Православие в Украине.

ну так вот и была раздираема внутриними междуусобными и меж конфесиональными противоречиями и под постоянной угрозой внешнего
порабощения ...
не до науки.
А стратегически и без технической и инженерной базы всегда в проиграше...
исторический факт.
а есть исторические примеры противостояния в схожих условиях.

 

Ви видно технарь. Я маю теж досить винаходів в різних сферах машинобудування. Але інженерія по зрівнянню з справжньою філософією ніщо.
Та краще я про причини відсталості України опублікую з і своєї книжки:

ОБ'ЄКТИВНІ ЧИННИКИ нашої відсталості.

Одним з головних факторів нашої відсталості є наше географічне положення. Те, чим ми зараз пихато пишаємося (транзитна територія), колись було жахом для народів-державотворців. Територія від Алтаю до Карпат, ця рівнина під назвою Євразійський степ, була до пізнього середньовіччя володінням кочівників. Ні одному народові не вдалося на цьому просторі державно закріпитися. На зміну хвилі одних степових бродяг приходила інша. Безслідно зник хозарський каганат, пробувавші осісти половці розділили долю колись могутніх скіфів та греків-колоністів. Такої ж долі, певно, дісталася і прадавня велична трипільська спільнота. Нашим некочовим предкам було не до снаги встояти під цими навалами, тому далі поліських околиць теперішньої України виходу їм майже не було. Навіть змі- цнення нашої культури військовою дисципліною прийшлих вікінгів призвело лиш до тимчасової державності, хоча і ця тимчасовість дала великий внесок в нашу культуру. Отже географічне положення не давало умов для створення сталої держави, а без цього був неможливий наш розвиток. Ще одним об'єктивним фактором затримки нашого розвитку є багатство нашої землі. По висновках англійського дослідника цивілізацій А. Тойнбі природні умови впливають на розвиток суспільства. Чим більше зростає дармових бананів - тим менше розвивається інтелект людини та його енергійність життя. Тільки загнані в болота Нілу єгиптяни змушені були його розвивати для свого виживання. Далі для прикладу дивіться різницю півдня та півночі Італії (з їх різними кліматичними умовами). Чи чому багатий природними умовами (плюс раби) південь США програв громадянську війну штатам з більш бідною територією типу Нової Англії. Був би в прусаків наш чорнозем замість їх піску та суглинків, то не було б вирощено їх дисциплінованості. Афіни зі своєю убогою землею інтелектуально перевершили сусідню Беотію (з багатою землею), бо першим потрібно було "думати" як прожити на своїй неродючій землі. А нашому Петру навіщо напружувати мозок? Він, як і тисячу років назад, на похмілля сипне весною ячменю в благодатну землю, а вона сама вирощує врожай. Навіщо мати великий розум, коли навколо багато дармової риби, ягід, меду. Проживемо і без навчання агрономії, не кажучи вже про філософію. «Земля нас прогодує» - ось хибний стовп нашої культури, на якому ми бездумно паразитуємо понад тисячу років. Це було можна допустити в далеку давнину трипільцям, які, виснажуючи одні простори, переміщалися на інші. А нам вже давно переміщуватися з занедбаної нами чи іншими при нашій бездіяльності території нікуди. Це паразитування породило екстенсивність нашої праці, інертність життя та інтелектуальну лінь. В "працьовитості" українця важко знайти розумову складову, тому нас можна причислити до вказаних беотійців , яким в їх часи давали лиш подібні характеристики: «селюкуватий, флегматичний, грубий та позбавлений уяви». Моногамність діяльності наших предків - черговий недолік нашого розвитку. Протягом останніх років семисот основна частина українців кваліфікувалася в хлібороби. Цей тип людського життя породжує вайлуватий (дивись того ж беотійця), неагресивний індивідуум. Отакий собі віл, який тягне свою лямку від весни до осені, ліниво ремегаючи взимку. Ця терпимість та неагресивність принесли в нашій історії величезної шкоди в відсутності достатньої спромоги захисту своїх інтересів. З людини такого типу можна досить швидко зробити раба. Віл тягне лямку бездумної праці, а прийшлі, більш агресивні зайди користуються плодами її. Раніше це були просто загарбники, а зараз - свої кровопивці в вигляді олігархів, різних там трейдерів, паразитичних "держслужбовців", а також іноземці через неоколоніалізм.

