Послух батькам: до якої міри?

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

А я думаю, декому з шановного товариства тре спочатку народити дітей і виростити їх до тінейджерського віку...
От тоді цікаво буде вислухати думки...

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

А я б не прив"язувала послух дітей із фінансовою залежністю. Це виглядає так "Хто платить - той і музику замовляє" :shutup: сходиться все до ринкових відносин - ти мені послух, а я тобі - гроші/їжу/дах над головою і т.д. :no:
Дуже рада, що в нас у сім"ї таке не практикувалося. Я завжди знала - навіть якщо я зроблю щось не так в житті, чи то пак не послухаюсь в чомусь батьків - я все одно завжди зможу розраховувати на їх розуміння та підтримку.

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Думки і поведінка звичайно ж з віком і досвідом змінюється, але ж не кардинально, хіба ні?
Згадую поводження моїх батьків зі мною, Коли була демократія - типу сама вирішуй, то ставилася до прийняття рішення більш виважено, з головою, відчувала відповідальність і за себе і за те, що бітьки дали мені право вибору ( і зазвичай, ці рішення були правильні Скажімо, мої батьки ніколи не казали мені, куди в тсупати, чим займатися, з ким зустрічатися, за кого і коли виходити заміж і т.д.), а ле коли на маму находило і вона казала "Бо я так сказала", тоді находило на мене і я робила навмсно всупереч!!!
Так що краще переконати , ніж командувати.
і закони фізики про силу протидії ще ніхто не відміняв

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Мої батьки також не говорили куди піти учитись чи за кого виходити заміж. Я сама робила свій вибір. Це загартовує і робить людину впевненою у собі, а ще відповідальною. Безвідповідальних людей багато і це недобре.
До речі, я чула, що євреї з самого дитинства привчають своїх дітей до думки, що вони найкращі. Цікаво наскільки ця метода є дієвою.

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Батько - мудрий, тут без слів, але та притча не виправдовує блудного сина, його проступок, ну безвихідь привела (повернула) його до батька. Для мене образ батька у притчі - то образ Бога Отця. Майже кожен був у шкірі блудного сина, а дехто і є досі - та на все свій час....

Додано через 4 хвилини
послуг/непослуг батькам теж є різний. Одна справа не піти до маґазину, інша поміняти віру....

Додано через 15 хвилин

та ну шо ви, Ліля? просто з вами - то є з ким дискутувати, а тому цікаво.

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

на мою думку, віра, то така річ, що ніяким послухом не коригується. Ну не поміняю я віру формально, щоб не ображати батьків, але ж вірити я від цього інакше не стану? Якщо це справді віра.

Чи Ви щось інше мали наувазі?

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Та Ви все добре написали.... без найменших зауважень....

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Ну, в мене вже три дорослі сини і три внуки.
І шо, думаєте, я знаю, як краще? :D :D :D

Мати Андрея Шептицького на питання про її метод виховання відповіла,
що жодного методу нема, просто коли діти зроблять щось добре -
то вона відмовляє "Богородице, Діво", а коли щось погане,
то теж - "Богородице, Діво".

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

скажітє, і мнє ета нада?

А якщо серйозно, то в церкві Михайла як ми проходили науки священник нас вчив, що батьків завжди треба вислухати спокійно, не спішити виконувати що вони вказали, але обовязково подякувати за пораду. Потім піти до себе в кімнату і подумати і обговорити з чоловіком. А далі вирішувати самому, чи порада батьків добра чи ні і чи підходить вам чи ні.
Тоді якщо ви не згодні з батьківською порадою треба прийти і сказати, дякую мамо але ми зробимо так.

А тут вже треба багато розуміння від мами чи батька аби не скандалити коли дитина відмовила в послуху. Бо тотальний послух не є добрий і не виховує самостійність в дитині.

А з якого віку? Ну це індивідуальне питання, бо деякі діти дорослі в 8 років а деякі в 20 залишаються дитячі. Але як би там не було, а в єврейській традиції дитина вважається дорослою вже в 13 років. Може варто задуматись? А з 14 діти вже можуть самі заробляти гроші.

Я вважаю що рахуватись з думкою дитини потрібно але якщо я вважаю що в 14 років гуляти до 1 ночі, пити горівку і спати з хлопами це трошки зарано, то тут я буду відстоювати свою правоту і не уступлю любій аргументації дитини. Тому це все індивідуально.

