Послух батькам: до якої міри?

... і говорити, один з одним.

Ой вже ті мами... А ти куда дивилась? А я тобі казала так не роби а ти мене не слухала все робила по-свому! Я тобі казала!!! Ти всеодно не зробиш так як я хочу... Ти його візьмеш назад... а що ти будеш робити як він тобі стане в дверях і ніде не піде... і пішло поїхало.

Найдивніше з того що то ж ніби рідна людина і ніби хоче щастя своїй дочці?
Я он вчора поговорила зі своїм татом. Він більш реально дивиться на речі і не панікує за любу дурницю. З ним ми собі договорились.

 

Абсолютно! Стопроценто! Незаперечно!
Моє тещо он за 1.500 км., і то такий вплив відчувається, шо най го качка копне. У Львові я б і кількох місяців невитерпів, не знати ще, чи взагалі ще тут витерплю.

 

Як то файно...
Але ,кажут,тьоща тьощі рознь...

 

Не показник.... відстань досить велика....

І то класика....

 

Підтримую 100%. Все залежить від людини, від її мудрості, інтелігентності і світогляду. І незалежно в якому вона статусі: тьощі чи свекрухи, чи сусідки знизу...

 

Співчуваю. Але ви не на ту людину гнів виливаєте, хоч і дуже логічно, що саме на неї. Проблема ж не у тещі, а в тому, що іноді дочки не вміють пуповину перерізати. Та і сини такі теж бувають. І та пуповина має здатність розтягуватися на тисячі кілометрів...

Миху, я з Романом вже 10,5 років разом. Із тих 10,5 ми тут 3,5. У Романа завжди були чудові стосунки з моєю мамою. Ми тому й жили з моїми батьками, що це не грозило втручаннями та нашим розлученням в кінцевому результаті.

 

Хлопці, а Ліля з права. Нема чого на тещу бочку котити. Якщо дочка боїться мами і не може їй чемно вказати на те що на стіні висить (шабля), то кохана теща буде допомагати порадами аж посиніє.

 

Пупер, я ж про інше кажу. Пуповина і моделі поведінки для мене - то не те саме. Не люблю я все в один мішок скидати.

Але вина і тещі, і доньки. Теща так виховала, а донька не має сміливості пуповину обрізати.
У мене в сім'ї виховання було демократичне, тому нам з Романом пощастило з того боку. Мої ніколи не пхалися, не казали, що думають, поки їх не питали, взагалі було дуже спокійно, мирно і без накидання. Можливо, мої батьки - то виняток, але хотілось би вірити, що ні.

Як на мене, то отаке втручання та пуповини більш характерні для сільського типу виховання. Не хочу нікого цим образити, просто цей тип більш закритий сам у собі та консервативний, крім того дуже сильно відіграє роль думка інших, а про особистість дитини радше не дбається, пріоритети не ті.

 

Солідарність? Перспектива?

Я б казав "біда".
Чи є розуміння, сили та уміння з тої халепи викараскатися - вопрос...

 

Тут я з Вами не погоджуся, це залежить не від місцевості, скажу я вам, я виросла, що називається в "селі без сільради". Але моя мама видавши дочок заміж перестала пхати носа в наші життя, в моє напевно ще швидше, коли я пішла вчитися у ВУЗ, мама вирішила, що дочка самостійна.
То більше те перізання пуповини від дитини залежить хтось стає самостійним в десять років, а хтось до сорока ховається за мамину спідницю. Тут не може бути якогось чіткого твердження. Хоч в одному я впевнена на 80%, "Любов до тещі є обернено-пропорційною відстані від неї".

Ну і звісно батьки не мають права впливати на вибір і на стосунки своїх дітей. бо кожен має прожити своє життя, і зробити свої помилки, а ніж потім картати когось, що я щось зробив не так. Краще вже шкодувати про свої помилки, а не чужі.

 

Ні... визнання реальності.

1. не правда!!! я он повна протилежність моїй мамі і тому вона вважає що має право виправити мене аби я була така як вона хоче. З сестрою все навпаки. Сестра власне така як мама і мама нею гордиться і не пхається в її сім*ю. Там той зять святий.

2. так діти повторюють долю батьків тобто вони переносять відносини до яких привикли на своє повсякденне життя. Он як дитина привикла до того що вона дурна і нічого сама не може, той і не буде зауважувати це як щось паранормальне коли так до неї будуть відноситись друзі в школі а потім коханий чоловік.