 

Прокiп,
очень интересный анализ прошлого,правда интересный взгляд на то какие мы есть и какие мы были...
но востребованным сегодня является "технология" превращения тех кто мы есть в тех кем хотим стать.
признаюсь что конкретного рецепта у меня нет для Украинского народа,но я и не вызывался отвечать за весь народ и перед всем народом...
в отношении себя могу сказать ,что парочку рецептов для себя и своей семьи я таки в кармане имею
навскидку программу минимум для Украины могу изложить
1.Устранение влияния церкви в государстве(снимает межконфесиональную напряжённость)
2.Прекращение поиска исторических сенсаций(снимает гордыню и не отвлекает от насущного)
3.Прекращение мовно/языковой войны (возможно даже мараторий в одностороннем порядке ,по принципу "собака лает караван идёт")
4.Смена формата подачи сми политичиского материала ,(принцип "наши победили" умер, а сми продолжают тиражировать и подавать как спортивные соревнования)
это то что сегодня требуется для изменения мировозрений завтра.

к еденению нации не приведёт, но устранит навязанные внутренние противоречия,
и позволит сконцентрироваться на насущных проблемах общества.

 

Из Вики:

Есть над чем подумать...

 

ВИСНОВКИ ПОПЕРЕДНЬОГО

Якщо проаналізувати все попереднє, то можна уявити криву відносних злетів та падінь життя українського народу, а також виловити причини нашої цивілізаційної відсталості. Відкинемо об'єктивні чинники, на які наш народ не міг вплинути, та зупинимося лиш на нашій недолугості. Виклик, який кинув нам Бог та історія, ми подолали десь на "трієчку з мінусом". Те, що наш народ вижив в цих жорнах історії, запишемо до достоїнств його імунної системи. Але є різниця між просто життям і творчим життям. Так ось з "творчістю" у нас на "двійку". Як були ми ліниві думати, такими й залишилися. Ми не з творців цивілізацій, а є лиш примітивними споживачами даного Богом та земними творцями з інших народів (хай простять мене наші національні винятки типу П.Прокоповича з його винаходом рамкового вулика та багато інших "білих ворон"). Ми ментально виросли в "пристосуванців" до земного життя, а не в його «будівничих». В нас за історичний процес не хватило розуму й енергії для очистки від внутрішніх та зовнішніх паразитів, хоча ми весь час плачемо про те, що вони нам заважають жити. Нам історія підсунула момент зайнятися самостійно організацією свого життя, звільнитися від зовнішніх паразитів. Але ми за століття рабства вже привикли до цього стану, скучаємо за тим паном, який придумував для нас роботу, годував, вирішував де і на кому женитися, періодично лупцював. Ми продовжуємо покірно вислуховувати хамські настанови цього зовнішнього паразита, а інколи навіть цілувати йому руки (десь 70% росіян причисляють Україну до ворожого стану, а 70% українців записують росіян в брати).

Отже, починаючи будувати свою державу, ми ні на «йоту» не змінили філософію свого життя. Ми просто перенесли всі негативи з прошло-го в нове і дивуємося чому немає ніяких покращень в цьому житті. А починати потрібно в 1991 році це нове зі справжніх засуджень цього бувшого негативу, що ми не зуміли зробити. Розумний німець в 1945 році по реальному проаналізував свої помилки і не допустив навіть сліди їх в майбутнє. У них законом було заборонено навіть певні згадки про Гітлера, а у нас же пройдисвіта Лєніна зачисляють до когорти «найвидатніших українців». Подібну духовну очистку зробили чехи та поляки, а ми свої реп’яхів занесли в нову хату і дивуємося відстороненню від нас цивілізованих сусідів. І це є народ, який пробує себе зачислити до європейських. Сором і в тому, що ми по прикладу німців не визнали свої прошлі гріхи в складі імперії перед постраждалими від нас народами і не вибачились перед ними. А ми ж були поплічниками злодіянь москалів в їхньому «жандармстві», починаючи з кінця ХVІІІ століття. Українець ходив в такі ж розбійницькі походи в війську москалів, як останній «звершував подвиги» в складі війська монгольського хана. Свою європейську цивілізованість потрібно було починати хоча би з вибачень перед мад’ярами за 1956 рік і багатьма іншими народами, в від-ношенні яких ми теж прикладали руку методами москальського «інтернаціоналізму». Ми навіть не зуміли оцінити злочинний режим більшовиків, по сей день зберігаючи їхні пам’ятники, прикриваючи це невігластво «збереженням культурного надбання». Якщо німці не можуть собі дозволити і згадку про нацистів, то ми навіть в парламент допускаємо Грачів, видаючи це за «українську демократію». Ось такі ми є – «очумілі від світла волі», вирвавшись з темних катакомб російської імперії.

