посвящается

Поэзия выходит за пределы твоего спектра восприятия...
Не берись судить о том, чего не воспринимаешь в принципе...
Твой удел - грызня в банке с пауками...
Это и есть доступная тебе поэзия и твой образ жизни...
Весь форум превратили в большую паучью банку!
Это ваше место спокойного общения!

 

Ех ви, знаток! Трохи не так.
Українській мові слово кохання було притаманне завжди. Можливо, навіть більше, ніж слово любов. І позначало воно не тільки секс, а любов до жінки у самому її високому сенсі. Підтвердження знайдете у творах Тараса Шевченка, Лесі Українки, Сосюри, Симоненка та кого завгодно.
А потім у наші дні - з подачі одного телеведучого 5 каналу з його грайливо-фірмовим - Кохайтеся! - ситуація почала змінюватись. І абсолютно даремно, на мій погляд, значення цього слова обмежилось лише фізіологічним.

 

Навчи мене кохати та кохатися, а також половину абетки.

 

Половину абетки - можу, а все інше я без почуттів не вмію навчати. Старомодна. :girl_in_dreams:

 

Повернемося до теми, а то сповзли в сторону.

 

Маніпулюєте. (Як і з тим, що Улл - приблуда, а Самойлович - ні, він хороший, тому що українець.:p)
Родина може бути щасливою і в нещасній країні (з труднощами, але може), а от країна без щасливих родин, щасливих громадян щасливою бути не може.
Тому головна проблема патріотизму (патріот людина чи ні), про що зараз і йдеться (або мало би йтись) - це співвідношення особистого і суспільного: де є та межа, перейшовши яку заради особистого щастя особистість стає зрадником "масштабної родини".
В СРСР зрадниками ставали (автоматично) усі, хто віїхав.
За Прокопом - теж.
За Грандом: хто йому близький генетично - ні, хто неблизький (або просто не подобається) - так.
Мінні - многоразово проголосивши себе 100% патріоткою України, на фото з Європи щасливо посміхається, а на фото з Харкова сумна, і пояснює це тим, (розмова з Баярдом), що "там" їй добре дихається.
Я - про себе пізніше, на разі маю покинути приємне товариство. (Йду рятувати TVi у своїй оселі.)

 

Але, природньо і очікуванно, що той, хто поїхав з однієї країни (з якої він навіть не може точно сказати, бо була есересерія, потім чи то Росія, чи то Україна), забив на неї і не переймається її проблемами абсолютно, приїхав до іншої, в якій просто живе, бо йому там подобається, і не намагається дуже сильно асимілюватись в місцевого, а якщо йому там перестане подобатись, поїде й звідти, так от така людина, звісно, витягне щось про "патріотизм прєбєжіщє нєгодяя".
Але ж джерело такої точки зору його власне становище та життя, а не об'єктивний погляд взагалі.

 

откроем войну цитат? нет проблем прокопе.

Патриот часто означает не того, кто любит свою страну, а того, кто ненавидит чужую. Эриан Шульц

это про тебя, стопроцентОвое попадание.
твоя ненависть к русским, и забрызгивание слюной любого, кто не разделяет твое мнение, исключает какое либо чувство любви как таковой.

ты не любишь - ты ненавидишь. а любовь (к родине) построенная на ненависти... остается ненавистью и злостью как таковой и не более
отчего злость? не знаю, не ко мне. видимо комплексы неудачи..

что касается моей работы.. не твоего ума дело.. вот так буквально.. умишком не дорос. что я делаю и за что мне платят.
лучше иди отметься на кладбище, тебе там давно уже прогулы ставят..

поцреот.

хех

 

а это интересно.

 

Хороший и добрый такой, исконно православный христианин. Аж светится изнутри.

 

Это точно. Очень часто. И главное пользы от такого патриотизма - ноль.

А вот это фу.

 

один негупый человек, кстати немец, сказал замечательную фразу.


Люди, с которыми мы вступаем во взаимно приятное общение, и есть то, что я называю родиной.

так что моя родина - это мама, семья и увы немногочисленные друзья..
еще могу назвать пару монахов и священников...

 

Не согласна. По-детски как-то. Конфетка - родина, не конфетка - не родина. Родина - это не только то, что приятное. А и всё остальное тоже.

 

ваше право.

 

Абсолютна софістика без будь-якого змісту.
Жодну країну чи народ не ненавидять просто так, щоб було (ну, крім євреєв історично). Вочевидь, що в окупованих країнах патриотизм народу спрямован в ненависть проти окупантів, а в "любов до своєї країни", яка не є своєю. В постімперських країнах проти вчорашніх окупантів.
Україна після сторічь перебування у російській імперії-есересерії зараз має тяжкі наслідки цієї окупації - півнаселення говорить російською і має проросійські політичні погляди, усі інститути держави спадковані від тих, що були в тоталітарній радянській (російській!) імперії, і відповідно так і працюють. В таких умовах русофобія є нормальним станом для українця, що має в собі хоч краплю патриотизму.

 

это "нормально" - для ненормальных..

можно ненавидеть сталинизм. и его тень - путинизм - это я понимаю.
можно не любить. или индиффернтно относится к русской культуре к русской мысли. ( хотя это я и не понимаю).

но русофобия - это зверек другой. который разрушит твою душу.. останутся одни плевки и желчь

 

От завдяки таким, як ви, ми ніколи не станемо жити краще. Тому що нам ніколи займатись нашими українськими справами. Весь наш час і наші сили ми будемо витрачати на ненависть до іншої країни. І втішатись своїм патріотизмом.

 

Уже.

 

Українська справа, як я її бачу - це шлях до демократії і Європи. І шлях цей пролягає через повне позбавлення залежності, спрямованості, притяжіння до Росії. Бо якщо навпаки, то це буде шлях в "білорусь" в таможеному союзі. А росіяни саме й хочуть нас туди затягти, і наші русифіковані громадяни того ж хочуть. Тому я й русофоб, це абсолютно нормально і природньо. Вся східна Європа русофобна.

 

не россияне - а путин.
и не русофобна западная европа а путинофобна..

русские точно так же заслуживают человеческих условий жизни как и украинцы. и имеют ту же самую болячку.
у них ввп у вас спасибожителямдонбаса.
там чуркин здесь пидрахуй..

все тоже самое.. не там врага увидел. прицел сбился.