Ще до прикладу, мою сестру мама вважала завжди більш самостійною але і мені ніколи не казала - Я так сказала і крапка!

Хоча не варто забувати, що ми всеодно є відбиток своїх батьків. Так що тут знову постає питання, а чи зуміють батьки нас відпустити і чи дозволять нам робити наші власні помилки, падати і ставати знову на ноги.

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

А блудний син на коні не їздив. :p

Ось одна цікава цитата щодо батьків та дітей.

Одного разу мій чоловік то прочитав своєму батькові. Той повірити не міг, що таке в Біблії сказано.
А таке там двічі є.

Додано через 10 хвилин

Ну, ми ще самі не так давно тінейджерами були.
А я от ще маю приклад: брата молодшого. І його розумію, і батьків. Але, він у них на шиї, відповідно, мусить рахуватися, про що йому й кажу.

Ось два приклади з життя.
Мій батько колись покинув навчання (його туди батько запхав фактично) на першому курсі й пішов в армію. (Він взагалі людина вільна від природи. З армії теж якось у самоволку подався, бо на весілля сестри офіційно не відпустили.) Після армії працював на заводі. Одружився з моєю мамою, проти волі батька. Потім пішов на географічний, на заочне. Відколи працює в школі - завжди улюблений вчитель. Видно, що це його покликання. От бувають такі вчителі, від Бога.

Інший приклад. Мій брат ледь не вилетів з універу, бо йому нудно вчитися, бо викладачі деякі не надто мудрі... Але в армію він не піде, на якусь порядну роботу без диплома його не візьмуть. Сидіти на шиї батьків? Відповідно, довелося йому присісти за науку, аби не вилетіти. І якби не допомога мого тата, то би й вилетів, мабуть.

Мені теж не дуже хотілося в універі бути, коли побачила, що зовсім так не все так ідеально. Ну, але я то для себе вирішила таким чином, що часом зажиралася з викладачами за права. Мені діставалося, але я не шкодую, бо знаю, що мала рацію. Хоч мама мені тоді казала, аби не питати, з ким їду, бо можу не доїхати куди мені треба.

Це просто приклади. У житті буває всіляко.

Додано через 16 хвилин

І який це має стосунок до послуху чи шанування/нешанування?

Угу, і в мене такий характер, що якщо тиснути, то роблю навпаки. І розумію, що дурне роблю, а не можу інакше. Тато завжди з мене жартував, що "на зло моїй мамі мені вуха всохнуть".

О, до речі, до вашого прикладу повернуся, бо вже забула про нього.
У питаннях віри непослух не є гріхом.

І не будьте такі, як ваші батьки та як ваші брати, що спроневірилися Господеві, Богові їхніх батьків, і Він дав їх на спустошення, як ви бачите.
(2Хр.30:7)

Можна ще й інші місця навести. Ті ж самі слова про те, що якщо один з членів твоїх спокушає тебе, то викинь його.
Матв. 5:29-30; Матв. 18:8-9; Мар. 9:43-47. Ну і ще за вушка можна притягнути Матв. 18:15-17.

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

+1,0000,0000,000,000!!!!!!!!!!!!!:y: :y: :y: :y: :y: :y: :y: :y: :y:

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Олю, то просто Самойлович ще сам малого має, то й не знайшовся, що сказати.
:p
До речі, тема не є саме для тих, хто виховав уже тінейджерів, а радше для тих, хто на собі відчув наслідки авторитаризму чи помітив їх на своїх друзях. Просто не завжди, коли робиш щось не так, як сказали батьки, є неправильним чи є порушенням заповіді. Мені про це йшлося. І не треба зводити дискусію до банального "ви ще ніц не знаєте, бо життя не прожили".

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Вся біда в тому, що послуг перед батьками ви судите, як діти, а попробуйте посудити, як батьки, батьки, яким Бог доручив виховати Вам дітей. Тому Самойлович добре сказав, а Оля добре підтримала...
А Ви ще діти і судите, як діти...