З цього виходить два напрямки нашого подальшого руху – починати напружувати мозок і набиратися енергії для ривка в напрямку до лідерів чи продовжувати плентатися вмираючи з "завумним" виглядом і в ре-п’яхах в хвості цивілізаційної колони. Відносно "плентання" не будемо аналізувати, тут ми і так "майстри". А "ривок", я впевнений, ми здатні зробити. І не показушним "Мистецьким арсеналом" чи "Євро-2012", а справжньою позитивною зміною в своїй культурі. З досвіду історії та навіть і недавнього Майдану у нас проглядується ота зжата пружина потенціалу, яка може вивести нас на якісно новий рівень. Ми вагітні цим «ривком» і хоч знаходимося в тяжких гігієнічних умовах нашої культури ми зобов'язані ним розродитися. Потрібно лиш терпіння без впадання в відчай та яскравовиражене бажання. А маятник історії після нашої невпинної деградації ХХ століття повинен повернутися в інший бік і допомогти нам в цих зусиллях.

Спроби народити щось у нас вже були. Проаналізуємо дві останні. Перша в 1991 році дала нам замість очікуваної демократії теперішню жлобократію. Одна з причин того неуспіху - накладка по часу необхідності створення державності та первинне накопичення капіталу на базі «прихватизації» вирвавшогося на волю жлоба. Очухавшись трохи від відчаю, народ розродився вдруге в 2004 році. Але і на цей раз нас чекало розчарування - появився викидень в вигляді Ющенка. Не знаю скільки чекати нових родів і чи відбудеться взагалі запліднення, але, на мою думку, нинішня політична та економічна кризи зроблять і своє позитивне, давши нам лінивим поштовх в одне місце для нових конструктивних дій. До того ж історія свідчить, що корінні позитивні зміни в суспільстві робляться лише після подолання якихось суттєвих перешкод. А у нас їх предостатньо в вигляді криз політичного, фінансового і культурного планів. Отже, надіючись на краще, подумаємо про те, що ми хочемо народити. Для цього підсумуємо наступне.
1. Україна - це слабенька на даний час держава, сформована з Петренків, Петросянів, Петрових, Петрівих. Попри недолугості її постколоні-ального державного апарату, навколишній світ, в силу необхідної стабільності, збереже цю країну в існуючих рамках навіть всупереч невігластву її мешканців. Повернення в колоніальне минуле чи розкол по типу Конго ніколи не відбудеться.
2. За 17 років Україна остаточно не визначила шлях свого розвитку - з прив'язкою до російської культури чи переходу на європейські рейки. Хоча тенденція вибору збільшується на користь Європи, довго одночасно бути і білим і негром абсурдно.
3. Відрізає нас від культури Європи перш за все наше жлобство, виросле на дріжджах культури Російської імперії, з занедбаною християнською мораллю.
4. На даний момент Україна є постколоніальною спільнотою, яка не змогла очиститися від зовнішнього та внутрішнього паразитів, тому назвати її зоною влади народу (демократії) неможливо.
5. За останні 40 років наш народ впевнено деградує в пошуках шляху після сталінського рабства - він помилково зараховує пострабське жлобство до завершених цивілізаційних здобутків.
6. Доки ми, від Петренків до Петросянів, не відчуємо себе по справжньому громадянами України, будуть будувати для нас державу внутрішні безконтрольні самозванці під свої задачі або черговий Рюрикович з Москви чи Вашингтона. Тому доля і відповідальність у нас спільні - нащадки наше невігластво не будуть поділяти на мовне чи партійне.
7. Боротьба за свої права по принципу "коли терпець лопне" періодичними акціями типу Хмельниччини чи Майдану не виправдала себе. Для цього потрібна постійна цілеспрямована робота по очистці культури суспільства від додушуючого нас жлобства і прививки достойних зразків європейської культури, в тому числі і громадянської.
8. Просте перенесення закордонного досвіду на наші терени може привести до грубих помилок. В державотворенні потрібна постійна прив'язка до реальної нашої дійсності, яка у нас дещо унікальна по суті нашої історії та сьогодення.
9. Доки до нас не дійде оте горбачовське "починай перестройку кожен з себе", то довго ще будемо конати в цій культурно-соціальній багнюці кожен з думкою - "я класний, а винні всі інші, то нехай і змінюються". Наша тупість вкупі з перебільшеним гонором - це головний чинник нашої відсталості і подальшої гіпотетичної загибелі.
10. Наявність позитивного прихованого потенціалу в нас доведена. Для його вивільнення потрібна лиш зміна правил гри в нашому суспільстві.