3. свекрухо ворог сім*ї перед тим номером що тещо стоїть.

так, то є страшна біда
розуміння приходить, аби не запізно. Сили з цим справитись дає Бог, а якщо не вміє людина сама то в цьому добре допомагає психолог.

Ну в відстані я не впевнена. Моя свекруха ніколи до нас не пхалась і не буде пхатись, але його сестра то нам добре намутила води. Чому? Бо мому то було дуже вигідне. А чому сестра так поступає, бо мусіла займатись ним коли мама працювала дояркою в колгоспі а на 10-ти літню дівчинку було залишене виховання Андруші. Так ось ця сестра могла по-кілька днів на день йому дзвонити і турбуватись про здоров*я його яєц. Ну ви мені вибачте... Тому хоч вона і живе за тисячі кілометрів пхалась в наше життя постійно, вія телефон.

А що до того що батьки пхаються, ну бо то їм вигідно також. Це особливо помітно в великих сім*ях. Там кожен член сім*ї це інвестиція. Його ставиться в певні рамки і він має виконувати свою роль. Коли ця людина починає робити дівієйшн/коливання в ту або іншу сторону, то ця людина вважається хамом або хамкою, невдячною і взагалі ворогом народу. Те саме ви побачите в релігійних сектах чи скажімо в комуні. І якщо людина приводить нового члена у цю сім*ю він/вона повинен підкорятись правилам старійшин/батьків. А коли питаєшся у тих батьків чому діти мають підкорятись їхній волі, відповідь прозвучить або що дитина має бути Богобоязна (хоча Бог так не заповідав) або (ще краще) скажуть, БО Я ТАК СКАЗАВ(ЛА)!!!

 

розуміння приходить не в 20, 25 чи 30. Воно приходить тоді, коли сам стаєш батьком дитини віку тінейджера. А зараз більшість, що пише, самі лише недавно вийшли з віку тінейджерів і під тими, ще свіжими враженнями формуєте свою думку. Тут питання демократії/авторитизму пяте, коли йде питання майбутнього дитини. Добре, коли все добре, а коли дитина хоче вийти заміж за наркомана (виховання тут нідочого, бо в тому віці емоції на першому місці, та й серцю не накажеш), отоді питання й загострюється, коли батьки бачуть очевидні речі, а дитина просто не усвідомлює в силу свого віку....

 

Можливо, що я не стикалася з такими "ворогами" як каже Маруся-мама "3. свекрухо ворог сім*ї перед тим номером що тещо стоїть." і мені незрозуміло, чому така взагалі виникає "нелюбов" чи можливо навпаки. В мене свекруха "золота". Я навіть більше повірю, що я для неї , можливо, погана невістка (люблю вчити-поучати). І сама розумію, що попадись мені така мудра невістка, як я, то терпцю мені б не хватило напевно зразу. Я собі так аналізую. Треба вчитися. Як я вже раніше казала, все залежить від внутрішнього світу людини.

 

Неправда!!! Розуміння приходить тоді коли Бог дасть. Якщо воно вам прийшло в тому віці коли ви мали дорослу дитину то це вже ваша справа.

Вам то може видатись дивним але батьки не мають права навіть слова сказати коли дитина вирішила вийти заміж за наркомана чи алкоголіка. Дитина повинна бути вихована так щоб вона сама вміла приймати рішення і жити своїм розумом. А як не пояснили їй ніц а старались з тої дитини зробити щось що вам здавалось буде добре... то вона і бунтується тим що виходить заміж за наркомана/алкоголіка/деспота і тому подібне.

І ще додам. Якщо я доживу до того часу коли моя дитина мені збунтується і полетить за почуттями я їй перечити і забороняти не буду. Я буду її сприймати такою як вона є і не буду виправляти. Я буду за неї лише молитись, і якщо на то воля Божа то Святий Дух вкаже правильну дорогу моїй дитині.

 

У тінейджерському віці на першому місці є: емоції, своє я, поспішність, вітерець в голівці і т.д., а тому "нема часу" прислухатися що там Бог каже. Говорю не про вийняткові випадки, а про класику - більшість випадків.
Тому я згоден, що до Бога, але .... волю Бога тре ще почути і сприйняти....

Так таки сама, чи коли Бог дасть?

Та ви добре написали, лише додам - зроблю для дитини все можливе, а далі буду молитись на волю Божу.