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Та ніхто не судить.
Є один момент в українському вихованні, який суперечить тому, що написано в Біблії. Коли люди одружуються, батьки цих людей повинні перерізати пуповину і відпустити, внутрішньо відпустити тих людей, бо ж сказано, що "покине" чоловік батька й матір і "приліпиться" до жінки. Батьки ж чомусь дуже наголошують на послуху мало не до своєї смерті. А головний аргумент "я тебе виховала...", і в тому ж дусі про самопожертву. Від своїх батьків я ніколи такого не чула, але от бабуся, хоч я її дуже люблю, типовий приклад саме автритарного виховання. І те, ЯК моя мама завжди змінювалася, коли бабуся нас відвідувала помічали усі в хаті і з того дуже дивувалися.
От не вміють батьки відпустити, дозволити своїм дітям "покинути" батька й матір. І їм би багато чому повчитися від Милосердного Батька, котрий і словом не докірнув блудному синові.
Я властиво сподівалася почути від Олі те, що завжди чула від християнських проповідників, але не почула. Шкода.
До якого часу має бути той послух дітей? До смерті батьків?
А ваша описка у слові послух (якщо це описка, звичайно), Миху, в цій дискусії теж вдало про щось говорить, майже за Фрейдом.

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Точка зрєнія завісіт от мєста сідєнія.

в сша то добре реалізовано. Діти - з хати, батьки в дім пристарілих. Звичайно, з точки зору дітей то легко судити, але добре б думку тих, що будинок потрапили....

Додано через 1 хвилину

вчитель - то ваша професія, я ж казав....

Додано через 40 хвилин

Моя мама вже років 25 хворіє, я її маю покинути, а вона має відпустити, чи як?

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Ви в саму точку влучили, пане Миху! Почитаєш ту молодь і часом і сміх, і сум збирає! Такі всі мудрі! А через 15-20 років будуть такі самі, як їхні батьки, або будуть з тими дітьми пожинати "свободу".
Згадався тут такий анекдот, чи притча. Я вже десь його раз писала.
- Як мені було 18 років і мій тато мене вчив і наставляв, то я собі думав:"Та що там мій старий тато знає?!"
- Як мені було 28 років, то я почав думати, що мій тато таки щось знав.
- А як мені було 40 років і я вже мав свого сина 18-річного, то я зі сумом собі задав запитання:"І як той мій тато всьо тоді знав?"

Тепер поясню, чому я так кажу. Я колись була дуже мудра в свої 18 років, думала, як от той син з тої притчі. Батьки, а особливо мама дуже хотіли мене "запхати" на стоматологію в Ригу, бо там були вже мої двоюрідні сестри і був "канал". На Львівський медінститут вони таких грошей не мали. А я верещала, що я медицину не люблю, а філологія - моє покликання і докажу, що я поїду сама десь і без грошей поступлю. Ну, поїхала, поступила. Ну, вивчилася без грошей. А толку? З вчительською зарплатою була, як церковна миша. Мусіла ще по світі їздити і товктися, щоби нормально жити, бо до бідного життя змалку не привикла - батьки постійно крутилися, то вафлі пекли, крім робіт, то звірі розводили, то ще щось.
А мої двоюрідні сестри покінчали на стоматологів. Одна в Здолбунові, одна у Львові мали пристойні роботи, добрі гроші, бо робили зуби і вдома. А зараз тут в Америці вже обидві живуть в хатах поза мільйон (при тому, що одна вдова тут стала), повідкривали зубні клініки, працюють "не напрягаючися", панюсі писані. А я? Де моя філологія? Кому вона тут потрібна? Що я з неї маю? Мушу пахати на зовсім "нефільольогічній" роботі, щоби далі достойно жити..... Але то ще навіть не то! АЖ ТЕПЕР я виявила, що я ДУЖЕ люблю медицину! Нехай ту, що лікує людей натуральними способами. І люблю допомагати людям, і тепер вчуся самотужки, щоби хоч собі допомогти і людям багато раджу, що вже до мене, як до знахарки за порадами звертаються. :cowboy: А чо було маму не послухати? Правда, тепер встидно признатися, як я шкодую, що мами не послухала! Виходить, як в тій приказці: Не слухаєш тата-мами, то будеш слухати псячої шкіри! :ninja:
Вже навіть от недавній приклад. Вже мені минулого року було 46. І чого би то я мами вже слухати мала?
Вийшло так, що є три хати. Одну колись купила, бо думала там садок відкривати. Все було файно. Батьки там жили, платили. Тоді здали кватирантам. Одну купила, бо самі там жили - нова хата, близько роботи. Але потім знашов мені мій реалтор гарну велику землю тут недалеко зі старою хатиною, але теж ще добротною. Хотіла там з часом будуватися, щоби бути не так, як всі хати, одна на одній. Хати в нас стрімко летіли вверх в ціні. Мама якраз в той розгар радить:"Попродай ті обидві хати, а йди до тої старої, поки будеш будуватися". Та де там! Що там мама знає! Як то я тепер після файної нової великої хати піду в ту малу, стару? А ще діти почали нити, що вони посеред року не хочуть в нову школу.... А я ж вже не так, як мама. Я до думок дітей прислухаюся...(Чи не аргумент? :padonak
Як побудують, то піду вже в велику вілу. АГА! СССЧАС! :cowboy:
Все гнало, гнало, а тоді -РАЗ! - і стало! А ще гірше - почало падати вниз! Хатів МОРЕ стоїть на продаж! Тепер за ту, де кватиранти, доплачую. З літа перепросила стару хату і перебралися сюди жити і АЖ тепер бачу, яка та хата добротна, яка затишна, як вона мені подобається! А ту не продавали ще, бо з літа робимо купу ремонтів після моїх хлопців і хто що на зиму купує. А платити треба і за одну, і за другу.... Ну і що? Тепер точно на обох хатах втрачу. І ще хто знає, коли продам. А можна було ж маму послухати? Можна! І була би зараз дійсно пані і не мусіла б так пахати, щоби моргеджі місячно платити. От так! І таких прикладів можна море наводити, де я навіть і розглядати не хотіла, що нераз батьки радили, а ще більше, просили не робити. Скажете, що мусіла до того сама дійти? Може й так! Але чогось та наука дуже дорого завжди мені коштує. І я бачу, що мудрі люди вчаться на чужих помилках, а я щоразу на своїх....
І от ви, хто дуже ратує за свободу, то читайте, робіть висновки і задумуйтеся, якщо ваші батьки не пияки, не гуляки, а ще дійсно християни, то чи варта їх не слухати. Чи робити по-своєму, а потім вже самому собі боятися признатися, що хоч сам себе тепер бери вилупи, але що то тепер поможе?