ШЛЯХИ ВИХОДУ З КРИЗИ прочитаєте в http://hatanm.org.ua/forum/index.php?topic=2114.0

 

а вам какая из перечисленных
ближе и болие подходящая в соответствии с нравственно психологическими принципами ?

 

Ну да, уж, "объективные"... Вас почитать, так сложится впечатление, будто весь мир с допотопных времён ополчился на трудолюбивых украинцев. А Вам никогда не приходило в голову, что в историческом смысле катаклизмы "бушевали" не только над вашими головами, но и над другими тоже - и в Европе и в Азии. И с этой точки зрения все находились в приблизительно одинаковых условиях.

 

Для недалеких людей всі китайці однакові. Почитайте хоч пару сторінок з книги "Дослідження цивілізацій".
Лісник, ваш народ спасла віддаленість від Євразійського степу (ліси, болота) та відсутності сильних сусідів.

 

в целом я разделяю ваши взгляды и мировозрение,но (всегда это но )
вы видите проблему в культурном и культорологическом срезе
как бы каждый должен осознать и пересмотреть...
этого не будет без поголовного разочарования,
когда-то, где-то на полпути к земле обетованной в Мойше все разочаровались, отлили золотого тельца ,объвили божеством, и решили : надо наплодить как можно больше свободных рабов и возрадовались...
Мойша был мудрей, он посмотрел на всё это в древнееврейской тоске и понял -нужна новая технология превращения рабов в людей и отправился Мойша в горы думу думать....
И что ? толи Б-г подсказал, толи Мойша гений ...
Когда он спустился с гор то к тому времени все уже разочаровались в тельце и разврате,а Мойша предложил всем оставаться рабами ,но рабами "заповедей впечатанных в скрижали" ...
так всей толпой они и брели и добрели свободными от самих себя и друг друга к земле которая стала их обителью...

 

В основі організації життя людини є культура (не в більшовицькому розумінні цього слова) - культура побуту, праці, етика, громадянська і т. п.

 

Да никто и ничего нас не спасало. И соседи у нас были разные. Но ни один не пришёл и не предложил свою помощь - всем что-то было надо от моего народа. Так что ж нам горевать-то? Были у нас и трагические и героические страницы, всё перемогли и построили собственное государство. И не от внешних обстаятельств зависит самоопределение нации, а от количества в ней пассионариев. Так что Ваши жалобы на постоянное мешание вам создать своё государство на мой взгляд не более чем обычное нытьё по теме "мы такие хорошие, а государство нам не даю-у-у-ут".

 

Примітив. Вам комі конкуренцію складали? Чи пермяки?

