2. Тіхто повірив.

Словянство, чи несловянство - яке це має значення у долі Всесвіту, а тим більше, коли ми говоримо про Бога.

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

О, приємно дійти кінця дискусії.
Жаль, що не дізнався нічого нового, але переконався в правильності старого:
1. В християнстві Бог не вважається батьком людей. Люди не вважаються дітьми Бога. Зате регулярно людям втовкмачується думка, що вони є рабами/слугами Бога (чужого, причому). Цікаво, якщо людині все життя говорити, що вона раб, нехай навіть Божий.....
2. Християнство є ідеологічною основою космополітизму. Красномовні слова, чи не так: Словянство, чи несловянство - яке це має значення у долі Всесвіту.
Таким чином, християнство визначає колективним ідентифікатором, не етнічне походження людини (расу, національність, мову), а її релігію.
Чи ж варто дивуватися, що християни ніколи не зможуть бути справжніми патріотами.

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Добре-добре, Кабмінер.
1.Зараз я Вам дам цитату з Біблії, де вказано, що ми діти, а Бог наш відповідно Отець. І що ? Це змінить Вашу думку? НЕ ЗМІНИТЬ.
Я тут згадав один момент з Біблії. Ісуса розіпяли, а поряд ще двох розбійників. Один з низ заговорив, сказавши, що ми от винні, а Ісуса розіпято без вини. Ісус сказав йому, що вже сьогодні він буде у Царстві Небесному. І тут, після того є цікавий момент. Другий розбійник, який все чув, міг би попросити Ісуса такої ж участі, але він не сказав. Ісус міг би сам звернутися до другого розбійника, мов чого ж мовчиш, а ні. Чому? Та тому, що ніхто нікого насильно нікуди не тягне. Зробив би цей розбійник крок на зустріч - був би спасенний, а так.... вільний вибір.
Якщо Ви до Вашого ж запитання ставитесь так, ніби наперед вже знаєте відповідь, то я можу тут десятки прикладів приводити - не допоможе.
Людина, народившись, є недовершеною, вона просто є біологічною субстанцією, але з душею, а ця душа мусить розвиватися, щоб продовжити своє життя. Якщо душа розвинеться, народить людина в повному розумінні слова, яка є дитиною в Божих очах, а Бог є батько.
Але людина може й залишитися.... якщо постійно говорити, що Бог не мій батько, то так напевно воно й буде.

2. Ніякий космолітизм. Є звичайно "християнські" течії, які сповідують косполітизм. Наприклад свідки (почитайте мій допис про футбол, про Несмачного)

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

На Западе сейчас очень большое увлечение восточными религиями. Это происходит, мне кажется, по двум причинам. Во-первых, потому что западные вероисповедания сейчас в потрясающем кризисе: кризисе веры, богослужения и нравственности. И человеку часто не удается найти опору для жизни в одной из Западных Церквей. Отрицание Воплощения, отрицание Божества Иисуса Христа, Его Воскресения, отрицание реальности таинств так распространилось — не только у англичан и протестантов, но и в Католической Церкви, — что многие просто уходят оттуда: во что же верить и чем жить? Богослужение беднеет, потому что, как правило, богослужение оформляется верой и выражает веру, и когда вера делается тусклой или в ней нет уже живительной силы, то богослужение становится проформой, делается полуконцертом, вместо того чтобы стать моментом созерцательного поклонения Богу.

Другая причина в том, что «восточные», будь то буддисты, или индуисты, или мусульмане, указывают очень точный путь жизни, внутренней дисциплины, медитации, молитвы, поведения, поста и так далее и люди в этом находят опору. Когда у них нет собственного костяка, они могут опереться на эти правила, тогда как вероисповедания Запада очень часто говорят человеку: читай Библию. Ну спасибо! Научи меня, покажи, как ее читать, потому что, читая Библию, не обязательно найдешь в ней то главное, что там говорится.