П.С. Про те, як свої діти тепер не слухають і що з того виходить, напишу колись іншим разом...

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Пані Оля, ніхто ж не каже про те, щоб повністю ігнорувати поради батьків Просто в дітей має бути право вибору - послухатись чи ні.
О ви привели приклад, коли не послухались батьків і вступили туди, куди ВИ хотіли. Я ж маю інший приклад
Була в мене мрія років з 10-ти - вступити у ВУЗ N (назва вузу не має значення, достатньо буде вказати, що той вуз гуманітарного спрямування), батьки про неї знали і всіляко підтримували мене (додаткові заняття, гуртки і т.п.). Але наприкінці 11-го ко=ласу моєму батькові прийшла в голову геніальна (?) думка, що мені треба вчитися на спеціальність еконгомічного напрямку (також не має значення, яку саме). І це тоді, коли вже практично все готово було до вступних іспитів у вуз (куди я думала поступати)!!! Ви собі не уявляєте, як ми в той період сварилися 7 років моєї праці - коту під хвіст 7 років просування до моєї мрії - туди ж Я б може і настояла на свому і вступила б туди, куди хочу... але не витримала пресингу... почали давити на найболючіше - мою любов до батьків... Мама зі сльозами просила поступитися, бо батько сильно нервувався, серце почало боліти....... Так що закінчила я той вуз, який сказав батько. І що??? За спеціальністю працювати не хочу і не буду - не моє то, і все! Вчилася з неохотою і важко Зараз буду виходити на роботу, далеко від спеціальності. Скажіть, що мені дала та освіта??? Ні грошей, ні знань (бо як вчишся з неохотою, то ті знання пропадають зразу після здачі іспитів ), ні задоволенні від роботи, тільки5 років втраченого часу

Я вважаю, що кожен має право САМ робити помилки. Це будуть МОЇ помилки, відповідальність за них нестиму також Я

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Є така думка, що батьками стають, коли мають онуків... може воно і так....

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

Я с Вами как обычно согласен пани Оля!:cowboy:

 

Відповідь: Послух батькам: до якої міри?

моя мамф з того приводу казала (перепрошую народне): всрамся, а недамся
а взагалі, я людина демократична, вільнолюбива дуже, через це й шукала завжди приключок собі на голову
але вважаю, що людина має свій шлях і збивати з нього - то гріх
колись, коли мене мало не патиком заганяли до медичного ВУЗу, то я (великий філософ) казала, а якщо мене колись Бог запитає, чому я свого призначення не виконала, що я скажу?...
і проходило...
а що найцікавіше, я справді так думала...