 

так Прокоп и не живёт в азии и западной европе ,а всегото констатирует факт внешнего влияния на територию современной Украины в древности.
Кто эти все, которые находились в равных условиях ?

 

Психотерапевтическая очень близка . И мнение Рэймона.

 

А толку-то? На кого эти "факты" влияние не оказывали? Таже Европа друг с дружкой воевала постоянно. Турки, монголы, китайцы тоже смирно не сидели.
Так что сам факт внешнего влияния не оспорим, я не согласен лишь с тем, что это помещало украинцам создать собственное государство.

 

есть культура, есть традиции, я разделяю эти термины.
необходима новая современная культура ,основывающаяся на извечных традиционных ценностях навязанная в виде(либо по принципу) моды.
модно говорить рiдною мовою ,модно не давать взятки,чиновникам модно платить податкі с видатків ...модно иметь своё мнение
и не быть в стаде/команде.

 

так вот прочитать прочитали ,а упустили факт отсутствия национально освободительного движения и соответствующую критику...
Россия 300 лет дань платила ,но Куликовская битва и есть факт общенационально освободительного движения .
в Украине это носило локальный характер ,т.е. гетьманы отвоёвывали свои знемли и заключали мирные соглашения в отношении своих интересов , не было карбонариев и канцлера Бисмарка, а с 1709 и вообще всякая борьба прекратилась....
Венгрия или Югославия тоже не имели государственности и получили независимость только после Версальского мира...

 