И кроме того, Англиканская и Католическая Церкви в данное время очень часто не борются с восточным влиянием, а стремятся к такому «пониманию» других вероисповеданий, которое не всегда происходит от совершенно ясной, твердой позиции, изнутри которой они старались бы понять, что «восточники» хотят сказать, чем живут, во что веруют. Такое размытое сознание: ну да, это богопознание, которое разлито по всей земле, и можно и тут, и там что-то почерпнуть, чтобы обогатить наше христианское мировоззрение…

Конкретный пример: в Англии имел большой успех индус, который учил, в общем, очень простому пути. Он давал человеку формулу, мантру; он ее назначал лично для человека, хотя варианты не бесконечны были; и человек должен был сидеть совершенно спокойно, повторять эту санскритскую формулу, которую он не понимал вовсе, и как бы проходить мимо себя, то есть превзойти себя, пройти мимо и достичь какого-то места в себе, где уже нет озабоченности, боли, где он видит свет, тишину, покой, радость. Меня поражает в восточной мистике совершенное бесчувствие к трагедии мира (не к своей; когда человека проймет лично, он борется с этим, он не может пройти мимо), к самому трагизму жизни: как будто трагизм — иллюзия. Если бы можно было установиться в этом состоянии покоя, света, радости, тогда трагического ничего не было бы, считают они.

Тем не менее, что касается Рамакришны, Вивекананды и вообще нехристианской мистики, очень трудно обобщать. Но кому бы человек ни молился, на самом деле он молится Тому единственному Богу, Который существует. Вы можете поставить перед собой идола, но если вы молитесь Богу, за пределом идола вас слышит Тот, Который есть, а не тот, которого нет. Бог — неконфессионален. Он не принадлежит определенной религии, определенной группе. Он равно сияет светом, посылает Свой дождь на добрых и на злых. Он не делает различий, Он смотрит в сердце человека. Человек может ошибаться умственно, но молиться истинно; это разные вещи. Вот пример из другой области, не индуистской. В еврейской литературе есть рассказ о том, как двое израильских учителей спорили на какую-то богословскую тему и расходились очень яростно. И один из них, Шаммай, воскликнул: «Господи, если я нашел благоволение перед Тобой, да падут на нас стены этого дома!» — и стены начали валиться. Его собеседник, Гиллель, говорит: «Если я нашел благоволение перед Тобой, Господи, пусть стены остановятся!» — и стены остановились. И тогда Гиллель говорит Шаммаю: «Видишь, чудо ничего не доказывает»166. Ибо Бог сотворил чудо не в доказательство того, что чье-то богословие правильно или неправильно, а потому, что сердце человека всецело принадлежало Богу. И это общий принцип: чудо — не доказательство. Нельзя пользоваться чудом как доказательством богословской выкладки. Святой — не обязательно лучший богослов своего времени, но он — святой.

Антоний Сурожский

 

Відповідь: Православ`я та католицизм

Вибачайте що вліз у дискусію, там на гілці про свідків були питання, я трохи про це знаю. Звісно це точка зору православного, але ж я зараз не кажу про причини цієї трагедії.
«На початку XI ст. ситуація загострюється до крайності. Папа Лев ІХ-й вже відкрито намагається диктувати свою волю Константинопольському Патріарху Михаїлу «Апостолом Петром і його наступниками визначається весь порядок і організація Церкви. Петро і його наступники мають право вільно творити суд над всякою Церквою, і ніхто не повинен хитати їх положення, тому що верховна кафедра не судиться ніким» (цікаво, яку тоді роль відводив папа Іісусу Христу?). Літом 1054 року у Константинополь для осудження дій патріарха прибула папська делегація, очолювана кардиналом Гумбертом, чоловіком гарячим та високомірним. 16 липня 1054 року перед Літургією папські легати ввійшли у храм Святої Софії і поклали на престол грамоту «Ми, не витерпівши нечуваного презріння і образи святого Апостольського Престола владою Святої Тройці і Апостольського Престолу, легацію якого ми виконуємо, підписуємо анафему Михаїлу (патріарху) і його прибічникам». Після цього усно добавили «хто буде противитись вірі святого Римського Апостольського Престола - хай буде анафема».
20 липня Патріарх Константинопольський зібрав собор, на якому було засуджено папських легатів і піддано їх анафемі. Причому вказувалось, що папа Лев IX помер два місяці назад - 19 квітня - і дії легатів були неправомочними.
Так в історії християнства здійснилась найбільша драма, до якої привели властолюбиві домагання Риму. Спочатку думали, що це тимчасовий конфлікт - як уже було раніше. Та Рим від розриву цілеспрямовано вів до розділення, а в XII - XIII ст. крім церковно-політичних інтриг обрушив на Візантію хрестові походи.