Послух батькам: до якої міри?

Ось така цитата.
Нині в аську мені прийшла.
Думаю, якраз до цієї теми пасуватиме. Про батьківську (і не тільки) любов Божу і не-Божу.

 

Дай нам Боже мудрості Твоєї так поводитись із власними дітьми. Вміти відпустити, не лізти, не повчати, радити, коли просять, не ображатись, якщо не радяться, виховати їх самостійними і не намагатись їх при цьому контролювати до сивини.
В мене така хороша мама, але вона ніяк мене не відпусть...

 

А я своїх батьків обожнюю саме за те, що відпустили. Їм було дуже важко, я це дуже добре пам"ятаю. Особливо татові. Романа брав на окрему розмову, аби сказати, що віддає найдорожче... Золоті вони в мене! І в кожній складній ситуації я тільки в цьому переконуюся! Добре мати приклад, на який можна рівнятися...

 

класика життя... спочатку діти мріють відірватися від батьків, а відірвавшись, не проти повернутися, як у притчі про блудного сина, хоча.... у США трохи по-іншому... здали у будинок престарілих і.... забули.

 

Так в багатьох країнах. В Італії виручають наші дівчата та жіночки. З іншої сторони, їх можна зрозуміти, там коло замикається на бізнесі і в більшості немає часу, і немає кому сидіти з хворими батьками.

 

Там і ТУТ, то різні речі.

 

Мих, дозвольте не зовсім погодитись.
Мені здається, це більше схоже на старий заїджений стереотип про ЗША ще з пізніх савєцкіх часів.
За америку не знаю, може й дійсно так. В Тевтонії старі люди часто самі просяться до старечого будинку, для чого накопичують півжиття гроші, до-речі. Але аж ніяк не спихають їх туда діти. Дозволити собі при кінці життя дім престарілих - розіш не розкіш, але вже який не який показник.
Звичайно, є різні доми під різні можливості, але переважно вони а-ля резиденція в Гуті... Я два роки жив неподалік одного. Створено всі умови, щоб старі гідно проводили свої останні роки, не нудились, спілкувались, мали першокласний догляд.
Я, приміром, не бачив ще старечого дому в нашому розумінні того слова. Тут це скоріше синонім слів "санаторій", "курорт".

 

Та власне, я з радістю з Вами погоджусь... раз там ситуація краща.

 

Ви шо в музиці шо в Америці, сі розумієте...

Нема такого як ви собі уявляєте що тим американцям лишень гроші в голові. То не правда. Батьків вони дуже шанують, хоча і живуть окремо.
Мій начальник живе окремо від своєї мами і свекрухи, але його жінка піклується про обох мамів. Обидві мами перейшли операцію і його жінка бігає щодня між мамами аби допомогти.

Але ті мами не хочуть позбуватись своїх будинків і живуть в своїх домах, а невістка їздить між ними аби допомагати.

І вона не одна хто так живе.

Батьки мають свої хати, свої квартири, свої машини. І вони самі собі вибирають чи вони підуть у будинок де ними будуть займатись чи залишаться в своїх квартирах.

Так є, люди які є бідні і від них діти відмовляються, але це не лише проблема Америки. Це дуже часто і густо поширене на рідних теренах матінки України.

 

Стільки, скільки у США (й у інших країнах теж) видають грошей на перестарілих батьків, нам навіть не снилося.
Хоча, гадаю солідна частка цих грошей потім перебирається й на Україну.

 

Це цитата з книги К. С. Люїса (до речі, автор "Хронік Нарній") Листи Крутеня. Книга виходила теж українською мовою ще в 1990-х роках. Дуже раджу всім почитати.

Назва в оригіналі: The Screwtape Letters, Clive Staples Lewis.

 

Дякую, знаю.
Але гарно, що ви це уточнили.