В підтвердення цього кусочок з книги "Історія українського невігластва"
[FONT=&quot]ЖЛОБ.
[/FONT]
[FONT=&quot]Є такий вираз - "Із грязі та в князі". Цим сам народ показав майже неможливість швидкої культурної трансформації людини з низів. Життя показало нам лиш унікальні винятки, коли генна жадоба до знань та благодійне навколишнє середовище прискорювало цей процес. Але прикладів типу Т.Шевченка чи М.Щепкіна історія нам надала мало. Тому, щоб з раба перетворитися в цивілізовану людину зазвичай потрібно пройти проміжкові етапи. На них можна застрягти протягом багатьох поколінь (і ніякі бірки типу "коренной киевлянин" не прикриють цього), а можна (при наявності хорошого оточення і впертості в досягненні мети) пройти цей шлях прискорено. І ніякі нинішні дипломи не прикриють цього статусу, бо вихованням в ВУЗах нікому займатися. Тому серед робітників можна зустріти більш цивілізованих людей ніж власники дипломів. Все залежить від самого пацієнта – ким він хоче бути. Яскравий приклад цього нам надала англійська література в образі продавщиці квітів, яку талановиті й наполегливі вчителі досить швидко вивели в леді. Але проблема в тому, де найти такого сумлінного учня, а ще більше - таких вчителів. [/FONT]
[FONT=&quot]Отже йдеться про черговий щабель виходу з рабства. Цей соціально-культурний прототип мало чим по суті відрізняється від свого аналога ХІХ століття. На відміну від раба він вже пробує сам побудувати своє життя. Але, маючи мізерний світогляд, він по мавп'ячому просто старається лиш копіювати більш "просунутих". Своє невігластво наш герой пробує прикрити прибамбасами типу вживання малознайомого йому іноземного суржика, на яке він проміняв рідну мову. Він вже відгороджується від свого рабського прошлого з батьками чи дідами та їх культурою, соромиться цього. Хоча при цьому у першого покоління жлобів часто виникає туга за рабським дитинством з вишневим садочком. Не маючи достатнього розуму, він не може знати суть шляхетного способу життя та оцінити його ефективність, тому замінює його хитрістю, підлістю та іншими рисами своєї моралі. Звідси в нього весь час напоготові гострі і енергійні лікті. [/FONT]
[FONT=&quot]Якщо в раба життєве кредо "вижити", то в цього нашого "героя" інше завдання на життя - пробитися любим шляхом хоч трошки "наверх" (подивіться склад наших "керівників"). Хоч він і любить напитися на Великдень чи Різдво, але в нього відсутнє навіть уявлення про християнську мораль. Жлоб любить показуху в вигляді нового жупана, подачки на церкву чи щеголяння в "мерседесі". Дітей своїх він хоче "вивести в люди", маючи для прикладу досвід сусідського міщанина. При цьому він все ж приділяє їм менше уваги ніж собачці, яку він замав, щоб "було як і у людей". Ремесло його відносно обмежене: десь щось вкрасти; купити дешевше – дорож-че продати; якщо і виробляти продукцію, то по злодійськи фальсифіковану. Він не погребує і вбивством для потреб свого "его", а також марить грошовитою посадою з тим, щоб його боялись і "поважали". Ради грошей він готовий принижуватися, поміняти свою релігійну віру чи, навіть, знову повернутися до вживання рідної мови, хоча йому і далі "удобно думать на суржике". [/FONT]
[FONT=&quot]Любиме його культурне середовище - це так звана "поп"(жлобська) культура, хоча "для понта" через силу він може відвідати музей чи театр. А ще він обожнює показушні "тусовки" подібних собі. Рабів і шляхетних людей він називає "лохами" за їх невміння жити по його правилах. Цей сурогатний індивідуум, не створивши нічого корисного за своє життя, користуючись збудованим німцем "мерседесом" чи американцем Інтернетом, вже причисляє і себе до цивілізованих людей, але в силу свого обмеженого інтелекту не може оцінити свою справжню нішу в сучасному світовому суспільстві. Це все тому, що в школі його намагалися вчити, а не він сам вчився (мається на увазі пасивний і активний спосіб сприйняття інформації) , а оцінювали його знання через витвір його культури - шпаргалку. Хоча він може вже вникнути в якийсь підрозділ знань людства, але обширність інтелекту його не цікавить. Тому, щось знаючи з якогось правового кодексу, яким його напихнули в університеті, він абсолютно не цікавиться роллю професійної етики в суспільстві. Тому основне його чтиво – детективи та останні історії з життя подібної йому Пугачової. До Шекспіра чи історії Давнього Риму у нього "руки не доходять", хоча він уже може мати "для показухи" на полиці подібні видання. Далі "дванадцяти страв на різдвяному столі" вивчення основ християнства у цього "віруючого" справа не пішла. Тому, видаючи себе за православного, він хреститься, вибігаючи на футбольне поле, як його бабушка вчила (справа – наліво), але потім по мавпячому (так модно) цілує по-католицьки собі руку. Він, як і його давній попередник (плебей) з Риму, взяв для життя тільки дві складові - хліба та розваг, не цікавлячись багажем, залишеним давніми греками чи італійським Відродженням. Не знаючи своєї вітчизняної історії та культури частина з них живе під скопійованою назвою "новый русский", не розуміючи свого справжнього імення –УКРАЇНСЬКИЙ ЖЛОБ. Ще його можна назвати старим грецьким словом "ідіот", що 2500 років назад означало - "той, хто живе не для суспільства, а виключно навколо себе і для себе". Ось такий наймасовіший в Україні герой і створив далі описувану сурогатну державу під свої "понятия", бо йому так "удобнее жить". [/FONT]
[FONT=&quot]Єдиний шлях оцивілізувати цього культурного недоросля - це через його любиме мавпування привити йому моду "бути шляхетним" і вдовбачити в його голову, що крім моди шляхетність ще й може бути ВИГІДНА, як йому особисто так і суспільству. [/FONT]

 

Витоки моковської церкви -
"В 1261 г. (при хане Берке) митрополитом Кириллом была учреждена Сарайская православная епископия, а в 1340 г. хан Узбек оказал значительную помощь русским князьям в войне против польского короля Казимира III (правил в 1333-1370 гг.), после чего тот был вынужден признать свободу православного богослужения на территории католической Польши."
При заснуванні цієї "московської" митрополії в Москві не було ні одного християнського храму, а такий лиш був в Сарай-бату, столиці ханів. З історії свідчить, що тодішній Кирилл служив не Богу, а хану, що за 800 років в суті не змінилося. За це московських попів після визволення Києва з під монголів не раз виганяли з цього міста.

 

Православный экзорцизм


http://www.youtube.com/watch?v=_fLeQEWhuIc&feature=player_embedded